Дата документу 30.04.2025 Справа № 331/4046/24
Запорізький Апеляційний суд
ЄУН 331/4046/24 Пр. № 22-ц/807/99/25Головуючий у 1-й інстанції: Жукова О.Є. Повний текст складено: 04.09.2024 року. Суддя-доповідач: Гончар М.С.
30 квітня 2025 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С.
суддів Кочеткової І.В.,Онищенка Е.А.
за участі секретаря Бєлової А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Жовтневого (нова назва - Олександрівського) районного суду м. Запоріжжя від 01 серпня 2024 року у справі за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» (надалі - ТОВ «ФК «ЄАПБ») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором
У липні 2024 року ТОВ «ФК «ЄАПБ» звернулось до суду з вищезазначеним позовом (а.с.1-57), в якому просило стягнути з відповідачана свою користь заборгованість: - за кредитним договором №264811 від 02 лютого 2022 року у розмірі 19866,66 грн. станом на 08 січня 2024 року, яка складається: заборгованості за кредитом - 13333,34 грн., заборгованості за відсотками - 6533,32 грн., - заборгованість за кредитним договором №2886257 від 31 січня 2022 року у розмірі 102628,00 грн. станом на 19 липня 2023 року, яка складається: заборгованості за кредитом - 20000,00 грн., заборгованості за відсотками - 82628,00 грн., від сплати якої відповідач у добровільному порядку ухиляється, а також стягнути судові витрати.
В обґрунтування свого позову позивач зазначав, що 02 лютого 2022 року між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №264811. Підписанням кредитного договору відповідач підтвердив, що він ознайомлений з усіма умовами правил надання коштів у позику, у тому числі й на умовах фінансового кредиту ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ», які розміщені на веб-сайті, повністю приймаючи умови кредитного договору, відповідач підтвердив, що він повністю розуміє, погоджується та зобов'язується неухильно дотримуватись цих правил. 08.01.2024 року між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу №08012024, у відповідності до умов якого ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому Права Вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» Права Вимоги до Боржників, вказаними у Реєстрі боржників. Відповідно до реєстру боржників від 08.01.2024 до договору факторингу № 08012024 від 08.01.2024 року, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 19866,66 грн., з яких: 13333,34 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 6533,32 грн. - сума заборгованості за відсотками.
Також, 31 січня 2022 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 2886257. Підписанням Кредитного договору відповідач підтвердив, що він ознайомлений з усіма умовам правил надання коштів у позику, в тому числі й на умовах фінансового кредиту ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», які розміщені на веб-сайті, повністю приймаючи умови кредитного договору, відповідач підтверджує, що він повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно дотримуватися цих правил. 19.07.2023 між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу №19072023, у відповідності до умов якого ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» права вимоги до боржників, вказаними у Реєстрі боржників. Відповідно до Реєстру боржників від 219.07.2023 до Договору факторингу № 19072023 від 19.07.2023 ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 102628,00 грн., з яких: 20000,00грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 82628,00 грн. - сума заборгованості за процентами.
Всупереч умовам кредитних договорів, незважаючи на повідомлення, відповідач не виконав свого зобов'язання. Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, останній не здійснив жодного платежу для погашення кредитної заборгованості ні на рахунки ТОВ "ФК"ЄАПБ", ні на рахунки попередніх кредиторів, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду та просив стягнути ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №264811 в розмірі 19866,66грн. та за кредитним договором №2886257 в розмірі 102628,00грн., а також судові витрати.
В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено суддю суду першої інстанції Жукову О.Є. (а.с.58). Ухвалою суду першої інстанції (а.с.62) провадження у цій справі відкрито в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Ухвалою суду першої інстанції (а.с.67) вирішено розглядати справу в заочному поряду з ухваленням заочного рішення.
Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 01 серпня 2024 року (а.с.68-73) позовні вимоги ТОВ «ФК «ЄАПБ» у цій справі задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь «ФК «ЄАПБ» (ЄДРПОУ 35625014) суму заборгованості за кредитним договором №264811 в розмірі 19866,66грн. та за кредитним договором №2886257 в розмірі 102628,00 грн., а всього стягнуто заборгованість за кредитними договорами в загальному розмірі 122494,66 грн., а також судовий збір у сумі 3028,00 грн.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 04 вересня 2024 року (а.с.105-106) в задоволенні заяви відповідача ОСОБА_1 про перегляд вищезазначеного заочного рішення у цій справі відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним заочним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, відповідач ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі (а.с.115-123), в якій просив заочне рішення суду першої інстанції, яким задоволено позов, скасувати винести постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.
