Тарутинський районний суд Одеської області
Справа № 514/230/25
Провадження по справі № 2/514/286/25
08 травня 2025 року с-ще Бессарабське
Тарутинський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді - Тончевої Н.М.
при секретарі - Чернєвій О.А.,
розглянувши в порядку ч. 2 ст. 247 ЦПК України у відкритому судовому засіданні в залі суду с-ща Бессарабське цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Яровський» про стягнення основного боргу, інфляційних витрат та 3% річних, -
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просить стягнути з ТОВ "Яровський" за договором купівлі - продажу від 01 березня 2020 року на його користь основний борг у розмірі 14000 гривень, інфляційні витрати у розмірі 6856 гривень 91 копійка, 3% річних у розмірі 1316 гривень 38 копійок та судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Свої вимоги мотивує тим, що згідно свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) №003752 від 24 квітня 2001 року, вона має право на пайовий фонд майна колективного сільськогосподарського підприємства КСП «Яровський» відповідно до списку осіб, які мають право на майновий пай, затвердженого зборами співвласників від 17 лютого 2000 року у розмірі 4348 гривень.
01 жовтня 2018 року відбулась переоцінка майна КСП «Яровський», внаслідок чого загальна вартість належного позивачу майна КСП «Яровський» зросла до 35344 гривні.
01 березня 2020 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Яровський» в особі директора ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу майнового паю ТОВ «Яровський», відповідно до умов якого ОСОБА_1 зобов'язується в порядку та на умовах, визначених Договором передати у власність ТОВ «Яровський» свої майнові паї згідно свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) №003752 від 24 квітня 2001 року за оплату в розмірі 35344 гривні.
Пунктом 3.2 Договору купівлі-продажу від 01 березня 2020 року передбачено, що оплата за договором здійснюється частинами протягом року з моменту укладення цього договору, тобто до 02 березня 2021 року.
Згідно розписки про отримання коштів, що є Додатком №1 до Договору купівлі-продажу від 01 березня 2020 року, позивач отримала оплату за договором : 01.03.2020 року в розмірі 10400 гривень; 29 грудня 2021 року в розмірі 10944 гривні.
Тобто , на час звернення до суду з зазначеним позовом не виплаченою залишилась сума в розмірі 14000 гривень.
Крім того, інфляційні витрати за весь час прострочення з 30 грудня 2021 року по 16 лютого 2025 року складають 6856 гривень 91 копійка, 3% річних складають 1316 гривень 38 копійок.
Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з вказаним позовом.
В судове засідання позивача не з'явилась. Надала суду заяву в якій зазначила, що підтримує позовні вимоги та просить розглянути справу за її відсутністю.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, повідомлявся належним чином, за адресою реєстрації юридичної особи, вказаної в позовній заяві, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення .
Крім того, представник відповідача повідомлявся про дату, час та місце проведення судового засідання шляхом надсилання судової повістки на адресу електронної пошти, про що свідчить довідка про доставку електронного документа.
Пунктом 1, 2 частини 8 статті 128 ЦПК України передбачено, днем вручення судової повістки є день вручення судової повістки під розписку та день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача без повідомлення причини, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, і від якого не надійшло відзиву, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення спору.
Враховуючи, що представник позивача не заперечує щодо розгляду справи в заочному порядку, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності відповідача в порядку ст. 280 ЦПК України та ухвалити заочне рішення по справі.
Оскільки сторони в судове засідання не з'явились, то відповідно до вимог ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд прийшов до наступного висновку.
Так, з матеріалів справи вбачається, що згідно свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) №003752 від 24 квітня 2001 року, ОСОБА_1 має право на пайовий фонд майна колективного сільськогосподарського підприємства КСП «Яровський» відповідно до списку осіб, які мають право на майновий пай, затвердженого зборами співвласників від 17 лютого 2000 року у розмірі 4348 гривень.
01 жовтня 2018 року відбулась переоцінка майна КСП «Яровський», внаслідок чого загальна вартість належного позивачу майна КСП «Яровський» зросла до 35344 гривні.
01 березня 2020 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Яровський» в особі директора ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу майнового паю ТОВ «Яровський», відповідно до умов якого ОСОБА_1 зобов'язується в порядку та на умовах, визначених Договором передати у власність ТОВ «Яровський» свої майнові паї згідно свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) №003752 від 24 квітня 2001 року за оплату в розмірі 35344 гривні.
Пунктом 3.2 Договору купівлі-продажу від 01 березня 2020 року передбачено, що оплата за договором здійснюється частинами протягом року з моменту укладення цього договору, тобто до 02 березня 2021 року.
Згідно розписки про отримання коштів, що є Додатком №1 до Договору купівлі-продажу від 01 березня 2020 року, позивач отримала оплату за договором : 01.03.2020 року в розмірі 10400 гривень; 29 грудня 2021 року в розмірі 10944 гривні.
