Березівський районний суд Одеської області
07.05.2025
Справа № 494/2390/24
Провадження № 2/494/103/25
07 травня 2025 року м. Березівка
Березівський районний суд Одеської області в складі:
головуючого судді - Рябчун А. В.,
за участю секретаря - Авдєєвої С. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Березівка в порядку спрощеного позовного провадж ення цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
Короткий зміст позовних вимог
В грудні 2024 року до Березівського районного суду Одеської області надійшла позовна заява Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Представник позивача АТ «Сенс Банк» просить суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором № 490083708 від 14 грудня 2007 року, розраховану на підставі частини 2 статті 625 ЦК України за невиконання грошового зобов'язання, встановленого рішенням суду, яка станом на 23.02.2022 року становить 219 782,20 грн. та складається з: 57 473,06 грн. - сума заборгованості за ставкою 3% на кредитну заборгованість, 162 309,74 грн. - сума заборгованості за інфляційними витратами на кредитну заборгованість та вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 14 грудня 2007 року між Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір кредиту № 490053708. Відповідно до умов кредитного договору кредитор надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 49 551,69 дол. США.
19 серпня 2009 року Закрите акціонерне товариство «Альфа-Банк» було приведено у відповідність до Закону України «Про акціонерні товариства» та назву організаційно-правової форми змінено шляхом перейменування Закритого акціонерного товариства «Альфа-Банк» в Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк».
12 серпня 2022 року позачерговими загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» було прийнято рішення про зміну найменування банку АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк», а також про внесення змін до Статуту АТ «Альфа-Банк» шляхом затвердження його в новій редакції. 30.11.2022 року були внесені зміни до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме змінено найменування банку з АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк».
Відповідно до договорукредиту № 490053708 від 14 грудня 2007 року відповідач зобов'язався в порядку та на умовах, що визначені договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати неустойки та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені договором.
Позивач свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачеві кредит, однак відповідач належним чином взяті на себе зобов'язання не виконує, в результаті чого має заборгованість перед кредитором.
Позивач зазначає, що відповідно до рішення Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2016 року на користь АТ «Альфа-Банк» було стягнуто солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором № 490053708 від 14 грудня 2007 року в розмірі 643 317, 05 грн., однак дане рішення відповідачами не виконано.
В результаті не виконання рішення суду та умов договору у відповідачів виникла заборгованість розрахована на підставі частини 2 статті 625 ЦК України, за невиконання грошового зобов'язання встановленого рішенням суду, яка станом на 23 лютого 2022 року становить 219 782,20 грн. та складається з: 57 473,06 грн. - сума заборгованості за ставкою 3% на кредитну заборгованість, 162 309,74 грн. - сума заборгованості за інфляційними витратами на кредитну заборгованість, яку позивач просить стягнути на свою користь із судовими витратами.
Процесуальні дії суду
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 грудня 2024 року справа передана для розгляду судді Рябчун А.В.
Відповідно до вимог частини 6 статті 187 ЦПК України судом 30 грудня 2024 року було скеровано запит на ім'я голови Розквітівської сільської ради Березівського району Одеської області щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
З отриманих судом 31 грудня 2024 року відповідей зареєстроване місце проживання відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Березівського районного суду Одеської області від 03 січня 2025 року позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін та надано відповідачу строк для подання заперечень (відзиву) на позовну заяву.
07 січня 2025 року від представника АТ «Сенс Банк» надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.
Відповідно до протоколу судового засідання від 29 січня 2025 року №3970971 у зв'язку з неявкою відповідача ОСОБА_1 по справі оголошено перерву до 13 лютого 2025 року.
12 лютого 2025 року від відповідача ОСОБА_1 надійшла письмова заява, щодо долучення до матеріалів справи довідки №71/09-05 від 28.01.2025 року.
Відповідно до протоколу судового засідання від 13 лютого 2025 року №4050244 по справі оголошено перерву до 25 лютого 2025 року.
24 лютого 2025 року від відповідача ОСОБА_1 надійшла заява про долучення до матеріалів справи довідок.
Відповідно до довідкового листа від 25 лютого 2025 року сторони у судове засідання не з'явилися, слухання справи відкладено на 26 березня 2025 року.
