06 травня 2025 рокуСправа №160/22606/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кучугурної Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ялова Юлія Олександрівна, до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій, бездіяльності протиправними, стягнення заборгованості та зобов'язання вчинити певні дії,
Обставини справи: до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ялова Юлія Олександрівна, до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ: 21910427, юридична адреса: 49094, м.Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26) щодо невиплати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (паспорт громадянина України НОМЕР_1 виданий Верхньодніпровським РВ УМВС України в Дніпропетровській області, РНОКПП: НОМЕР_2 ) суму заборгованості з пенсії в розмірі 225 648 грн 12 коп.;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ: 21910427, юридична адреса: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (паспорт громадянина України НОМЕР_1 виданий Верхньодніпровським РВ УМВС України в Дніпропетровській області, РНОКПП: НОМЕР_2 ) заборгованість з виплати пенсії за період з 01.12.2022 по 31.05.2024 у розмірі 225 648 грн 12 коп.;
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ: 21910427, юридична адреса: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (паспорт громадянина України НОМЕР_1 виданий Верхньодніпровським РВ УМВС України в Дніпропетровській області, РНОКПП: НОМЕР_2 ) компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії за період з 01 грудня 2022 року по день фактичної виплати пенсії, за період з 01.12.2022 по 31.05.2024 у розмірі 225 648 грн 12 коп.;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ: 21910427, юридична адреса: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26) здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (паспорт громадянина України НОМЕР_1 виданий Верхньодніпровським РВ УМВС України в Дніпропетровській області, РНОКПП: НОМЕР_2 ) компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії за період з 01 грудня 2022 року по день фактичної виплати пенсії, за період з 01.12.2022 по 31.05.2024 у розмірі 225 648 грн 12 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.10.2023 у справі №160/21092/23 ОСОБА_1 призначено пенсію за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» із 01.12.2022. Доплата пенсії на виконання рішення суду за період з 01.12.2022 по 31.05.2022 становить 225648,12 грн. Позивач указує, що звернулась до відповідача із запитом про виплату на її користь доплати пенсії на виконання рішення суду за період з 01.12.2022 по 31.05.2022 у сумі 225648,12 грн та нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням термінів виплати пенсії. У виплаті доплати пенсії та нарахуванні та виплаті компенсації втрати частини доходів, у зв'язку із порушенням термінів виплати пенсії, відповідачем було відмовлено, з чим позивач не погодилась, тому і звернулась з цим позовом до суду.
Справі за цією позовною заявою присвоєно №160/22606/24 та за результатами автоматизованого розподілу справу передано для розгляду судді Кучугурній Н.В.
Позовна заява не відповідала вимогам, установленим статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), тому ухвалою суду від 26.08.2024 була залишена без руху, з наданням позивачу строку для усунення недоліків, а саме, для доплати суми судового збору у розмірі 3467,68 грн.
29.08.2024 від позивача до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла заява про усунення недоліків, до якої долучена квитанція №6636-4362-4560-6956 від 29.08.2024 про сплату судового збору у розмірі 3467,68 грн.
Ухвалою суду прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), за наявними у справі матеріалами; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву (у разі заперечення проти позовної заяви) протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача
Згідно з довідками про доставку електронного листа, позовна заява та ухвала про відкриття провадження у справі були доставлені до електронного кабінету відповідача.
Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався і не повідомив поважності причин його неподання, тому з огляду на положення ч.6 ст.162 КАС України, суд розглядає справу за наявними матеріалами.
Ухвалою суду витребувано у відповідача належним чином засвідчену копію пенсійної справи позивача.
Відповідачем витребуваних судом документів надано не було.
Згідно з ч.9 ст.80 КАС України, у разі неподання суб'єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмову у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання доказів позивачем також залишити позовну заяву без розгляду.
З огляду на ненадання відповідачем витребуваних судом документів, а також, враховуючи положення зазначеної норми процесуального закону, суд розглядає справу за наявними в ній доказами.
24.10.2024 до суду від представника позивача надійшло клопотання про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п.8 ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.
При цьому, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч.1 ст.2 КАС України).
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
До матеріалів справи надано лист від 19.07.2024 №0400-010202-8/149930 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, наданий у відповідь на адвокатський запит адвоката позивача.
У цьому листі, з-поміж іншого, вказано таке.
На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.10.2023 у справі №160/21092/23 ОСОБА_1 призначено пенсію за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» із 01.12.2022.
Доплата пенсії на виконання рішення суду за період з 01.12.2022 по 31.05.2022 становить 225648,12 грн, яка буде виплачена після надходження бюджетних асигнувань, виділених на цю мету в порядку черговості виконання рішень суду за датою набрання ними законної сили.
Також у листі вказано, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.10.2023 у справі №160/21092/23 не зобов'язано органи Пенсійного фонду нарахувати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із порушенням термінів виплати пенсії.
Отже, позовні вимоги стосуються стягнення на користь позивача доплати пенсії на виконання рішення суду за період з 01.12.2022 по 31.05.2022 у сумі 225648,12 грн та нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням термінів виплати пенсії.
