Справа № 596/1327/24Головуючий у 1-й інстанції Лисюк І.О.
Провадження № 22-ц/817/225/25 Доповідач - Гірський Б.О.
Категорія -
23 квітня 2025 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Гірського Б.О.,
суддів - Костіва О.З., Храпак Н.М.,
за участю секретаря - Гичко К.С.,
представників сторін
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу № 596/1327/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 від імені якого діє адвокат Книш Роман Васильович на рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 29 листопада 2024 року (ухвалене суддею Лисюк І.О., повний текст рішення складено 05 грудня 2024 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: орган опіки та піклування Гримайлівської селищної ради Чортківського району Тернопільської області про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми, визначення способів у вихованні та спілкуванні з дітьми, -
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі вказаним позовом.
В обґрунтування заявлених вимог зазначав, що з відповідачкою перебував у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Гусятинського районного суду Тернопільської області від 16 листопада 2022 року.
Під час шлюбу в них народилося троє дітей: дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та двоє синів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Після припинення подружніх відносин діти залишилися проживати з відповідачкою у її будинку.
Вказував, що між ним та відповідачкою з моменту розірвання шлюбу почали виникати непорозуміння щодо його участі у вихованні та відвідуванні дітей.
Стверджував, що зі сторони ОСОБА_6 створюються перешкоди і вона забороняє йому спілкуватися з дітьми.
Наголошував, що рішенням Виконавчого комітету Гримайлівської селищної ради визначено його участь, як батька, у вихованні малолітніх дітей, однак відповідачка ігнорує дане рішення та чинить йому перешкоди у спілкуванні з дітьми.
На підставі наведеного просив зобов'язати ОСОБА_7 не чинити йому перешкод у вихованні та спілкуванні з дітьми і в судовому порядку затвердити визначені рішенням органу опіки та піклування дні, години та місце спілкування з дітьми.
Рішенням Гусятинського районного суду Тернопільської області від 29 листопада 2024 року в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги. Вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим.
Зазначає, що рішенням Виконавчого комітету Гримайлівської селищної ради визначено його участь, як батька, у вихованні малолітніх дітей, однак відповідачка й після прийняття даного рішення чинить йому перешкоди у спілкуванні з дітьми, що й стало підставою його звернення до суду.
Зокрема посилається на пояснення допитаної в суді першої інстанції в якості свідка старости села ОСОБА_8 , яка пояснила суду, що ОСОБА_2 перешкоджає йому спілкуватися з дітьми, що було підтверджено при її розмові з сусідами, а також про те, що відповідачка приходила до школи де навчаються їхні діти і заборонила вчителям надавати дозвіл на спілкування батька з дітьми.
Вказує, що суд помилково не взяв до уваги акти обстеження, оскільки ними підтверджено, що відповідачка чинить йому перешкоди у спілкуванні з дітьми.
Звертає увагу, що орган опіки та піклування Гримайлівської селищної ради Чортківського району Тернопільської області просив задовольнити позовні вимоги позивача.
У лютому 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Бакалець І.Г. подав до Тернопільського апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду залишити без змін.
Вказує, що акти обстеження безпідставно складені зі слів ОСОБА_1 , оскільки члени комісії не виходили до місця проживання відповідачки та неповнолітніх дітей, та не було заслухано саму ОСОБА_2 ..
Наголошує, що допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_8 не була свідком подій щодо перешкоджання ОСОБА_2 у спілкуванні з дітьми, а також вона не приходила та не спілкувалася з відповідачкою.
Також представник відповідачки звертає увагу, що на запитання суду з ким вона спілкувалася із сусідів, староста села не змогла пригадати їхніх імен та прізвищ.
Зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази про звернення позивача із заявою до органу опіки та піклування, правоохоронних органів з підстав не виконання відповідачкою рішення Виконавчого комітету Гримайлівської селищної ради “Про визначення участі батька у вихованні малолітніх дітей».
Також представник ОСОБА_2 просить стягнути з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000 грн.
У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Книш Р.В. апеляційну скаргу в її межах підтримав, посилаючись на доводи викладені у ній.
У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Бакалець І.Г. проти доводів апеляційної скарги заперечив, з мотивів викладених у відзиві.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасника судового процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів, вимог апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
За частиною першою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 (а.с.10); ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що свідчить свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 (а.с. 9) та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що свідчить свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 (а.с.8).
Рішенням Гусятинського районного суду Тернопільської області від 16 листопада 2022 року в справі №596/886/22 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірваний (а.с. 11-12).
Рішенням виконавчого комітету Гримайлівської селищної ради № 40 від 08 лютого 2024 року «Про визначення участі батька у вихованні малолітніх дітей» визначено участь батька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у вихованні його малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , а саме кожної суботи та неділі з 12:00 год. по місцю проживання дітей або в інший день тижня, попередньо узгодивши з матір'ю дітей годину зустрічі (а.с.13).
