м. Вінниця
07 травня 2025 р. Справа № 120/16159/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Крапівницької Н.Л.,
розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання дій протиправними, зобов'язання вичинити дії, -
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі- ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі- відповідач) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 про відмову в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язаному ОСОБА_1 , оформлену протоколом комісії з розгляду питань з надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу №23 від 24.10.2024 на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закон України "Про Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Ухвалою від 09.12.2024 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою від 17.12.2024 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою від 20.12.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи. Також даною ухвалою встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позов.
У встановлений судом строк відповідачем подано відзив на позов, в якому останній заперечив щодо задоволення позову. Зазначив, що Рішенням Комісії № 23 від 24.10.2024 ОСОБА_1 було відмовлено в надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації у зв'язку з відсутністю інформації з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про інших осіб, які не є військовозобов'язаними та які відповідно до закону зобов'язані утримувати батька. Крім того, вказав, що в електронному ВОД записи щодо проходження позивачем ВЛК датовані 15.02.2002 року відповідно до пункту 3.2. ч. 3 розділу ІІ Положення про військово-лікарську експертизу, затвердженої наказом Міністра оборони України 14.08.2008 № 402 - повторний медичний огляд військовозобов'язаних проводиться один раз на 5 років, а також що заява батька не посвідчена нотаріальним органом.
23.01.2025 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній підтримав заявлені позовні вимоги та просив задовольнити позов.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.
Позивач є військовозобов'язаним та перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_1
Позивач має батьків - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які є особами з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується пенсійними посвідченнями № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 кожного з них відповідно.
Як слідує з матеріалів справи, батьки позивача мають двох дітей - позивача та його брата ОСОБА_4 .
Позивач 17.10.2024 звернувся до відповідача із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Як слідує з матеріалів справи та не заперечується представником відповідача, до заяви про надання відстрочки позивачем було надано наступні документи: заяву батька про вибір доглядальника, нотаріально засвідчену копію свідоцтва про народження позивача, копію військово-облікового документа позивача, нотаріально засвідченні копії пенсійних посвідчень батька та матері (ІІ група інвалідності), копію паспорта та РНОКПП батька, копію паспорта та РНОКПП матері, копія паспорта та РНОКПП позивача, повний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану щодо актового запису про народження позивача, нотаріально засвідчену копію свідоцтва про шлюб батьків, копію військово-облікового документа брата позивача, витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження брата позивача.
Також, позивачем, на встановленій формі заяві про відстрочку, проставлено відмітку (чим підтверджено) про відсутність інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані утримувати осіб, зазначених у п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
За результатами розгляду поданих документів позивачу надіслано повідомлення від 24.10.2024 №3/6515, у якому вказано, що протоколом від 24.10.2024 року № 23 Комісія ухвалила рішення про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та повідомлено. В якості причин відмови вказано на відсутність інформації з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про інших осіб, які не є військовозобов'язаними та які відповідно до закону зобов'язані утримувати батька, також вказано, що в електронному ВОД записи щодо проходження позивачем ВЛК датовані 15.02.2002 року відповідно до пункту 3.2. ч. 3 розділу ІІ Положення про військово-лікарську експертизу, затвердженої наказом Міністра оборони України 14.08.2008 № 402 повторний медичний огляд військовозобов'язаних проводиться один раз на 5 років та заява батька не посвідчена нотаріальним органом.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан, який наразі триває.
Також Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 оголошено загальну мобілізацію.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлено Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII).
Згідно зі статтею 1 Закону № 3543-XII мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Статтею 23 Закону № 3543-XII визначені категорії громадян, для яких встановлена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов'язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов'язаних за вибором такої особи з інвалідністю.
Перелік необхідних документів, які підтверджують право на відстрочку військовозобов'язаного, передбачено Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року №560.
Так, для підтвердження права на відстрочку за пунктом 13 частиною 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", військовозобов'язані подають наступні документи:
- для батьків військовозобов'язаного з числа осіб з інвалідністю I чи II групи або батьків дружини (чоловіка) військовозобов'язаного з числа осіб з інвалідністю I чи II групи - один із таких документів, що підтверджує інвалідність: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або пенсійне посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю", "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю", в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики; заява за формою згідно з додатком 15 (у разі потреби) із зазначенням прізвища, ім'я та по батькові (за наявності) особи, яку вона обирає для здійснення свого утримання;
- для військовозобов'язаного, який має одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи, - документи, що підтверджують родинні зв'язки (свідоцтво про народження);
- для військовозобов'язаного, який має одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, - один із таких документів, що підтверджує неможливість інших осіб, які не є військовозобов'язаними та зобов'язані за законом утримувати одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про потребу в постійному догляді за формою, затвердженою МОЗ, або документ, що підтверджує перебування під арештом (крім домашнього арешту), або відбування покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі.