На звернення позивача, у виплаті доплати пенсії та нарахуванні та виплаті компенсації втрати частини доходів, у зв'язку із порушенням термінів виплати пенсії, відповідачем було відмовлено, з чим позивач не погодилась, тому і звернулась з цим позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає про таке.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Як установлено судом, позивачу із 01.12.2022 призначено пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-ХІІ (далі Закон №2262).
Статтею 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб» визначено, що особам, які мають право на пенсію згідно з цим Законом, пенсія виплачується органами Пенсійного фонду України щомісяця, не пізніше останнього числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України, незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця його проживання, через організації, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч.2 ст. 55 Закону №2262 нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Незважаючи на ці приписи закону заборгованість з пенсії позивачеві фактично не виплачена, що підтверджується листом від 19.07.2024 №0400-010202-8/149930 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Суд звертає увагу на те, що після призначення пенсії рішення суду вважається виконаним, а право на пенсійне забезпечення трансформується з права на призначення (нарахування) пенсії на право на отримання нарахованих сум пенсії.
При цьому відсутність відповідного фінансування не звільняє державу в особі уповноваженого органу Пенсійного фонду України від обов'язку здійснити таку виплату, і не може позбавляти особу права на отримання належних сум пенсії.
Суд зазначає, що право позивача на отримання пенсії є беззаперечним і забезпечення цього права становить сутність взятих на себе державою зобов'язань.
Проте, відповідачем протиправно не виплачено позивачу заборгованість з пенсії.
Суд також не приймає до уваги посилання відповідача на Бюджетний кодекс України та неможливість прийняття бюджетних зобов'язань без відповідних бюджетних призначень та асигнувань.
Статтею 8 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» установлено, що виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, особам, які мають право на пенсію згідно з цим Законом, забезпечується за рахунок коштів державного бюджету.
Водночас, законодавство відрізняє кошти Державного бюджету України та кошти Пенсійного Фонду України.
Частиною 2 статті 72 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що кошти Пенсійного фонду не включаються до складу Державного бюджету України.
Бюджет Пенсійного фонду у відповідності до ч.1 ст. 71 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» це план утворення і використання цільового страхового фонду, що формується за рахунок надходжень від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та надходжень з інших джерел, визначених цим Законом.
Пунктом 3 частини 1 статті 72 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачається, що кошти державного бюджету можуть бути джерелами формування коштів Пенсійного фонду, але це не означає, що бюджет Пенсійного Фонду є Державним бюджетом України або навпаки.
Бюджетним кодексом України, згідно з ч. 1 ст. 1 цього кодексу, регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу.
Зважаючи на це, Бюджетний кодекс не регулює порядок використання коштів бюджету Пенсійного фонду. Тому посилання відповідача на його норми щодо бюджетних зобов'язань, бюджетних асигнувань та інші є неприйнятними.
Таким чином, з урахуванням зазначеного вище, суд дійшов висновку про протиправну бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачеві призначеної пенсії.
Як установлено судом, заборгованість по виплаті пенсії позивачу за період із 01.12.2022 по 31.05.2024 становить 225648,12 грн.
Отже, оскільки матеріалами справи підтверджена наявність заборгованості з виплати пенсії позивачу в розмірі 225648,12 грн, суд уважає за необхідне прийняти рішення про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість по пенсійним виплатам в сумі 225648,12 грн.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із порушенням термінів виплати пенсії, суд зазначає таке.
Статтею 1 Закону України від 19.10.2000 №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-III) передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до статті 2 Закону №2050-III, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, індексація грошового забезпечення.
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (стаття 3 Закону №2050-III).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону № 2050-III).
Відповідно до статті 7 Закону №2050-III, відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
Відповідальність власника або уповноваженого ним органу (особи) за несвоєчасну виплату доходів визначається відповідно до законодавства.
Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 15.10.2020 в справі №240/11882/19.
У постанові від 02.04.2024 у справі №560/8194/20 Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду вказав про таке.
З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159), положення якого фактично відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.
Отже, Судова палата доходить висновку, що умовами для виплати суми компенсації у справі, що розглядається, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів - пенсії та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.
При цьому норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов'язку додатково звертатися до органу Пенсійного фонду України за виплатою такої компенсації.
Аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов'язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання (у цьому випадку - органу Пенсійного фонду України) у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі пенсії) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованої пенсії.
Крім того, Судова палата вважає, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону №2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись, у цій справі органами Пенсійного фонду України, у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.
Водночас, Верховний Суд у постановах від 16.05.2019 у справі № 134/89/16-а, від 10.02.2020 у справі № 134/87/16-а, від 05.03.2020 у справі №140/1547/19, від 24.01.2023 у справі № 200/10176/19-а, дійшов наступного висновку: «основними умовами для виплати суми компенсації є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.».
Вказаний висновок викладений Верховним Судом і у постанові від 11 серпня 2023 року у справі №380/103/22.
Враховуючи, що позивачу не було здійснено виплату суми доплати до пенсії, суд зазначає про передчасність позовних вимог, які стосуються виплати позивачу компенсації втрати частини доходів через порушення строків їх виплати.
