Справа № 607/6518/23Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/817/154/25 Доповідач - ОСОБА_2
Категорія - ч.3 ст.110 КК
05 травня 2025 р. Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі кримінальне провадження за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 січня 2025 року,
Даним вироком,
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Волгоград, РРФСР, СРСР, громадянина Російської Федерації, депутата Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації, місце проживання невідоме, робоча адреса АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.110 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 15 (п'ятнадцять) років з конфіскацією всього належного йому майна, яке є його власністю.
Строк відбуття покарання ОСОБА_8 постановлено рахувати з моменту його затримання.
Згідно з вироком суду, Статут Організації Об'єднаних Націй підписаний 26 червня 1945 року набув чинності 24 жовтня 1945 року, яким створено Організацію Об'єднаних Націй (далі - ООН). До складу ООН входять Україна, Російська Федерація та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу.
Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН, усі Члени вказаної організації утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним із Цілями Об'єднаних Націй.
Декларацією Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 9 грудня 1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями - № 2131 (ХХ) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; № 2734 (ХХV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки та № 3314 (ХХІХ) від 14 грудня 1974 року, що містить визначення агресії - установлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплено обов'язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.
Крім того, у статтях 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН
від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ) серед іншого визначено, що ознаками агресії є:
- застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави;
- застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН.
Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:
- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, яка є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;
- бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;
- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;
- напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські та повітряні флоти іншої держави;
- застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;
- дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;
- засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які мають настільки серйозний характер, що це є рівносильним наведеним вище актам, або її значна участь у них.
Жодні міркування будь-якого характеру, чи то політичного, економічного, військового чи іншого характеру, не можуть слугувати виправданням агресії.
Крім того, принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, незастосування сили чи погрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання спорів та невтручання у внутрішні справи держав були закріплені також у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року, який підписаний СРСР, правонаступником якого є Російська Федерація.
Статтями 1 та 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій від 18 жовтня 1907 року, яка вступила в дію 26 січня 1910 року та 07 березня 1955 року визнана СРСР, правонаступником якого є Російська Федерація, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього та недвозначного попередження у формі або мотивованого оголошення війни, або ультиматуму з умовним оголошенням війни. Про існування стану війни має бути без зволікання оповіщено нейтральним державам, і він матиме для них дійсну силу лише після отримання оповіщення.
У преамбулі Декларації про державний суверенітет України
від 16 липня 1990 року (далі - Декларація) вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки 24 серпня 1991 року схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Згідно з указаним документом, територія України є неподільною та недоторканною. Незалежність України визнали держави світу, серед яких і Російська Федерація.
Згідно з пунктами 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні своє зобов'язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов'язалися утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.
Відповідно до пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримку миру та стабільності в Співдружності Незалежних Держав від 10 лютого 1995 року, що укладений між державами СНД, серед яких є Україна та Російська Федерація, держави підтвердили непорушність існуючих кордонів один одного та зобов'язалися виступати проти будь-яких дій, що підривають їхню непорушність, а також вирішувати усі суперечки, що виникають з питань кордонів і територій, тільки мирними засобами. Держави також зобов'язалися не підтримувати на території інших держав-учасниць сепаратистські рухи, а також сепаратистські режими, якщо такі виникнуть; не встановлювати з ними політичних, економічних та інших зв'язків; не допускати використання ними територій і комунікацій держав-учасниць Співдружності; не надавати їм економічної, фінансової, військової та іншої допомоги.
Відповідно до положень Статуту ООН і зобов'язань згідно із Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі, Україна та Російська Федерація 31 травня 1997 року уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією (ратифікований Законом України від 14 січня 1998 року №13/98-ВР та Федеральним Законом Російської Федерації від 2 березня 1999 року № 42-ФЗ). Відповідно до статей 2 - 3 зазначеного Договору, Російська Федерація зобов'язалася поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та зобов'язалася будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або погрози силою, у тому числі економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов'язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права. Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований Російською Федерацією 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької і Луганської областей відноситься до території України.
