вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"05" травня 2025 р. Справа№ 910/15153/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Євсікова О.О.
суддів: Алданової С.О.
Корсака В.А.
за участю:
секретаря судового засідання: Звершховської І.А.,
представників сторін:
від позивача: Кутіщева О.А. (в залі суду),
від відповідача: Кошель І.М. (в залі суду),
розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Завод Арсенал"
на рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2025 (повний текст складено 06.02.2025)
у справі № 910/15153/24 (суддя Сергій Балац)
за позовом Державного підприємства спеціального приладобудування «Арсенал»
до Акціонерного товариства "Завод Арсенал"
про стягнення 770 603,70 грн,
Короткий зміст і підстави вимог, що розглядаються.
У грудні 2024 року Казенне підприємство спеціального приладобудування «Арсенал» (далі - Підприємство) звернулося до господарського суду міста Києва з позовною заявою, у якій просило стягнути з Акціонерного товариства «Завод Арсенал» (далі - Товариство) 770 603,70 грн, з яких 350 376,20 грн основної заборгованості, 308 200,42 грн пені, 24 185,83 грн 3% річних та 87 841,25 грн інфляційних втрат.
На обґрунтування заявлених вимог Підприємство посилається на порушення Товариством зобов'язання за договором №1/23-12-21 від 25.01.2021 про відшкодування витрат за використану теплову енергію.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.02.2025 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства на користь Підприємства 350 376,20 грн основної заборгованості, 72 013,75 грн пені, 24 185,83 грн 3% річних, 87 841,25 грн інфляційних втрат та 8 016,26 грн витрат по сплаті судового збору. У задоволенні решти вимог відмовлено повністю.
Суд встановив, що факт наявності у Товариства заборгованості перед Підприємством належним чином доведений, документально підтверджений та Товариством не спростований і за таких підстав виснував, що вимога позову про стягнення з Товариства основної заборгованості є обґрунтованою та підлягає задоволенню повністю в сумі 350 376,20 грн.
Дослідивши поданий позивачем розрахунок пені, суд визнав його арифметично невірним. Суд здійснив перерахунок пені за заявлений позивачем період та, враховуючи положення п. 3.3 договору і приписи ч. 6 ст. 232 ГК України, задовольнив зазначену вимогу частково у сумі 72 013,75 грн.
Позовні вимоги про стягнення з Товариства 3% річних в сумі 24 185,83 грн та інфляційних втрат в сумі 87 841,25 грн суд задовольнив повністю, за розрахунками позивача, які суд перевірив та визнав вірними.
Подану Товариством заява зменшення штрафних санкцій суд визнав такою, що задоволенню не підлягає, оскільки: саме посилання відповідача на введення воєнного стану в країні не може слугувати підставою для звільнення його від виконання грошового зобов'язання за таким Договором у встановлений строк; наявність/відсутність завданих позивачу збитків в результаті порушення відповідачем строків виконання грошового зобов'язання за договором не є предметом спору у даній справі; порушення строку здійснення оплати за використану теплову енергію у зв'язку з відсутністю необхідних грошових коштів не є підставою для уникнення відповідальності за порушення умов договору в розумінні приписів ч. 1 ст. 42 та ч. 2 ст. 218 ГК України (підприємництвом визнається самостійна, ініціативна та на власний ризик господарська діяльність, наслідки якої відповідач мав усвідомлювати під час укладення договору).
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Не погодившись з рішенням Господарського суду міста Києва від 06.02.2025, Товариство звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить оскаржуване рішення скасувати частково та ухвалити нове, яким оскаржуване рішення залишити в силі в частині вимог про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 350 376,20 грн, розмір пені, інфляційних втрат та 3% річних зменшити до 1 грн, судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на позивача.
Скаржник вважає оскаржуване рішення незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права.
На думку апелянта, суд не з'ясував обставини у справі щодо важкого фінансового стану підприємства, що могло би бути підставою для зменшення штрафних санкцій. Скаржник зазначає, що питання щодо тяжкого фінансового стану та збитковості Товариства є загальновідомою інформацією та неодноразово висвітлювалося в різних засобах масової інформації.
Товариство зауважує, що Підприємство не подало з позовною заявою доказів понесення ним хоч якихось збитків в результаті несвоєчасного виконання Товариством зобов'язань за договором.