За обставин цієї справи судом з'ясовано, що позивач звернувся до відповідача з заявою про надання йому відстрочки від призову під час мобілізації з причин того, що він має матір з інвалідністю ІІ групи та батька з інвалідністю ІІ групи, який знаходиться на утриманні позивача та батько обрав для догляду саме позивача.
До заяви позивач долучив всі необхідні документи для підтвердження наведених обставин, в тому числі заяву батька заява, яка відповідає усім зазначеним відомостям за формою згідно з додатком 15, адже у позивача наявний військовозобов'язаний брат.
Разом із тим, спірним рішенням позивачу відмовлено у наданні відстрочки від призову під час мобілізації, у зв'язку відсутністю інформації з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про інших осіб, які не є військовозобов'язаними та які відповідно до закону зобов'язані утримувати батька.
Оцінюючи спірне рішення, суд зазначає, що відповідно до п. 59, 60 Порядку № 560, відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлятися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов'язаний має право на відстрочку з підстав, визначених статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Правові та організаційні засади створення, функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, відносини у сфері державної реєстрації громадян України, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави, та осіб, приписаних до призовних дільниць регулює Закон України "Про Єдиний державний реєстр призовників військовозобов'язаних та резервістів".
Згідно із ч. 8 ст. 5 вказаного вище Закону, органами ведення Реєстру є районні (об'єднані районні), міські (районні у місті, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників військовозобов'язаних та резервістів", до Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру відомості, зокрема, персональні дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
До персональних даних призовника, військовозобов'язаного та резервіста належать, зокрема, відомості про батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників та інших представників, а також дітей (прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), дата народження) - виключно за згодою призовника, військовозобов'язаного, резервіста (ст. 7 Закону).
Відповідно до ст. 14 Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників військовозобов'язаних та резервістів", актуалізація бази даних Реєстру здійснюється на підставі відомостей, що вносяться органами ведення Реєстру, а також шляхом електронної інформаційної взаємодії (обміну відомостями) між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною.
В даному випадку суд зауважує, що ані Законом № 3543-XII, ані Порядком № 560 не передбачено перелік документів, які має подати особа, яка має намір реалізувати своє право на отримання відстрочки, для підтвердження неможливості інших осіб, які не є військовозобов'язаними та які зобов'язані за законом утримувати особу з інвалідністю І та ІІ групи.
Разом із тим відповідачем не надано доказів на підтвердження наявності таких осіб.
Суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 202 СК України, повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Аналіз положень пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та статті 202 Сімейного кодексу України дає підстави для висновку, що для набуття права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації за підставою, визначеною у п.13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», є: наявність одного із своїх батьків з інвалідністю І чи ІІ групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи; відсутність інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати.
Під "іншими особами, які відповідно до закону зобов'язані утримувати" у пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" слід розуміти доньку, сина, дружину, чоловіка.
Виключеннями для доньки, сина, дружини, чоловіка, за визначених у пункті 13 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" умов, за яких вони не зобов'язані утримувати батьків з інвалідністю, є чотири випадки, коли кожен з них: є сам особою з інвалідністю; потребує постійного догляду; перебуває під арештом (крім домашнього); відбуває покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі.
За умови, якщо у одного з батьків з інвалідністю є військовозобов'язані донька, син або їх дружина, чоловік, особа з інвалідністю має право сама обирати, хто з них буде здійснювати за нею догляд.
З цього приводу, суд зауважує, що положеннями пункту 13 частини 1 статті 23 Закону № 3543-XII чітко передбачено, що у разі відсутності невійськовозобов'язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов'язаних за вибором такої особи з інвалідністю.
Так, суд наголошує, що не є спірною обставина того, що у позивача наявний військовозобов'язаний брат.
Саме з огляду на цю обставину, позивачем до заяви про надання відстрочки від призову було додано заяву батька, в якій він зазначив, що із числа військовозобов'язаних членів сім'ї для свого утримання (догляду) він обрав саме позивача.
Також в оскаржуваному рішенні в якості підстави для відмови у наданні відстрочки вказано, що в електронному ВОД записи щодо проходження позивачем ВЛК датовані 15.02.2002 року відповідно до пункту 3.2. ч. 3 розділу ІІ Положення про військово-лікарську експертизу, затвердженої наказом Міністра оборони України 14.08.2008 № 402 повторний медичний огляд військовозобов'язаних проводиться один раз на 5 років.
З даного приводу, суд зазначає, що серед документів, які мають бути подані разом із заявою для оформлення відстрочки, відсутній документ про проходження ВЛК.
Крім того, відповідно до п. 63 Порядку №560 (на момент виникнення спірних правовідносин), військовозобов'язані, які звернулися до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки з заявою про надання відстрочки, до прийняття рішення відповідною комісією не направляються для проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.
Відтак, фактична вимога пройти медичний огляд до прийняття рішення комісією за заявою про надання відстрочки суперечить приписам Постанови КМУ №560.
