Номер провадження: 22-ц/813/3615/25
Справа № 498/949/24
Головуючий у першій інстанції Чернецька Н. С.
Доповідач Сегеда С. М.
07.05.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого Сегеди С.М.,
суддів: Громіка Р.Д.,
Драгомерецького М.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Великомихайлівського районного суду Одеської області від 24 вересня 2024 року, повний текст якого виготовлений 27 вересня 2024 року та ухваленого під головуванням судді Чернецької Н.С., у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
встановив:
24.07.2024 року ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 61 350,00 грн.
Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що 18.10.2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 3227786, відповідно до умов якого позичальник отримав кредитні кошти.
Відповідно до договору факторингу №26-01/2022-83 від 26.01.2022 року, укладеного між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «Вердикт капітал», до ТОВ «Вердикт капітал» перейшло право вимоги до відповідача за кредитним договором № 3227786.
Також згідно до договору відступлення права вимоги №10-03/2023/01 від 10.03.2023 року, укладеного між ТОВ «Вердикт капітал» та ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», до ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» перейшло право вимоги до відповідача за кредитним договором № 3227786.
Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитними договорами, яка складає 61 350,00 грн.
Рішенням Великомихайлівського районного суду Одеської області від 24.09.2024 року, з урахуванням ухвали Великомихайлівського районного суду Одеської області від 26.11.2024 року про виправлення описок, позовні вимоги ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» були задоволені частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» заборгованість за договором про споживчий кредит № 3227786 від 18.10.2021 року в розмірі 61 350,00 грн., судовий збір в розмірі 3 028,00 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. (а.с.59-61, 70).
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення Великомихайлівського районного суду Одеської області від 24.09.2024 року, ухвалення нового судового рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (а.с.85-88).
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» просить оскаржуване судове рішення залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на її необґрунтованість (а.с.109-114).
У відповідності до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється 07.05.2025 року в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, у зв'язку з чим судове засідання не проводиться.
Згідно приписівч.1 ст.369 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи вищенаведене, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи, як малозначна у зв'язку з її незначною складністю (ч.ч. 4, 6 ст. 19, ч.ч. 1, 2, 4 ст. 274 ЦПК України).
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
При цьому, колегія суддів зазначає, що провадження по даній справі було відкрито ухвалою Одеського апеляційного суду від 24.01.2025 року (а.с.104-106), згідно якої розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без проведення судового засідання, та без повідомлення учасників справи, копію ухвали останні отримали належним чином, що передбачено ст. 130 ЦПК України (а.с.107-108).
Крім того, апеляційний суд зазначає, що у зв'язку із відрахуванням судді Дришлюка А.І. зі штату Одеського апеляційного суду у зв'язку з припиненням повноважень судді (смерть), відповідно до наказу голови Одеського апеляційного суду № 66-щс від 11.04.2025 року, з урахуванням п. 3.9 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду в Одеському апеляційному суді, затверджених зборами суддів Одеського апеляційного суду 28.03.2025 року (зі змінами), протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.04.2025 року було визначено інший склад суду: головуючий суддя Сегеда С.М., судді: Гомік Р.Д., Драгомерецький М.М. (а.с.122).
За таких обставин, а також зважаючи на те, що суддя Громік Р.Д. перебував у відпустці у період 28.04. по 02.05.2025 року, датою ухвалення цього судового рішення є 07.05.2025 року.
Апелянт також звернувся до суду апеляційної інстанції із клопотанням про витребування доказів у позивача, а саме: оригінал договору про споживчий кредит № 3227786 від 18.10.2021 року, укладеного між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 (а.с.94).
З цих підстав, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Крім того, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 із клопотанням про витребування вищезазначеного доказу до суду першої інстанції не звертався.
Також клопотання апелянта не зазначає неможливості подання (витребування) зазначеного доказу до суду першої інстанції.
За таких обставин, враховуючи, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, а також зважаючи на те, що в матеріалах даної цивільної справи наявні усі необхідні докази для розгляду по суті заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні вищевказаного клопотання.
Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечення на неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі та стягуючи заборгованість за кредитним договором, у тому числі комісії, суд першої інстанції виходив із доведеності заявлених позовних вимог (а.с.58-61).
Колегія суддів не погоджується висновками суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за комісією, з огляду на наступне.
За змістом ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватись належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до положень ст.ст. 610, 611, 625 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Боржник не звільняється від відповідальності у разі неможливості виконання ним грошових зобов'язань.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ст. 1054 ч.1 ЦК України).
Так, з матеріалів справи вбачається, що 18.10.2021 року між ТОВ «МІЛОАН», правонаступником якого є ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 3227786, який зазначає сплату відсотків у розмірі 1,70% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування коштами та сплату одноразової комісії у розмірі 1 900,00 грн.
Згідно п. 2.1. договору, кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.
У відповідно до п. 6.1 договору даний договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця та доступний, зокрема, через сайт кредитодавця або відповідний мобільний додаток чи інші засоби (а.с.7-11).
Кредитний договір було підписано позичальником аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора (акцепт) V30687 18.10.2021 року, на номер телефону, на який було відправлено ідентифікатор 380507423692 (а.с.14).
Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» (далі - Закон) на законодавчому рівні було встановлено порядок укладення договорів в мережі Інтернет спрощену процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
У ст. 3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною (ч. 3 ст. 11 Закону).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 3 Закону).
Відповідно до ст. 641 ЦК України пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розмішені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису.
Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них.
Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним (ч. 5 ст. 11 Закону).
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана, зокрема, шляхом: заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (ч. 6 ст. 11 Закону).
Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Кредитний договір укладений між сторонами в електронному вигляді з використанням електронного підпису та відповідає вимогам ст. 12 Закону. Під час укладання договору між сторонами було узгоджено усі істотні умови та у сторін, відповідно до приписів ст. 11 ЦК України, виникли права та обов'язки, які витікають із кредитного договору.
У встановленому законом порядку, позичальником - апелянтом у справі, зазначений кредитний договір спростовано не було.
В своїй постанові від 07.10.2020 року у справі № 127/33824/19 Верховний Суд зазначив, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір укладений в електронній формі є таким, що укладений у письмовій формі.
Крім того, на підтвердження своїх позовних вимог позивачем було надано: графік платежів, платіжне доручення № 59008508 про перерахування кредитних коштів у розмірі 10 000,00 грн. на рахунок відповідача, паспорт споживчого кредиту, Анкету - заяву, розрахунок заборгованості за кредитним договором та відомості про щоденні нарахування та погашення за договором, у тому числі процентів за кредитом (а.с.а.с.11-17).
Відповідно до вказаного розрахунку заборгованості, заборгованість позичальника за кредитом складає 61 350,00 грн.
Станом на даний час, вказана заборгованість позичальником не погашена.
Згідно Переліку типових документів, затвердженого наказом МЮУ від 12.04.12 р. № 578/5 до первинних документів, які фіксують факт виконання господарської операції та служать підставою для записів у регістрах бухгалтерського обліку і в податкових документах, віднесені: касові, банківські документи; повідомлення банків; виписки банків; корінці квитанцій і касових чекових книжок.
Таким чином, враховуючи, що отримання кредитних коштів підтверджено належними та допустимими доказами, заборгованість відповідачем - апелянтом у справі на даний час не погашена, посилання заявника апеляційної скарги на те, що позивачем не було доведено отримання позичальником кредитних коштів є безпідставними та не заслуговують на увагу.
Крім того, заявник апеляційної скарги посилається на те, що оскільки ТОВ «Вердикт Капітал» не набуло право вимоги за договором факторингу за вищевказаним кредитним договором, а тому його й не набуло ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» через нікчемність договору відступлення прав вимоги № 10-03/2023/01 від 10.03.2023 року, укладеного між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР».
