07 травня 2025 рокуСправа №160/4435/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Турової О.М.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненадання ОСОБА_1 відстрочки від призову на підставі абз.12 ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку";
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 надати ОСОБА_1 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз.12 ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
В обґрунтування позовних вимог зазначається, що ОСОБА_1 має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз.12 ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", оскільки він є єдиним доглядальником за бабусею - ОСОБА_2 , яка відповідно до Висновку ЛКК №2/33 від 09.01.2024 року КНП "ЦПМСД №7" КМР про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, у наслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, є особою, що потребує постійного стороннього догляду, що також підтверджується довідкою №149 від 31.10.2023 року КНП "ЦПМСД №7" КМР. Рідна дочка ОСОБА_2 - ОСОБА_3 (мати позивача), та чоловік ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , померли, тож ОСОБА_1 наразі є єдиним близьким родичем ОСОБА_2 . Однак, відповідач протиправно ухиляється від надання позивачеві такої відстрочки, посилаючись на ненадання позивачем письмових документів, які підтверджують факт догляду, а саме: довідки про отримання компенсації за надання догляду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 року №859 або рішення суду щодо встановлення юридичного факту догляду за бабусею. Позивач не погоджується із наведеними вимогами відповідача, оскільки факт здійснення такого догляду підтверджено всіма необхідними документами, водночас, довідка про отримання компенсації за надання догляду відповідно до постанови КМУ від 23.09.2020 року №859 не може бути надана, оскільки вказана соціальна допомога є видом компенсації від держави особі, яка надає соціальну послугу на непрофесійній основі, та може бути призначена особі, що здійснює постійний сторонній догляд тільки за відсутності у нього доходу, разом з цим, ОСОБА_1 є пенсіонером та має дохід, який перевищує рівень прожиткового мінімуму для сім'ї, у зв'язку із чим немає підстав для призначення вказаної компенсації та, відповідно, можливості отримати зазначену вище довідку про її виплату. Враховуючи наведене, позивач вважає, що відповідач зобов'язаний був надати йому відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації за сімейними обставинами відповідно до абзацу 12 частини 1 статті 23 Закону України від 21 жовтня 1993 року №3543-ХІІ «Про мобілізацію і мобілізаційну підготовку» (далі Закон №3543-ХІІ), а тому його позовні вимоги підлягають задоволенню.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.02.2024 року прийнято до розгляду вищевказану позовну заяву ОСОБА_1 та відкрито провадження в адміністративній справі №160/4435/24 за цією позовною заявою, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами, а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.
Крім того, вищезазначеною ухвалою суду витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_1 завірену належним чином копію заяви ОСОБА_1 про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, поданої у січні 2024 року, із усіма доданими до неї документами.
06.03.2024 року від ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач пред'явлений позов не визнав та просив повністю відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на таке. 30.01.2024 року позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою (вих.№2855) щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації у зв'язку з тим, що він зайнятий постійним доглядом за хворою бабусею, яка згідно з висновком ЛКК потребує постійного догляду. До заяви було надано певний перелік документів, одним із якого був висновок ЛКК №2/33 про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, виданий КНП «ЦІМСД №7», згідно з яким ОСОБА_2 рекомендовано отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи. Також додано повідомлення №75 від 19.01.2024р. про не призначення компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі УПСЗН, де зазначено, що відповідно до п.4 Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі затвердженого постановою КМУ від 23 вересня 2020 року №859, ОСОБА_1 не має права на компенсацію фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, оскільки середньомісячний сукупний дохід перевищує або дорівнює рівню прожиткового мінімуму для сім'ї. Як слідує з матеріалів справи, ОСОБА_1 сам зазначає, що згідно з нормами чинного законодавства України оформити офіційно догляд без отримання грошової компенсації в територіальному органі соціального захисту населення не можливо. В той же час, позивач зазначає, що не претендує на грошову компенсацію і вказана компенсація може бути призначена особі, що здійснює постійний сторонній догляд тільки за відсутності у нього доходу. Однак, твердження позивача про те, що компенсація може бути призначена особі, що здійснює постійний сторонній догляд тільки за відсутності у нього доходу, є хибним, так як згідно з Порядком подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого Постановою КМУ №859 від 23 вересня 2020 року "Деякі питання призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі", чітко зазначено, що виплати компенсації