08 травня 2025 року ЛуцькСправа № 140/1950/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Волдінера Ф.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування вимоги,
До суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС у Волинській області), відповідно до якого просить суд визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2938-52 від 12.05.2021 зі сплати єдиного внеску у розмірі 37 788,74 грн.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 13.01.2010 ОСОБА_1 зареєструвався як фізична особа-підприємець. 15.11.2016 Ковельський міськрайонний суд Волинської області засудив мене до позбавлення волі.
Вказує, що перебуваючи в місцях позбавлення волі, був позбавлений можливості сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. У лютому 2025 року отримав вимогу №Ф-2938-52 від 12.05.2021 ГУ ДФС у Волинській області про стягнення боргу в сумі 37788,74 грн.
Зазначає, що відбуваючи покарання у виправній колонії не отримував від відповідача листів про наявність боргу та податкової вимоги № Ф-2938-52 від 12.05.2021 року зі сплати єдиного внеску у розмірі 37788,74 грн, тому, вважає, дану вимогу незаконною.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 05.03.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до частини першої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
У встановлений судом строк від відповідача надійшов відзив на позов, у якому ГУ ДПС у Волинській області позовні вимоги не визнало, просило відмовити у їх задоволенні та пояснило, що оскільки ОСОБА_1 не знято з обліку у контролюючому органі. Крім того, запис про припинення державної реєстрації фізичною особою-підприємцем щодо ОСОБА_1 не внесено.
Дослідивши письмові докази по суті справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення з таких мотивів та підстав.
Судом встановлено, що згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 перебував на обліку як фізична особа-підприємець, яка здійснює підприємницьку діяльність, дата реєстрації з 13.01.2010. 20.01.2025 позивач припинив підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця, номер запису: 2001970060001006891.
З 16.06.2017 по 14.06.2024 позивач перебував у місцях позбавлення волі, що підтверджується довідкою про звільнення серії РІВ №13056 від 14.06.2024.
12.05.2021 ГУ ДПС у Волинській області сформувало вимогу про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ №Ф-12938-52 станом на 31.01.2021 на суму 37 788,74 грн відповідно до статті 25 Закону №2464-VI.
Позивач не погодившись із вказаною вимогою, звернувся до суду із вказаним позовом про її скасування.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Пунктом 291.3 статті 291 Податкового кодексу України передбачено, що юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.
Відповідно до пункту 65.1 статті 65 Податкового кодексу України взяття на облік фізичних осіб - підприємців у контролюючих органах здійснюється за податковою адресою на підставі відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, наданих державним реєстратором згідно із Законом України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Порядок обчислення і сплати єдиного внеску встановлено положеннями Закону України від 08.07.2010 № 2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VІ, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VІ єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно із статтею 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є: роботодавці
- фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців);
- фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту);
- фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно із пунктами 1, 2, 4 частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв'язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до матеріалів справи, ОСОБА_1 з 13.01.2010 зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як фізична особа-підприємець та перебуває на обліку у податковому органі. Інформація про припинення позивачем підприємницької діяльності до реєстру не внесена.
Суд звертає увагу, що згідно із абзацом 3 частини восьмої статті 9 Закону №2148-VIII платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини 1 ст.4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Процедура взяття на облік платників податків регламентується Порядком обліку платників податків і зборів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України №1588 від 09.12.2011 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України за №1562/20310 від 29.12.2011 (далі - Порядок №1588, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до підпункту 1 пункту 11.18 Розділу XI Порядку №1588 зняття з обліку самозайнятих фізичних осіб як платників податків у контролюючих органах здійснюється у такому порядку: підставою для зняття фізичної особи - підприємця з обліку у відповідному контролюючому органі є відомості про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем за її рішенням, або за судовим рішенням, або у разі її смерті, або оголошення її померлою, або визнання її безвісно відсутньою, а також відомості відповідної реєстраційної картки.
Дата зняття з обліку фізичної особи - підприємця відповідає даті отримання відомостей про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця. Дані про зняття з обліку платника податків фіксуються в журналі за формою №6-ОПП. Номер зняття з обліку відповідає номеру відповідного запису в журналі за формою № 6-ОПП.
Дані про зняття з обліку фізичної особи - підприємця передаються контролюючим органом за основним місцем обліку такого платника податків до Єдиного державного реєстру із зазначенням: дати та номера запису про зняття з обліку, назви та ідентифікаційного коду контролюючого органу, у якому платника податків знято з обліку.
Відповідно до підпунктів 5-6 зазначеного пункту, врегулювання питань погашення грошових зобов'язань та/або податкового боргу у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи чи реєстрації у відповідному уповноваженому органі припинення незалежної професійної діяльності фізичної особи (якщо така реєстрація була умовою ведення незалежної професійної діяльності) здійснюється у порядку, визначеному Податковим кодексом України; після державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізична особа продовжує обліковуватись у контролюючих органах як фізична особа - платник податків, яка отримувала доходи від провадження підприємницької діяльності.
Така фізична особа має забезпечити остаточні розрахунки з податків від провадження підприємницької діяльності, в установлені строки подати відповідному контролюючому органу декларацію за останній базовий податковий (звітний) період, в якій відображаються виключно доходи від проведення підприємницької діяльності.
Відповідно до підпункту 1 пункту 13 Розділу IV Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №499 (далі Інструкція №449, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), обчислення і строки сплати єдиного внеску платниками, зазначеними у підпунктах 3, 4 та 6 пункту 1 розділу ІІ цієї Інструкції, у разі зняття їх з обліку в органах доходів і зборів:
1) для платників, зазначених у підпункті 3 пункту 1 розділу ІІ цієї Інструкції, останнім періодом, за який необхідно обчислити та сплатити єдиний внесок, буде період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення.
Єдиний внесок сплачується протягом 10 календарних днів після граничного строку подання звіту із зазначенням типу форми ліквідаційна, де останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності платниками ЄСВ ФОП, в тому числі ФОП - платниками єдиного податку подається протягом 30 календарних днів з дня проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності (підпункти 10, 11 розділу III Порядку №435).
При цьому, зазначені платники користуються правами, виконують обов'язки та несуть відповідальність, передбачені для платника єдиного внеску в частині діяльності, яка здійснювалася ними як платниками єдиного внеску.
Таким чином, оскільки позивач не знятий з обліку як фізична особа-підприємець - платник податків та зборів, суд дійшов до висновку, що відповідачем правомірно нараховано йому ЄСВ відповідно до податкової вимоги 12.05.2021 №Ф-2938-52.
При цьому, суд звертає увагу, що перебування позивача у місцях позбавлення волі не звільняє його від сплати єдиного внеску.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
На підставі досліджених доказів та їх правової оцінки, враховуючи встановлені судом обставини справи, суд приходить до висновку, що відповідачем доведено правомірність своїх дій щодо винесення оскаржуваної вимоги, тому у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити.
Ухвалюючи дане судове рішення суд враховує статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (пункт 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
При цьому, у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Підстави для вирішення питання розподілу судових витрат згідно з ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні, з огляду на те, що позивачу відмовлено в задоволенні позову.
Керуючись статтями 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» суд,
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування вимоги - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ф.А. Волдінер