08 травня 2025 рокуСправа №160/22045/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кучугурної Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
Обставини справи: через систему «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд:
визнати невідповідним дійсному законодавству та відмінити рішення Головного управління Пенсійного фонду України в запорізькій області №045750028090 від 13.06.2023;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийняти рішення про призначення позивачу пенсії згідно з дійсним законодавством на підставі статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням пільг, що надаються статтею 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з 18 березня 2014 року;
зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України вжити заходів до покарання працівників, що допускають невідповідність рішень державного органу дійсному законодавству;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплатити позивачу компенсацію моральної шкоди розміром 20000 гривень за рахунок працівників, які припускаються подібних помилок при розгляді заяв про призначення пенсії.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є учасником ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС 1987 році (категорія 3). 05.06.2024 позивач звернувся до органів пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком згідно із ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Рішення від 12.06.2024 №045750028090, яке було прийнято Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області, позивачу було відмовлено у призначенні пенсії. Позивач з цим рішенням не погодився, тому і звернувся з цим позовом до суду.
Справі за цією позовною заявою присвоєно №160/22045/24 та за результатами автоматизованого розподілу справу передано для розгляду судді Кучугурній Н.В.
Позовна заява не відповідала вимогам, установленим статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), тому ухвалою суду від 20.08.2024 була залишена без руху, з наданням позивачу строку для усунення недоліків, а саме, для подання позовної заяви державною мовою - українською мовою.
Від позивача через систему «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла заява про усунення недоліків, до якої долучена довідка про відрядження до зони відчуження Чорнобильської АЕС та, як указує позивач, текст позовної заяви державною мовою.
Ухвалою суду від 02.09.2024 продовжено ОСОБА_1 строк для усунення недоліків позовної заяви; встановлено позивачу п'ятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії цієї ухвали, шляхом надання до суду позовної заяви, складеної українською мовою, яка відповідає вимогам, установленим ст.160 КАС України.
06.09.2024 через систему «Електронний суд» до суду надійшла заява про усунення недоліків, до якої долучена позовна заява, складена українською мовою.
Ухвалою суду прийнято до розгляду позовну заяву і відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд адміністративної справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву (у разі заперечення проти позовної заяви) протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
До суду від відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву, згідно з яким, відповідач заперечує проти позовних вимог. В обґрунтування відзиву відповідач зазначає, що у позивача не підтверджено право на призначення пенсії відповідно до ч. 1 ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», тому рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії є правомірним. Також відповідач указує, що заява позивача про призначення пенсії розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області за результатом якої прийняте відповідне рішення про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком. Отже, Головним управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не приймалось рішення по суті заяви позивача про призначення пенсії, відтак відповідальним за опрацювання заяви позивача та прийняття відповідного рішення є, в цьому випадку, визначений у встановленому порядку територіальний орган Пенсійного фонду - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області. Таким чином, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не є суб'єктом прийняття рішення. З огляду на викладене, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області є неналежним відповідачем у даній справі.
Позивач подав до суду відповідь на відзив, в якій позивач підтримав доводи, наведені в обгрунтування позовних вимог.
Ухвалою суду залучено до участі в адміністративній справі №160/22045/24 другого відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області; встановлено відповідачу-2 строк для подання відзиву на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача-2 у разі їх наявності.
До суду через систему «Електронний суд» від відповідача-2 - Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області надійшов відзив на позовну заяву, згідно з яким, відповідач-2 заперечує проти позовних вимог. В обгрунтування відзиву відповідач-2 зазначає, що істотною умовою для призначення пенсії особі, яка була учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, відповідно до статті 55 Закону № 796-XII є наявність у позивача роботи у зоні відчуження протягом визначеного законом часу. Надані позивачем довідки від 28.04.2005 № 10357 та від 28.04.2005 № 10357 не містять інформації про період роботи, населений пункт чи об'єкт, де особою виконувались роботи у зоні відчуження. Таким чином, з огляду на викладене, у позивача не підтверджено право на призначення пенсії відповідно до частини 1 статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Заперечує відповідач-2 і проти відшкодування позивачу моральної шкоди.
На відзив відповідача-2 позивач надав відповідь, в якій підтримав доводи, наведені в обґрунтування позовних вимог.
Ухвалами суду витребувано у відповідачів копію пенсійної справи позивача.
Витребувані судом документи були надані відповідачами разом з відзивами на позовну заяву.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п.8 ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.