Статтями 1 - 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Згідно зі статтею 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.
Відповідно до статей 132-134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим) є невід'ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.
Упродовж 2013 року у зв'язку з демократичними процесами, які відбувалися на території України, у представників влади РФ та службових осіб з числа керівництва ЗС РФ, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, виник злочинний умисел на вчинення протиправних дій, спрямованих на порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміну меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України. Мотивами зазначеного умислу стали євроінтеграційний курс розвитку України, підготовка до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, які були розцінені представниками влади і ЗС РФ як безпосередня загроза економічним та геополітичним інтересам РФ, що сприятиме втраті впливу над політичними процесами в Україні та позбавить контролю над її економічною діяльністю, призведе до поглиблення співпраці України з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації та можливої денонсації угод щодо тимчасового розташування Чорноморського флоту РФ на території України - в АР Крим та м. Севастополі.
Свою злочинну мету співучасники з числа представників влади та ЗС РФ вирішили досягти шляхом розв'язання та ведення агресивної війни проти України з використанням підпорядкованих підрозділів і військовослужбовців ЗС РФ, у тому числі дислокованих на підставі міжнародних угод на території АР Крим і м. Севастополя, а також залучення до виконання злочинного плану інших осіб, у тому числі громадян України та Російської Федерації, створення і фінансування не передбачених законом збройних формувань та вчинення інших злочинів.
При цьому вони усвідомлювали, що такі протиправні дії призведуть до порушення суверенітету і територіальної цілісності України, незаконної зміни меж її території та державного кордону, заподіяння значних матеріальних збитків та інших тяжких наслідків, передбачали і прагнули їх настання.
З метою реалізації вказаного умислу впродовж 2013 року на території РФ службові особи Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації(далі - ГШ ЗС РФ), на виконання наказів та під безпосереднім керівництвом представників влади та службових осіб ЗС РФ, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, розробили злочинний план, яким передбачалося досягнення військово-політичних цілей РФ, які, на думку співучасників, були прямо пов'язані з необхідністю незаконної окупації та подальшої анексії АР Крим, м. Севастополя та південно-східних регіонів України та, поряд із застосуванням політичних, дипломатичних, економічних та інформаційних заходів, використання протестного потенціалу населення південно-східних регіонів України для організації сепаратистських референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.
Указаний план повною мірою відповідав та був розроблений з урахуванням принципів та підходів, викладених під час виступу начальника ГШ ЗС РФ ОСОБА_9 перед Академією військових наук РФ з доповіддю про гібридну війну в лютому 2013 року, яка, у подальшому, отримала назву «доктрина Герасимова», де зазначалося, що з метою досягнення цілей повинна надаватися перевага невоєнним заходам (політичним, економічним, інформаційним, гуманітарним), які застосовуються з використанням протестного потенціалу населення, інформаційного протиборства, а також воєнним заходам прихованого характеру.
У подальшому, з грудня 2013 року до лютого 2014 року, для забезпечення схвалення та підтримки громадянами РФ і мешканцями південно-східних регіонів України злочинних діянь, спрямованих на порушення суверенітету і територіальної цілісності України та встановлення впливу і вагомості РФ на світовій арені, представники влади та ЗС РФ, на виконання спільного злочинного плану, організували із застосуванням засобів масової інформації розпалювання в Україні національної ворожнечі шляхом ведення інформаційно-пропагандистської підривної діяльності.
Так, із грудня 2013 року за допомогою різних видів медіа-ресурсів РФ здійснювалось викривлення подій на Євромайдані, вказувалося на хибність європейського вектора розвитку зовнішніх відносин України. При цьому, шляхом перекручування, постійного нав'язування хибного тлумачення та компонування інформації для зміни свідомості та ставлення громадян РФ і місцевих мешканців південно-східних регіонів України до дійсності та значення подій, які насправді відбувалися в Україні, представники опозиційних до тодішнього політичного режиму в Україні сил висвітлювалися як прихильники крайньо націоналістичних поглядів, а учасники національно-визвольного руху середини ХХ століття (ОУН, УПА) - як прибічники та послідовники фашизму, пропагувалася їх неповноцінність за ознаками ідеологічних та політичних переконань.