Скаржник вважає, що, не понісши жодних збитків та/або інших фінансових втрат, Підприємство, скориставшись скрутним фінансовим становищем Товариства, безпідставно та необґрунтовано має намір заробити на і так збитковому підприємстві, що суперечить визначеним ст. 2 ГПК України завданням та основним задачам господарського судочинства.
Апелянт також зауважує, що розмір нарахованої позивачем пені (308 400,42 грн) становить майже 90% суми основного боргу, що є надмірною сумою та суттєвим фінансовим тягарем для Товариства за існуючого фінансово-майнового стану.
Позиції учасників справи.
Підприємство надало відзив на апеляційну скаргу, у якому проти доводів та вимог апеляційної скарги заперечує та наводить власні доводи на їх спростування, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін як законне та обґрунтоване.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.02.2025 сформовано колегію у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Корсак В.А, Алданова С.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2025 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/15153/24 та відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою АТ «Завод Арсенал» на рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2025 до надходження матеріалів справи №910/15153/24.
10.03.2025 матеріали справи №910/15153/24 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2025 апеляційну скаргу Товариства на рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2025 у справі №910/15153/24 залишено без руху. Надано Товариству строк десять днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме для надання доказів сплати судового збору в сумі 401,08 грн у встановленому порядку. Попереджено Товариство, що у випадку неусунення у встановлений термін недоліків, апеляційну скаргу буде повернуто скаржнику.
Від скаржника на виконання вказаної ухвали надійшла заява з доданими до неї доказами сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі (платіжна інструкція №127 від 14.03.2025).
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства на рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2025 у справі №910/15153/24. Розгляд справи призначено на 05.05.2025. Запропоновано учасникам справи надати відзив на апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня вручення копії даної ухвали. Роз'яснено апелянту право подати до суду відповідь на відзив протягом десяти днів з дня вручення йому відзиву на апеляційну скаргу.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.05.2025 здійснено заміну позивача - Казенного підприємства спеціального приладобудування «Арсенал» його правонаступником - Державним підприємством спеціального приладобудування «Арсенал».
Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Статтею 269 ГПК України встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1).
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2).
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3).
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч. 5).
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.
25.01.2021 Підприємство (сторона-1) та Товариство (сторона-2) уклали договір №1/23-12-21 про відшкодування витрат за використану теплову енергію (далі - договір), за умовами п. 1.1 якого Товариство зобов'язується відшкодувати Підприємству витрати за використану теплову енергію для опалення та гарячого водопостачання приміщень, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Московська, 8, та вказані в додатку №1 до договору.
Згідно з п. 3.3 договору авансовий платіж за теплову енергію наступного місяця в розмірі 50% сторона-2 здійснює до 20 числа поточного місяця за результатами використаної теплової енергії попереднього місяця. Остаточний розрахунок здійснюється протягом п'яти робочих днів наступного місяця після надання послуг на підставі виставленого рахунку та підписаного сторонами акта приймання-передавання енергоресурсів.
За прострочення строків оплати за надані послуги, що зазначені в договорі, сторона-2 сплачує стороні-1 пеню у розмірі 0,1 %, але не більше подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення до повного розрахунку за надані послуги (п. 5.3 договору).
У грудні 2021 року строни підписали та скріпили відбитками своїх печаток акт від 31.12.2021 приймання-передавання енергоресурсів №б/н на суму 130 883,94 грн та акт коригування від 16.09.2022 №б/н на суму 219 492,26 грн.
Оскільки Товариство витрати на використану у грудні 2021 року теплову енергію Підприємству не оплатило, Підприємство звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом у цій справі.
Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Згідно з нормами ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. ст. 625, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
Частиною 1 ст. 216 ГК України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов'язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За приписами ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Суд встановив, що Товариство та підприємство уклали договір про відшкодування витрат за використану теплову енергію, за умовами якого Товариство зобов'язалось відшкодувати Підприємству витрати за використану теплову енергію для опалення та гарячого водопостачання приміщень.
За висновком суду першої інстанції, який Товариство не оскаржує в апеляційній скарзі, у Товариства виникла заборгованість за договором за грудень 2021 року в сумі 350 376,20 грн, що підтверджується підписаними та скріпленими відбитками печаток актами, зазначеними вище за текстом цієї постанови.
Оскільки Товариство 350 376,20 грн заборгованості за договором не оплатило, суд першої інстанції задовольнив вимогу Підприємства про її стягнення повністю. В апеляційній скарзі Товариство визнає наявність цього боргу та зазначає, що не має наміру ухилитися від його сплати за наявності у нього коштів; вимогу про скасування оскаржуваного рішення в цій частині Товариство не заявляє.