В автоматизованому порядку 30.09.2024 року для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Кочеткову І.В. та Онищенка Е.А.(а.с.125). Ухвалою апеляційного суду від 01.10.2024 року (а.с.126) витребувано у суду першої інстанції справу, яка надійшла до апеляційного суду 07.10.2024 року (а.с.129). Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою у цій справі відкрито 08.10.2024 року (а.с.130), дану справу за апеляційною скаргою призначено до апеляційного розгляду (а.с.131), з урахуванням відповідного навантаження судді-доповідача і колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, які за рішенням загальних зборів суддів Запорізького апеляційного суду з липня 2021 року також приймають участь у розгляді кримінальних проваджень, та загального штату суддів Запорізького апеляційного суду (10) взагалі.
Позивач своїм правом на подачу відзиву на вищезазначену апеляційну скаргу у цій справі не скористався. Однак, в силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції апеляційним судом.
Розгляд цієї справи, призначений апеляційним судом на 15 січня 2025 року, не відбувся та був відкладений (а.с.141), з урахуванням відпустки судді-доповідача у період з 17.02.2025 року по 03.03.2025 року (довідка 153), оскільки всі учасники цієї справи у дане судове засідання не з'явились, листом в порядку ст. 12 ч.5 ЦПК України апеляційний суд роз'яснив учасникам цієї справи (а.с. 145): «…доводами апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 у цій справі, серед іншого, є те, що кредиторами йому відсотки за двома кредитиви договорами нараховані поза межами строку кредитування (строку дії останніх). В силу вимог ст. 12 ч. 5 п. 3 ЦПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій. На виконання вимог ст. 12 ч. 5 п. 3 ЦПК України апеляційний суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, вважає за доцільне роз'яснити сторонам у цій справі їх право надати (не надати) апеляційному суду у строк до 05.02.2025 року свій розрахунок заборгованості з відсотків за двома кредитними договорами: №264811 від 02 лютого 2022 року та №2886257 від 31 січня 2022 року в межах строку кредитування (строку дії останніх), а також наслідки ненадання таких розрахунків сторонами, а саме: апеляційний суд буде переглядати законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у цій справі в межах наявних у цій справі матеріалів та доказів…».
Учасники цієї справи не скористались своїм правом, роз'ясненим апеляційним судом в порядку ст. 12 ч. 5 ЦПК України у вищезазначеному листі у цій справі.
25 квітня 2025 року набрав чинності Закону України "Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо зміни найменування місцевих загальних судів" № 4273-IX, за змістом якого: - внесено до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» такі зміни: «1. Пункт 3-1 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» доповнено підпунктом 3 такого змісту: «3) змінити найменування місцевих загальних судів, перелік яких визначається додатком до цього Закону. Зміна найменування місцевого загального суду не призведе до його реорганізації чи ліквідації або утворення нового суду»; Доповнено додатком такого змісту: «Додаток до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ Перелік місцевих загальних судів, що перейменовуються Змінити найменування таких місцевих загальних судів… 7) у Запорізькій області: Куйбишевський районний суд Запорізької області на Кам'янський районний суд Запорізької області; Жовтневий районний суд Запорізької області на Олександрівський районний суд м. Запоріжжя; Ленінський районний суд м. Запоріжжя на Дніпровський районний суд м. Запоріжжя; Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя на Вознесенівський районний суд м. Запоріжжя…». Державна реєстрація змін до відомостей про місцеві загальні суди, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, які випливають із цього Закону, відбулась 30 квітня 2025 року.
У дане судове засідання належним чином повідомлені апеляційним судом про дату, час та місце розгляду цієї справи (а.с. 147-148, 151) всі учасники цієї справи не з'явились, про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістили, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавали.
За змістом ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи апеляційним судом.
При вищевикладених обставинах, на підставі ст. ст. 371- 372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив розглядати дану справу у даному судовому засіданні за відсутності всіх учасників цієї справи, які не з'явились.
В силу вимог ст. 247 ч. 2 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи… фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відводів у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість заочного рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга відповідача ОСОБА_1 у цій справі підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Судовими рішеннями є: … рішення, постанови… (ст. 258 ч. 1 п.2,3 ЦПК України).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України в редакції Закону України № 4173-IX від 19.12.2024, який набрав законної сили з 08.02.2025 року, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги ухвалює постанову за правилами статті 35 і глави 9 розділу III цього Кодексу з особливостями, зазначеними у статті 382 цього Кодексу.