Зазначений довід не заслуговує на увагу, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
З матеріалів справи вбачається, що 26.01.2022 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір факторингу № 26-01/2022-83, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» право вимоги до позичальників, в тому числі за кредитним договором № 3227786 від 18.10.2021 року.
Відповідно до п.6.1.4 договору факторингу права вимоги переходять до фактора після оплати фінансування з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі реєстру боржників, який є підтвердженням передачі фактору права грошової вимоги до боржників, після чого фактор стає новим кредитором по відношенню до боржників стосовно переданого права вимоги. Матеріали справи містять докази сплати грошових коштів Клієнтом Фактору до Договору факторингу, а також Акт приймання-передачі реєстру боржників та сам реєстр боржників.
У свою чергу, ТОВ «Вердикт Капітал» відступило право вимоги до позичальників
ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» відповідно до Договору відступлення права вимоги № 10-03/2023/01 від 10.03.2023 року, в тому числі за Договором про споживчий кредит № 3227786 від 18.10.2021 року, що уклали ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 .
Відповідно до ст. 1077 ЦК України, предметом договору факторингу є передання
фактором грошових коштів клієнту у якості фінансування, що здійснюється за плату
та з переданням клієнтом фактору права грошової вимоги до третьої особи.
Відповідно до п. 5.2 договору про відступлення прав вимоги №10-01/2023/01 права вимоги вважаються відступленими первісним кредитором та набутими новим кредитором в день належного підписання сторонами акту приймання-передачі реєстру боржників в друкованому вигляді.
Пунктом 7.2. вказаного договору встановлено, що ціна договору сплачується новим кредитором кредитору протягом 1065 календарних днів з дати підписання сторонами цього договору.
Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання
ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) п. 1 ч. 1 ст.512 ЦК України).
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов'язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги. Цивільне законодавство передбачає заміну кредитора в будь-якому зобов'язанні, за винятком зобов'язань, нерозривно пов'язаних з особою кредитора (ст. 515 ЦК України). При цьому заборона на відступлення права вимоги має встановлюватися законом або договором.
Таким чином відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов'язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права.
Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (ч. 3 ст. 656 ЦК України); (б) дарування (ч. 2 ст. 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України). При цьому договір відступлення права вимоги та договір факторингу можуть мати схожі умови, проте їх правова природа, предмет та мета укладення суттєво відрізняються (постанова Верховного Суду від 16.03.2021 року у справі № 906/1174/18), а правова природа відповідного договору незалежно від його назви 2 визначається, виходячи зі змісту прав та обов'язків сторін договору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 року у справі № 910/16579/20).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 року у справі № 909/968/16 зазначене розмежування здійснено за декількома критеріями, перший з яких це мета укладення правочинів. Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.
Відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому.
Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 16.03.2021 року у справі № 906/1174/18.
Отже, підсумовуючи вищевикладене, укладений договір не є договором факторингу, оскільки не має за мету фінансування новим кредитором первісного кредитора, адже за його змістом:
- право вимоги переходить від первісного кредитора до нового кредитора з моменту підписання сторонами Акту приймання-передачі Реєстру Боржників (п. 5.2 договору);
- оплата відступленого права вимоги відбувається із значним відтермінуванням - 1065 календарних днів з дати підписання сторонами цього договору (п. 7. 2.).
Перехід прав вимоги підтверджується наявним в матеріалах справи підписаним між сторонами актом прийому-передачі Реєстру Боржників.
Таким чином, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується перехід від ТОВ «Мілоан» до ТОВ «Вердикт Капітал» та, в свою чергу, від ТОВ «Вердикт Капітал» до ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» прав вимоги кредитним договором, укладеним між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 .
Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що у встановленому законом порядку договори факторингу не оскаржені та є дійсними.
За таких обставин, ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» наділено правом грошової вимоги до
ОСОБА_1 щодо стягнення заборгованості за кредитним договором № 3227786, укладеним 18.10.2021 року.
Проте, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за комісією у розмірі 1 900,00 грн., з наступних підстав.