Одночасно, за допомогою засобів масової інформації здійснювалося спотворення свідомості частини населення України з метою зміни світоглядних основ, зародження сумніву в необхідності та доцільності спільного існування в рамках самостійної, унітарної, суверенної держави Україна з європейським вектором розвитку, підбурювання до міжетнічних конфліктів, розпалювання сепаратистських настроїв серед населення окремих регіонів України (АР Крим і м. Севастополя та південно-східних областей), провокування національних зіткнень, формування хибного образу частини українського населення як «націонал-фашистів», які мають інші духовні та моральні цінності та пропагують культ насильства та знущання над російськомовним населенням України.
Ураховуючи, що територія АР Крим та м. Севастополя мала найбільше військово-стратегічне значення для представників влади та ЗС РФ серед інших територій України, які були об'єктом їх злочинного посягання, а також те, що на вказаній території дислокувалися підрозділи Чорноморського флоту Російської Федерації (далі - ЧФ РФ), це сприяло найбільш прихованому використанню регулярних військ ЗС РФ поряд з іншими елементами гібридної війни; а тому ведення гібридної війни проти України співучасники злочинного плану вирішили розпочати на території півострова Крим.
Для ефективної реалізації плану вирішено залучити військовослужбовців ЗС РФ, співробітників інших силових відомств РФ, представників влади, інших громадян Російської Федерації та України. Крім того, з цією ж метою, представниками влади РФ створено та озброєно іррегулярні незаконні збройні формування, озброєні банди та групи найманців, якими керували офіцери спецслужб і ЗС РФ. Зокрема, на військовослужбовців ЧФ РФ співучасниками покладалося вжиття заходів щодо підготовки та розв'язання агресивної війни на території АР Крим і м. Севастополя, а саме:
- планування, підготовка, організація прийняття та розосередження на об'єктах ЧФ РФ військових підрозділів ЗС РФ, які передбачалися ГШ ЗС РФ для здійснення вторгнення на територію АР Крим і м. Севастополя для ведення агресивної війни проти України;
- організація блокування підрозділами ЧФ РФ у взаємодії з військовими козацькими товариствами РФ, діючими під виглядом місцевих жителів АР Крим і м. Севастополя, та з представниками так званої «самооборони» - незаконними збройними формуваннями, військових частин Збройних Сил України (далі - ЗС України) та Державної прикордонної служби України (далі - ДПС України) з метою перешкоджання їхній законній діяльності щодо відсічі збройній агресії РФ, оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності;
- організація блокування транспортних комунікацій з метою нейтралізації роботи морського та повітряного військового транспорту, пошкодження об'єктів, які мають важливе оборонне значення для України;
- організація захоплень будівель і споруд органів державної влади України з метою перешкоджання їхній нормальній роботі.
Так, починаючи з 20 лютого 2014 року для реалізації вищезазначеного умислу, з метою блокування та захоплення адміністративних будівель і ключових об'єктів військової та цивільної інфраструктури для забезпечення військової окупації та подальшої анексії РФ території АР Крим і м.Севастополя, усупереч вимогам пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року, пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримку миру та стабільності в Співдружності Незалежних Держав від 10 лютого 1995 року, статей 2, 3 Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, принципів Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року, а також всупереч вимогам частини 4 статті 2 Статуту ООН, Декларації Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 9 грудня 1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та декларацій, затверджених резолюціями Генеральної Асамблеї ООН № 2131 (ХХ) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету, № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН, № 2734 (ХХV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, № 3314 (ХХІХ) від 14 грудня 1974 року, що містить Визначення агресії, статей 1, 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій від 18 жовтня 1907 року, статей 1, 2, 68 Конституції України, на територію суверенної держави Україна, а саме АР Крим і м. Севастополь, здійснено вторгнення військовим, морським та повітряним транспортом окремих підрозділів ЗС РФ.