Оскільки Товариство порушило грошове зобов'язання за договором, Підприємство заявило до стягнення 308 200,42 грн пені, 24 185,83 грн 3% річних та 87 841,25 грн інфляційних втрат.
Щодо вимог про стягнення пені суд зазначає таке.
З огляду на умови п. 3.3 договору, кінцевий строк виконання Товариством зобов'язання за договором є:
- за актом приймання-передавання енергоресурсів за грудень 2021 року від 31.12.2021 № б/н на суму 130 883,94 грн - 11.01.2022;
- за актом коригування від 16.09.2022 №б/н на суму 219 492,26 грн - 07.10.2022.
У п. 5.3 договору сторони погодили, що за прострочення строків оплати за надані послуги, що зазначені у договорі, Товариство сплачує Підприємству пеню у розмірі 0,1%, але не більше подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення до повного розрахунку за надані послуги.
Перевіривши наданий позивачем та здійснений судом першої інстанції розрахунок пені, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ця вимога є обґрунтованою у сумі 72 013,75 грн.
При цьому колегія суддів відзначає, що вимогу про стягнення пені місцевий суд задовольнив лише на 23% від заявленої позивачем суми.
Товариство у апеляційній скарзі не наводить доводів, що стосуються проведеного місцевим судом розрахунку, та не вказує на допущені у ньому помилки. Товариство вважає, що суд мав би зменшити розмір присудженої до стягнення пені на підставі ст. 233 ГП України. Водночас місцевий суд так і зробив, обґрунтувавши свій висновок нормативно.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши наданий позивачем та здійснений судом першої інстанції розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, апеляційний суд вважає цей розрахунок арифметично вірним, вимоги Підприємства про стягнення з Товариства 24 185,83 грн 3% річних та 87 841,25 грн інфляційних втрат обґрунтованими.
Щодо наявності підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, зазначених Товариством у відзиві на позовну заяву та апеляційній скарзі, колегія суддів зазначає таке.
У відзиві на позовну заяву та у апеляційній скарзі Товариство просило зменшити розмір пені, інфляційних втрат та 3% річних до 1,00 грн.
Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Схоже правило міститься в ч. 3 ст. 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Отже, за змістом наведених норм суд має право зменшити розмір санкцій зокрема з таких підстав: у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин. Такий перелік не є вичерпним, оскільки частина третя статті 551 ЦК України визначає, що суд має таке право і за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до усталеної та послідовної практики Верховного Суду право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки судом поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін.
Верховний Суд неодноразово наголошував у своїх постановах, що визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил ст. 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20.10.2021 у справі №910/8396/20, від 08.10.2020 у справі №904/5645/19; від 14.04.2021 у справі №922/1716/20, від 05.03.2019 у справі №923/536/18; від 10.04.2019 у справі №905/1005/18; від 06.09.2019 у справі у справі №914/2252/18; від 30.09.2019 у справі №905/1742/18; від 14.07.2021 у справі №916/878/20.
Суд наголошує, що положення ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України у вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій є універсальними у правозастосуванні, що підтверджується сталою та послідовною практикою Верховного Суду.
Суд вважає за необхідне звернутися до висновків об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, які викладені у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22.
Зокрема, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в означеній постанові вказала на те, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням ст. 233 ГК України і ч. 3 ст. 551 ЦК України, а також досліджуватися та оцінюватися судом в порядку ст. 86, 210, 237 ГПК України. Такий підхід є усталеним в судовій практиці.
Об'єднана палата відзначила, що урахування індивідуального характеру підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру.
Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.
Отже, індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчить про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено. Наведене, у свою чергу, вимагає, щоб розмір неустойки відповідав принципам верховенства права.
Крім того, суд зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2024 у справі №911/952/22 сформувала висновки щодо застосування означених норм права та у розділі "Висновки щодо застосування норм матеріального права", зокрема, в п. 213, 214, зазначила таке:
"213. Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
214. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчать про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права".
Також у пункті 72 постанови від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу та зазначила, зокрема, "що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку, за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів. Тому в питаннях підстав для зменшення розміру штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд вирішує це питання на власний розсуд з огляду на конкретні обставини, якими обумовлене таке зменшення".
Отже, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Колегія суддів відзначає, що доводи апеляційної скарги в частині підстав для зменшення штрафних санкцій є повторенням викладеного у відзиві на позовну заяву клопотання Товариства про зменшення штрафних санкцій.
