08 травня 2025 року м. Житомир справа № 240/19668/24
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Приходько О.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить суд:
- визнати протиправними дії відповідача щодо незастосування пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (надалі - Постанова № 704; у первинній редакції), пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (надалі - Закон № 1774-VIII) при обчисленні починаючи з 16 квітня 2022 року по 31 грудня 2022 року включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року Законом України від 02 грудня 2021 року № 1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік" (надалі - Закон № 1928-ІХ) на 01 січня 2022 року;
- зобов'язати відповідача перерахувати та виплатити позивачу починаючи з 16 квітня 2022 року по 31 грудня 2022 року включно розміри посадового окладу та окладу за військовим званням, додаткові та одноразові види грошового забезпечення з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01 січня 2022 року в розмірі 2481,00 грн;
- визнати протиправними дії відповідача щодо незастосування пункту 4 Постанови № 704 (у первинній редакції), пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1774-VIII при обчисленні починаючи з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року Законом України від 03 листопада 2022 року № 2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік" (надалі - Закон № 2710-ІХ) на 01 січня 2023 року;
- зобов'язати відповідача перерахувати та виплатити позивачу з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року включно, розміри посадового окладу та окладу за військовим званням, додаткові та одноразові види грошового забезпечення з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01 січня 2023 року в розмірі 2684,00 грн;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (надалі - Закон № 2050-ІІІ) за період з 16 квітня 2022 року по дату виплати заборгованих коштів.
Позовні вимоги мотивовані виплатою грошового забезпечення під час проходження військової служби у неналежному розмірі, оскільки з набранням чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18, якою скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (надалі - Постанова № 103), згідно з якою було визначено до застосування при обрахунку розмірів посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року, відновлено дію пункту 4 Постанови № 704 у попередній редакції, відповідно до якої при обрахунку посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня календарного року. Тому, на переконання позивача, нарахування грошового забезпечення (посадовий оклад та оклад за військовим званням) з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року у розмірі 1762 грн, що також зумовило заниження іншого виплаченого позивачу при звільненні з військової служби грошового забезпечення, доводить протиправність поведінки відповідача у спірних правовідносинах. У зв'язку з цим, як зазначає позивач, виплата донарахованого грошового забезпечення має проводитись з одночасною компенсацією за нормами Закону № 2050-ІІІ.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач позов не визнав. У відзиві на позовну заяву зазначає про те, що в редакції на час набрання чинності Постановою № 704 у пункті 4 було закріплено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями визначались шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 цієї постанови. В подальшому Постановою № 103 внесено зміни до Постанови № 704, якими з пункту 4 виключено вимогу щодо обрахунку посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня календарного року. Хоча зміст приміток до Додатків 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 й не було приведено у відповідність з новою редакцією норми пункту 4 Постанови № 704, примітки не є підставою для обчислення посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями. Також відповідач зазначає, що оскільки постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, розрахунковою величиною для розрахунку грошового забезпечення є, як вважає відповідач, "50 % розміру мінімальної заробітної плати". З огляду на незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини згідно із Законом України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року та 01 січня 2024 року, на переконання відповідача, не підлягає застосуванню як розрахункова величина для обрахунку посадових окладів та окладу за військовими (спеціальними) званнями за пунктом 4 Постанови № 704. Також відповідач наполягає на пропущенні позивачем шестимісячного строку звернення до суду з цим позовом.
З таких підстав просить відмовити в позові.
Розглянувши доводи та заперечення сторін, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному їх дослідженні, встановивши фактичні обставини справи, що мають значення для вирішення спору, суд зазначає таке.
На підставі наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 16 квітня 2022 року № 91 майора ОСОБА_1 , призваного ІНФОРМАЦІЯ_2 16 квітня 2022 року, згідно з мобілізаційним призначенням зараховано до списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 офіцером мобілізаційного відділу сектору мобілізаційно-оборонної роботи.
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 03 серпня 2024 року № 229 підполковника ОСОБА_1 , начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , звільненого наказом командувача військ оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_3 " (по особовому складу) від 27 серпня 2024 року № 597 відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" з військової служби у запас за підпунктом "б", з 03 серпня 2024 року виключено зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно з довідкою відповідача від 12 серпня 2024 року № 1956/2 та розрахунковою картою в матеріалах справи позивачу за період проходження служби з 16 квітня 2022 року по 19 травня 2023 року нараховано посадовий оклад у сумі 4370 грн з розрахунку 19 тарифного розряду та 2,48 тарифного коефіцієнту; а також оклад за військовим званням у 1340,00 грн з розрахунку 0,76 тарифного коефіцієнту, які обчислені з урахуванням 1762 грн прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня 2018 року.
Оскільки питання строку звернення до суду з позовом потребує вирішення до переходу до розгляду спору по суті, суд, враховуючи довід відповідача щодо пропущення строку звернення до суду з цим позовом, установленого частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, зазначає про те, що у судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми КЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівника. Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України.