У подальшому, військовослужбовці ЧФ РФ, у взаємодії з підрозділами спеціальних військ ЗС РФ, підрозділами та спеціальними формуваннями інших силових відомств РФ, іррегулярними незаконними збройними формуваннями, озброєними бандами, групами найманців та із залученням представників військових козацьких товариств РФ, продовжили реалізацію спільного умислу, спрямованого на військову окупацію та подальшу анексію АР Крим там. Севастополя. Зокрема, 27 лютого 2014 року близько 04 год. 30 хв. понад 100 озброєних військовослужбовців НОМЕР_1 окремого полку спецпризначення ПДВ ЗС РФ проникли до будівель Верховної Ради АР Крим за адресою: АР Крим, м.Сімферополь, проспект Кірова, 13, та Ради Міністрів АР Крим за адресою: АР Крим, м. Сімферополь, вул. Карла Маркса, 18, захопили їх та установили контроль над їхньою діяльністю з метою забезпечення прийняття вигідних та необхідних для РФ рішень. Здійснивши захоплення будівель центральних органів влади АР Крим і м. Севастополя, представники командування ЗС РФ на виконання вказівок та розпоряджень представників влади РФ продовжили агресивні військові дії, визначені заздалегідь розробленим злочинним планом, з метою порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміни меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України. Зокрема, упродовж 27-28 лютого 2014 року здійснено блокування автошляхів, захоплення аеропортів та транспортних підприємств, що організовували та забезпечували безпечний рух повітряних суден. Одночасно із блокуванням автошляхів та захопленням аеропортів і транспортних підприємств розпочато блокування та захоплення військових частин ЗС України, дислокованих на території АР Крим і м. Севастополя, пошкодження та знищення військового майна, що має важливе оборонне значення для України. Після захоплення військових частин та виведення з ладу системи протиповітряної оборони підрозділів ЗС України, дислокованих в АР Крим ім. Севастополі, порушуючи державний повітряний простір України, на територію півострова Крим почали безперешкодно здійснювати неодноразові перельоти з території Південного військового округу РФ та посадку в районах аеродромів «Кача» та «Гвардійське» ЧФ РФ військові літаки та вертольоти з військовослужбовцями ЗС РФ на бортах.
Крім того, для забезпечення контролю над повітряним простором півострова Крим та з метою недопущення на зазначену територію військових підрозділів ЗС України і представників правоохоронних органів України для вжиття заходів щодо відсічі збройній агресії РФ, оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності, військовослужбовцями ЧФРФ у взаємодії з військовослужбовцями військових частин спеціального призначення ЗС РФ, якими здійснено вторгнення на територію півострова Крим, проведено блокування, захоплення та диверсії на військових аеродромах, розташованих на території АР Крим і м. Севастополя.
З 27 лютого 2014 року військовослужбовцями ЧФ РФ, у взаємодії з представниками інших підрозділів ЗС РФ, військових козацьких товариств РФ, на виконання розробленого злочинного плану розпочато заходи з блокування та захоплення військових частин ВМС ЗС України та ДПС України. Окрім цього, з метою контролю за використанням зброї та перешкоджанням виконання службових обов'язків щодо здійснення охорони державного кордону України, невеликими групами військовослужбовців зі складу невстановлених підрозділів спеціального призначення ЗС РФ, у кількості до 100 осіб, у спеціальному екіпіруванні, озброєних автоматами, штурмовими гвинтівками, снайперськими гвинтівками та шумовими гранатами, здійснено напади та захоплення органів управління ДПС України на території АР Крим і м. Севастополя усіх рівнів - від регіонального управління до підрозділів охорони кордону.