Поряд з цим, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 (позивач) 05.06.2024 звернувся до органів пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком згідно із ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Рішення від 12.06.2024 №045750028090, яке було прийнято Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області, позивачу було відмовлено у призначенні пенсії.
У рішенні, з-поміж іншого, зазначено таке.
Згідно зі ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», учасникам ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС призначається пенсія із зменшенням пенсійного віку, встановленого ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у 1988-1990 роках у зоні відчуження не менше 30 календарних днів пенсійний вік зменшується на 8 років.
Згідно з підпунктом 7 пункту 2.1. розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, документами, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, зокрема учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09 березня 1988 року №122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об'єкт, де особою виконувались роботи у зоні відчуження.
У наданій заявником архівній довідці №10357 від 28.04.2005 не можливо повністю ідентифікувати ім'я та по батькові заявника. Довідка №10357/1 від 29.04.2005 не містить інформації про дні виїзду в зони (на об'єкти, населені пункти).
Страховий стаж особи становить 20 років 09 місяців 27 днів.
Результати розгляду документів, доданих до заяви:
за доданими документами до страхового стажу згідно з даними трудової книжки НОМЕР_1 від 12.09.1985 не зараховано: період роботи 06.02.1996 по 01.03.1996, оскільки запис про звільнення завірено нечітким відбитком печатки, за яким неможливо визначити назву організації; 05.01.1997 по 15.11.2001, оскільки запис завірено печаткою без зазначення ідентифікаційного коду.
Прийнято рішення відмовити в призначенні пенсії відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу та необхідних документів.
Позивач не погоджується з наведеним рішенням органів пенсійного фонду, тому і звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає про таке.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до пункту 6 статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-ІV), який розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Цей Закон також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Відповідно до ч.1 ст.9 Закону №1058-IV, в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Як установив суд, ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС 1987 році (категорія 3), що підтверджується посвідченням Серія НОМЕР_2 від 06.07.1993, у зв'язку з чим, він звернувся до органів пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком згідно зі ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
У призначенні пенсії позивачу було відмовлено оскаржуваним у цій справі рішенням через відсутність необхідного страхового стажу та необхідних документів.
Так, відповідно до ч.1 ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІІ, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу: учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року у зоні відчуження від 1 до 5 календарних днів, у 1987 році - від 10 до 14 календарних днів, у 1988 році - не менше 30 календарних днів, на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві - не менше 14 календарних днів у 1986 році, пенсійний вік зменшується на п'ять років.
Згідно з ч.1 ст.56 Закону №796-ХІІ час роботи, служби (в тому числі державної) з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у зоні відчуження зараховується до стажу роботи, стажу державної служби, вислуги років, яка надає право на пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»: до 1 січня 1988 року - у потрійному, а з 1 січня 1988 року до 1 січня 1993 року - у полуторному розмірі (у тому числі за списком № 1). З 1 січня 1993 року та в наступні роки пільги з обчислення стажу роботи у зоні відчуження визначаються Кабінетом Міністрів України.
Право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку, у разі призначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (ч.2 ст.56 Закону №796-ХІІ).
Отже, згідно із Законом №796-ХІІ право на пенсію мають чоловіки, віднесені, у тому числі до третьої категорії учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, за наявності стажу роботи не менш як 20 років.
При цьому, за наявності кількості указаного вище страхового стажу роботи, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження у 1988 році не менше 30 календарних днів, пенсійний вік, установлений статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» зменшується на п'ять років.
В оскаржуваному рішенні органи пенсійного фонду вказали, що у наданій заявником архівній довідці №10357 від 28.04.2005 не можливо повністю ідентифікувати ім'я та по батькові заявника. Довідка №10357/1 від 29.04.2005 не містить інформації про дні виїзду в зони (на об'єкти, населені пункти).
Відповідно до підпункту 7 пункту 2.1. Розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку: учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС: довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09 березня 1988 року № 122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об'єкт, де особою виконувались роботи у зоні відчуження; посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Як до матеріалів справи, так і до матеріалів пенсійної справи були надані архівні довідки Міністерства оборони України від 29.04.2005 №10357/1 та від 28.04.2005 №10357.
У довідці від 29.04.2005 №10357/1 указано, що по архівним документам військової частини К « ІНФОРМАЦІЯ_1 » в/ч НОМЕР_3 встановлено, що ОСОБА_1 приймав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у період із 01.11.1988 по 03.02.1989.
