Справа №: 146/1373/24
Провадження № 1-кп/148/47/25
26 березня 2025 року Тульчинський районний суд Вінницької області в складі колегії суддів, головуючого судді ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2
ОСОБА_3
при секретареві ОСОБА_4
за участю прокурора ОСОБА_5
обвинувачених ОСОБА_6
ОСОБА_7
захисників обвинувачених ОСОБА_8
ОСОБА_9
представника потерпілої ОСОБА_10
законного представника потерпілої ОСОБА_11
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тульчин в залі суду клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 обвинуваченого у вчиненні
В провадженні Тульчинського районного суду Вінницької області знаходиться кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 155 та ч.4 ст. 301-1 КК України.
У судовому засіданні прокурор звернувся з клопотанням про продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою на 60 днів.
Прокурор клопотання мотивує тим, що з часу застосування строку тримання під вартою, попередньо зазначені ризики передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: що ОСОБА_7 може переховуватись від органів досудового розслідування, незаконно впливати на потерпілу та свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчинити інше кримінальне правопорушення не зменшились, що свідчить про неможливість запобігання цим ризикам шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів та лише такий вид запобіжного заходу може гарантувати виконання обвинуваченим ОСОБА_7 його процесуальних обов'язків.
Можливість застосування до ОСОБА_7 покарання у вигляді позбавлення волі до 15 років, у разі визнання його винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 155 та ч. 4 ст. 301-1 КК України свідчить про те, що ризик переховування від суду з часом не зменшився. Ризик того, що ОСОБА_7 може незаконно впливати на потерпілого та свідків у даному кримінальному провадженні та вчинити інше кримінальне правопорушення, продовжує існувати.
За таких обставин та беручи до уваги, що вказані вище ризики, є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів в даному конкретному випадку є недоцільними і саме тримання під вартою може запобігти зазначеним ризикам, просив клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до ОСОБА_7 задовольнити.
Обвинувачений ОСОБА_7 в судовому засіданні не заперечував щодо задоволення клопотання про продовження строку тримання під вартою.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_9 в судовому засіданні заперечив щодо продовження ОСОБА_7 строку тримання під вартою. Просив змінити ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на домашній арешт за місцем мешкання останнього.
Законний представник неповнолітньої потерпілої, ОСОБА_11 та представник потерпілої, ОСОБА_10 клопотання прокурора підтримали, щодо клопотання адвоката ОСОБА_9 просили відмовити.
Прокурор, щодо клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_9 про зміну ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на домашній арешт в судовому засіданні заперечив.
Вислухавши учасників процесу, дослідивши клопотання прокурора, колегія суду виходить зі слідуючого.
У відповідності з вимогами ч. 1 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Частиною другою цієї статті визначено те, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Частиною 3 статті 331 КПК України передбачено, що незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до ч. 4 ст. 331 КПК України ухвала суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Подання апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції, не зупиняє судовий розгляд у суді першої інстанції.
Згідно з вимогами ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищення, схову або спотворення будь-яких речей чи документів, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконного впливу на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчиняти інше кримінальне правопорушення або продовжити правопорушення, в якому підозрюється.
Відповідно до вимог ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу (його продовження) враховується вагомість наявних доказів про вчинення кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні; вік та стан здоров'я підозрюваного; міцність соціальних зв'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, наявність родини та утриманців; наявність постійного місця роботи, навчання; репутацію, майновий стан підозрюваного; наявність судимостей; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється особа; ризик продовження чи повторення протиправної поведінки.
Ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені частиною 1 статті 177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливого здійснення обвинуваченим зазначених дій. При цьому, КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Сама по собі суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування. При цьому, слід відмітити, що тяжкість покарання хоча і не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
Відповідно до вимог п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського Суду з прав людини обмеження права на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Так, із матеріалів клопотання вбачається, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 155 та ч. 4 ст. 301-1 КК України, злочин передбачений ч. 1 ст.155 КК України відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії не тяжкого злочину, злочин передбачений ч. 4 ст.301-1 КК України відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких злочинів та за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 15 років, вчинений щодо неповнолітньої особи, колегія суддів враховує тяжкість покарання, яка йому загрожує у разі визнання винуватим у вчиненні злочинів, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, не має постійного місця роботи, джерела доходу, не має міцних соціальних зв'язків та стримуючих факторів, оскільки не одружений, на утриманні неповнолітніх дітей не має.
Разом з цим, оцінюючи вищевказані обставини, суд також зважає на практику ЄСПЛ, та те, що тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів». Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ «Бекчиєв проти Молдови»).
Окрім того, суд встановив, що ризики передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема, незаконного впливу на свідків та потерпілого, не зменшилися і не припинили існувати.
