07 травня 2025 року ЛуцькСправа № 140/2693/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Мачульського В.В.,
розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся із позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - Військова частина НОМЕР_1 , відповідач) про визнання протиправними дій, щодо обчислення та виплати з 26 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення), та інших виплат, при нарахуванні яких враховується розмір посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти.
2) Зобов'язати здійснити з 26 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року включно перерахунок та виплату (з урахуванням раніше виплачених сум) грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення), та інших виплат, при нарахуванні яких враховується розмір посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2022, станом на 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
3) Зобов'язати відповідача здійснити виплату грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
4) Визнати протиправними дії щодо відмови у нарахуванні та виплаті компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати грошового забезпечення за весь час затримки по день її фактичної виплати.
5) Зобов'язати здійснити нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати грошового забезпечення відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач в період з 26.02.2022 по 16.12.2024 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Наказом командира військової частини НОМЕР_1 №362 від 16.12.2024 позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків особливого складу і всіх видів забезпечення.
З нарахованого йому грошового забезпечення за період з 26.02.2022 по 19.05.2023 та отриманої заробітної плати позивачу стало відомо, що посадовий оклад, оклад за військовим званням та інші похідні види грошового забезпечення, нараховані і виплачені йому виходячи з розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.
Вважає дії відповідача щодо застосування при нарахуванні грошового забезпечення та інших виплат із 03.03.2022 по 19.05.2023 розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року протиправними, звернувся із цим позовом до суду. З наведених підстав просить позов задовольнити.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 21.03.2025 прийнято дану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, відповідно до приписів статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
В поданому до суду відзиві на позовну заяву від 27.09.2024 відповідач позов не визнав та просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем пропущений строк звернення до суду з даним позовом. Зазначає, що під час проходження військової служби позивачу виплачувалось належне грошове забезпечення, яке обчислювалось та нараховувалось відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Отже, застосування розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом на 01.01.2018 при нарахуванні позивачу грошового забезпечення є правомірними та такими, що відповідають чинному законодавству.
Інших заяв по суті справи від сторін не надходило.
Враховуючи вимоги статті 262 КАС України судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини та дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 в період з 26.02.2022 по 16.12.2024 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 №362 від 16.12.2024 позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків особливого складу і всіх видів забезпечення.
23.01.2025 представник позивача звернулась з заявою до відповідача про здійснення позивачу перерахунку та виплати (з урахуванням раніше виплачених сум) грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення), та інших виплат, при нарахуванні яких враховується розмір посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня поточного року, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб та виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати грошового забезпечення за весь час затримки по день її фактичної виплати.
Листом від 15.02.2025 №784 повідомив представника позивача, що нарахування та виплату грошового забезпечення колишньому військовослужбовцю ОСОБА_1 здійснено згідно наказів командира військової частини НОМЕР_1 відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям ЗСУ, деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 та Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо виплати грошового забезпечення у неналежному розмірі, позивач звернувся до суду із цим позовом.
При вирішенні спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (далі - Закон №2011-XII).
Згідно зі статтею 9 Закону 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів (пункт 1).
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (пункт 2).
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (пункт 3).
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (пункт 4).
30 серпня 2017 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №704.
Пункт 4 Постанови №704, в редакції, чинній на день її прийняття, визначав, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №103 (набрала чинності 24 лютого 2018 року), якою внесено зміни до Постанови №704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції, якою установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 (пункт 6 Постанови №103).
На момент набрання чинності Постановою №704 (01 березня 2018 року) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно з пунктом 6 Постанови №103.
Отже, станом на 01 березня 2018 року пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.
Також пунктом 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №1774-VIII встановлена заборона використання мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення розміру посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Тобто, згідно із внесеними змінами розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням як складових грошового забезпечення став розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 01 січня 2018 року, який був сталою незмінною величиною. При цьому мінімальна заробітна плата для розрахунків розмірів цих окладів не застосовувалася взагалі.
Спірність питання у цій справі полягає у правомірності дій відповідачів щодо обчислення та виплати позивачу у період з 26.02.2022 по 19.05.2023 грошового забезпечення без урахування під час обчислення розмірів посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (станом на 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року).
Відповідно до статті 6 Закону України від 05 жовтня 2000 року №2017-III Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.
Частиною другою статті 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі встановлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Пунктом 8 розділу Прикінцеві положення Закону України від 23 листопада 2018 року №2629-VIII Про Державний бюджет України на 2019 рік було передбачено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня 2018 року.