за догляд призначається фізичній особі, яка надає соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі. Отже, у вказаній Постанові не зазначено, що компенсація надається тільки, якщо у особи, яка здійснює догляд, відсутній дохід. Крім того, відповідач зазначив, що лікарсько-консультативна комісія вирішує питання щодо ступеня обмеження життєдіяльності дітей-інвалідів, проте не вирішує питання щодо дорослих, за винятком питання травмування на виробництві, при яких лікарсько-консультативна комісія уповноважена виносити рішення про встановлення причинно-наслідкового зв'язку захворювання з умовами праці, відповідно до вимог затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 року №337 «Про затвердження порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві». Також відповідач зауважував, що відповідно до Наказу Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021р. №407 заповнення висновку про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, віднесено до повноважень членів лікарської комісії, а не лікарсько-консультативної комісії. Отже, відповідних повноважень ЛКК на підтвердження факту необхідності здійснення постійного догляду шляхом видачі відповідного медичного висновку відносно осіб старших 16 років в цьому Наказі немає. З огляду на наведене, відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовної зави ОСОБА_1 у повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на таке.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є військовозобов'язаним та перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_5 ), що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_1 .
21.04.2022 року позивач був призваний на військову службу в Збройних Силах України за мобілізацією на підставі указів Президента України від 24.02.2022р. №64/2022 та №69/2022.
Згідно з витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_6 від 03.07.2023 року №198 старшого сержанта, командира 3-го відділення 2-го стрілецького взводу 19-ї стрілецької роти 5-го стрілецького батальйону ОСОБА_1 , звільненого відповідно до п.п. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з військової служби наказом командира військової частин НОМЕР_3 ЦОТО Національної гвардії України по особовому складу від 28.06.2023 №37о/с у запас Збройних Сил України за сімейними обставинами, виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 03 липня 2023 року та направлено до ІНФОРМАЦІЯ_7 .
Відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_7 від 05.07.2023р. №561 старший сержант ОСОБА_1 проходив службу в Збройних Силах з 22.04.2022р. по 03.07.2023р., підставою видачі довідки слугував припис №558 від 03.07.2023р. командира В/Ч НОМЕР_3 , витяг з наказу №198 від 03.07.2023 року командира В/Ч НОМЕР_3 .
Згідно з пенсійним посвідченням № НОМЕР_4 , серія НОМЕР_5 , виданим 20.05.2014р., ОСОБА_1 є пенсіонером, якому призначено пенсію за віком довічно.
Також судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , є бабусею ОСОБА_1 .
Так, згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_6 від 11.01.1973р. батьками позивача є: ОСОБА_3 (батько позивача) та ОСОБА_3 (матір позивача).
При цьому свідоцтвом про народження серії НОМЕР_7 підтверджено, що ОСОБА_5 (мати позивача) є донькою ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .
Водночас, відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_8 від 08.01.1972р. після укладення шлюбу між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 дружині було присвоєно прізвище « ОСОБА_6 ».
Крім того, відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_9 від 18.02.1991р. ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_9 .
Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_10 від 20.10.2021р. ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_10 .
Згідно з довідкою від 31.10.2023р. №149 Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №7» Криворізької міської ради ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , за станом здоров'я потребує постійного стороннього догляду.
Разом з цим, відповідно до висновку лікарсько-консультативної комісії №2/33 від 09.01.2024 року Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №7» Криворізької міської ради про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, у наслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (форма первинної облікової документації №080-2/о), ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , рекомендовано отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.
Додатково у цьому висновку вказано, що він надається для одержання компенсації фізичною особою, яка надає соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі (в ТЦК).
Згідно з повідомленням Управління праці та соціального захисту населення Інгулецької районної у місті ради про не призначення компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, від 19.01.2024р. №75 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні такої виплати з посиланням на п.4 Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №859 від 23.09.2020 року, оскільки середньомісячний сукупний дохід позивача перевищує або дорівнює рівню прожиткового мінімуму для сім'ї.
При цьому відповідно до витягу з реєстру територіальної громади та відмітки у паспорті громадянина України серії НОМЕР_11 ОСОБА_2 зареєстрована і проживає за адресою: АДРЕСА_1 з 17.10.2019р.
