Справа № 297/2648/24
Іменем України
24 квітня 2025 року м. Ужгород
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Закарпатського апеляційного суду в складі:
головуючого Собослой Г.Г.
суддів Мацунич М.В., Джуга С.Д.
з участю секретаря Голубєвої Е.Д. та перекладача Сабов Е.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 27.11.2024 року, у справі № 297/2648/24 (Головуючий: Фейір О.О.), -
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - орган опіки та піклування Берегівської міської ради, про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позовні вимоги мотивовано тим, що з 19.08.2006 по 02.04.2024 позивач перебував у шлюбі із ОСОБА_2 і від шлюбу народилося двоє дітей, син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На даний час шлюб між позивачем та відповідачкою розірвано, і сторони проживають окремо. Неповнолітня донька ОСОБА_3 проживає разом з позивачем, вони добре ладять, і більше хоче бути з ним, ніж зі своєю матір'ю ОСОБА_2 .. Неповнолітній син ОСОБА_4 проживає разом з відповідачкою в Угорщині. При цьому, відповідачка ОСОБА_2 , будучи матір'ю неповнолітньої ОСОБА_3 написала заяву, яку засвідчила нотаріально, про відмову від своєї доньки. Відповідачка ОСОБА_2 разом з їх неповнолітнім сином на даний час проживає в Угорщині та розпочала процес оформлення постійного проживання в цій країні. При виїзді за кордон ОСОБА_2 неповнолітню доньку ОСОБА_3 із собою не забрала. У зв'язку з війною та переживанням за власне здоров'я та майбутнє їх сина ОСОБА_4 відносини відповідачки ОСОБА_2 з неповнолітньою донькою щодня погіршувалися та відповідачка постійно сварила дочку за її ставлення до війни та намір залишитися в Україні в майбутньому. Такі випадки в адресу дочки щодня ставали більш агресивними. ОСОБА_2 проявила своє небажання займатися вихованням та утриманням доньки, виїжджає в Угорщину та відмовившись від неї. Відповідачка не виконує свої обов'язки як мати та не виховує доньку, хоча для повноцінного виховання дівчинки їй потрібна мама. ОСОБА_2 взагалі не цікавиться життям їх доньки.
Посилаючись на вказані обставини,позивач просив суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно її неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Берегівського районного суду від 27 листопада 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись із даним рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування рішення, як таке, що постановлене з порушенням норм процесуального та матеріального права, оскільки підстав передбачених чинним законодавством для відмови у позові відсутні і доводи апеляційної скарги зводяться до підстав заявлених у позовній заяві і наявні всі фактори, як кожен окремо та і в сукупності можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Заслухавши пояснення ОСОБА_1 наданих ним у присутності перекладача ОСОБА_5 та адвоката Попович Ш.О. в його інтересах, який підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі, ОСОБА_2 , яка не заперечує проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав.
Встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 є батьками неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 01 березня 2010 року.
Рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області від 02 квітня 2024 року, щлюб між сторонами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано і рішення набрало законної сили 03 травня 2024 року.
У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
У статті 18 цієї Конвенції визначено, що батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв'язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.
Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахування її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Згідно з положеннями частини шостої статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Тлумачення частини шостої статі 19 СК України дає підстави для висновку, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Берегівської міської ради має рекомендаційний характер і слід враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Встановлені судом першої інстанції факти, що мати недостатньою мірою спілкуються з дитиною, та не приймає участі у вихованні, а вихованням такої та матеріальним забезпеченням займається батько, так як мати проживає в Угорщині, при цьому має зареєстроване місце проживання в Україні, за місцем проживання позивача, не може бути підставою для позбавлення її батьківських прав.
У своїх пояснення в суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 зазначала, що у неї із її донькою виникли непорозуміння у зв'язку з розлученням її із чоловіком, вона має намір створити нову сім'ю із іншим чоловіком та виїхати на постійне місце проживання до Угорщини, але вона любить свою доньку та просить задовольнити апеляційну скаргу та постановити рішення про позбавлення її батьківських прав. Відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_3 .
За таких обставин, враховуючи те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Рішення суду є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає.
Доводи апеляційної скарги, судова колегія до уваги не приймає, так як вони не ґрунтуються на вимогах закону та фактичних обставинах справи і не спростовують висновки суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 374,375,381-384 ЦПК України, судова колегія
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Берегівського районного суду від 27 листопада 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 05 травня 2025 року.
Головуючий: (підпис)
Судді: (підписи)
Згідно з оригіналом: Г.Г.СОБОСЛОЙ