Апеляційний суд визнає обґрунтованим твердження Товариства про те, що у заявленому клопотанні Товариство не посилалося на введення воєнного стану в країні.
Однак така підстава для відмови у задоволенні клопотання Товариства не була єдиною, яку визначив місцевий суд. Так, суд зазначив, що наявність / відсутність завданих позивачу збитків в результаті порушення відповідачем строків виконання грошового зобов'язання за Договором не є предметом спору у даній справі; порушення строку здійснення оплати за використану теплову енергію у зв'язку з відсутністю необхідних грошових коштів не є підставою для уникнення від відповідальності за порушення умов договору в розумінні приписів ч. 1 ст. 42 та ч. 2 ст. 218 ГК України (підприємництвом визнається самостійна, ініціативна та на власний ризик господарська діяльність, наслідки якої відповідач мав усвідомлювати при укладенні договору).
Колегія суддів погоджується з висновком суду про відсутність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій та відзначає тривалість невиконання Товариством зобов'язання за договором, а також знецінення грошових коштів, понесених втрат щодо неотримання розрахунку. Суд також зазначає, що посилання Товариства на його збитковість його діяльності та відсутність грошових коштів не може бути підставою для зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки підприємництво як вид господарської діяльності - це самостійна, ініціативна, систематична та на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Крім того, штрафні санкції нараховано за період з 2022 року, а звіт про фінансовий стан Товариство надало за 2024 рік і суд позбавлений можливості встановити дійсний фінансовий стан Товариства протягом періоду невиконання зобов'язання, в т.ч. щодо неможливості виконання зобов'язання.
З урахуванням засад добросовісності, справедливості, пропорційності та розсудливості, колегія суддів вважає суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання Товариства про зменшення штрафних санкцій.
Щодо зменшення нарахованих позивачем інфляційних втрат та 3% річних колегія суддів відзначає таке.
Приписами статті 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Визначене частиною 2 статті 625 ЦК України право на стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які через інфляційні процеси матимуть іншу цінність порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).
Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Отже, 3% річних та інфляційні нарахування не є штрафними санкціями і до них не підлягає застосуванню положення частини 3 статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, що спростовує доводи відповідача про помилковий висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні його клопотання про зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведених норм закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (такий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц, №646/14523/15-ц, від 04.10.2019 у справі № 915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі № 908/1379/17 тощо).
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Таким чином, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений. Періодом, за який розраховуються інфляційні втрати, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція) (такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 08.11.2022 у справі №910/21124/20, від 13.03.2024 у справі № 904/5899/21).
Посилання відповідача на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції з наступних підстав.
Суд апеляційної інстанції враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 зазначила про те, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнового стану боржника.
У справі №902/417/18 сторони у договорі погодили зміну розміру процентної ставки, передбаченої частиною 2 статті 625 ЦК України, і встановили її у розмірі 40 % річних від несплаченої вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений, та 96 % річних від несплаченої ціни товару з моменту спливу дев'яноста календарних днів до дня повної оплати. Велика Палата Верховного Суду у справі №902/417/18 дійшла висновку про те, що фактично визначені договором 96 % річних є саме способом отримання кредитором доходу, а тому з метою запобігання такому безпідставному збагаченню розмір належної до стягнення з відповідача у зазначеній справі суми відсотків річних було обмежено.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити (погоджений сторонами у договорі) загальний розмір процентів річних, встановлених як відповідальність за час прострочення грошового зобов'язання.
У справі, що розглядається судом апеляційної інстанції, позивач нарахував відповідачу 3% річних, тобто у розмірі, визначеному частиною 2 статті 625 ЦК України, що спростовує доводи відповідача
Крім того, Великою Палатою Верховного Суду під час розгляду справи №902/417/18 питання про зменшення інфляційних витрат не розглядалось.
Отже, суд першої інстанції підставно відмовив відповідачу у задоволенні заяви в частині зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).
Судові витрати.
У зв'язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за її подання відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта.
Керуючись ст. 74, 129, 269, 275-277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Завод Арсенал" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2025 у справі №910/15153/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2025 у справі №910/15153/24 залишити без змін.
3. Судові витрати, пов'язані з поданням апеляційної скарги, покласти на скаржника.
4. Справу №910/15153/24 повернути до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.
Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст. 287 - 289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 8.05.2025.
Головуючий суддя О.О. Євсіков
Судді С.О. Алданова
В.А. Корсак