З актів обстеження від 21 червня 2024 року № 182 та від 11 липня 2024 року № 206 вбачається, що проведено обстеження в АДРЕСА_1 та виявлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований і проживає в АДРЕСА_1 . Разом з ним зареєстрована і проживає : ОСОБА_9 , 1957 р.н., мати, пенсіонерка.
ОСОБА_1 розлучений, сплачує аліменти на трьох неповнолітніх дітей : ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , які зареєстровані і проживають разом з матір?ю ОСОБА_7 в АДРЕСА_2 .
Зі слів ОСОБА_1 його колишня дружина ОСОБА_7 перешкоджає йому у спілкуванні з дітьми, хоча рішенням Виконавчого комітету Гримайлівської селищної ради йому було визначено час для відвідин дітей (а.с. 13-14).
Судом першої інстанції було допитано свідків.
Допитана в якості свідка ОСОБА_9 (мати позивача) суду повідомила, що 01 травня 2024 року та 22 травня 2024 року року її син ОСОБА_1 спілкувався з дітьми біля будинку, де вони проживають, тому що її син не хоче ходити в «чужу хату».
Допитана в суді першої інстанції свідок ОСОБА_8 суду пояснила, що працює на посаді старости. До неї звернувся позивач та повідомив, що його колишня дружина перешкоджає йому спілкуватись з дітьми і йому потрібно скласти відповідні акти обстеження. Вона приходила за місцем проживання ОСОБА_1 і спілкувалась з його сусідами, які підтвердили ці факти. В сільській раді були надруковані акти та підписані особами, які в них зазначені. Про факти чинення перешкод в спілкуванні з дітьми відповідачкою ОСОБА_7 вона дізналась лише зі слів ОСОБА_1 та його сусідів. Сама вона не була свідком подій. За місцем проживання дітей вона не приходила і нікого не опитувала, з ОСОБА_7 не спілкувалась з цього питання.
Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам оскаржуване рішення відповідає.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів що йому чиняться перешкоди з боку колишньої дружини ОСОБА_7 у спілкуванні та вихованні дітей, на які він посилався як на підставу заявлених позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76, 77 ЦПК України).
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.
Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають усіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на виховання дитини. Навпаки, міжнародні договори та національне законодавство гарантують батькам реалізацію принципу рівності щодо виховання дитини.
У відповідності до статті 5 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання.
Повноцінне спілкування малолітньої дитини з батьком в тій же мірі, що і з матір'ю, відповідає її якнайкращим інтересам.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини (стаття 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до частини четвертої і п'ятої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Національні заходи, які перешкоджають спілкуванню одного з батьків та дитини, становлять втручання у право, захищене статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (див. пункт 41 рішення Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Башкіс проти Литви», пункт 151 рішення ЄСПЛ у справі «К. і Т. проти Фінляндії).
На реалізацію права дитини на контакт з батьками, які проживають окремо спрямована Конвенція про контакт з дітьми, яка ратифікована Україною 20 вересня 2006 року, втілено відповідне право і в статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року № 2402-III.
ЄСПЛ у своїй практиці наголошує, що можливість спілкування одного з батьків та дитини є основоположною частиною сімейного життя (пункт 202 рішення ЄСПЛ у справі «Странд Лоббен та інші проти Норвегії»), навіть коли стосунки між батьками розірвані (пункт 41 рішення ЄСПЛ у спарві «Башкіс проти Литви»). Крім того, навіть у випадках, коли заявник і його/її дитина не були позбавлені спілкування завдяки можливості регулярно бачитись, ЄСПЛ вважав, що кількість і якість спілкування, включно з ночівлями, спілкуванням з особливих приводів і на свята, якщо вважається, що таке спілкування відповідає найкращим інтересам дитини, має велике значення в контексті позитивного спілкування між одним із батьків - нерезидентом і дитиною, яке може зміцнити ці стосунки задля важливого проведення часу разом (пункт 87 рішення ЄСПЛ «Попадіч проти Сербії»).
У спірних правовідносинах колегія суддів враховує, що норми СК закріплюють положення про те, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу (стаття 141).
Згідно з статтею 159 СК гарантовано вирішення судом спору щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї.
Неприязні стосунки між батьками та недосягнення згоди щодо порядку та способу участі батька у вихованні дитини не можуть бути підставою для відмови йому в спілкуванні з дитиною, яка проживає з матір'ю, а формальний підхід до вирішення вказаного питання є неприпустимим.
Батько, який проживає окремо від своїх дітей, має право на особисте спілкування з ними, а матір не повинна перешкоджати батькові спілкуватися з дітьми та брати участь у їх вихованні, якщо тільки таке спілкування не супроводжується фізичним чи психічним насильством та/або буде доведено його негативний вплив на розвиток дитини.
Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведен у постановах Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 196/1202/19 (провадження № 61-5501св22), від 26 червня 2023 року у справі № 753/5374/22 (провадження № 61-2097св23).
Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач вказував, що зі сторони відповідачки йому чиняться перешкоди у спілкуванні та вихованні дітей.
