08 травня 2025 року
м. Київ
справа № 355/1213/22
провадження № 61-5362ск25
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Червинської М. Є. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Шаповал Оленою Володимирівною, на постанову Київського апеляційного суду
від 18 березня 2025 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Баришівська районна державна нотаріальна контора про усунення від права на спадкування,
У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, у якому просила усунути ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 від права на спадкування за законом на все нерухоме, рухоме майно задеклароване в спадковій справі № 94/2022, відкритій державним нотаріусом Баришівської районної нотаріальної контори Малиновською Н. В., після смерті їх батька ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 17 липня 2024 року позов задоволено.
Усунуто ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 від права на спадкування на все нерухоме, рухоме майно задеклароване в спадковій справі 94/2022 відкритої державним нотаріусом Малиновською Н. В. Баришівської районної державної нотаріальної контори, за законом після смерті їх батька ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постановою Київського апеляційного суду від 18 березня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено. Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено.
Рішення Баришівського районного суду Київської області від 17 липня 2024 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення від права на спадкування.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
25 квітня 2025 року через систему «Електронний суд» представник ОСОБА_1 - адвокат Шаповал О. В. звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 18 березня 2025 року, повний текст якої складено 19 березня 2025 року.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 390 ЦПК України учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.
Із Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що повний текст постанови Київського апеляційного суду від 18 березня 2025 року складено
19 березня 2025 року.
Таким чином останнім днем касаційного оскарження даної постанови, з урахуванням статті 124 ЦПК України, є 18 квітня 2025 року.
Заявник звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою 25 квітня 2025 року через систему «Електронний суд», тобто з пропуском строку, встановленого статтею 390 ЦПК України.
Касаційна скарга містить клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження з посиланням на те, що копію постанови апеляційного суду надіслано судом 24 березня 2025 року на адресу представника позивача, з яким було припинено відносини та отримано 24 березня 2025 року наприкінці робочого дня.
Однак, наведені заявником причини пропуску процесуального строку на касаційне оскарження судового рішення не дають достатніх підстав для визнання їх поважними.
З матеріалів, доданих до касаційної скарги, вбачається, що постанова Київського апеляційного суду від 18 березня 2025 рокуотримана за електронною адресоюпредставника позивача - адвоката Шаповал О. В., з якою діючий договір про надання правової допомоги, 24 березня 2025 року о 17 год. 26 хв.
Статтею 123 визначено, що перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Останній день строку триває до 24 години, але коли в цей строк слід було вчинити процесуальну дію в суді, де робочий час закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього часу (стаття 124 ЦПК України).
З огляду на викладене, враховуючи положення частини другої статті 390 ЦПК України та статей 123, 124 ЦПК України заявник мала право звернутись з касаційною скаргою та заявою про поновлення строку в строк до 23 квітня 2025 року включно.
Однак касаційна скарга подана після спливу тридцятиденного строку з дня отримання копії постанови апеляційного суду.
Заявником не наведено змістовних міркувань неможливості подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня отримання копії постанови апеляційного суду, тобто у період з 24 березня 2025 року по 23 квітня 2025 року та не надано доказів пропуску строку на касаційне оскарження судових рішень.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 жовтня 2020 року в справі № 9901/32/20 виснувала, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку з пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
У постанові Верховного Суду від 20 березня 2024 року в справі № 560/14349/23 зазначено, що Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що під поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася до суду, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Враховуючи викладене, оскільки безпідставне поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, касаційну скаргу необхідно залишити без руху, а особі, яка її подала, надати строк для усунення вказаних недоліків, а саме: направити до суду касаційної інстанції заяву про поновлення процесуального строку на касаційне оскарження судових рішень, в якій навести інші підстави для поновлення цього строку та надати відповідні докази.
Відповідно до вимог частини третьої статті 393 ЦПК України касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 390 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, наведені нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строку або навести інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 4 частини другої статті 394 цього Кодексу.
Крім того, в порушення пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України, заявником у касаційній скарзі не вказано підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У випадку визначення підставою касаційного оскарження судового рішення пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити вказівку на норму права щодо якої відсутній висновок та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
У випадку оскарження судових рішень на підставі частини 4 статті 389 ЦПК України з посиланням на частину 1 статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі необхідно зазначити певний пункт частини 1 статті 411 ЦПК України, який є обов'язковою підставою для скасування судового рішення з його обґрунтуванням та мотивуванням доводів.
У випадку оскарження судових рішень на підставі частини 3 статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі необхідно зазначити певний пункт частини 3 статті 411 ЦПК України, з його обґрунтуванням та мотивуванням доводів.
Оскаржуючи судові рішення, зазначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу для касаційного оскарження судових рішень.
Крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується заявник, із зазначенням конкретної норми права та змісту правовідносин, в яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржуваного судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах.
При цьому, суд звертає увагу заявника, що судовими рішеннями у подібних правовідносинах є такі рішення, в яких подібними є: предмети спору; підстави позову; зміст позовних вимог; встановлені судом обставини та однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 523/6003/14-ц,
від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16).
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник узагальнено посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, проте не зазначає конкретні обов'язкові підстави касаційного оскарження, визначені частиною другою статті 389 ЦПК України, що унеможливлює відкриття касаційного провадження.
За таких обставин, відповідно до вимог частини другої, четвертої статті 392 ЦПК України, представнику ОСОБА_1 - адвокату Шаповал О. В. має правонадіслати на адресу суду касаційну скаргу у новій редакції з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав) та яка відповідає вимогам статтям 392, 409 ЦПК України та надіслати копії касаційної скарги у новій редакції та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи.
Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддя постановляє відповідну ухвалу.
Ураховуючи наведене, касаційну скаргу слід залишити без руху та надати заявнику строк для усунення її недоліків.
Керуючись статтями 185, 390, 392, 393 ЦПК України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Шаповал Оленою Володимирівною, на постанову Київського апеляційного суду від 18 березня 2025 року залишити без руху.
Надати для усунення зазначених вище недоліків строк - десять днів з дня вручення цієї ухвали.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали заявнику буде відмовлено у відкритті касаційного провадження.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя М. Є. Червинська