вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"29" квітня 2025 р. м. Київ Справа № 911/149/25
За позовом фізичної особи-підприємця Кучкарова Сергія Сергійовича
до Комунального виробничого підприємства громадського харчування Ірпінської міської ради
про стягнення 4 315 714, 00 грн,
Суддя Антонова В.М.
Секретар судових засідань Бойченко С.І.
Представники учасників справи:
від позивача: Некрасов О.С.;
від відповідача: не з'явився;
1. Стислий виклад позовних вимог
Фізична особа-підприємець Кучкаров Сергій Сергійович (надалі - позивач) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Комунального виробничого підприємства громадського харчування Ірпінської міської ради (надалі - відповідач) про стягнення 4 315 714, 00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов'язання за договором поставки харчових продуктів №21/24 від 16.09.2024, в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару.
2. Стислий виклад позицій відповідача
Відповідач заперечує проти позову, просить відмовити в його задоволенні та, зокрема, вказує, що договір поставки харчових продуктів №21/24 від 16.09.2024 відповідачем не укладався, товар зазначений у видаткових накладних відповідачу не постачався і такі видаткові накладні підписані колишнім директором відповідача - Римарем А.Б., у період коли останній не обіймав посаду директора. Римар А.Б. після звільнення з посади директора відповідача залишив у себе дублікат печатки відповідача для підробки господарського договору, в зв'язку з чим останнім подано заяву про вчинення кримінального правопорушення. Також у журналі реєстрації договорів відповідача відсутні будь-які відомості про договір поставки харчових продуктів №21/24 від 16.09.2024.
Порядок замовлення та постачання продуктів харчування визначений Посадовою інструкцію товарознавця, відповідно до якої, поставка продуктів здійснюється до харчоблоків, а приймання продуктів здійснюється на місцях відповідальною особою, при цьому на накладних не ставиться кругла печатка, яка знаходиться лише в центральному офісі, а ставиться штамп. У доданих до позову накладних містяться лише підписи, без зазначення посади та ім'я особи підписанта, що не дає змогу ідентифікувати таку особу, та відбитки круглої печатки, що не відповідає порядку затвердженому відповідачем. Крім цього, позивач не міг поставити по одній видатковій накладні товар одночасно в усі їдальні, в накладних зазначено юридичну адресу відповідача, а не адреси фактичної поставки товару, тоді як поставка мала здійснюватись на кожну адресу харчоблока відповідача з оформленням відповідних накладних, у кожному випадку поставки окремо. Враховуючи зазначене, долучені до позову видаткові накладні є підробленими. Також відсутність поставок підтверджується показаннями свідків - працівників відповідача, відповідальних за замовлення та прийом продуктів харчування.
Звертає увагу, що матеріали позовної заяви не містять товарно-транспортних накладних, документів, які підтверджують безпечність та якість товару, також у бухгалтерському обліку відповідача відсутні відомості про наявність кредиторської заборгованості перед позивачем, що, на думку відповідача, свідчить про відсутність здійснення господарських операції та відсутність поставок товару позивачем.
3. Процесуальні дії в справі
Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі №911/149/25, її розгляд постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 11.02.2025.
16.01.2025 від позивача надійшла заява про забезпечення позову, в якій просить суд вжити заходів забезпечення позову шляхом:
- накладення арешту на грошові кошти, що належать відповідачу в межах суми 4 380 449, 71 грн, що знаходяться у банківських установах та обліковуються на банківських рахунках, які будуть виявлені державним або приватним виконавцем в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову;
- заборони відчуження належного на праві власності відповідачу рухомого та нерухомого майна, яке буде виявлено державним або приватним виконавцем в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.01.2025 вказана заява передано на розгляд судді Конюх О.В.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 17.01.2025 (суддя - Конюх О.В.) заяву представника фізичної особи-підприємця Кучкарова Сергія Сергійовича від 16.01.2025 про забезпечення позову залишено без задоволення.
06.02.2025 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
У підготовче засідання 11.02.2025 з'явились представники позивача та відповідача.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 11.02.2025 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання в справі на 25.03.2025.
11.03.2025 від позивача надійшло відповідь на відзив.
21.03.2025 від позивача надійшло клопотання про долучення відповіді на запитання поставлені відповідачем у порядку ст.90 ГПК України, разом із документами на підтвердження обставин викладених у них.