Тому суд звертає увагу відповідача на правові висновки Верховного Суду у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23, у якій з метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у правовідносинах щодо застосування приписів статті 233 КЗпП України судова палата виснувала, що з моменту набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" [19 липня 2022 року] положення статті 233 КЗпП України, у попередній редакції, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 233 КЗпП України. Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин").
Предмет спору у справі № 460/21394/23 склав перерахунок грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01 лютого 2020 року по 30 березня 2023 року, що уподібнює правовідносини у справі № 460/21394/23 зі спірними. Тому суд враховує, що у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 Верховний Суд вказав на те, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову [зокрема, у тій справі у частині вимог за період з 19 липня 2022 року по 30 березня 2023 року] слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні). Виходячи з цього судова палата погодилась, що саме дата вручення позивачу зазначеного документа є подією, з якою пов'язаний початок перебігу тримісячного строку звернення до суду.
Суд враховує, що відповідно до підпункту 4.3 пункту 4 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затверджених наказом Міністерства оборони України від 22 травня 2017 року № 280 (у редакції наказу Міністерства оборони України від 22 квітня 2021 року № 104) начальник фінансового органу під час зняття військовослужбовців з грошового забезпечення повинен забезпечити їх належним грошовим забезпеченням і не пізніше дня остаточного розрахунку з військовослужбовцем видати грошовий атестат про здійснені виплати та утримання в порядку, установленому цими Правилами.
Згідно з підпунктом 11.1 пункту 11 Правил грошовий атестат видається військовослужбовцю військовою частиною, в якій він перебуває на грошовому забезпеченні, у випадку, з-поміж іншого, звільнення з військової служби.
Оскільки згідно з наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 03 серпня 2024 року № 229 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 з 03 серпня 2024 року, що було підставою для видачі відповідного грошового атестату (копія якого додана до матеріалів справи), а до суду з позовом позивач звернувся 14 жовтня 2024 року, відсутні підстави для висновку щодо пропуску позивачем тримісячного строку звернення із заявленими вимогами у цій справі.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам по суті спору суд виходить з такого.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (надалі - Закон № 2011-XII).
Окрім того, цей Закон встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно з частинами першою - третьою статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
За приписами частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 704, якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців.
Відповідно до пункту 10 Постанови № 704 ця постанова набрала чинності з 01 березня 2018 року.
Постановою № 704, зокрема, затверджено: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 4 Постанови № 704 у редакції, чинній на момент прийняття постанови, визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Водночас у пункті 1 приміток Додатку 1 до Постанови № 704 закріплено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.
У примітці Додатку 14 Постанови № 704 визначено, що оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли розмір окладу визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.
З 24 лютого 2018 року набрала чинності Постанова № 103, якою пункт 4 Постанови № 704 викладено в новій редакції, яка передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Постанова № 103 набула чинності 24 лютого 2018 року.
Так, відповідно до статті 7 Закону України від 07 грудня 2017 року № 2246-VIII "Про Державний бюджет України на 2018 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року визначено на рівні 1762 гривень.
Отже, на момент набрання чинності Постановою № 704 (01 березня 2018 року) пункт 4 вже був викладений в редакції змін, викладених згідно з пунктом 6 Постанови № 103, та, відповідно, передбачав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.
Водночас текст примітки, зокрема, додатків 1, 14 до Постанови № 704 - у зв'язку з прийняттям Постанови № 103 - не змінився, відповідно виникла неузгодженість тексту примітки з положеннями пункту 4 Постанови № 704 в редакції, викладеній згідно з пунктом 6 Постанови № 103.
Кабінет Міністрів України постановою від 28 жовтня 2020 року № 1038 "Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2006 року № 1644 і від 30 серпня 2017 року № 704" виправив цю неузгодженість, виклавши, зокрема, примітку до додатку 1 до Постанови № 704 в новій редакції: "1. Посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704. У разі коли розмір окладу визначено у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище заокруглюються до 10 гривень.". В аналогічній редакції викладена також і примітка додатку 14 до Постанови № 704.
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким були внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704.
Відтак з дати ухвалення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 відновилася первинна редакція пункту 4 Постанови № 704, тобто та, яка була до внесення змін згідно з пунктом 6 Постанови № 103. Текст примітки до додатку 1 до Постанови № 704 в цьому контексті суттєвого значення вже не має, адже акцентується головним чином на тексті пункту 4 Постанови № 704, а надто на розмірі розрахункової величини - прожитковому мінімумі для працездатних осіб.
У цій справі позивач оспорює правомірність нарахування і виплати йому грошового забезпечення за період з 16 квітня 2022 року по 19 травня 2023 року наполягаючи на тому, що посадовий оклад, оклад за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу має визначатися за правилами пункту 4 Постанови № 704, у первинній редакції - шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, тобто на 01 січня 2022 року, на 01 січня 2023 року, а не "на 01 січня 2018 року" на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704.
Своєю чергою, застосування згаданих нормативних актів вже було предметом розгляду у Верховному Суді, зокрема, у постанові від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21 суд касаційної інстанції висловився, зокрема, про таке:
"на думку колегії суддів зазначення у пункті 4 Постанови № 704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом № 2262-ХІІ.