Згідно з відміткою у паспорті громадянина України серії НОМЕР_12 ОСОБА_1 також зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 17.10.2019р.
30.01.2024р. позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_7 з заявою про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз.12 ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку" як особі, яка зайнята постійним доглядом за хворою бабусею ( ОСОБА_2 ), яка згідно з висновком ЛКК потребує постійного догляду (вх.№2855 від 30.01.2024р.).
Листом від 01.02.2024р. №1026 ІНФОРМАЦІЯ_5 повідомив позивача про те, що для отриманням ним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, як особі, яка здійснює постійний догляд за особою, яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, необхідно додатково подати письмові документи або засвідчені належним чином їх копії, які будуть підтверджувати факт надання позивачем такого догляду, а саме: довідку про отримання компенсації за надання догляду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року №859 або рішення суду щодо встановлення юридичного факту - факту догляду за бабусею.
Незгода позивача з бездіяльністю відповідача щодо ненадання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз.12 ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку" зумовила звернення до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, по суті, суд зважає на таке.
Відповідно до вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).
Згідно з частинами першою, третьої статті 1 цього Закону захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Частинами 2, 3 статті 1 Закону №2232-XII передбачено, що військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Частиною 9 статті 1 Закону №2232-XII, серед іншого, визначено, що стосується військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону №2232-XII правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з пунктом 20 частини 1 статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Статтею 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 №389-VІІІ (далі - Закон №389) визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану" у зв'язку з військовою агресією російської федерації в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжувався Указами Президента України №133/2022 від 14.03.2022, №259/2022 від 18.04.2022, №341/2022 від 17.05.2022, №573/2022 від 12.08.2022, №757/2022 від 07.11.2022, №58/2023 від 06.02.2023, №254/2023 від 01.05.2023, № 451/2023 від 26.07.2023, №734/2023 від 06.11.2023, № 49/2024 від 05.02.2024 та триває по теперішній час.
Також Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію", у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України.
Отже, на момент розгляду цієї адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а тому застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок призову на військову службу під час мобілізації в умовах воєнного стану.
За приписами частини першої статті 39 Закону №2232-XII призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації. Призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації здійснюється для доукомплектування військових посад, передбачених штатами воєнного часу, у терміни, визначені мобілізаційними планами Збройних Сил України та інших військових формувань.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-XII, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до абзацу 4 статті 1 Закону №3543-XII мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи прихованою.
Також абзацом 5 статті 1 Закону №3543-XII визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Статтею 22 Закону №3543-ХІІ визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації. Так відповідно до абзацу другого частини першої статті 22 Закону №3543-XII громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
Статтею 23 Закону №3543-ХІІ передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Згідно з абз.12 ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку" не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: опікуни особи з інвалідністю, визнаної судом недієздатною; особи, зайняті постійним доглядом за особою з інвалідністю I групи; особи, зайняті постійним доглядом за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року №154 (далі - Положення №154, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації є територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
За змістом положень пункту 9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема, ведуть військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов'язаним та резервістам, розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи.
Згідно з пунктом 11 Положення №154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року №1487 (додаток 2 до Порядку), встановлено, що призовники, військовозобов'язані та резервісти, зокрема повинні: особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, зазначених у статті 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», а також надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Аналіз наведених норм свідчить про те, що до повноважень територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки належить оформлення військовозобов'язаним відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час. З метою реалізації права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації особа повинна надати військово-обліковий документ та інші документи, за результатами розгляду яких військовими органами комплектування та соціальної підтримки за місцем військового обліку приймається рішення про наявність або відсутність в особи права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації. Щодо наявності відповідного права вчиняється відповідна відмітка у військовому квитку або запис у посвідченні. Рішення (видача довідок, внесення відміток та записів у військово-облікові документи) органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, приймаються до громадян України (призовників, військовозобов'язаних), які перебувають на військовому обліку у відповідних територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки та підпорядкованих відділах.
Спір у цій справі виник у зв'язку з відмовою відповідача у наданні позивачеві відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, як особі, яка зайнята постійним доглядом за особою, яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Підставою для такої відмови стало, як зазначено у листі ІНФОРМАЦІЯ_7 від 01.02.2024р. №1026, ненадання військовозобов'язаним (позивачем у справі) до заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації документів (засвідчених належним чином їх копій), які будуть підтверджувати факт надання позивачем такого догляду, а саме: довідки про отримання компенсації за надання догляду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року №859 або рішення суду щодо встановлення юридичного факту - факту догляду за бабусею.
Так, основні організаційні та правові засади надання соціальних послуг, спрямованих на профілактику складних життєвих обставин, подолання або мінімізацію їх негативних наслідків, особам/сім'ям, які перебувають у складних життєвих обставинах, визначено Законом України від 17 січня 2019 року №2671-VIII «Про соціальні послуги» (далі - Закон №2671-VIII).
За приписами частини шостої статті 13 Закону №2671-VIII фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, можуть надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг отримувачам соціальних послуг з числа членів своєї сім'ї, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права і обов'язки та є: 1) особами з інвалідністю I групи; 2) дітьми з інвалідністю; 3) громадянами похилого віку з когнітивними порушеннями; 4) невиліковно хворими, які через порушення функцій організму не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися; 5) дітьми, яким не встановлено інвалідність, але які є хворими на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежні), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дітьми, які отримали тяжку травму, потребують трансплантації органа, потребують паліативної допомоги. Перелік зазначених тяжких захворювань, розладів, травм, станів дітей, яким не встановлено інвалідність, затверджує Кабінет Міністрів України.
Абзацами 1 та 2 частини сьомої статті 13 Закону №2671-VIII встановлено, що фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, виплачується компенсація за догляд. Розмір компенсації за догляд фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності на непрофесійній основі, незалежно від кількості осіб, за якими здійснюється догляд, розраховується як різниця між прожитковим мінімумом на одну особу в розрахунку на місяць, встановленим законом на 1 січня календарного року, в якому надаються соціальні послуги, та середньомісячним сукупним доходом фізичної особи - надавача соціальної послуги за один квартал, який передує місяцю, що є попереднім до місяця звернення із заявою про згоду надавати соціальні послуги. Середньомісячний сукупний дохід фізичної особи - надавача соціальної послуги визначається шляхом автоматизованого обміну наявними даними між інформаційно-телекомунікаційними системами органів влади, підприємств, установ, організацій та обчислюється шляхом ділення середньомісячного сукупного доходу її сім'ї на кількість членів сім'ї, які включаються до її складу. Методика обчислення середньомісячного сукупного доходу сім'ї затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Відповідно до п.1 Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року №859 (далі - Порядок №859), цей Порядок встановлює механізм призначення і виплати компенсації за догляд (далі - компенсація), що призначається фізичній особі, яка надає соціальні послуги з догляду без провадження підприємницької діяльності на непрофесійній основі, без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг (далі - фізична особа, яка надає соціальні послуги) особам із числа членів своєї сім'ї, які спільно з нею проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки (далі - соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі) та є: особами з інвалідністю I групи; дітьми з інвалідністю; громадянами похилого віку з когнітивними порушеннями; невиліковно хворими, які через порушення функцій організму не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися; дітьми, яким не встановлено інвалідність, але які є хворими на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дітьми, які отримали тяжку травму, потребують трансплантації органа, потребують паліативної допомоги відповідно до переліку тяжких захворювань, розладів, травм, станів, що дають право на одержання державної допомоги на дитину, якій не встановлено інвалідність, надання такій дитині соціальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2018 р. № 1161 (Офіційний вісник України, 2019 р., № 9, ст. 306).
Згідно з п.3 Порядку №859 компенсація призначається і виплачується структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчими органами сільських, селищних, міських рад (далі - уповноважені органи) за місцем проживання / перебування осіб, яким надаються соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі.
Абзацами 1-3 пункту 4 Порядку №859 передбачено, що розмір компенсації відповідно до статті 13 Закону України "Про соціальні послуги" обчислюється як різниця між прожитковим мінімумом на одну особу в розрахунку на місяць, установленим законом на 1 січня календарного року, в якому надаються соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, та середньомісячним сукупним доходом фізичної особи, яка надає соціальні послуги, за один квартал, який передує місяцю, що є попереднім до місяця звернення із заявою про згоду надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі. Фізична особа, яка надає соціальні послуги, отримує тільки одну компенсацію незалежно від кількості осіб, за якими вона доглядає. Середньомісячний сукупний дохід фізичної особи, яка надає соціальні послуги, визначається із застосуванням автоматизованого обміну даними між інформаційно-телекомунікаційними системами органів влади, підприємств, установ, організацій та обчислюється шляхом ділення середньомісячного сукупного доходу сім'ї цієї особи на кількість осіб, які входять до складу сім'ї, згідно з Методикою обчислення середньомісячного сукупного доходу сім'ї для надання соціальних послуг, затвердженою наказом Мінсоцполітики від 16 червня 2020 р. №419.
З аналізу наведених норм слідує, що особи, які у встановленому законом порядку визнані такими, що потребують стороннього постійного догляду, є соціально захищеними і надання їм такого захисту забезпечується, зокрема, шляхом здійснення постійного догляду особами з числа членів їх сім'ї, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права і обов'язки, який здійснюється у передбаченому законом порядку, при цьому надавачі таких послуг мають право на отримання компенсації за цей догляд, розмір якої обчислюється як різниця між прожитковим мінімумом на одну особу в розрахунку на місяць, установленим законом на 1 січня календарного року, в якому надаються соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, та середньомісячним сукупним доходом фізичної особи, яка надає соціальні послуги, за один квартал, який передує місяцю, що є попереднім до місяця звернення із заявою про згоду надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі.
Таким чином, з наведеного у абз.2 ч.7 ст.13 Закону №2671-VIII та абз.1 п.4 Порядку №859 алгоритму розрахунку розміру компенсації за догляд фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності на непрофесійній основі, слідує, що у разі якщо середньомісячний сукупний дохід фізичної особи, яка надає соціальні послуги, за один квартал, який передує місяцю, що є попереднім до місяця звернення із заявою про згоду надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, перевищить розмір прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць, установленого законом на 1 січня календарного року, в якому надаються соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, то фактично надавач цієї такої соціальної послуги не матиме права на отримання компенсації за такий догляд.
Наведене спростовує доводи відповідача щодо непов'язаності підстав призначення компенсації за догляд з розміром доходу його надавача.
При цьому, як встановлено судом під час розгляду цієї справи, відповідно до повідомлення про не призначення компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, від 19.01.2024р. №75 позивачеві було відмовлено у призначенні такої компенсації з посиланням на п.4 Порядку №859, оскільки його середньомісячний сукупний дохід перевищує або дорівнює рівню прожиткового мінімуму для сім'ї.
Разом з цим, суд зауважує, що відмова у призначенні вищевказаної компенсації за догляд не може свідчити про фактичну відсутність (не здійснення) постійного догляду за особою, яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує такого постійного догляду, отже, доводи відповідача щодо неможливості надати позивачеві відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації через ненадання позивачем документа, що підтверджує факт надання ним такого догляду, а саме: довідки про отримання компенсації за надання догляду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року №859, є безпідставними.
Також безпідставними є посилання відповідача на необхідність надання позивачем на підтвердження факту здійснення ним постійного догляду за особою, яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, рішення суду щодо встановлення юридичного факту такого догляду (догляду за бабусею позивача), з огляду на таке.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у частині першій статті 315 ЦПК України, однак не є вичерпним.
Частинами першою та другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Згідно з частиною другою статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов:
- згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян;
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку їх встановлення;
- заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;
- встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Отже, існують два порядки встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий.
Якщо факт, що має юридичне значення, підлягає встановленню в позасудовому порядку, особа має використати такий порядок.
Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду в порядку адміністративного судочинства (схожі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 08 листопада 2019 року у справі № 161/853/19, від 18 грудня 2019 року у справі № 370/2598/16-ц, від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21).
Таким чином, судовий порядок встановлення факту, що має юридичне значення, використовується лише у випадку, коли чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку його встановлення.