Відповідно до довідкового листа від 26 березня 2025 року сторони у судове засідання не з'явилися, слухання справи відкладено на 16 квітня 2025 року.
Відповідно до протоколу судового засідання від 16 квітня 2025 року в судовому засіданні оголошено перерву до 07 травня 2025 року.
07 травня 2025 року від відповідача ОСОБА_1 надійшла заява про долучення до матеріалів справи довідки.
Участь сторін у розгляді справи
В судові засідання 29 січня 2025 року, 13 лютого 2025 року, 25 лютого 2025 року, 26 березня 2025 року, 16 квітня 2025 року та 07 травня 2025 року представник позивача до суду не прибув. При цьому у матеріалах справи наявні клопотання представника позивача про розгляд справи за відсутності представника позивача, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.
В судових засіданнях відповідач ОСОБА_1 позов не визнав. Зазначив, що заперечує проти стягнення з нього на користь банку коштів в порядку статті 625 ЦК України, оскільки кредитні кошти він не отримував, мало місце шахрайство. Крім того, з його заробітної плати на користь банку стягуються грощові кошти на виконання рішення суду.
В судових засіданнях відповідачка ОСОБА_2 позов не визнала, зазначила, що відсутні пістави для стягнення вказаних грошових коштів. У задоволенні позову просила відмовити.
07 травня 2025 року від відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надійшли заяви, в яких відповідачі просять розгляд справи проводити за їх відсутності.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 24 жовтня 2024 року у справі № 752/8103/13-ц (провадження № 61-6892св23), якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (див. постанову Верховного Суду від 03 травня 2022 року у справі № 520/5386/15-ц).
З огляду на наявність достатніх матеріалів у справі, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи.
Справа розглядається за відсутності учасників справи, тому відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відзив на позовну заяву відповідачі не надали.
Фактичні обставини справи
Судом встановлено, що 14 грудня 2007 року між Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір кредиту № 490053708. Відповідно до умов кредитного договору кредитор надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 49 551,69 дол. США.
Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2016 року у справі № 494/278/14-ц на користь АТ «Альфа-Банк» Рішення Березівського районного суду Одеської області від 17.04.2015 року змінено, викладено резолютивну частину в наступній редакції:
«Позов Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» 01001, м. Київ, вул .Десятинна 4/6, МФО 300346, код ЕДРПО 23494714, п/р № НОМЕР_1 заборгованість за кредитним договором № 490053708 в розмірі 643 317, 05 грн., а саме: за кредитом - 395 394, 13 грн., по відсотках - 197 922, 92 грн., пеня - 50 000 грн.»
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до розрахунку 3% річних на суму заборгованості за період з 24.02.2019 року до 23.02.2022 року заборгованість становить 57 473,06 грн.
Відповідно до розрахунку інфляційних витрат на суму заборгованості за період з березня 2019 року до лютого 2022 року заборгованість становить 162 309,74 грн.
Відповідно до довідки № 340/02-17 від 05 травня 2025 року, виданої Розквітівською сільською радою Березівського району Одеської області за період з лютого 2022 року до квітня 2025 року (включно) з ОСОБА_3 у виконавчому провадженні № 68021037 стягнуто 29 049,40 грн.
Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті рішення
Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Як визначено у частині 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Згідно із частинами 1, 2 статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною 4 статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина 1 статті 509 ЦК України).
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина 2 статті 509 ЦК України).
Як визначено у частині 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, але також завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі й інші юридичні факти.
Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов'язання між суб'єктом, який таку шкоду завдав, і потерпілим. Залежно від змісту такого зобов'язання воно може бути грошовим або негрошовим.
Грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати (постанови Великої палати Верховного Суду від 11.04.2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18)).
Встановлено, що у відповідачів на підставі рішення Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2016 року у справі № 494/278/14-ц перед АТ «Альфа-Банк» існує зобов'язання в розмірі 643 317, 05 грн.
З долучених відповідачем до матеріалів справи довідок встановлено, що заборгованість у виконавчому провадженні № 68021037 погашається відповідачем ОСОБА_1 шляхом відрахування певних сум з його заробітної плати.
Згідно із частиною 2 статті 625 ЦК України у разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Тому приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (зокрема деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір, делікт тощо). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачають договір або спеціальний закон, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18), від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), від 19.06.2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19) зроблено висновок про те, що:
«Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.
Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові».
Також у вказаній постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено: «Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову».
У постанові Верховного Суду від 23 лютого 2023 року у справі № 911/3025/21 зазначено:
«9.34. Крім того, заслуговують на увагу доводи скаржника щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанцій приписів статті 266 ЦК України щодо вимог про стягнення суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних, нарахованих у відповідності до статті 625 ЦК України, оскільки вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК України не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК України, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою у будь-якому випадку не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних витрат. Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17, на яку посилається скаржник у доводах касаційної скарги».
Главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.
Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).
Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Встановлено, що позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та просив стягнути з відповідачів заборгованість за невиконання судового рішення за період з лютого 2019 року до лютого 2022 року. При цьому позов подано 26 грудня 2024 року.
Ураховуючи, що право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову, отже, вимоги позивача за строк до 26 грудня 2021 року є такими, що подані з пропуском строку позовної давності.
У позовній заяві позивач посилається на поважність пропуску строку позовної давності у зв'язку із запровадженням на території України карантину. Суд вважає обгрунтованими посилання представника позивача на поважність пропуску строку звернення до суду з вимогами про стягнення заборгованості, викладеними у позовній заяві, оскільки такі відповідають положенням законодавства.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 статті 4 ЦПК України).
За правилами частин 1, 3 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно зі статтею 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
У свою чергу, стаття 80 ЦПК України передбачає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стаття 81 ЦПК України визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Аналіз наведених норм процесуального та матеріального права дає підставу вважати, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів (Постанова Верховного Суду від 08 серпня 2019 року у справі №450/1686/17).
Верховний Суд також неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
У частині третій статті 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 12 Кодексу.
Відповідно до частин третьої-четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
На підтвердження позовних вимог позивачем до позовної заяви долучено, зокрема, копію договору поруки від 14.12.2007 року, укладеного між ЗАТ «Альфа Банк, та ОСОБА_2 , копію кредитного договору від 14.12.2007, укладеного між ЗАТ «Альфа Банк, та ОСОБА_4 , рішення Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2016 року у справі № 494/278/14-ц, розрахунок заборгованості.
Інші, долучені представником позивача до матеріалів справи докази, не стосуються предмету спору, а підтверджують наявність у позивача права на звернення до суду з даним позовом
По суті долучені до матеріалів справи копії договору поруки та кредитного договору не є доказами наявності у відповідачів заборгованості, оскільки обставина укладення вказаних договорів не оспорюється відповідачами, обставину укладення вказаних договорів встановлено також у рішенні Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2016 року у справі № 494/278/14-ц.
Рішення Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2016 року у справі № 494/278/14-ц підтверджує обставину наявності судового рішення, відповідно до якого повинно проводитися стягнення.
Суд враховує, що позивачем не надано суду доказів відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом у справі № 494/278/14-ц, вчинення виконавчих дій державним виконавцем, сплати/відсутності оплати у даному виконавчому провадженні. Також позивачем не надано довідки державного виконавця у виконавчому провадженні за виконавчим листом у справі № 494/278/14-ц про наявність заборгованості за період з лютого 2019 року до лютого 2021 року.
Фактично на обгрунтування своїх позовних вимог позивач надав суду лише рішення Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2016 року у справі № 494/278/14-ц та розрахунок заборгованості.
За відсутності належних доказів наявності у відповідачів заборгованості у зв'язку з невиконанням рішення суду, суд ставиться критично до поданого позивачем розрахунку заборгованості. Крім того, суд враховує заперечення відповідачів з приводу поданого розрахунку.
Ураховуючи зазначене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості у зв'язку із недоведеністю позивачем позовних вимог.
Щодо стягнення судових витрат
Згідно із статтею 133 ЦПК судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За змістом статті 141 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
Ураховуючи, що у задоволенні позову відмовлено, відсутні підстави для розподілу сулових витрат.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 247, 259, 263, 264, 265, 280-282 ЦПК України, суд -
у задоволенні позову Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за статею 625 ЦКУкраїни - відмовити.
На рішення може бути подана апеляційна скарга до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: Акціонерне товариство «Сенс Банк», юридична адреса: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд.100, код ЄДРПОУ 23494714.
Відповідач 1: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1
Відповідач 2: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Суддя: А. В. Рябчун