Встановлено, що суд першої інстанції, задовольняючи позов позивача у цій справі, керувався ст. ст. 3 - 4, 10, 12 - 13, 76-81, 89, 128, 131, 133,141, 247, 263, 265, 274, 275, 279, 280-282, 352, 354, 355 ЦПК України та виходив із обґрунтованості та доведеності останнього.
Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції, вважає його правильним, а рішення суду першої інстанції таким, що ухвалене із додержанням вимог закону, є правильним та законним.
Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України - питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.
Рішення суду першої інстанції вимогам ст. ст. 263-264 ЦПК України у цій справі відповідає.
Так, суд першої інстанції при вирішенні цієї справи правильно виходив із такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. У відповідності до вимог ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ст. 81, 83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. На підставі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом першої інстанції правильно було встановлено, що 02 лютого 2022 року між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №264811 (а.с.6-10). Вказаний договір був підписаний електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, який був надісланий на його номер мобільного телефону, що підтверджується умовами договору, реквізитами та підписами сторін. За загальними умовами вказаного кредитного договору позичальник ОСОБА_1 отримав кредитні кошти на умовах платності користування та зобов'язався повернути кредитні кошти, сплатити проценти за користування коштами та виконати інші зобов'язання в повному обсязі у строки і на умовах, передбачених договором. Відповідно до п.п.2.1 п. 2 кредитного договору, кошти кредиту надаються ТОВ "СЕЛФІ КРЕДИТ" у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки реквізити якої надані відповідачем первісному кредитору з метою отримання кредиту. Згідно з п.п. 2.4 п. 2 кредитного договору, кредит вважається наданим в день перерахування ТОВ "СЕЛФІ КРЕДИТ" суми кредиту (загального розміру) за реквізитами, згідно п.п. 2.1 п.2 кредитного договору. Однак, в подальшому відповідач не виконав свої зобов'язання щодо повернення наданого йому кредиту. 08.01.2024 року між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено Договір факторингу №08012024, у відповідності до умов якого ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому Права Вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» Права Вимоги до Боржників, вказаними у Реєстрі боржників (а.с.14-16). Відповідно до Реєстру боржників від 08.01.2024 до Договору факторингу № 08012024 від 08.01.2024 року, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до Відповідача в сумі 19866,66 грн., з яких: 13333,34 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 6533,32 грн. - сума заборгованості за відсотками (а.с.18).
Також, 31 січня 2022 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 2886257 (а.с.23-31). Відповідно до п.п.2.1. Кредитного договору, Кредит надається Товариством у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на платіжну картку Клієнта, зазначену Клієнтом в Особистому кабінеті, і яка зазначена в даному п.п. Кредитного договору. Згідно з п.п. 2.4 Кредитного договору, Кредит вважається наданим в день перерахування ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» суми кредиту на користь клієнта. Підписанням Кредитного договору відповідач підтвердив, що він ознайомлений з усіма умовам правил надання коштів у позику, в тому числі й на умовах фінансового кредиту ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», які розміщені на веб-сайті, повністю приймаючи умови кредитного договору, відповідач підтверджує, що він повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно дотримуватися цих правил. 19.07.2023 між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено Договір факторингу №19072023, у відповідності до умов якого ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» права вимоги до боржників, вказаними у Реєстрі боржників (а.с.35-37). Відповідно до Реєстру боржників від 19.07.2023 до Договору факторингу № 19072023 від 19.07.2023 ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 102628,00 грн., з яких: 20000,00грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 82628,00 грн. - сума заборгованості за процентами (а.с.39).
Всупереч умовам Кредитних договорів, незважаючи на повідомлення, відповідач не виконав свого зобов'язання. Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, останній не здійснив жодного платежу для погашення кредитної заборгованості ні на рахунки ТОВ "ФК"ЄАПБ", ні на рахунки попередніх кредиторів. Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначенимст.12 цього Закону є оригіналом такого документа. Відповідно до ч. 13ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.