Тобто , на час звернення до суду з зазначеним позовом не виплаченою залишилась сума в розмірі 14000 гривень.
Крім того, позивачем надано суду:
розрахунок інфляційних витрат за період прострочення з 30 грудня 2021 року по 16 лютого 2025 року, відповідно до якого індекс інфляції дорівнює 148.978 %, а відповідно інфляційні витрати складають 6856 гривень 91 копійка;
розрахунок 3% річних, відповідно до якого 3% річних складають 1316 гривень 38 копійок.
Відповідно до положень ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 Цивільного Кодексу України.
Зобов'язання, згідно ст. 526 ЦК України, має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у випадку порушення зобов'язання наступають правові наслідки, установлені договором.
Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Всі умови договору з моменту його підписання стають одинаково обов'язковими для виконання сторонами.
Як передбачено ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно дост.655ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Отже, між позивачем та відповідачем був укладений договір купівлі-продажу майнового паю, у якому сторони обумовили, що оплата за придбане майно повинна бути здійсненна протягом одного року від дня підписання договору. Позивач взяті на себе зобов'язання за вказаним договором виконав належним чином передавши відповідачу у власність майно. Натомість відповідач свої зобов'язання за договором не виконав та не виплатив визначену у договорі грошову суму відповідачу у встановлений договором строк.
Представник відповідача ТОВ «Яровський» всупереч положенням ст.12,81 ЦПК України не надав до суду жодних доказів на підтвердження належного виконання ним своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу та спростування позовних вимог.
Таким чином, позивач довів належними та допустимими доказами, що відповідач прострочив виконання зобов'язання по оплаті вартості придбаного майна за договором купівлі-продажу від 01 березня 2020 року, а тому суд вважає, що позов необхідно задовольнити та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором купівлі-продажу у розмірі 14000 гривень.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача на його користь інфляційних витрат та 3 % річних, суд прийшов до наступного.
Частини 1, 2 статті 612 ЦК України регламентують, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Відповідно до ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Згідно позиції викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 року в справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19), внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (правовий висновок Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц та постанові від 19 червня 2019 року в справі № 646/14523/15-ц).
Отже, положення зазначеної норми права передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом.
Оскільки відповідач добровільно не виконав покладене на нього зобов'язання за договором купівлі-продажу від 01 березня 2020 року, то є всі підстави для стягнення з нього інфляційних витрат за весь час прострочення та 3 % річних від простроченої суми, які входять до складу грошового зобов'язання, оскільки боржник зобов'язаний відшкодувати інфляційні витрати від знецінення неповернутих коштів.
Суд приймає та визнає розрахунок інфляційних витрат та 3 % річних, наданий позивачем за вірний, а суми зазначені в ньому такими, що підлягають стягненню.
Таким, чином враховуючи викладене, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 1316 гривень 38 копійок та інфляційних витрат в розмірі 6856 гривень 91 копійка є обґрунтованими та такими, що відповідають вимогам чинного законодавства, а тому підлягають задоволенню.
Крім того, ч. 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За подання позовної заяви позивач сплатив судовий збір в розмірі 1211 гривень 20 копійок, що підтверджується оригіналом платіжної інструкції № ПН43 від 17 лютого 2025 року.
Таким чином, враховуючи, що позовні вимоги позивача задоволено в повному обсязі, суд вважає, що необхідно стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 1211 гривень 20 копійок.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 509, 526, 610, 611, 623,625, 629, 638, 1046, 1049, 1050, 1054 ЦК України; ст. ст. 12, 13, 81,89, 128, 141, 223, 264, 265, 268, 272, 280-283, 288, 289 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Яровський» про стягнення основного боргу, інфляційних витрат та 3% річних - задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Яровський» (68553, Одеська область, Болградський район, село Ярове, вулиця Садова, 84, код ЄДРПОУ 00855457) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки села Ярове Тарутинського району Одеської області, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 загальну суму боргу в розмірі 22173 (двадцять дві тисячі сто сімдесят три) гривні 29 (двадцять дев'ять) копійок, яка складається з: основного боргу в розмірі 14000 (чотирнадцять тисяч) гривень, інфляційних витрат в розмірі 6856 (шість тисяч вісімсот п'ятдесят шість) гривень 91 (дев'яносто одна) копійка та 3% річних в розмірі 1316 (одна тисяча триста шістнадцять) гривень 38 (тридцять вісім) копійок.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Яровський» (68553, Одеська область, Болградський район, село Ярове, вулиця Садова, 84, код ЄДРПОУ 00855457) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки села Ярове Тарутинського району Одеської області, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 суму судових витрат в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 (двадцять) копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя Н.М. Тончева