08 травня 2025 року ЛуцькСправа № 640/17898/21
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Мачульського В.В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області ради про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася з позовом до Управління соціального захисту населення Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області (далі - УСЗН Києво-Святошинської РДА Київської області, відповідач) про скасування рішення від 21.12.2020 про відмову у поновленні допомоги при народженні дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за її заявою від 19.11.2020; зобов'язання поновити та виплатити позивачу допомогу при народженні дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за її заявою від 19.11.2020 з моменту припинення виплат, а саме з 30.09.2017.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач є внутрішньо-переміщеною особою. Після народження дітей у 2017 році зверталась до УСЗН Нововолинської міської ради про виплату допомоги при народженні дитини, яка їй була призначена. Через сімейні обставини змушена була повернутися в м. Красний Луч Луганської області та в серпні 2020 року переїхала з дітьми на проживання до Київської області. 19.11.2020 звернулася з заявою до УСЗН Києво-Святошинської РДА Київської області про продовження виплати державної допомоги при народженні дитини. Рішенням від 21.12.2020 відповідач відмовив у призначенні допомоги при народженні дитини через те, що звернення відбулося після дванадцяти місяців після припинення виплати.
Вважає, що вказана допомога є допомогою самій дитині, а не її батькам, а отже неможливість своєчасного звернення одним із батьків до органу, який здійснює призначення допомоги при народженні дитини, призводять до порушення інтересів дитини.
На підставі вищевикладеного просила позов задовольнити.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.07.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №640/17898/21, вирішено, що справа підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач у встановлений судом строк відзиву на позовну заяву не подав.
На підставі пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2825-IX (в редакції Закону №3863-ІХ) та Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399, проведено автоматизований розподіл адміністративних справ, які не розглянуті окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України;
Справа надіслана Київським окружним адміністративним судом до Волинського окружного адміністративного суду для розгляду та надійшла до суду 27.02.2025, що підтверджується даними реєстрації на вхідному штампі за вхідним №9855/25,
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 05.03.2025 справу прийнято до провадження суддею Мачульським В.В.
Інших заяв по суті справи від сторін не надходило.
Перевіривши письмовими доказами доводи позивача, викладених у заяві по суті справи, суд встановив такі обставини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , є громадянкою України, та внутрішньо-перемішеною особою з 10.08.2020.
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 21.04.2015 та серії НОМЕР_2 від 08.06.2017 матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 виданих Нововолинським міським відділом державної РАЦС, є ОСОБА_1 .
Як вбачається з матеріалів справи, позивач, після народження дітей, звернулась до УСЗН Нововолинської міської ради з відповідною заявою, за результатом розгляду якої, їй було призначено допомогу при народженні дитини. Дану допомогу було припинено виплачувати позивачу з 30.09.2017, у зв'язку з виїздом до м. Красний Луч Луганської області.
У зв'язку із зміною місця проживання, позивач з 10.08.2020 стала на облік як внутрішньо переміщена особа в Управлінні праці та соціального захисту населення Києво-Святошинської РДА Київської області та отримала відповідну довідку №3244-5000296441.
19.11.2020 позивач звернулась з заявою до УСЗН Києво-Святошинської РДА Київської області з заявою про призначення (відновлення) виплати допомоги при народженні дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням УСЗН Києво-Святошинської РДА Київської області від 21.12.2020 позивачу відмовлено у виплати вказаної допомоги, оскільки звернення відбулося після дванадцяти місяців після припинення виплати.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням позивач звернулась з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Згідно зі статтею 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Стаття 46 Конституції України проголошує, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», відповідно до преамбули якого цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Частиною 1 статті 1 вказаного Закону визначено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Відповідно до частини 2 статті 7 вказаного Закону, Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» громадяни України, в сім'ях, яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.
Статтею 10 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» визначено, що допомога при народженні дитини за цим Законом надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною. Одноразова допомога, призначена опікуну, вважається власністю дитини.
Відповідно до частини сьомої та дев'ятої статті 11 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини. Виплата допомоги при народженні дитини припиняється у разі: позбавлення отримувача допомоги батьківських прав; відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав; тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання; припинення опіки або звільнення опікуна від його повноважень щодо конкретної дитини; нецільового використання коштів і незабезпечення отримувачем допомоги належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини.