Разом з цим, колегія суддів наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
При цьому колегія суддів зазначає, що пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23 листопада 2018 року № 2629-VIII "Про Державний бюджет України на 2019 рік" було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 14 листопада 2019 року № 294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (далі - Закон № 294-IX) та Закон № 1082-IX таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року на 2020 та 2021 роки, відповідно, не містять.
Тобто, положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року до 01 січня 2020 року - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Так, частина третя статті 1-1 Закону № 2262-XII містить безумовне застереження про те, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"."
Своєю чергою, Закони № 1928-ІХ, № 2710-IX не містять застережень щодо застосування у 2022-2023 роках як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року.
Отже, з огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України правила, а також враховуючи те, що з 29 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, згідно із яким прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу, - Законам № 1928-ІХ, № 2710-IX із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Надаючи оцінку доводам відповідача щодо незастосування величини "50 % мінімальної заробітної плати" з огляду на нововведення Закону № 1774-VIII, а відтак незастосування положення пункту 4 Постанови № 704 у первинній редакції, суд звертає увагу на висновки Верховного Суду у постанові від 13 березня 2025 року у справі № 380/21655/21, які говорять про те, що установлене пунктом 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VIII обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величиною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка ураховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням (пункт 41 цієї постанови).
За результатом розгляду адміністративної справи ураховуючи встановлені обставини цієї справи та за наведеного вище правового регулювання суд дійшов висновку, що посадовий оклад позивача, його оклад за військовим званням як військовослужбовця із 16 квітня 2022 року по 19 травня 2023 року включно мав визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (а не "на 01 січня 2018 року"). З тих самих мотивів відповідачем неправильно нараховувались й додаткові та одноразові види грошового забезпечення, виплачені упродовж періоду 16 квітня 2022 року - 19 травня 2023 року.
Тож позовні вимоги у цій частині суд визнає обґрунтованими, які, відповідно, підлягають задоволенню.
В частині заявлених позовних вимог щодо компенсації втрати частини доходів у зв'язку із затримкою виплати спірних сум грошового забезпечення починаючи з 16 квітня 2022 року по день фактичної виплати, суд виходить з того, що питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом № 2050-III.
Статтею 2 Закону № 2050-ІІІ визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення).
Аналіз наведених норм Закону № 2050-ІІІ дає підстави вважати, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
Відповідно до статті 3 Закону України № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 Закону України № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Суд зазначає, що використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється шляхом множення суми "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Тобто зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Такий підхід до розуміння зазначених норм права сформульовано Верховним Судом у постановах від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17, від 29 квітня 2021 року у справі № 240/6583/20 та підтримано й натепер, зокрема, у постановах від 28 жовтня 2024 року у справі № 420/2598/24 та від 20 грудня 2024 року у справі № 440/6875/24, висновки у яких є релевантними у цій справі.
Ба більше, такий висновок суду узгоджується із висновками Європейського Суду з прав людини у рішенні від 24 жовтня 2024 року у справі "Шемет проти України". Так, у цій справі під час провадження в Європейському суді з прав людини Уряд, посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року, в якій право позивача на компенсацію за невиплачену пенсію було визнано лише після того, як національні суди зобов'язали ПФУ перерахувати його пенсію, стверджував, що заявниця не могла вимагати компенсації за відсутності попереднього судового рішення, яке зобов'язувало ПФУ перерахувати її пенсію. Проте, Європейський суд з прав людини відхилив вказаний вище довід Уряду і зазначив, що з положень національного законодавства не випливає, що рішення національних судів щодо позову заявниці про компенсацію залежало від попереднього рішення, яке зобов'язувало ПФУ перерахувати її пенсію.
Таким чином суд доходить висновку, що позивач має право на спірну компенсаторну виплату втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати безвідносно до попереднього нарахування та виплати спірних сум грошового забезпечення, а тому позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати суд визнає обґрунтованими.
Частиною першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Всупереч статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем не доведено правомірність своєї поведінки у межах спірних у цій справі правовідносин. Натомість доводи позивача ґрунтуються на матеріальному законі та відповідають фактичним обставинам цієї справи, а тому визнаються судом обґрунтованими та, відповідно, позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.
Зважаючи на відсутність понесених позивачем судових витрат у цій адміністративній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись статтями 139, 241-243, 246, 250 КАС України, суд -
вирішив:
Позов задовольнити.
Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) щодо незастосування пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (у первинній редакції), пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" при обчисленні ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) починаючи з 16 квітня 2022 року по 31 грудня 2022 року включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 01 січня 2022 року.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 з 16 квітня 2022 року по 31 грудня 2022 року включно розміри посадового окладу та окладу за військовим званням, додаткові та одноразові види грошового забезпечення з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 01 січня 2022 року.
Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо незастосування пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (у первинній редакції), пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України при обчисленні ОСОБА_1 з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік".
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року включно розміри посадового окладу та окладу за військовим званням, додаткові та одноразові види грошового забезпечення з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 01 січня 2023 року.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення за період з 16 квітня 2022 року по день фактичної виплати відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати".
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.Г. Приходько
08.05.25