З матеріалів справи вбачається і судом апеляційної інстанції встановлено, що рішенням виконавчого комітету Гримайлівської селищної ради № 40 від 08 лютого 2024 року «Про визначення участі батька у вихованні малолітніх дітей» визначено участь батька ОСОБА_1 у вихованні малолітніх дітей.
З актів обстеження вбачається лише те, що ОСОБА_1 зареєстрований та проживає в АДРЕСА_1 , є розлучений, сплачує аліменти на трьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , які зареєстровані і проживають разом з матір?ю ОСОБА_7 в АДРЕСА_2 .
Зі слів позивача в актах було зазначено, що його колишня дружина ОСОБА_7 перешкоджає йому у спілкуванні з дітьми, хоча рішенням виконавчого комітету Гримайлівської селищної ради йому було визначено час для відвідин дітей (а.с. 13-14).
Колегія суддів зауважує, що комісією не було відвідано місце проживання відповідачки та неповнолітніх дітей, та не було заслухано дітей та саму ОСОБА_2 ..
Позивач, який проживає окремо від дітей, звертаючись до суду з даним позовом, посилався на необхідність усунення йому перешкод у спілкуванні з дітьми шляхом надання права на особисте спілкування з ними та здійснення участі у їх вихованні.
Зокрема посилався на те, що відповідачкою не виконується вищевказане рішення виконавчого комітету Гримайлівської селищної ради, яким визначено його участь, як батька, у вихованні малолітніх дітей.
Тому, просив в судовому порядку зобов'язати ОСОБА_7 не чинити йому перешкод у спілкуванні з дітьми та затвердити раніше визначений органом опіки та піклування спосіб його участі у вихованні дітей.
Суд першої інстанції, з висновками якого погоджується апеляційний суд, належним чином дослідивши та давши оцінку поданим сторонами доказам, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки позивач не довів обставин, на які посилався у позовній заяві, між сторонами відсутній спір щодо участі батька у вихованні дітей, оскільки участь батька у вихованні дітей визначена органом опіки та піклування і сторонами не заперечується, а наявність перешкод у спілкування з дітьми позивачем не доведена.
Що стосується стягнення судових витрат у вигляді правничої допомоги у суді апеляційної інстанції, колегія зазначає наступне.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідачки - адвокат Бакалець І.Г. просив стягнути з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу, понесені у суді апеляційної інстанції в розмірі 3 000 грн.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, понесених за апеляційний розгляд справи, представником відповідача - адвокатом Бакальцем І.Г. надано:
ордер на надання правничої допомоги серії ВО № 1098359 від 18 лютого 2025 року, який видано на підставі договору № б/н від 18 лютого 2025 року;
договір про надання професійної правничої допомоги від 13 лютого 2025 року. З якого вбачається, що гонорар адвоката за обсяг виконаної ним роботи визначений в 3 000 грн., який складається з: вивчення наданих Клієнтом документів (апеляційної скарги представника позивача) на рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 29 листопада 2024 року в справі № 596/1327/24; підготовку відзиву на апеляційну скаргу представника позивача - Книша Р.В. на рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 29 листопада 2024 року в справі № 596/1327/24; участь у судових засіданнях Тернопільського апеляційного суду в якості представника відповідача.
квитанцію до прибуткового касового ордеру № 48 від 14 лютого 2025 року з якого вбачається, що адвокат Бакалець І.Г. прийняв від ОСОБА_7 оплату за надану професійну правничу допомогу за Договором про надання професійної правничої допомоги від 13 лютого 2025 року в розмірі 3 000 грн..
Так, витрати відповідача ОСОБА_2 на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції підтверджені належними та допустимими доказами.
Під час визначення суми відшкодування суд має керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такі висновки сформульовані в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц.
За загальним правилом, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони в разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Такі висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року в справі № 911/3312/21.
Водночас у частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.
Наведені висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року в справі № 686/5757/23.
У постановах від 19 лютого 2022 року в справі № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року в справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з урахуванням конкретних обставин справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.
Дослідивши клопотання представника відповідача - адвоката Бакальця І.Г. про стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу та вирішуючи чи є розмір витрат ОСОБА_10 на правничу допомогу обґрунтованим і пропорційним до предмета спору в цій справі, колегія суддів вважає, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу на суму 3 000 грн. відповідають критерію розумності їхнього розміру та відповідають обсягу наданих правничих послуг під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.
З урахуванням відсутності заяви представника позивача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, беручи до увагу характер правовідносин у даній справі, проаналізувавши обсяг наданих адвокатом Бакалець І.Г. послуг, виходячи із засад цивільного законодавства щодо розумності та справедливості, колегія суддів вважає, що на користь відповідача підлягають відшкодуванню витрати на професійну правничу допомогу в заявленому розмірі 3 000 грн.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 29 листопада 2024 року - залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса: жителя АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_4 ) 3 000 грн. понесених витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Повний текст постанови складено 02 травня 2025 року.
Головуючий: Гірський Б.О.
Судді:
Костів О.З.
Храпак Н.М.