У постанові від 05 червня 2024 року у справі №283/1199/23 (провадження №61-12851св23), яка стосувалася звернення заявника, з метою звільнення з військової служби за сімейними обставинами, з заявою про встановлення факту, що він є єдиною особою, зайнятою постійним доглядом за своїми родичами, які потребують такого догляду за станом здоров'я, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив, що чинним законодавством передбачено позасудовий порядок встановлення факту здійснення постійного догляду за особами, що його потребують. Так, порядок вирішення питання можливості оформлення постійного догляду за особами, що потребують постійного стороннього догляду, визначено Законом України «Про соціальні послуги», Порядком підготовки та перепідготовки фізичних осіб, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2020 року № 430, Порядком подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності на професійній основі, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06 жовтня 2021 року № 1040, Порядком подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року №859, Порядком організації надання соціальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2020 року №587. Оскільки розгляд заяви про здійснення постійного догляду за особами, що його потребують, віднесено до повноважень інших органів і за законом не підлягає судовому розгляду, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у відкритті провадження з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 186 ЦПК України (суддя відмовляє у відкритті провадження, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства).
Таким чином, враховуючи наведений висновок Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №283/1199/23 (провадження №61-12851св23), згідно з яким заява про встановлення факту, що особа є єдиною особою, зайнятою постійним доглядом за своїми родичами, які потребують такого догляду за станом здоров'я, не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, вимоги відповідача щодо необхідності надання позивачем на підтвердження факту здійснення ним постійного догляду за особою, яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, рішення суду щодо встановлення юридичного факту такого догляду за бабусею позивача є безпідставними та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.
За наведених обставин, суд доходить висновку про протиправність відмови відповідача у наданні позивачеві відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, як особі, яка здійснює постійний догляд за особою, яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, оформленої листом ІНФОРМАЦІЯ_7 від 01.02.2024р. №1026.
При цьому, суд зауважує, що права позивача у даному випадку порушено саме вищевказаною протиправною відмовою відповідача, оформленою листом ІНФОРМАЦІЯ_7 від 01.02.2024р. №1026, а не його бездіяльністю щодо ненадання ОСОБА_1 відстрочки від призову на підставі абз.12 ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку", як зазначає позивач, бо в даному випадку відповідачем здійснено розгляд заяви позивача про надання вищевказаної відстрочки по суті, про що безпосередньо вказано у листі ІНФОРМАЦІЯ_7 від 01.02.2024р. №1026, та фактично відмовлено у її наданні цим листом, відтак, керуючись приписами ч.2 ст.9 КАС України, якою, зокрема, передбачено, що суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, а також враховуючи вищевикладені обставини, суд вважає за необхідне вийти за межі заявлених позовних вимог і визнати протиправною та скасувати відмову ІНФОРМАЦІЯ_7 у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на підставі абз.12 ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку", оформленої листом ІНФОРМАЦІЯ_7 від 01.02.2024р. №1026, оскільки саме такий спосіб захисту порушеного права позивача у даному випадку є належним та це необхідне для ефективного захисту цього порушеного права.
Щодо доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, відносно того, що наданий позивачем висновок лікарсько-консультативної комісії №2/33 від 09.01.2024 року Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №7» Криворізької міської ради про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, у наслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (форма первинної облікової документації №080-2/о), згідно з яким ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , рекомендовано отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи, не є належним документом для підтвердження обставин необхідності постійного догляду за хворою бабусею, оскільки таким документом є лише медичний висновок медико-соціальної експертної комісії, бо лікарсько-консультативна комісія вирішує питання щодо ступеня обмеження життєдіяльності дітей-інвалідів, проте не вирішує питання щодо дорослих, за винятком питання травмування на виробництві, при яких лікарсько-консультативна комісія уповноважена виносити рішення про встановлення причинно-наслідкового зв'язку захворювання з умовами праці, відповідно до вимог затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 року №337 «Про затвердження порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві», отже, відповідних повноважень ЛКК на підтвердження факту необхідності здійснення постійного догляду шляхом видачі відповідного медичного висновку відносно осіб старших 16 років не має, суд зазначає наступне.
Визначення терміна «медичний висновок» наведено у пункті 3 Порядку ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України «Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я» від 18.09.2020 №2136, як електронний документ, що формується на підставі медичних записів в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров'я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством.
У пункті 3 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з поліцейськими, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.10.2020 №705, термін «медичний висновок» вжито у значенні висновку у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого поліцейського.