Вказане також підтверджує і архівна довідка від 28.04.2005 №10357.
Вказані довідки є чинними, доказів їх оскарження і скасування не надано.
Таким чином, позивачем було підтверджено період його роботи у зоні відчуження у 1988 році не менше 30 календарних днів, тому позивач має право на зменшення пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на п'ять років.
Зі змісту статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» видно, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років.
Так, згідно з паспортом позивача, копія якого надана до матеріалів справи, позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , тому на час звернення за призначенням пенсії (05.06.2024) позивач досяг віку 60-ти років, що є достатнім для призначення пенсії позивачу відповідно до ст.55 Закону №796-ХІІ.
Також, суд зазначає, що з огляду на встановлені обставини і наведені вище вимоги Закону №796-ХІІ, у позивача має бути 20 років страхового стажу.
Суд установив, що згідно з розрахунком стажу позивача (Форма РС-право), позивачу органами пенсійного фонду нараховано 20 років 09 місяців 27 днів страхового стажу.
Отже, позивачем були надані всі необхідні документи і докази для призначення пенсії відповідно до Закону №796-ХІІ.
Окремо суд зазначає, що згідно з частиною першою статті 24 Закону №1058-ІV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до ч.2 ст.24 Закону №1058-ІV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч.4 ст.24 Закону №1058-ІV).
Згідно зі ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
12.08.1993 Кабінет Міністрів України своєю постановою №637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637).
Так, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (розділ «Загальні положення» Порядку №637).
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до п.20 Порядку №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці повинно бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій.
Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Однак, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії, зокрема, на пільгових умовах, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки.
Так, трудова книжка позивача серія НОМЕР_4 підтверджує період роботи позивача з 06.02.1996 по 01.03.1996 в АОЗТ «Научно-производственное объединение «Созидатель», з 05.01.1997 по 15.11.2001 в Обществе с ограниченной ответственностью Научно производственная фирма «ТЭЛСИ».
Проте, органами пенсійного фонду ці періоди не були зараховані: період роботи з 06.02.1996 по 01.03.1996, оскільки запис про звільнення завірено нечітким відбитком печатки, за яким неможливо визначити назву організації; з 05.01.1997 по 15.11.2001, оскільки запис завірено печаткою без зазначення ідентифікаційного коду.
Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Крім того, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення його трудової книжки та бухгалтерських документів на підприємстві, тому неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах.
Наведене вище узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові №687/975/17 від 21.02.2018.
Також, Верховний Суд у постанові від 19.12.2019 у справі №307/541/17 (адміністративне провадження №К/9901/18274/18) зазначив, що підставою для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
З огляду на викладене, періоди роботи позивача з 06.02.1996 по 01.03.1996 та з 05.01.1997 по 15.11.2001 мають бути зараховані до страхового стажу позивача.
Відповідно до частин 1, 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Встановлення невідповідності діяльності суб'єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності може бути підставою для задоволення адміністративного позову.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що оскаржуване у цій справі рішення прийняте органами пенсійного без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, і не у спосіб та не на підставах, що передбачені Конституцією і законами України.
Таким чином, оскаржуване рішення є протиправним і таким, що підлягає скасуванню.
Водночас, суд зазначає, що призначення, перерахунок, нарахування та виплата пенсій відноситься до дискреційних повноважень органів Пенсійного фонду України.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.
Згідно з п.п.3 п. 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, яке затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за №40/26485, Управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.
Таким чином, на цей час органи Пенсійного фонду України, відповідно до покладених на них завдань, зокрема, призначають (здійснюють перерахунок) і виплачують пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.
Так, питання призначення пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.
Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
За таких обставин, адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Частиною 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з частиною 2 статті 5 КАС України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Поряд з цим, відповідно до п.1.1 розділу І постанови Пенсійного фонду України від 25.11.2002 №22-1 «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», серед інших заяв, заява про призначення пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію (п.4.1. Порядку №22-1).
Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу (4.2. Порядку №22-1).
Згідно з п.4.10. Порядку №22-1, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Таким чином, заява про призначення пенсії подається особою до територіального органу Пенсійного фонду України (органу, що призначає пенсію), після сканування якої та сканування копій доданих до неї документів (формування електронної пенсійної справи), за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію.