Частинами 1 та 2 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Згідно із ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обрати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю настання відповідних правових наслідків. За нормами ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Стаття 626 ЦК України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно із ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Частиною 1статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до ст. 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Згідно ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. За ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом першої інстанції було правильно встановлено, що стороною відповідача не надано будь-яких доказів в розумінні положень ст. ст. 76-81 ЦПК України на спростування даних обставин як на підтвердження своїх заперечень проти позову.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги ТОВ «ФК «ЄАПБ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості підлягають задоволенню у цій справі у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 є такими, що не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції у цій справі, а лише відображають позицію відповідача, яку він вважає такою, що є єдино правильною та єдино можливою. Ці доводи є такими, що фактично дублюють доводи його заперечень проти позову позивача у цій справі у його заяві про перегляд заочного рішення у суді першої інстанції, яким суд першої інстанції вже надав належну оцінку, з якою погоджується апеляційний суд.
Суд першої інстанції правильно у цій справі виходив із:
- презумпції правомірності правочинів (ст. 204 ЦК України) - вищезазначених кредитних договорів та договорів факторингу (належні, допустимі докази протилежного у матеріалах цієї справи відсутні, відповідач у цій справі зустрічного позову про визнання недійсним вищезазначених договорів не заявив, також у матеріалах цієї справи відсутнє будь-яке рішення іншого суду в іншій справі про визнання вищезазначених договорів недійними),
- принципу обов'язковості договору (ст. 629 ЦК України), за змістом якої вищезазначені кредитні договори та договори факторингу є обов'язковими для виконання його сторонами.
Судом першої інстанції також було правильно встановлено, що з моменту отримання права вимоги до відповідача, а саме: з 08.01.2024 року за договором №264811 та з 19.07.2023 року за договором №2886257 позивачем не здійснювалося жодних нарахувань відсотків чи штрафних санкцій (зміст позову а.с.2, 3). Належні, допустимі докази протилежного у матеріалах цієї справи відсутні та відповідачем апеляційному суду не надані.
Щодо тверджень відповідача про ненадання позивачем доказів на підтвердження перерахування кредитних коштів, то апеляційний суд зазначає, що ТОВ «ФК «ЄАПБ» не володіє та не може володіти оригіналами первинних документів (касовими та меморіальними) на отримання та повернення відповідачем кредитних коштів за укладеними з первісними кредиторами кредитних договорів, щодо яких виник спір, з тих причин, що позивач не є первісним кредитором, а дані документи відповідно до п.35 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, формуються, складаються та зберігаються в установі банку, який видавав кредит, відповідно до чинного законодавства України відповідальною особою банку. У відповідності до умов укладених кредитних договорів (а.с. 6 зворот, 24 зворот) кошти надаються позичальнику в безготівковій формі на банківську картку вказану позичальником при укладанні кредитного договору; ідентифікація позичальника здійснюється при вході позичальника в Особистий кабінет в порядку, передбаченому ЗУ «Про електронну комерцію», в тому числі шляхом перевірки первісними кредиторами правильності введення коду, що є електронним підписом позичальника та направлений первісними кредиторами на номер мобільного телефону позичальника (а.с. 6, 23 зворот). Отже, доступ до виписки по карточці № 53…..6773, на яку було перераховано кредитні кошти, має у тому числі відповідач ОСОБА_1 . Відповідач, як власник карткового рахунку, на якій було перераховано кредитні кошти, може власноруч отримати виписки по рахунку для підтвердження або спростування факту перерахування та отримання кредитних коштів. Однак, відповідачем не було надано суду першої інстанції у цій справі належних і допустимих документальних доказів того, що відповідні кошти не були зараховані на його картковий рахунок, вказаний у договорах, або доказів того, що вказані карткові рахунки йому не належать. Заперечуючи проти перерахування кредитних коштів, відповідач не був позбавлений можливості надати відповідні банківські дані/інформацію на підтвердження своїх доводів, маючи при цьому безперешкодний та повний доступ до таких. Відповідно до п. 1, 2 ч. 2 ст.60 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» банківською таємницею, зокрема, є: відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у Національному банку України; інформація про операції, проведені на користь чи за дорученням клієнта, вчинені ним правочини. Згідно ч. 1, 2 ст. 62 ЗУ «Про банки та банківську діяльність» інформація щодо юридичних та фізичних осіб, що становить банківську таємницю, розкривається банками на запит або з письмового дозволу відповідної юридичної чи фізичної особи та за рішенням суду.