Однак, Закон України Про Державний бюджет України на 2021 рік від 15.12.2020 № 1082-IX, Закон України від 02.12.2021 №1928-IX Про Державний бюджет України на 2022 рік та Закон України від 03.11.2022 №2710-ІХ Про Державний бюджет України на 2023 рік таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року, у 2021 - 2023 роках не містять.
Тобто, положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення розмірів посадових окладів, розрахованих відповідно до цієї постанови, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року до 01 січня 2020 року - набрання чинності Законом України Про Державний бюджет України на 2020 рік, не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Згідно з приписами частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судом враховано правові висновки Верховного Суду у постанові від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21 щодо застосування норм права щодо розрахункової величини для визначення посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням згідно з Постановою №704. Так Верховний Суд сформулював висновок, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік, у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.
Верховний Суд у постанові від 19.10.2022 у справі №400/6214/21 (за позовом військовослужбовця до військової частини у спорі щодо незастосування відповідачем при визначенні посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням відповідно до пункту 4 Постанови №704 розрахункової величини - розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (на 2020, 2021 рік) дійшов таких же висновків.
Вирішуючи спір, суд також враховує, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, яким були внесені зміни до пункту 4 Постанови №704. Тобто, з 29 січня 2020 року (з дати набрання законної сили судовим рішенням у справі №826/6453/18) діє пункт 4 Постанова №704 щодо розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням в редакції, яка була чинна до набрання чинності Постановою №103.
При цьому встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №1774-VIII обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів розрахованих згідно з Постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом саме на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Відповідно до пункту 2 Постанови №704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
У цій справі судом встановлено, а відповідачем не спростовано, що у спірному періоді ОСОБА_1 виплачувалося грошове забезпечення з урахуванням посадового окладу та окладу за військове (спеціальне) звання, які розраховані згідно з Постановою №704, виходячи з розрахункової величини прожиткового мінімуму, встановленого станом на 01 січня 2018 року для працездатних осіб.
Також вбачається, що із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням упродовж служби позивачу, у період із лютого 2022 року по травень 2023 року включно, здійснювалося нарахування та виплата у відповідному відсотковому відношенні як постійних, так і одноразових видів грошового забезпечення із застосуванням для визначення грошового забезпечення розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.
Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 №2017-ІІІ (далі - Закон № 2017-ІІІ) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (стаття 6 Закону України № 2017-ІІІ).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Статтею 7 Закону України від 07 грудня 2017 року №2246-VIII Про Державний бюджет України на 2018 рік установлено у 2018 році прожитковий мінімум для основних соціальних і демографічних груп населення: працездатних осіб з 1 січня 2018 року - 1762 гривні.
Як вже зазначалось судом, позивачу в період проходження служби з 26.02.2022 по 19.05.2023 посадовий оклад визначено у розмірі 2550,00 грн, оклад за військовим званням визначено у розмірі 740,00 грн, тобто виходячи з розміру прожиткового мінімуму, установленого на 01 січня 2018 року, помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт.
Натомість статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2022 рік установлено у 2022 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня - 2481,00 грн; статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2023 рік установлено з 01 січня прожитковий мінімум для працездатних осіб 2684,00 грн.
Пунктом 2 розділу I Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року №558 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 липня 2018 року за №854/32306; далі - Інструкція №558, зі змінами), установлено, що місячне грошове забезпечення - грошове забезпечення, на отримання якого у відповідному місяці має право військовослужбовець згідно із чинним законодавством. Місячне грошове забезпечення складається із: основних видів грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням); щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія).
Особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, за наявності вислуги років на військовій службі виплачується надбавка за вислугу років у відсотках до посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням (пункт 1 глави 1 розділу ІІІ Інструкції №558).
Військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які проходять військову службу в органах Держприкордонслужби, виплачується надбавка за особливості проходження служби в розмірі до 100 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років (пункт 1 глави 2 розділу ІІІ Інструкції №558).
За змістом пункту 1 глави 14 розділу III цієї Інструкції начальники (командири) органів Держприкордонслужби мають право преміювати військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби, курсантів з числа осіб, які не проходили до зарахування на навчання військової служби) відповідно до їх особистого внеску в загальний результат служби в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менше ніж 10 відсотків посадових окладів, та економії фонду грошового забезпечення.
Отже, щомісячні додаткові види грошового забезпечення розраховуються від розміру посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, розмір останніх впливає на правильність розрахунку місячного грошового забезпечення у цілому.