Отже позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.90 КАС України).
З огляду на встановлені обставини справи, наведені положення чинного законодавства, суд зазначає, що позовна заява у цій справі є такою, що підлягає задоволенню частково.
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
У цій справі позивачем було оплачено судовий збір у сумі 3467,68 грн, з яких 2256,48 грн за позовні вимоги майнового характеру про стягнення заборгованості з виплати пенсії, 1211,20 грн за позовні вимоги немайнового характеру про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч.3 ст.139 КАС України).
З огляду на викладене, а також часткове задоволення позовної заяви, а саме, в частині позовних вимог про стягнення заборгованості з виплати пенсії, суд зазначає про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судового збору у розмірі 2256,48 грн.
Оскільки у задоволенні позовної заяви в частині позовних вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів було відмовлено, судові витрати з оплати судового збору у розмірі 1211,20 грн відшкодуванню не підлягають.
Крім цього, позивачем було подано клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн.
Так, відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, законодавцем включено витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно зі статтею 59 Конституції України, кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Статтею 131-2 Конституції України визначено, що для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
Незалежність адвокатури гарантується.
Засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом.
Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.
Законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.
У Рішенні Конституційного Суду України № 23-рп/2009 (пункт 3.2) від 30 вересня 2009 року передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Згідно з положеннями пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до пунктів 6, 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, до правової допомоги належать і консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво в судах тощо.
Згідно з частинами першою та другою статті 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Положеннями частини третьої статті 134 КАС України передбачено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Отже, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Зокрема, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
До матеріалів справи представником позивача надані копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, ордеру на надання правничої допомоги, договору від 01.11.2023 №2023-11.01 про надання правової допомоги, детального опису наданих послуг професійної правничої допомоги, додаткову угоду від 14.08.2024 №3 до договору про надання правової допомоги №2023-11.01, акту від 02.10.2024 прийому-передачі наданих послуг, платіжної інструкції від 15.08.2024 про оплату наданих послуг.
Так, за договором від 01.11.2023 №2023-11.01 про надання правової допомоги, укладеним між ОСОБА_1 (замовник) і Яловою Юлією Олександрівною (адвокат), замовник доручає, а адвокат бере на себе зобов'язання в обсязі і на умовах, передбачених цим договором, надавати замовнику правову допомогу у вигляді представництва: в судах, у тому числі але не виключно в місцевих адміністративних судах при здійсненні розгляду адміністративних справ, зокрема, як позивача.
Відповідно до п.п.2.1.2. п.2.1. Договору адвокат користується без винятку усіма правами, що передбачені, у тому числі, Кодексом адміністративного судочинства України, зокрема, але не виключно, адвокат має право: підписувати від імені замовника будь-які позовні заяви.
Пунктами 4.1., 4.2. Договору сторони обумовили, що сума договору складається з суми послуг, тарифи яких узгоджені сторонами та зазначені в рахунках до цього договору. Замовник оплачує суму винагород адвоката на підставі наданого Акта приймання-передачі наданих послуг, виставленого адвокатом. Строк оплати рахунку - 10 робочих днів, починаючи з отримання Акту замовником, а у разі відмови в отриманні або у разі не отримання - починаючи з дати зазначеної оператором поштового зв'язку про відмову в отримання чи про не отримання.
Сторонами вказаного договору були складені детальний опис наданих послуг професійної правничої допомоги у справі №160/22606/24, додаткову угоду №3 до договору про надання правової допомоги №2023-11.01, акт від 02.10.2024 прийому-передачі наданих послуг професійної правничої допомоги.
Згідно з цими документами адвокатом були надані такі послуги: підготовка до розгляду справи: запит до ГУПФУ в Дніпропетровській області, аналіз фактичних обставин справи, формування доказів, аналіз судової практики, надання юридичної консультації (3 год.) - 500,00 грн; складання, оформлення та надсилання позовної заяви (8 год.) - 3000,00 грн; складення інших процесуальних документів, а саме: заява про усунення недоліків, клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу (3 год.) - 500,00 грн, всього 4000,00 грн.
Крім цього, послуги на надання правничої допомоги були оплачені позивачем.
Суд зазначає, що позивач для підтвердження понесених витрат на правову допомогу надав належні та допустимі докази.
Частиною дев'ятою статті 139 КАС України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін.
При цьому принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як уже зазначалося вище, включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.
Зокрема, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі №826/15063/18.
Крім того, як зазначено вище, частиною 1 статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч.3 ст.139 КАС України).
З огляду на викладене, а також часткове задоволення позовних вимог, суд зазначає про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.
Відповідно до ч.5 ст.250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій, бездіяльності протиправними, стягнення заборгованості та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати ОСОБА_1 суми заборгованості з пенсії в розмірі 225 648 грн 12 коп.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати пенсії за період з 01.12.2022 по 31.05.2024 у розмірі 225 648 грн 12 коп.
В іншій частині позовних вимог, у їх задоволенні відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у розмірі 2256 (дві тисячі двісті п'ятдесят шість) грн 48 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) грн 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427).
Суддя Н.В. Кучугурна