Також у п. 63 Порядку №560 вказано, що у разі ухвалення комісією рішення про відмову у наданні відстрочки військовозобов'язаний, який підлягає призову на військову службу під час мобілізації, направляється на медичний огляд для визначення придатності до військової служби. Військовозобов'язані, у яких строк дії відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не завершився, на медичний огляд не направляються, крім випадків, коли військовозобов'язані приймаються на військову службу за контрактом.
Таким чином, обов'язок військовозобов'язаного проходити ВЛК виникає з моменту його направлення на ВЛК саме ТЦК та СП.
Разом з тим, як зазначає позивач, та не заперечує відповідач, оскільки позивача на ВЛК відповідач не направляв, з боку позивача відсутнє порушення щодо строків проходження ВЛК.
Щодо доводів відповідача про те, що заява батька не посвідчена нотаріальним органом, то суд погоджується із доводами представник позивача, що форма відповідної заяви затверджена Постановою КМУ № 560.
Оскільки Постанова КМУ №560 не містить вимоги про нотаріальне засвідчення підпису батька на такій заяві, відповідна вимога відповідача є протиправною.
На думку відповідача, підпис особи з інвалідністю про обрання одного з синів для догляду має бути посвідчений нотаріально, при цьому відповідач посилається на норму Постанови КМУ № 560, якою визначено: "За наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку".
В даному випадку заява подавалась в оригіналі, тому необхідності засвідчувати копію не було. Необхідність засвідчення підпису на оригіналі документа Постановою КМУ № 560 не передбачено.
З огляду на це, суд доходить висновку про протиправність рішення Комісії з надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації при ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформленого протоколом від 24.10.2024 № 23 в частині відмови у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період.
Щодо вимоги зобов'язального характеру то суд враховує, що відповідно до пункту 4 частини 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача, суд зважає на статтю 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту), якою передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
З врахуванням приписів статті 2 КАС України, процесуальні засоби відновлення порушеного права мають бути гнучкими та ефективними, забезпечувати поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату, метою судового захисту порушеного права є вирішення між сторонами правового конфлікту, припинення публічно-правового спору та використання дієвого способу захисту (відновлення) порушеного права.
Відповідно до положень статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Таким чином завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій суб'єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Суд приймаючи рішення, не перебирає на себе повноважень суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого належить вирішення спірного питання за встановлених судом обставин.
Отже, зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, але завжди з урахуванням фактичних обставин справи.
Тобто в кожній конкретній справі суд, констатуючи незаконність рішення суб'єкта владних повноважень, повинен впевнитись у тому, що за встановлених обставин справи не існує законних перешкод для прийняття рішення на користь заявника.
Наведене також підтверджується положеннями ч. 4 ст. 245 КАС України, за змістом яких суд може зобов'язати відповідача-суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача лише в тому разі, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом. Інакше суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Виходячи із обставин цієї справи, на переконання суду належним способом захисту буде зобов'язання відповідача прийняти рішення, яким надати ОСОБА_1 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Частиною 1 статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, системно проаналізувавши приписи законодавства України, та надавши оцінку наявним у справі доказам, ключовим обставинам справи, суд доходить до переконання, що адміністративний позов необхідно задовольнити.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає сума у розмірі 1211,20 грн.
Щодо заявлених до відшкодування витрат на правову допомогу в сумі 15000 грн, то суд приходить до таких висновків.
Частинами першою, третьою статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз.
Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно із частинами третьою - п'ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
У пункті 269 Рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Атрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14.11.2019 року у справі №826/7375/18.
На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу представником позивача надано: договір про надання правової допомоги №29/11/24 від 29.11.2024 року; додаток №1 до Договору №29/11/24 про надання правової допомоги від 29.11.2024; опис послуг наданих адвокатом Тарасенко Д.Ю.; рахунок-фактуру №02/12/24-1 від 02.12.2024 на суму 16211,20грн, що включає судовий збір - 1211,20 грн та гонорар адвоката - 15000 грн.
Суд звертає увагу на позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 01.02.2023 у справі №160/19098/21, згідно якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
В цьому аспекті суд зауважує, що справа не визнана судом складною та розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання, а правовідносини, які є предметом розгляду в межах цієї справи, не свідчить про те, що підготовка сторони позивача до розгляду справи в суді вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до переконання, що витрати позивача на допомогу адвоката підлягають зменшенню до 7000 грн. і що такий розмір відповідатиме критеріям співмірності та вимогам розумності.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформленого протоколом комісії від 24.10.2024 № 23, в частині відмови у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 прийняти рішення, яким надати ОСОБА_1 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в сумі 7000 грн. (сім тисяч гривень) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 )
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 код ЄДРПОУ НОМЕР_4 )
Суддя Крапівницька Н. Л.
Згідно з оригіналом Суддя:
Секретар: