м. Вінниця
08 травня 2025 р. Справа № 120/9754/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мультян Марини Бондівни, розглянувши у письмовому провадженні матеріали справи за позовом ОСОБА_1 до Іллінецької міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Іллінецької міської ради, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Іллінецької міської ради щодо здійснення контролю за станом благоустрою та реалізацією інженерно-технічних заходів під час розміщення ОСОБА_2 тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності на земельній ділянці площею 0,0028 га по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 0521210100:05:003:2005;
- зобов'язати Іллінецьку міську раду припинити право користування ОСОБА_2 земельною ділянкою площею 0,0028 га по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 0521210100:05:003:2005, на умовах сервітуту, згідно договору про встановлення строкового земельного сервітуту, укладеного 28 лютого 20023 року між Іллінецькою міською радою та ОСОБА_2 ;
- зобов'язати Іллінецьку міську раду анулювати паспорт прив'язки тимчасової споруди, виданий 04.09.2023 управлінням житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Іллінецької міської ради замовнику ОСОБА_2 ;
- зобов'язати Іллінецьку міську раду демонтувати (забезпечити демонтаж) тимчасової споруди, встановленої ОСОБА_2 на земельній ділянці площею 0,0028 га по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 0521210100:05:003:2005, із порушеннями умов паспорта прив?язки тимчасової споруди, виданого 04.09.2023 управлінням житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Іллінецької міської ради замовнику ОСОБА_2 та приписів нормативно-правових актів у галузі благоустрою населених пунктів і порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що проживає у квартирі АДРЕСА_2 . Зазначає, що безпосередньо перед вікнами його квартири ОСОБА_2 встановлена тимчасова споруда, яка перешкоджає йому користуватися житловим приміщенням. Зокрема зазначає, що перешкоди в користуванні житловим приміщенням полягають в тому, що зблокована із тимчасовими спорудами ОСОБА_3 і ОСОБА_4 тимчасова споруда ОСОБА_2 фактично закрила єдиний центральний асфальтований пішохідний прохід до його багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_3 зі сторони вулиці Європейської, що перешкоджає повноцінно і комфортно користуватися власним житловим приміщеннями.
Ухвалою суду від 16.08.2024 відкрите провадження у справі, визначено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Цією ж ухвалою залучено до розгляду справи в якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 .
Розглянувши наявні у справі документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі в частині позовних вимог про зобов'язання Іллінецьку міську раду припинити право користування ОСОБА_2 земельною ділянкою площею 0,0028 га по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 0521210100:05:003:2005, на умовах сервітуту, згідно договору про встановлення строкового земельного сервітуту, укладеного 28 лютого 20023 року між Іллінецькою міською радою та ОСОБА_2 .
Визначаючись щодо належності розгляду даної позовної заяви за правилами адміністративного судочинства, суд враховує наступне.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначає, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "суд, встановлений законом" у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". Європейський суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".
Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) установлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
У відповідності до статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Справою адміністративної юрисдикції у розумінні пункту 1 частини першої статті 4 КАС є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 КАС публічно-правовий спір - спір, у якому:
хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
За правилами пункту 1 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС).
Як зазначає Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 23.01.2019 року у справі №822/160/16, помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, адже визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, у яких виник спір. Згідно правової позиції Верховного Суду публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин (Постанова Верховного Суду від 04.09.2018 № 826/1934/17).
Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії чи рішення суб'єкта владних повноважень.
Як убачається зі змісту позовних вимог та викладених у позовній заяві обставин, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом, направленим виключно на поновлення порушеного, на його думку, права безперешкодно користуватися його власністю, а саме доступом до свого житла, як наслідком, одним із способів захисту його права просить суд зобов'язати Іллінецьку міську раду припинити право користування ОСОБА_2 земельною ділянкою площею 0,0028 га по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 0521210100:05:003:2005, на умовах сервітуту, згідно договору про встановлення строкового земельного сервітуту, укладеного 28 лютого 20023 року між Іллінецькою міською радою та ОСОБА_2 .
Так, 28.02.2023 між ОСОБА_2 та Іллінецькою міською радою укладено договір про встановлення строкового земельного сервітуту. Згідно пункту 1 Договору визначено вид сервітуту: для встановлення (малої архітектурної форми) тимчасової споруди.
Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, земельна ділянка за кадастровим номером 0521210100:05:003:2005, площею 0,0028 га на праві користування (сервітут) передана ОСОБА_2 . Вид іншого речового права - інші земельні сервітути, право на розміщення тимчасових споруд.
Рішенням виконавчого комітету Іллінецької міської ради від 29.06.2023 №150 «Про розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності» ОСОБА_2 було погоджено розміщення тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності на земельних ділянках з дотриманням вимог чинного законодавства.
04.09.2023 року замовнику ОСОБА_2 видано Паспорт прив'язки ТС розміщення тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності ОСОБА_2 на земельній ділянці по АДРЕСА_1 .
Тобто, з аналізу викладених позивачем обставин, якими він обґрунтовує свої вимоги, суд вбачає, що підставою для звернення до суду, в цій частині, фактично є незгода із договором про встановлення строкового земельного сервітуту від 28.02.2023, за наслідками реалізації якого допущеного порушення права на безперешкодне користування житловим приміщенням.
У відповідності до вимог ст. 1 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно частиною 3 статті 26 ЦК України фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом.
З наведеного слідує, що спірні правовідносини в цій частині не є публічно-правовим спором у розумінні КАС України, а позовні вимоги у зазначеній справі спрямовані на захист цивільного права позивача.
Варто також відзначити, що Верховний Суд України в судових рішеннях від 11.11.2014 у справі № 21-493а14 та від 09.12.2014 у справі № 21-308а14 із посиланням на положення ст. 2 та 5 Земельного кодексу України зазначив, що орган місцевого самоврядування при здійсненні повноважень власника землі є рівноправним суб'єктом земельних відносин та при розпорядженні земельними ділянками є вільним у виборі суб'єкта щодо надання земельної ділянки. Позов, предметом якого є перевірка правильності формування волі однієї зі сторін стосовно розпорядження землею та передачі відповідних прав щодо неї, не може бути розглянуто за правилами КАС України.
Висновок Верховного Суду України, викладений у наведених постановах, фактично зводиться до того, що органи місцевого самоврядування у відносинах розпорядження землями комунальної власності є суб'єктами цивільного права і не здійснюють у цих правовідносинах владних управлінських функцій.
До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд й у постанові від 04.04.2018 у справі № 676/3596/16-а та від 24.02.2015 у справі № 21-34а15, вказавши, що згідно зі ст. 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, ст.11, 16, 167, 169, 374 Цивільного кодексу України, ст. 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (наданні земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або в користування, відчуженні земельних ділянок державної або комунальної власності, укладенні, зміні, розірванні договорів купівлі-продажу, ренти, оренди земельної ділянки та інших договорів щодо земельних ділянок, встановленні сервітуту, суперфіцію, емфітевзису, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок. Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними особами, фізичними особами та з суб'єктами підприємницької діяльності.
Таким чином, відносини, пов'язані з набуттям та реалізацією громадянами, юридичними особами прав на земельні ділянки та з цивільним оборотом земельних ділянок ґрунтуються на засадах рівності сторін і є цивільно-правовими.
Враховуючи характер спірних правовідносин та зміст позовних вимог, суд вважає, що даний спір в частині вимог про зобов'язання Іллінецької міської ради припинити право користування ОСОБА_2 земельною ділянкою площею 0,0028 га по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 0521210100:05:003:2005, на умовах сервітуту, згідно договору про встановлення строкового земельного сервітуту, укладеного 28 лютого 20023 року між Іллінецькою міською радою та ОСОБА_2 не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, хоч одним з учасників спору і є суб'єкт владних повноважень, оскільки вказаний позов спрямований на захист приватноправового інтересу позивача.
Відповідно до частини 1 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Суд роз'яснює позивачеві, що даний спір в цій частині належить до юрисдикції місцевого загального суду з урахуванням територіальної підсудності.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена (частини 2 статті 238 КАС України).
З огляду на викладені обставини, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у даній справі в частині позовних вимог про зобов'язання Іллінецької міської ради припинити право користування ОСОБА_2 земельною ділянкою площею 0,0028 га по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 0521210100:05:003:2005, на умовах сервітуту, згідно договору про встановлення строкового земельного сервітуту, укладеного 28 лютого 20023 року між Іллінецькою міською радою та ОСОБА_2 .
Керуючись ч. 3 ст. 189, ст.ст. 248, 256, 294 КАС України, -
Закрити провадження у справі №120/9754/24 за позовом ОСОБА_1 до Іллінецької міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, в частині позовних вимог, що стосуються зобов'язання Іллінецької міської ради припинити право користування ОСОБА_2 земельною ділянкою площею 0,0028 га по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 0521210100:05:003:2005, на умовах сервітуту, згідно договору про встановлення строкового земельного сервітуту, укладеного 28 лютого 20023 року між Іллінецькою міською радою та ОСОБА_2 .
В решті позовних вимог провадження у справі продовжити.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 256 КАС України.
Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Мультян Марина Бондівна