25.03.2025 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
У підготовче засідання 25.03.2025 з'явилися представники сторін. У засіданні представником відповідача заявлено клопотання про відкладення розгляду справи для ознайомлення із відповідями позивача на запитання поставленими в порядку ст.90 ГПК України. Судом, із урахуванням думки представника позивача, протокольною ухвалою оголошено перерву в підготовчому засіданні до 01.04.2025.
31.03.2025 від відповідача надійшли клопотання та заява про виклик свідків, які є однаковими за своїм змістом. Також відповідачем подано клопотання про приєднання доказів до матеріалів страви, у якому міститься клопотання про поновлення пропущеного строку на подання доказів.
01.04.2025 від позивача надійшли заперечення на заяву про виклик свідків.
01.04.2025 від відповідача надійшло клопотання про витребування доказів.
У підготовче засідання 01.04.2025 з'явилися представники сторін. У засіданні представник відповідача просив розглядати клопотання та заяву про виклик свідків, як одне клопотання, оскільки вони є аналогічними за своїм змістом. Суд, із урахуванням думки сторін, прокольною ухвалою залишив без розгляду подані відповідачем клопотання про виклик свідків та клопотання про витребування доказів, у зв'язку з пропуском встановленого судом строку на їх подання (пункт 6 ухвали від 14.01.2025 та пункт 5 ухвали від 11.02.2025) і недодержання вимог статті 81 ГПК України. Також суд протокольною ухвалою задовольнив клопотання відповідача про поновлення строку на подання доказів та долучив поданий відповідачем лист Виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області листом за вих. №01-04/1520 від 28.03.2025 до матеріалів справи. Судом протокольною ухвалою оголошено перерву в підготовчому засіданні до 08.04.2025.
02.04.2025 від відповідача надійшли клопотання про витребування доказів, у якому міститься клопотання про поновлення строку встановленого судом на його подання та клопотання про виклик свідків, у якому також містить клопотання про поновлення строку на його подання.
У підготовче засідання 08.04.2025 з'явилися представники сторін. Суд, із урахуванням думки сторін, протокольними ухвалами залишив без задоволення клопотання відповідача про витребування доказів, у зв'язку із пропуском строку встановленого статтею 80 ГПК України та відсутності клопотання про поновлення такого строку, і відмовив у задоволенні клопотання відповідача про виклик свідків, у зв'язку з його необґрунтованістю.
Враховуючи, що судом під час підготовчого провадження та, зокрема, в підготовчому засіданні було вчинено всі дії, які необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті, протокольною ухвалою від 08.04.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 22.04.2025.
21.04.2024 від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, в зв'язку із сімейними обставинами.
У судове засідання 22.04.2025 з'явився представник позивача, відповідач у засідання не з'явився. Представника позивача заперечував щодо відкладення розгляду справи, суд, протокольною ухвалою задовольнив клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи та відклав судове засідання на 29.04.2025.
28.04.2025 від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів, у якому міститься клопотання про поновлення строку на подання доказів.
29.04.2025 від відповідача надійшли клопотання про долучення доказів, у якому міститься клопотання про поновлення строку на подання доказів та додаткові пояснення.
У судове засідання 29.04.2025 з'явився представник позивача, відповідач у засідання не з'явився про дату, час та місце засідання повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
Суд, із урахуванням думки представника позивача, протокольними ухвалами відмовив у задоволені клопотань відповідача про поновлення строку на подання доказів та не прийняв подані відповідачем докази до розгляду.
Так, при розгляді вказаних клопотань судом, зокрема, враховано, що 29.04.2025 - друге засідання з розгляду справи по суті та в підготовчому засіданні 08.04.2025 суд з'ясовував у сторін, чи всі питання вирішенні в підготовчому засіданні, які визначенні ст.182 ГПК України на, що представник відповідача повідомив про можливість переходу до розгляду справи по суті.
Також суд, враховуючи повторну відсутність представника відповідача в судовому засіданні 29.04.2025, задля реалізації прав відповідача на надання пояснень суду, протокольною ухвалою долучив подані ним додаткові пояснення до матеріалів справи.
Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.
Суд зауважує, що він надавав можливість учасникам справи у встановлені законодавством строки реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень.
Суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи та вважає за можливе розглядати спір за наявними матеріалами.
Представник позивача в судовому засіданні 29.04.2025 надав пояснення по суті позовних вимог та просив позов задовольнити повністю.
У судовому засіданні 29.04.2025 відповідно до ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено скорочене рішення.
ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
16.09.2024 між позивачем (далі - постачальник) та відповідачем (далі - замовник) укладено договір поставки харчових продуктів №21/24 (далі - договір), відповідно до п.1.1. якого постачальник передає у власність замовника харчові продукти, іменовані в подальшому товар, в асортименті, що узгоджується із замовником згідно заявок.
Найменування товару: продукти харчування, одноразовий посуд, господарські товари (п.1.2. договору).
Згідно із п.1.3. договору обсяги закупівлі товару можуть змінюватись залежно від реального фінансування видатків.
У пунктах 2.1., 2.3 договору сторони погодили, що сума договору становить суму підписаних обома сторонами накладних за цим договором, за одиницю товару визначається у видатковій накладній. Ціна договору може змінюватись у випадку зміни середньо ринкових цін на товар (з обов'язковим документальним підтвердженням таких змін), про що постачальник повідомляє замовника письмово та сторони вносять відповідні зміни до договору.
Ціна на товар встановлюється в національній валюті України. Остаточна сума договору визначається за підсумком складених та підписаних видаткових накладних протягом строку дії цього договору (пп.2.4., 2.5. договору).
Відповідно до п.3.1. договору оплата товару здійснюється замовником за рахунок бюджетних асигнувань, затверджених його кошторисом з відстрочкою платежу 15 (п'ятнадцять) календарних днів з моменту поставки товару.
Усі розрахунки за Договором проводяться у безготівковій формі (п.3.3. договору).
Пунктом 4.1. договору погоджено, що поставка товару на виконання цього договору здійснюється з моменту підписання даного договору до 31.12.2024.
Згідно із п.4.2. договору поставка товару за договором здійснюється в повному обсязі або частинами відповідно до заявок замовника за адресою: місто Ірпінь, вулиці Матвія Донцова, 17; Матвія Донцова, 28; З.Алієвої, 64; Тищенка, 10; Троїцька, 21, Привоказальна площа, 5; Івана Драча, 9; село Михайлівка-Рубежівка, вулиця Церковна, 25Б; село Козинці, вулиця Шкільна, 33-а. Заявка замовника має містити інформацію щодо найменування, асортименту та кількості товару та може подаватись засобами телекомунікаційного зв'язку.
Постачальник здійснює поставку товару замовнику протягом 5-ти календарних днів з моменту подання заявки (п.4.3. договору).
Відповідно до п.4.4. договору датою поставки товару є дата передання товару у власність замовника в місці поставки, що підтверджується відповідними документами (видатковими накладними).
У пункті 4.5. договору сторонами погоджено, що зобов'язання замовника щодо поставки товару вважаються виконаними у повному обсязі з моменту передачі товару у власність замовника в місці поставки та підписання відповідних документів (видаткових накладних).
Відповідно до п.4.7. договору у випадку претензій замовника до якості поставленого товару, замовник звертається до постачальника шляхом направлення останньому претензії (у вигляді листа) протягом 5-ти днів з дня поставки.
Сторони складають акт, в якому зазначаються недоліки до якості поставленого товару. Акт складається представниками сторін в 2-х екземплярах для кожної зі сторін протягом 2-х днів з дня поставки. Присутність представника постачальника є обов'язковою (п.4.8. договору).
Згідно із пп.5.1., 5.2. договору якість товару повинна повністю відповідати діючим в Україні державним стандартам чи технічним умовам виробника, і підтверджуватися відповідними документами виробника товару, передбаченими чинним законодавством. Кожне найменування товару на момент поставки повинне мати документ виробника товару, що підтверджує його якість та відповідність державним стандартам чи технічним умовам виробника.
Замовник зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі проводити оплату за поставлений товар (п.7.1.1. договору).
Згідно із п.7.4.1. договору постачальник має право своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за поставлені товари.
Цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2024 (п.11.1. договору).
Договір зі сторони відповідача підписаний директором Римарем Антоном Борисовичем.
Доказів розірвання договору чи визнання його недійсним матеріали справи не містять.
На виконання умов договору позивач у період з 19.09.2024 по 21.11.2024 поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 4 315 714, 00 грн, що підтверджується видатковими накладними, які підписані та скріплені печатками з обох сторін без зауважень та заперечень (т.1 а. с. 20-40).
Доказів оплати поставленого товару матеріли справи не містять.
Також між позивачем і відповідачем підписано та скріплено печатками акт звірки взаємних розрахунків за період з 16.09.2024 по 21.11.2024, відповідно до якого заборгованість останнього перед позивачем складає 4 315 714, 00 грн.
14.02.2025 представник відповідача звернувся до Бучанського районного управління поліції ГУНП у Київській області із заявою про кримінальне правопорушення, а саме, зазначає, що колишній директор відповідача викрав печатку підприємства.
Доказів внесенні відомостей про кримінальне правопорушення за вказаною заявою до Єдиного реєстру досудових розслідувань матеріали справи не містять.
Виконавчий комітет Ірпінської міської ради Київської області листом за вих. №01-04/1520 від 28.03.2025 повідомив представника відповідача, що за адресою: місто Ірпінь, вулиця Тараса Шевченка, будинок 2-а поставка товару позивачем не здійснювалась.
Спір у даній справі виник з підстав неналежного виконання відповідачем свого грошового зобов'язання за договором поставки, в частині своєчасної та повної оплати поставленого товару, з огляду на що, позивач просить суд стягнути з відповідача 4 315 714, 00 грн основного боргу.
НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ПІДЛЯГАЮТЬ ЗАСТОСУВАННЮ ТА ВИСНОВКИ СУДУ
Згідно з п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Статтею 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України).
Положеннями пп.3, 6 ч.1 ст.3 Цивільного кодексу України закріплено принципи свободи договору, справедливості, добросовісності та розумності.
Зміст принципу справедливості, добросовісності і розумності полягає в тому, що норми законів, умови договорів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають відповідати загальновизнаним вимогами цивільного обороту, вимогам справедливості, добросовісності та розумності, що практично виражається у встановленні нормами цивільного законодавства рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб.
Суд звертає увагу, що кожна сторона у відповідних правовідносинах має поводити себе добросовісно, обачливо й розумно, об'єктивно оцінювати ситуацію, що випливає зі ст.3 Цивільного кодексу України.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово посилався на принцип римського права venirecontrafactumproprium (заборона суперечливої поведінки), який базується ще на римській максимі "ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці" (постанови Верховного Суду у справах №910/19179/17, №914/2622/16, №914/3593/15, №237/142/16-ц, №911/205/18).
Договір укладений між позивачем та відповідачем є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Вказаний договір є підставою для виникнення в його сторін прав та обов'язків: майново-господарських зобов'язань згідно ст.173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст.11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст.629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Суд критично оцінює посилання відповідача, щодо відсутні в журналі реєстрації договорів останнього відомостей про договір поставки харчових продуктів №21/24 від 16.09.2024, що, на його думку, вказує на не укладання вказаного договору, оскільки неналежне чи належне ведення внутрішнього обліку договірної роботи відповідача не може свідчити про відсутність та не укладання самого договору.
Суд зазначає, що доводи відповідача, що договір поставки харчових продуктів №21/24 від 16.09.2024 останнім не укладався, є безпідставними та необґрунтованими, оскільки вказаний договір підписаний чинним на той момент директором відповідача - Римарем Антоном Борисовичем, та скріплений печаткою відповідача, який несе повну відповідальність за законність її використання.
Відповідно до ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно із ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
На підставі укладеного між сторонами договору в позивача виник обов'язок здійснити поставку товару, а у відповідача - прийняти такий товар у обсязі, погодженому сторонами та оплатити його вартість.
Враховуючи, що договір поставки харчових продуктів №21/24 від 16.09.2024 є чинним, розірваним чи визнаним недійсним в установленому законом порядку не був, а тому є обов'язковим до виконання сторонами.
З огляду на визначену позивачем підставу позову спірними обставинами в цій справі, які є предметом дослідження, підлягають встановленню та мають значення для правильного вирішення спору, є обставини щодо поставки товару.
Відповідно до п.4.4. договору датою поставки товару є дата передання товару у власність замовника в місці поставки, що підтверджується відповідними документами (видатковими накладними).
У пункті 4.5. договору сторонами погоджено, що зобов'язання замовника щодо поставки товару вважаються виконаними у повному обсязі з моменту передачі товару у власність замовника в місці поставки та підписання відповідних документів (видаткових накладних).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 цього Кодексу).
У пунктах 8.15- 8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 зазначено таке: "8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Так, на виконання умов договору позивач у період з 19.09.2024 по 21.11.2024 поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 4 315 714, 00 грн, що підтверджується видатковими накладними (т.1 а. с. 20-40).
Суд зазначає, що вказані видаткові накладні підписані та скріплені печаткою з боку відповідача без зауважень та заперечень.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 927/986/17 визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб'єкта. Оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов'язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства.
Обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язок між фактом придбання послуги (товару) і подальшою господарською діяльністю (аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 зі справи № 910/4994/18).
У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару (правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі №905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18).
Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Згідно з ч.1 ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.
Відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, первинні документи - це документи, створені у паперовій або в електронній формі, які містять відомості про господарські операції; регістри бухгалтерського обліку (облікові регістри) - це носії інформації, складені у паперовій або в електронній формі, призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого накопичення, групування та узагальнення інформації з первинних документів, що прийняті до обліку. Регістри бухгалтерського обліку (облікові регістри) можуть бути у вигляді відомостей, ордерів, книг, журналів тощо. Господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в регістрах бухгалтерського обліку провадяться на підставі первинних документів.
У частині 2 статті 9 ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" визначено, що первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Так само пунктом 2.3. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, визначено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у грошовому та за можливості у натуральних вимірниках), посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: печатка, ідентифікаційний код підприємства, установи з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Аналіз наведених норм дає підстави дійти висновку про те, що у спірних правовідносинах доказами реального здійснення господарської операції є первинні документи, які підтверджують факт надання послуг, тому належним і допустимим доказом виконання робіт є видаткові накладні у разі, якщо вони містять усі необхідні реквізити.
Згідно з положеннями Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб'єкта. Здійснення господарської операції, і власне, її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.
Яке вже неодноразово зазначав Верховний Суд (постанови від 06.11.2018 у справі № 910/6216/17, від 05.12.2018 у справі № 915/878/16, від 03.02.2020 у справі № 909/1073/17, від 18.08.2020 у справі № 927/833/18) встановивши наявність відбитку печатки відповідача на спірних документах та, враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, суди мають дослідити питання встановлення обставин, чи була печатка загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа.
З'ясування відповідних питань і оцінка пов'язаних з ними доказів має істотне значення для вирішення такого спору, оскільки це дозволило б з максимально можливим за даних обставин ступенем достовірності ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних господарських операцій (тобто чи співпадає така особа з відповідачем у даній справі, чи ні).
При цьому, у постанові від 20.12.2018 у справі № 910/19702/17 Верховний Суд дійшов висновку, що відсутність у видаткових накладних назви посади особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності підпису у цій накладній, який засвідчений відбитком печатки покупця, не може свідчить про те, що такі видаткові накладні є неналежними доказами у справі. Відбиток печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними.
Відповідно до пп.1, 2, 4-7, 9-11 глави 3 розділу IІ «Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях» (затверджені наказом Мінюсту України від 18.06.2015 № 1000/544; зареєстровані в Мінюсті України 22.06.2015 за №736/27181), які встановлюють єдині вимоги щодо створення управлінських документів і роботи зі службовими документами, а також порядок їх архівного зберігання в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та є нормативно-правовим актом, обов'язковим для виконання всіма установами, - право на застосування гербових печаток (для установ, які мають право використовувати державну символіку) або печаток установи із зазначенням найменування установи та ідентифікаційного коду (далі - печатка установи) закріплюється у положенні (статуті) установи і зумовлюється її правовим статусом.
На документах, що засвідчують права громадян і юридичних осіб, на яких фіксується факт витрати коштів і проведення операцій з матеріальними цінностями, підпис посадової (відповідальної) особи скріплюється печаткою установи (за наявності).
В установах дозволяється також застосовувати печатки структурних підрозділів (служби діловодства, бухгалтерії, кадрової служби тощо), печатки для окремих категорій документів (для копій, перепусток, конвертів тощо), а також металеві печатки - для опечатування приміщень, шаф, сейфів.
В інструкції з діловодства установи визначаються види і кількість печаток, штампів, що застосовуються, перелік документів, підписи на яких відповідно до законодавства необхідно скріплювати печаткою установи, та порядок застосування печаток.
Розпорядчим документом керівника установи визначаються порядок використання, місце зберігання печатки установи і посадові особи, відповідальні за її зберігання, а також перелік посадових осіб, підписи яких скріплюються печаткою установи.
Право засвідчення документів та їх копій може надаватися посадовим та іншим особам на підставі довіреності.
У посадових інструкціях визначаються повноваження щодо засвідчення документів та їх копій.
Облік усіх печаток та штампів, що застосовуються в установі, ведеться у журналі за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Видача печаток, штампів посадовим особам здійснюється під підпис у відповідному журналі.
Печатки зберігаються у шафах (сейфах), що надійно замикаються і опечатуються.
Перевірка наявності печаток і штампів здійснюється щороку комісією, призначеною розпорядчим документом керівника установи, та оформлюється актом.
Отже, особи які мають право зберігати та використовувати печатки підприємства призначаються наказом керівника організації та несуть персональну відповідальність за неналежне зберігання та використання печатки. За таких обставин відповідач, як суб'єкт господарювання, несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема при засвідченні спірних видаткових накладних.
Посилання відповідача, що на видаткових накладних міститься відбиток саме незаконно виготовленого дубліката печатки відповідача є безпідставними та необґрунтованими і не підтвердженими жодними допустимими та достовірними доказами, крім цього, судом враховано, що відповідач не був позбавлений права на звернення до суду з клопотання про проведення відповідних експертиз.
Щодо посилань відповідача, що останній 14.02.2025 звернувся до Бучанського районного управління поліції ГУНП у Київській області із заявою про кримінальне правопорушення, а саме, щодо викрадення печатки відповідача колишнім його директором, то суд зазначає, що поставка товару здійснювалась у вересні - листопаді 2024 року, а із вказаною заявою відповідач звернувся до правоохоронних органів лише після звернення позивача із даним позовом до суду (09.01.2025).
Більше того, позивачем не надано суду, в порядку передбаченому ГПК України, доказів початку досудового розслідування за його заявою, зокрема, доказів внесення відомостей про кримінальне правопорушення за вказаною заявою до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які належні, допустимі та достовірні докази, у розумінні ст.76-79, 91 ГПК України, які б свідчили про те, що печатка відповідача була втрачена, чи була підроблена, чи було інше незаконне використання цієї печатки третіми особами всупереч волі відповідача.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що видаткові накладні (т.1 а. с. 20-40) на загальну суму 4 315 714, 00 грн, є первинними документами відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", які фіксують факт здійснення господарських операцій, та є підставою для проведення розрахунку за отриманий товар.
Щодо доводів відповідача, що вказані вище видаткові накладні підписані колишнім директором відповідача - ОСОБА_1 , у період коли останній не обіймав посаду директора, то суд звертає увагу, що як зазначає сам відповідач, ОСОБА_1 звільнено з посади директора відповідача саме із 27.11.2024, а поставка здійснювалась та спірні видаткові накладні підписані в період з 19.09.2024 по 21.11.2024.
Крім цього, між позивачем і відповідачем підписано та скріплено печатками акт звірки взаємних розрахунків за період з 16.09.2024 по 21.11.2024, відповідно до якого заборгованість останнього перед позивачем станом складає 4 315 714, 00 грн.
Суд зазначає, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб'єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб'єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.03.2019 року у справі № 910/1389/18.
Враховуючи викладене, з урахуванням того, що наявність заборгованості відповідача підтверджується первинними документами відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", суд приймає до уваги акт звірки взаємних розрахунків за період з 16.09.2024 по 21.11.2024, який оформлений належним чином та підписаний уповноваженими представниками сторін і скріплений печатками підприємств без зауважень та заперечень, в добровільному порядку, в якості належного та допустимого доказу в справі.
Суд не приймає до уваги посилання відповідача щодо то, що матеріали справи не містять документів, які підтверджують якість товару, як доказу поставки товару, оскільки предметом даного спору є стягнення заборгованості з оплати поставленого товару, документи, які підтверджують якість товару не є первинними документами на підтвердження здійснення господарської операції з поставки товару, крім того, як зазначено судом вище, видаткові накладні підписані та скріплені печаткою з боку відповідача без будь-яких зауважень та заперечень, зокрема, щодо якості товару.
Також відповідно до п.4.7. договору у випадку претензій замовника до якості поставленого товару, замовник звертається до постачальника шляхом направлення останньому претензії (у вигляді листа) протягом 5-ти днів з дня поставки.
Сторони складають акт, в якому зазначаються недоліки до якості поставленого товару. Акт складається представниками сторін в 2-х екземплярах для кожної зі сторін протягом 2-х днів з дня поставки. Присутність представника постачальника є обов'язковою (п.4.8. договору).
Суд зауважує, що доказів направлення відповідачем претензій щодо поставленого товару чи акта недоліків якості такого товару, складених відповідно до пп.4.7., 4.8. договору, матеріали справи не містять та останнім, у порядку передбаченому ГПК України, суду таких доказів також не надано.
Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Пунктом 3.1. договору сторони погодили, що оплата товару здійснюється замовником за рахунок бюджетних асигнувань, затверджених його кошторисом з відстрочкою платежу 15 (п'ятнадцять) календарних днів з моменту поставки товару.
Отже, строк оплати отриманого товару за видатковими накладними (т.1 а. с. 20-40) є таким, що настав.
Згідно із ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч.1 ст.598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Доказів того, що відповідачем виконано зобов'язання з оплати поставленого товару суду не надано.
Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання зі сплати на користь позивача 4 315 714, 00 грн вартості поставленого товару, відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення в порядку передбачено ГПК України суду не надано, а тому суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог.
Щодо листа Виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області за вих. №01-04/1520 від 28.03.2025, в якому повідомлено представника відповідача, що за адресою: місто Ірпінь, вулиця Тараса Шевченка, будинок 2-а поставка товару позивачем не здійснювалась, то суд зазначає, що Виконавчий комітет Ірпінської міської ради Київської області є окремою юридичною особою, не є стороною спірного договору, за яким у таких сторін виникли права та обов'язки, і не є суб'єктом який наділений такими повноваженнями, як встановлення здійснення господарських операцій між іншими юридичними особами.
Крім цього, щодо посилання відповідача, що відсутність поставок підтверджується показаннями свідків - працівників відповідача, які є відповідальними за замовлення та прийом продуктів харчування згідно з їх посадовими інструкціями, суд зазначає, що умовами договору не обмежено коло осіб на здійснення господарських операції за договором в інтересах відповідача, не передбачено переліку документів на підставі яких підтверджуються їх повноваження, крім того, як встановлено судом вище на спірних видаткових накладних стоїть печатка відповідача, який несе повну відповідальність за законність її використання.
Зазначені вище видаткові накладні є первинними документами відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", які фіксують факт здійснення господарських операцій, та є підставою для проведення розрахунку за отриманий товар, а організаційно-правове становище працівників відповідача немає жодного відношення до зобов'язань, які виникли між сторонами даного спору за договором.
Суд зазначає, що всі доводи відповідача зводяться лише до того щоб уникнути виконання взятих на себе зобов'язань за договором з оплати отриманого товару.
Також при ухваленні рішення судом не беруться до уваги відповіді позивача на запитання поставлені відповідачем у порядку ст.90 ГПК України, разом із документами на підтвердження обставин викладених в них, у зв'язку з тим, що такі відповіді в супереч вимогам ст.88 ГПК України не містять підтвердження позивача про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань.
Крім цього, суд не приймає до уваги долучені відповідачем документи до відзиву, в якості доказів, оскільки вони всупереч вимогам ст.91 ГПК України не завірені належним чином, а саме не містять підтвердження відповідності копії письмового доказу оригіналу, підпису особи, яка їх засвідчує та зазначення дати такого засвідчення.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі “РуїсТоріха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі “Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.
Підсумовуючи наведене вище, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 4 315 714, 00 грн основного боргу.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст.73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов фізичної особи-підприємця Кучкарова Сергія Сергійовича до Комунального виробничого підприємства громадського харчування Ірпінської міської ради про стягнення 4 315 714, 00 грн задовольнити.
2. Стягнути з Комунального виробничого підприємства громадського харчування Ірпінської міської ради (08200, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Шевченка, буд. 2-А, ідентифікаційний код 30272434) на користь фізичної особи-підприємця Кучкарова Сергія Сергійовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 4 315 714 (чотири мільйона триста п'ятнадцять тисяч сімсот чотирнадцять) грн 00 коп. основного боргу та 64 735 (шістдесят чотири тисячі сімсот тридцять п'ять) грн 71 коп. судового збору.
3. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.
Повне рішення складено та підписано 08.05.2025.
Суддя В.М. Антонова