Порядок, умови та розміри виплати одноразових додаткових видів грошового забезпечення визначені у розділі IV Інструкції №558.
Відповідно до пункту 1 глави 6 розділу IV Інструкції №558 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) за рішенням начальника (командира) органу Держприкордонслужби може надаватися у межах фонду грошового забезпечення, затвердженого в кошторисі органу Держприкордонслужби, один раз на рік матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань в розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Згідно з пунктом 1 глави 7 розділу IV Інструкції №558 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) один раз на рік надається допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Отже, виплата одноразових додаткових видів грошового забезпечення також залежить від місячного грошового забезпечення, зокрема, від розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням.
За таких обставин, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 у застосуванні із 26.02.2022 по 19.05.2023 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року при нарахуванні грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення), та інших виплат, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходження військової служби, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року відповідно, з урахуванням виплачених сум.
Щодо компенсації суму податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 (далі Порядок №44) суд зазначає наступне.
Так, відповідно до пункту 2 Порядку №44 виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Пунктом 3 зазначеного Порядку №44 передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби, що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України Про податок з доходів фізичних осіб.
Пункти 4 та 5 Порядку № 44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
З аналізу наведених норм вбачається, що належна до виплати позивачу сума грошового забезпечення (основні та додаткові види грошового забезпечення), та інші виплати відноситься до виплат, право на які позивач набув у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби, тому в розглядуваному випадку підлягає застосуванню Порядок №44.
Така позиція відповідає висновкам постанови Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №812/1048/17, згідно з якими механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, передбачає виплату такої компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб за місцем одержання грошового забезпечення одночасно з виплатою грошового забезпечення.
Таким чином, суд погоджується з позивачем, що нарахування та виплату грошового забезпечення слід проводити з врахуванням пункту 2 Порядку №44.
Що стосується виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушення встановлених строків виплати доходу, суд зазначає, що питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», «Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №159.
Відповідно до статей 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
В той же час, пунктом 5 Порядку №159 встановлено, що сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Верховним Судом у справі №240/11882/19 від 15.10.2020 зазначено, що використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення. З покликанням на аналогічні висновки, сформульовані у постановах Верховного Суду України від 11.07.2017 №21-2003а16, Верховного Суду від 22.06.2018 у справі №810/1092/17 та від 13.01.2020 р у справі №803/203/17, Верховний Суд у справі №240/11882/19 висновував, що зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Застосовуючи цей висновок у справі №240/11882/19, з урахуванням наявності факту невиплати позивачу в належному розмірі сум індексації грошового забезпечення за заявлений у цій справі період у зв'язку з бездіяльністю власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, Верховний Суд дійшов висновку, що така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов'язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.
Отже, нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 29.04.2021 у справі №240/6583/20, від 21.03.2023 у справі №620/7687/21.
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення), а тому позовні вимоги в цій частині слід також задовольнити.
Щодо посилання відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду, то суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частинами 3 та 5 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Як вбачається з позовної заяви позивач звільнився з військової служби 16.12.2024 та звернувся до суду з позовом 17.03.2024.
Частинами 1 та 2 статті 233 КЗпПУ передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15.10.2013 №8-рп/2013 і №9- рп/2013.
Так, у рішенні від 15.10.2013 №8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у ч. 2 ст. 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
З огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (рішення від 09 лютого 1999 №1-рп/99, від 13 травня 1997 року №1-зп, від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001), Верховний Суд у рішенні від 06 квітня 2023 року у зразковій справі №260/3564/22 (адміністративне провадження №Пз/990/4/22) дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Таким чином позивачем не пропущений строк звернення до суду з даним позовом.
Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Питання про розподіл судових витрат судом не вирішується у зв'язку із звільненням позивача від сплати судового збору.
Керуючись статтями 2, 72-77, 244-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 з 26 лютого 2020 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги), та інших виплат, при нарахуванні яких враховується розмір посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 з 26 лютого 2020 року по 19 травня 2023 року включно перерахунок та виплату (з урахуванням раніше виплачених сум) грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги), та інших виплат, при нарахуванні яких враховується розмір посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2022 рік, Законом України Про Державний бюджет України на 2023 рік станом на 01.01.2022, станом на 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 виплату грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати грошового забезпечення за весь час затримки по день її фактичної виплати.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати грошового забезпечення відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Суддя В.В. Мачульський