У матеріалах цієї справи також наявні надані позивачем суду першої інстанції детальні розрахунки заборгованості за кредитними договорами № 264811 (а.с.11, 19), № 2886257 (а.с.32, 40), в яких зазначені дата видачі кредитних коштів та період нарахування відповідних відсотків, згідно умов вищевказаного договору), які суд першої інстанції правильно прийняв до уваги у цій справі.
Відповідач, якщо він не погоджувався з відповідними розрахунками заборгованості за вищезазначеними договорами, наданими позивачем у цій справі, мав право надавати суду першої інстанції у цій справі свій контррозрахунок. Однак, судом першої інстанції було правильно встановлено, що будь-яких належних та допустимих доказів, які спростовують позовні вимоги позивача, зокрема контррозрахунок заборгованості, відповідачем у цій справі суду першої інстанції до заяви про перегляд вищезазначеного заочного рішення у цій справі не було надано.
Суд першої інстанції розглянув дану справу з додержанням вимог ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку з дотриманням вимог ст. 89 ЦПК України. За змістом якої: «Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 12 ч. 3 ЦПК України). Підстави для звільнення від доказування відповідача, передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні. Відповідач не надав суду першої інстанції належних, допустимих доказів суду першої інстанції у спростування позову позивача у цій справі.
Апеляційний суд на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги відповідача. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ст. 367 ч. 2 ЦПК України). В силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Проте, докази, передбачені ст. 367 ч. 3 ЦПК України, відсутні та зокрема відповідачем апеляційному суду не надані.
Згідно із ст. 376 ч. 3 ЦПК України передбачені порушення норм процесуального судом першої інстанції, які є обов'язковою підставою для скасування або зміни рішення. В силу вимог ст. 376 ч. 2 ЦПК України лише порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, можуть бути підставою для скасування або зміни рішення. Встановлено, що у цій справі відсутні порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення, а також відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи по суті.
Оскільки апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, викладеними останнім в його вищезазначеній ухвалі від 04 вересня 2024 року про відмову у задоволення вищезазначеної заяви відповідача про перегляд вищезазначеної заочного рішення у цій справі (а.с. 105-106) про таке: « …Згідно ч.1 ст. 288 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи. Тобто, за змістом вказаних положень чинного законодавства , скасування заочного рішення суду можливе за двох умов, однією з яких є поважність причини неявки в судове засідання, про які відповідач не зміг завчасно повідомити. Водночас, з'ясування причин неявки не може бути підставою для скасування заочного рішення. Для цього відповідач має вказати докази, які мають значення для справи, та можуть привести до ухвалення рішення, протилежного заочному повністю або частково, або до його зміни. Тобто, якщо б ці докази були відомі суду при розгляді справи, то у справі було б ухвалено інше рішення. Наявність вищенаведених обставин повинна бути у їх сукупності, при відсутності хоча б однієї з них, заочне рішення скасуванню не підлягає. З матеріалів справи вбачається , що ОСОБА_1 відповідно до положень ст. 128 ЦПК України, Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України. Крім того, судом встановлено, що представник відповідача ОСОБА_2 доказів, які мають суттєве значення для вирішення справи суду не надала , а всі її доводи стосуються лише переоцінки доказів, досліджених судом . Представник відповідача ОСОБА_2 у своїй заяві про перегляд заочного рішення суду не вказує будь-яких доказів, які мають значення для справи, та можуть призвести до ухвалення рішення протилежного заочному повністю або частково, або до його зміни. На підставі зазначеного, суд приходить до висновку, що підстави для скасування заочного рішення відсутні…».
При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням вимог ЦПК України.
Також, судом першої інстанції правильно, з додержанням вимог ст. ст. 133, 141 ЦПК України, було вирішено питання про розподіл судових витрат, пов'язаних із розміром цієї справи судом першої інстанції.
За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції у цій справі або ж його зміни.
Крім того, в силу вимог ст. ст. 133, 141 ч. ч. 1, 13 ЦПК України в разі відмови відповідачу у задоволенні його вищезазначеної апеляційної скарги у цій справі, останній не має права на компенсацію за рахунок позивача будь-яких судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом.
Керуючись ст. ст. 7, 12-13, 81-82, 89, 141, 367-369, 371-372, 374-375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Заочне рішення Жовтневого (нова назва - Олександрівського) районного суду м. Запоріжжя від 01 серпня 2024 року у цій справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, проте, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повна постанова апеляційним судом складена 08.05.2025 року.
Головуючий суддяСуддяСуддя
Гончар М.С. Кочеткова І.В.Онищенко Е.А.