З п. 1.5.1 кредитного договору № 3227786 від 18.10.2021 року вбачається, що позичальник має сплатити кредитодавцю комісію у розмірі 1 900,00 грн., яка нараховуються за ставкою 19% від суми кредиту одноразово (а.с.7).
10.06.2017 року набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування» від
15.11.2016 року № 1734-VІІІ.
Зазначений Закон визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері.
У зв'язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст ст. 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
За правилами ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність
встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину
недійсним судом не вимагається.
У відповідності до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, оскільки нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його укладення.
Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14.09.2022 року у справі № 755/11636/21, від 08.02.2023 року у справі № 168/349/20, та постанові Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі № 755/9486/21.
Крім того, відповідно до п. п. 3.1, 3.4 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління НБУ від 10.05.2007 року № 168 (далі-Правила), у кредитному договорі або додатку до нього банки повинні надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутних послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, зазначивши, зокрема, перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов'язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, здійснення валютно-обмінних операцій, юридичне оформлення. Банки також зобов'язанні в кредитному договорі зазначити вид і предмет кожної супутньої послуги, яка надається споживачу, обґрунтувати вартість супутньої послуги (нормативно-правові акти щодо визначення розмірів зборів та обов'язкових платежів, тарифів нотаріусів, страхових компаній, суб'єктів оціночної діяльності, реєстраторів за надання витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про наявність чи відсутність обтяжень рухомого майна, інших реєстрів тощо).
Разом з тим, відповідно до п.3.6 Правил, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач повинен сплатити на користь банка за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо) або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє споживач з метою встановлення, зміни чи припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).
Держава має сприяти забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри у суспільстві.
Споживачу, як правило, об'єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму. Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть внаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому кредитні послуги. Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визнання особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору (рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року у справі №15-рп2011).
Споживач може і не знати, що при оформленні кредитного договору він оформив з банком непотрібну йому послугу.
Тому держава повинна забезпечувати захист громадян, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах.
Таким чином, п. 1.5.1 кредитного договору № 3227786 від 18.10.2021 року щодо обов'язку позичальника сплатити кредитодавцю комісію у розмірі 1 900,00 грн., яка нараховуються за ставкою 19% від суми кредиту одноразово, в силу ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», є нікчемним.
Зважаючи на викладене, колегія суддів відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості за комісією у розмірі 1 900,00 грн.
Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги частково надав суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, рішення Великомихайлівського районного суду Одеської області від 24.09.2024 року, в частині стягнення заборгованості за комісією - скасуванню, з ухваленням в цій частині постанови про цих позовних вимог.
Відповідно до ч. 1, п.п.1-3 ч.2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Зважаючи на те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, на 96,90%, з ОСОБА_1 на користь позивача слід стягнути судовий збір за розгляд справи у суді перщої інстанції у розмірі 2 934,13 грн.
Враховуючи, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, на 3,10%, з ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 112,64 грн. (3 633,60 грн. х 3,10% = 112,64 грн.).
Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне здійснити взаємозалік вказаних сум судового збору і стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» судовий збір у загальному розмірі 2 821,49 грн. (2 934,13 - 112,64 = 2 821,49).
Крім того, оскільки зазначена справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною, то у відповідності до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України постанова в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Керуючись ст ст. 141, 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, п. 4 ч.1 ст. 376, ст.ст. 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Великомихайлівського районного суду Одеської області від 24 вересня 2024 року, в частині стягнення заборгованості за комісією у розмірі 1 900,00 грн. та судового збору у розмірі 3 028,00 грн., скасувати.
Ухвалити постанову, якою позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за комісією у розмірі 1 900,00 (одна тисяча дев'ятсот гривень 00 копійок) залишити без задоволення.
Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», код ЄДРПОУ: 44276926, судовий збір у загальному розмірі 2 821,49 (дві тисячі вісімсот двадцять одну гривню 49 копійок).
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда
Р.Д. Громік
М.М. Драгомерецький