У пункті 3 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337, термін «медичний висновок» визначено як висновок у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) та висновок у формі рішення лікарсько-експертної комісії високоспеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров'я (у разі хронічного професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого про встановлення зв'язку погіршення стану здоров'я працівника з впливом на нього важкості та напруженості трудового процесу, небезпечних, шкідливих виробничих факторів, психоемоційних причин або протипоказань за станом здоров'я виконувати роботу.
Отже, медичний висновок - це документ, який містить відомості про стан здоров'я особи та видається з питань, пов'язаних з таким станом здоров'я.
Суб'єктами формування та видачі медичного висновку є лікарі, лікарсько-консультативні та лікарсько-експертні комісії закладів охорони здоров'я.
Процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 (далі - Положення №1317).
Відповідно до пунктів 19, 24 Положення №1317 комісія (МСЕК) проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акту огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.
Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акту огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виписку з акту огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги.
Копія індивідуальної програми реабілітації надсилається також лікувально-профілактичному закладові і органові праці та соціального захисту населення за місцем проживання особи з інвалідністю. За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги.
З наведеного убачається, що лікар, лікарсько-консультативна комісія та лікарсько-експертна комісія формують медичний висновок, а медико-соціальні експертні комісії - довідку, акт огляду (витяг з акту огляду).
Щодо повноважень ЛЛК і медико-соціальної експертної комісії на видачу медичного висновку щодо необхідності здійснення постійного догляду, Суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 3 Положення №1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Медико-соціальна експертиза потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання проводиться після подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 №337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві» («Офіційний вісник України», 2019, №34, ст. 1217), висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту професійної патології чи його відділення) про професійний характер захворювання, направлення лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я або роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або територіального органу Пенсійного фонду України, суду чи прокуратури.
Згідно з пунктом 4 Положення №1317 медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії, з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров'я при Міністерстві охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.
За приписами підпункту 1 пункту 11 Положення №1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають:
- ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків;
- потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв;
- потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування;
- ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування;
- причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім'ї померлого;
- медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.
У наведеному переліку прав та обов'язків медико-соціальної експертної комісії відсутнє поняття «постійного догляду», який може бути визначений для осіб, яким інвалідність не встановлена, а вказано лише право визначати необхідність стороннього нагляду, догляду.
Поняття «сторонній догляд» не є тотожним поняттю «постійний догляд», адже перше вказує на те, ким надається догляд, а друге - коли надається такий догляд. При цьому, «постійний догляд» - це безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження - постійно.
Водночас відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.04.2008 №189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 01.06.2021 №1066), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (пункт 1 розділу III).
За приписами пункту 3 розділу ІІІ цього Порядку до основних завдань ЛКК належить: 1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку; 2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності; 3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження; 4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб'єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб'єкта господарювання).
Пунктом 4 розділу ІV Порядку передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи: 1) форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв'язку захворювання з умовами праці, відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві»; 2) висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 № 407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-2/о «Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі». Згідно з пунктами 3, 4 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі форми первинної облікової документації №027/о «Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.02.2012 №110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за №661/20974.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 №407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі». Згідно з пунктами 2, 3 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації №025/о «Медична карта амбулаторного хворого №__», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.02.2012 №110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за №661/20974.
Також повноваження ЛЛК визначені в наказі Міністерства охорони здоров'я України 31.07.2013 №667 «Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання». Так, у затвердженій вказаним наказом Інструкції мова йде про те, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу видається лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров'я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю (пункт 1). Висновок ЛКК надається особі, що звернулася із заявою, згідно з формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 № 667, за підписами членів ЛКК, завіреними печаткою закладу охорони здоров'я, у структурі якого перебуває ЛКК (пункт 8).
Повертаючись до підстав для надання відстрочки від призову на підставі абз.12 ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку", суд зазначає про недосконалість та неузгодженість термінів у нормативно-правових актах стосовно питання, яким документом підтверджується необхідність здійснення постійного догляду та який орган має право видавати цей документ.
Аналізуючи повноваження медико-соціальної експертної комісії, передбачені Положенням №1317, є підстави для висновку, що вона визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.
Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров'я нездатні до самообслуговування і потребують постійно стороннього догляду, то на переконання суду, такі повноваження віднесені до ЛКК закладу охорони здоров'я, які мають право приймати, зокрема: 1) висновок або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку; 2) висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-4/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 3) висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціального послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-2/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 4) висновок щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу за формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 №667.
Такий правовий підхід відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 21.02.2024р. у справі №120/1909/23 та від 13.06.2024р. у справі №520/21316/23 за подібних обставин справи, суті спору і правового регулювання.
Щодо частини позовних вимог ОСОБА_1 про зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_7 надати ОСОБА_1 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз.12 ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", суд зазначає наступне.
Згідно з частиною 2 статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечитьзаконуі забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.
Тобто, дискреційні повноваження це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Відповідно до Рекомендацій Ради Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятих Кабінетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він уважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.
Водночас, адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції.
Суд звертає увагу на те, що в даних спірних правовідносинах відповідач протиправно відмовив позивачеві у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, як особі, яка здійснює постійний догляд за особою, яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, зокрема, з посиланням на необхідність додаткового подання документів на підтвердження факту надання позивачем такого догляду, а саме: рішення суду щодо встановлення юридичного факту - факту догляду за бабусею, при цьому, зазначаючи про помилковість висновків відповідача щодо необхідності надання позивачем такого рішення, суд у цій справі зазначив, що враховуючи наведений висновок Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №283/1199/23 (провадження №61-12851св23), заява про встановлення факту, що особа є єдиною особою, зайнятою постійним доглядом за своїми родичами, які потребують такого догляду за станом здоров'я, не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, бо розгляд заяви про здійснення постійного догляду за особами, що його потребують, віднесено до повноважень інших органів і за законом не підлягає судовому розгляду. Так, порядок вирішення питання можливості оформлення постійного догляду за особами, що потребують постійного стороннього догляду, визначено Законом України «Про соціальні послуги», Порядком підготовки та перепідготовки фізичних осіб, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2020 року № 430, Порядком подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності на професійній основі, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06 жовтня 2021 року № 1040, Порядком подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року №859, Порядком організації надання соціальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2020 року №587. Матеріали справи, що розглядається, не містять доказів з'ясування відповідачем обставин оформлення позивачем постійного догляду за особою, що потребує постійного стороннього догляду - бабусею позивача в порядку, встановленого чинним законодавством, а також обставин відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд, що є безпосередньою умовою для надання відстрочки відповідно до абз.12 ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", тож на разі не можливо стверджувати про те, що відповідачем - суб'єктом владних повноважень, у розглядуваному випадку було вичерпано свою дискрецію щодо розгляду заяви позивача про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз.12 ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Отже, позовна вимога про зобов'язання відповідача прийняти рішення про надання позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації задоволенню не підлягає, оскільки суд у спірних правовідносинах не може перебирати на себе повноваження іншого органу та, відповідно, встановлювати достатність документів та підстав для надання відстрочки від призову на час прийняття рішення уповноваженим органом.
Враховуючи обставини справи, суд вважає належним та достатнім способом захисту порушених прав позивача є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 30.01.2024 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз.12 ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та прийняти відповідне рішення за результатом розгляду заяви, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу.
Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, а також обставини, встановлені у ході судового розгляду справи, суд доходить висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Водночас, ч.3 ст.139 КАС України встановлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , судові витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем при зверненні до суду з цією позовною заявою у розмірі 1211,20грн., підлягають відшкодуванню на користь останнього пропорційно частині задоволених позовних вимог шляхом стягнення з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань суми коштів у розмірі 807,47грн.
Керуючись ст. ст. 241-246, 250, 260-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_13 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати відмову ІНФОРМАЦІЯ_1 у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на підставі абз.12 ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку", оформленої листом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 01.02.2024р. №1026.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_13 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 ) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) від 30.01.2024 року про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до абз.12 ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та прийняти відповідне рішення за результатом розгляду цієї заяви, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_13 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 ) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) судові витрати зі сплати судового збору пропорційно частині задоволених позовних вимог у розмірі 807,47грн (вісімсот сім гривень 47 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 295,297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя: О.М. Турова