Оцінюючи наявність ризику незаконно впливати на свідків та потерпілого у кримінальному провадженні, суд виходить із встановленого КПК України порядку отримання показань зазначених осіб у кримінальному провадженні на різних його етапах, та вважає, що ризик такого впливу зберігається до отримання показань свідків безпосередньо судом під час розгляду справи по суті. Тим самим, не виключена ймовірність того, що обвинувачений не будучи обмежений у спілкуванні зі свідками та потерпілим може здійснювати на них вплив шляхом вмовляння, залякування, підкупу, з метою їх спонукання до ненадання в суді показів, перекручування або спотворення обставин, які їм відомі, з метою уникнення від кримінальної відповідальності. Таким чином ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів під час проведення досудового розслідування, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та їх дослідження.
Ризик впливу на свідків та потерпілого узгоджуються й з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Відтак, встановлені в провадженні обставини свідчать про те, що заявлені прокурором ризики на даний час є реальними та не зменшились.
Доводи сторони захисту про те, що обвинувачений зможе виконувати умови домашнього арешту та виконувати всі процесуальні обов'язки, колегія суддів прийняти не може, оскільки ні обвинуваченим ні захисником не зазначено за якою адресою просять встановити домашній арешт, згідно обвинувального акту ОСОБА_7 зареєстрований та проживає за адресою АДРЕСА_1 , але ні обвинуваченим ні захисником не надано суду переконливих доказів того хто саме являється власником вищезазначеного будинку та чи отримана згода власника домоволодіння на застосування домашнього арешту відносно обвинуваченого ОСОБА_7 ..
Крім цього захисником не наведено доказів які б свідчили про відсутність ризиків передбачених ст. 177 КПК України, що були підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Також обґрунтованих доказів з приводу того, що обвинувачений за станом здоров'я не може утримуватися під вартою, матеріали клопотань не містять.
Разом з цим, доводи захисту обвинуваченого щодо необґрунтованості, заявлених прокурором ризиків, колегія суддів вважає безпідставними і такими, що не відповідають фактичним обставинам провадження, оскільки наявність у провадженні ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які існували на момент обрання запобіжного заходу, не зменшились та не припинили існувати, є обґрунтованими та об'єктивно існують, а тому для їх запобігання було застосовано щодо ОСОБА_7 саме запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Оцінюючи можливість застосування більш м'яких запобіжних заходів, суд прийшов до висновку, що домашній арешт не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого та не виключить ризиків переховуватись від суду, впливу на свідків та потерпілого, вчинення іншого кримінального правопорушення, тому такий запобіжний захід суд вважає недостатнім.
Враховуючи вищенаведене, обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 слід продовжити з метою досягнення захисту особи та суспільства від кримінальних правопорушень, забезпечення охорони прав, свобод та законних інтересів, як певних осіб, так і суспільства в цілому.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 182 КПК України, розмір застави визначається судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу.
Відповідно до п. 3 ч. 5 ст.182 КПК України, розмір застави визначається щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Обраний раніше розмір застави з урахуванням вимог ст. 182 КПК України, на думку колегії судів є спів мірним кримінальним правопорушенням, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_7 ..
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що розмір застави, згідно з вимогами ч. 4 ст. 182 КПК України, практики Європейського суду з прав людини, повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави у випадку ухилення від слідства та суду, буде достатнім стимулюючим засобом, щоб відбити в особи, щодо якої застосовано заставу, якесь бажання сховатися.
Визначення меншого розміру застави в даному випадку буде нівелювати інститут застави, як альтернативний вид запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Визначений розмір застави обвинуваченому ОСОБА_7 у розмірі 454 200 гривень, саме в такому розмірі, може гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків.
Керуючись ст.ст.177,183,331 КПК України, колегія суддів,
Клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 , задовольнити.
В задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_9 про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на домашній арешт, відмовити.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 продовжити на 60 днів, тобто до 20.20 год. 25 травня 2025 року.
Визначити ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 заставу в розмірі 150 (ста п'ятдесяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб в сумі 454200 грн (чотириста п'ятдесят чотири тисячі двісті гривень), яка може бути внесена як самим обвинуваченим так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок ТУ ДСА у Вінницькій області.
У випадку внесення застави, зобов'язати обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 прибувати за кожною вимогою до суду та покласти наступні обов'язки:
1) прибувати на виклики суду за першою вимогою;
2) не відлучатись з місця проживання, без дозволу суду, повідомляти суд про зміну свого місця проживання, роботи або навчання;
3) утриматись від спілкування із особами, які являються потерпілими, свідками та підозрюваними у даному кримінальному провадженні;
4) здати на зберігання закордонний паспорт та інші документи, які дають право на виїзд за кордон;
5) носити електронний засіб контролю.
Ухвала може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня її оголошення до Вінницького апеляційного суду через Тульчинський районний суд Вінницької області.
Головуючий ОСОБА_1
судді ОСОБА_2
ОСОБА_3