Отже, заява про призначення пенсії може бути розглянута як територіальним органом Пенсійного фонду, до якого заява була подана, так і іншим територіальним органом Пенсійного фонду.
А вже після призначення пенсії електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
З огляду на викладене, суд зазначає про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.06.2024 про призначення пенсії за віком згідно із Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням висновків суду викладених у цьому рішенні.
Суд зазначає, що наведений вище спосіб захисту зобов'язального характеру буде сприяти позивачу в ефективному виконанні судового рішення саме за зареєстрованим місцем проживання позивача.
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною 1 статті 22 Цивільного кодексу України (ЦК України) визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
За статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Тобто, аналізуючи наведені положення законодавства, з урахуванням обставинами справи, а також зваживши на згадані вище роз'яснення Пленуму Верховного Суду України щодо відшкодування моральної шкоди, то насамперед треба звернути увагу на те, що сам факт визнання протиправними дій/бездіяльності суб'єкта владних повноважень не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди. У кожному випадку позивач повинен обґрунтувати заподіяння йому такої шкоди, зокрема пояснити в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв'язок з протиправними діями відповідача.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої суб'єктом владних повноважень, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17.
Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту.
Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.
У розвиток цих положень, у постанові від 27.11.2019 у справі №750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
Обов'язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 77 КАС України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи.
З урахування наведених вище правових норм, суд зазначає, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.
При цьому, обов'язок доказування стосується не лише самого факту заподіяння моральної шкоди, а і розміру моральної шкоди, який заявлено до відшкодування.
Крім того, статтею 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статей 73, 74 КАС України надані сторонами докази мають відповідати вимогам належності та допустимості, тобто, містити інформацію щодо предмета доказування та бути одержаними в порядку, встановленому законом.
Обов'язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 77 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи.
У справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.
Однак, суд зазначає, що позивачем таких доказів суду не надано.
Таким чином, відсутні підстави для відшкодування позивачу моральної шкоди, тому в цій частині позовна заява задоволенню не підлягає.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд указує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Суд зазначає, що всі інші аргументи сторін досліджені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки наведених висновків суду не спростовують.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.90 КАС України).
За встановлених обставин справи, наведених положень чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у цій справі є такими, що підлягають задоволенню частково.
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Розміри ставок судового збору визначені у ст. 4 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Таким чином, за подачу фізичною особою позову з однією вимогою немайнового характеру підлягає оплаті судовий збір у розмірі 1211,20 грн (3028,00 грн х 0,4 = 1211,20 грн).
Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
З матеріалів позову видно, що вказаний позов, який поданий через систему «Електронний суд», містить одну вимогу немайнового характеру та пов'язану з нею вимогу зобов'язального характеру.
Таким чином, за подачу цього позову до суду оплаті підлягає судовий збір у розмірі 968,96 грн.
Також суд враховує, що позовну вимогу про відшкодування шкоди, яка заявлена в адміністративному судочинстві, обов'язково зумовлює вимога про вирішення публічно-правового спору (наприклад визнання протиправними рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень); у зв?язку з цим позовна вимога про відшкодування шкоди (на відміну від вимоги, яка її зумовлює) не є об'єктом, за який сплачується судовий збір (Постанова Верховного Суду від 13 серпня 2021 року у справі № 440/5178). Таким чином, вимога позивача про стягнення моральної шкоди не підлягає оплаті судовим збором.
Частиною першою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч.3 ст.139 КАС України).
З огляду на викладені норми, часткове задоволення позовних вимог, а також те, що права позивача на пенсійні виплати були порушені Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області рішенням про відмову у призначенні пенсії, яке судом скасовано, суд зазначає про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області судового збору у розмірі 645,97 грн.
Відповідно до ч.7 Закону України «Про судовий збір», решта суми сплаченого судового збору у розмірі 7509,44 грн (8478,40 грн - 968,96 грн) повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.
Відповідно до ч.5 ст.250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним і скасувати рішення №045750028090 від 12.06.2024 Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) від 05.06.2024 про призначення пенсії за віком згідно із Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
В іншій частині позовних вимог, у їх задоволенні відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, 158-б, м. Запоріжжя, 69005, код ЄДРПОУ 20490012) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 645 (шістсот сорок п'ять) грн 97 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ).
Відповідач-1: Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427).
Відповідач-2: Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, 158-б, м. Запоріжжя, 69005, код ЄДРПОУ 20490012).
Суддя Н.В. Кучугурна