Умови призначення і виплати державної допомоги та перелік документів, необхідних для її призначення, визначено цим Законом та Порядком призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року №1751 (далі - Порядок №1751).
Відповідно до пункту 13 Порядку №1751 допомога при народженні дитини, яка народилася після 30 червня 2014 року надається у розмірі 41280 гривень. Виплата допомоги здійснюється одноразово у сумі 10320 гривень, решта суми допомоги виплачується протягом наступних 36 місяців рівними частинами.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, з заявою про призначення одноразової державної допомоги при народженні дитини, позивач, вперше, звернулась до УЗСН Нововолинської міської ради з додержанням встановленого законом строку, надавши до неї повний перелік необхідних документів і зазначена допомога їй була призначена.
З пункту 13 Порядку №1751 вбачається, що виплата допомоги припиняється у разі:
- позбавлення отримувача допомоги батьківських прав;
- відмови отримувача допомоги від виховання дитини;
- нецільового використання коштів і незабезпечення отримувачем допомоги належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини;
- відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав;
- тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання, крім дітей, які народилися під час перебування матері в слідчому ізоляторі або установі виконання покарань за умови перебування дитини разом з матір'ю;
- припинення опіки або звільнення опікуна від його повноважень щодо конкретної дитини;
- перебування отримувача допомоги у місцях позбавлення волі за рішенням суду;
- усиновлення дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування;
- смерті дитини;
- смерті отримувача допомоги.
Виплата допомоги припиняється з місяця, що настає за місяцем, в якому виникли зазначені обставини, за рішенням органу, який призначив допомогу.
Виплата допомоги поновлюється у випадках, передбачених абзацами двадцятим-двадцять сьомим, двадцять дев'ятим і тридцятим цього пункту, у разі, коли особа, що фактично здійснює догляд за дитиною (один з батьків дитини, опікун), звернулася протягом дванадцяти місяців після припинення виплати допомоги до органу, що призначив допомогу, з письмовою заявою.
Отже, дванадцяти місячний строк звернення про поновлення виплати допомоги встановлюється у випадку припинення виплати лише з вищезазначених підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачу припинено виплату допомоги при народженні дитини не з причин, встановлених пунктом 13 Порядку №1751.
Суд звертає увагу на те, що позивачем заявлений позов фактично в інтересах дітей для їх належного матеріального забезпечення, а відповідно до частини 7 статті 7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
З огляду на зазначене, суд вважає, що з урахуванням інтересів дітей та обставин, встановлених судом, позивач має право на поновлення та отримання допомоги при народженні дитини.
Суд наголошує, що позивач і її діти є громадянами України, а отже мають право на соціальний захист від держави, а соціальний захист - це комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на захист добробуту кожного члена суспільства. Забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, держава зобов'язується забезпечити дитині захист і піклування, які необхідні для її благополуччя.
Позивач має право на отримання державної допомоги при народженні дитини. Реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в України, гарантованого Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», не може позбавляти її права на отримання допомоги при народженні дитини.
Згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Суд вважає за необхідне зазначити, що допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам, і в даному випадку відмова відповідача, в першу чергу, призводить до порушення інтересів дитини.
Таким чином, право позивача на отримання допомоги при народженні дитини є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань.
Керуючись принципом верховенства права, суд вважає, що з урахуванням інтересів дитини та обставин, встановлених судом, позивач має право на поновлення виплати допомоги при народженні дитини.
Згідно частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірність своєї відмови у поновленні позивачу виплати допомоги при народженні дитини, тому суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову і поновлення виплати допомоги по народженню дитини з дати припинення, а саме з 30.09.2017.
Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Оскільки матеріали справи не містять доказів понесення позивачем судових витрат, останні розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 243-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Управління соціального захисту населення Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області ради (03170, Київська область, місто Ковель, вулиця Янтарна, будинок 12А, код ЄДРПОУ 20591492) про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії, задовольнити повністю.
Скасувати рішення Управління соціального захисту населення Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 21.12.2020 про відмову у поновленні ОСОБА_1 допомоги при народженні дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за заявою від 19.11.2020.
Зобов'язати Управління соціального захисту населення Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області відновити нарахування та виплату ОСОБА_1 допомоги при народженні дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 30.09.2017.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Шостого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Суддя В.В. Мачульський