У період з 27 лютого до 18 березня 2014 року військовослужбовці ЗС РФ спільно з іншими особами, у тому числі з числа військових козацьких товариств РФ, вчинили захоплення і блокування будівель правоохоронних органів, органів державної влади, підприємств, установ та організацій для взяття під свій контроль місцевих засобів телерадіомовлення і комунікації та забезпечення виконання іншими співучасниками ведення агресивної війни згідно з відведеними їм ролями в реалізації спільного умислу, спрямованого на окупацію та подальшу анексію території АР Крим там. Севастополя. Таким чином, з 20 лютого 2014 року представниками влади РФ і службовими особами ЗС РФ розпочато збройне вторгнення регулярних військ РФ на територію України з метою зміни меж території та державного кордону України, на порушення порядку, встановленого Конституцією України.
Виконання вищевказаних дій надало можливість представникам влади та службовим особам із числа керівництва ЗС РФ забезпечити військову окупацію території АР Крим та м. Севастополя, проведення диверсій, блокування військових частин, установ та органів військового управління ЗС України та інших військових формувань, державних органів та органів місцевого самоврядування, ведення підривної діяльності, організацію проведення на території АР Крим та м. Севастополя 16 березня 2014 року незаконного сепаратистського референдуму, спрямованого на порушення територіальної цілісності України, проголошення так званої «Республіки Крим» суверенною державою та подальше звернення нелегітимного парламенту АР Крим до Російської Федерації із пропозицією про прийняття «Республіки Крим» до складу РФ як нового суб'єкта федерації.
Так, 06 березня 2014 року Верховною Радою Автономної Республіки Крим прийнято незаконну постанову № 1702-6/14 «Про проведення загальнокримського референдуму». Вищевказаною постановою Верховна Рада АР Крим постановила увійти до складу Російської Федерації як суб'єкт Російської Федерації та провести 16 березня 2014 року загальнокримський референдум (включаючи місто Севастополь), на який винести альтернативні запитання: «1) Ви за возз'єднання Криму з Росією на правах суб'єкта Російської Федерації?»; «2) Ви за відновлення дії Конституції Республіки Крим 1992 року і за статус Криму як частини України?». При цьому, на голосування не виносилося питання про проголошення незалежності АР Крим та м.Севастополя. Цією ж постановою Верховної Ради АР Крим також затверджено текст бюлетеня для голосування на загальнокримському референдумі 16 березня 2014 року і Тимчасове положення про загальнокримський референдум, утворено Комісію Автономної Республіки Крим із проведення загальнокримського референдуму.
Водночас, Указом виконувача обов'язків Президента України від 7 березня 2014 року № 261/2014 зупинено дію вказаної постанови як такої, що не відповідає Конституції та законам України. Крім того, Конституційний Суд України своїм рішенням від 14 березня 2014 року № 2-рп/2014 визнав неконституційною зазначену постанову Верховної Ради АР Крим, оскільки нею порушено конституційний принцип територіальної цілісності України, а парламент Криму вийшов за межі своїх повноважень. Конституційний Суд України визнав дану постанову такою, що суперечить основоположним принципам суверенності та територіальної цілісності держави, закладеним у міжнародно-правових актах, зокрема принципу взаємної поваги до суверенної рівності кожної держави, що включає політичну незалежність, можливість зміни кордонів відповідно до міжнародного права мирним шляхом і за домовленістю.
Верховна Рада Автономної Республіки Крим незаконною постановою «Про Декларацію про незалежність Автономної Республіки Крим і міста Севастополя» від 11 березня 2014 року № 1727-6/14 затвердила Декларацію про незалежність Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, спільно прийняту депутатами Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Севастопольської міської ради.
Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 20 березня 2014 року № 3-рп/2014 вказану постанову визнано неконституційною у зв'язку з тим, що затвердження такої декларації не належить до повноважень Верховної Ради АР Крим і суперечить статтям 2, 8, 132, 133, 134, частині 2 статті 135, статтям 137, 138 Конституції України, а також є порушенням положень статті 73, пункту 2 частини першої статті 85 Основного закону України.
У своєму рішенні Конституційний Суд України, зокрема, наголосив, що право на самовизначення на території Автономної Республіки Крим та в місті Севастополі було реалізовано їх жителями як невід'ємною частиною всього Українського народу під час всенародного голосування на всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року. Ураховуючи результати цього референдуму, Верховна Рада України, діючи від імені Українського народу - громадян України всіх національностей, 28 червня 1996 року прийняла Конституцію України, в якій проголосила Україну суверенною і незалежною державою (стаття 1) та закріпила принцип її територіальної цілісності (стаття 2). Конституційним Судом України у цьому ж рішенні зазначено, що Конституція України не передбачає права окремої частини громадян України (в тому числі і національних меншин) на одностороннє самовизначення, в результаті якого відбудеться зміна території України як унітарної держави.
На окупованих Російською Федерацією територіях АР Крим та м.Севастополь представниками влади та ЗС РФ, діючими на виконання спільного злочинного плану щодо порушення територіальної цілісності України шляхом окупації та подальшої анексії вказаних територій 16 березня 2014 року організовано та проведено незаконний референдум.
Незважаючи на набуття законної сили постановою Верховної Ради України від 15 березня 2014 року № 891-VII «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим», 17 березня 2014 року нелегітимною Верховною Радою АР Крим прийнято постанову № 1745-6/14 «Про незалежність Криму», у якій заявлено про звернення до Російської Федерації з пропозицією про прийняття «Республіки Крим» до складу Російської Федерації як нового суб'єкта РФ зі статусом республіки. Після цього, представники влади РФ продовжили реалізацію спільного злочинного плану, спрямованого на порушення територіальної цілісності України шляхом окупації та анексії території півострова Крим. Так, незважаючи на незаконність організованого та проведеного представниками влади РФ на території півострова Крим референдуму 16 березня 2014 року, нелегітимність існуючих органів влади Автономної Республіки Крим, всупереч наведеним вище міжнародним зобов'язанням РФ стосовно України, 17 березня 2014 року видано Указ Президента РФ № 147 «Про визнання Республіки Крим». Цього ж дня Президентом РФ видано розпорядження № 63-рп «Про підписання Договору між Російською Федерацією та Республікою Крим про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим та утворення у складі Російської Федерації нових суб'єктів», яким погоджено проект вказаного Договору та прийнято рішення про його підписання на вищому рівні.
18 березня 2014 року в м. Москва РФ, Президентом РФ ОСОБА_10 та самопроголошеними представниками так званої «влади Криму» ОСОБА_11 і ОСОБА_12 , а також самопроголошеним так званим «мером» м. Севастополя ОСОБА_13 підписано «Договір між Російською Федерацією та Республікою Крим про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим та утворення у складі Російської Федерації нових суб'єктів» (далі - «Договір»).
Наступним етапом щодо реалізації злочинного плану представників влади та ЗС РФ було надання незаконному «Договору» видимості юридичної сили, зокрема, шляхом визнання уявної міжнародної правосуб'єктності адміністративно-територіальних одиниць України - Автономної Республіки Крим та м. Севастополя.
Так, відповідно до статті 8 Федерального конституційного закону «Про порядок прийняття до Російської Федерації та утворення в її складі нового суб'єкта Російської Федерації», єдиною умовою внесення до Державної Думи на ратифікацію міжнародного договору, що не вступив в силу, є визнання його Конституційним Судом РФ таким, що відповідає Конституції Російської Федерації.
У подальшому, ввечері 18 березня 2014 року (більш точного часу досудовим розслідуванням не встановлено), до Конституційного суду РФ надійшов запит Президента РФ про перевірку відповідності Конституції РФ тимчасово застосовуваного вищевказаного «Договору» про прийняття «Республіки Крим» до складу РФ (далі - Запит).
Постановою Конституційного Суду РФ від 19 березня 2014 року № 6-П «У справі про перевірку конституційності міжнародного договору, який не набрав чинності, між Російською Федерацією та Республікою Крим про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим та утворення у складі Російської Федерації нових суб'єктів», безпідставно визнано незаконний «Договір» таким, що відповідає Конституції РФ.
20 березня 2014 року Державна дума Федеральних зборів РФ прийняла Федеральний закон № 36-ФЗ «Про ратифікацію Договору між Російською Федерацією і Республікою Крим про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим та утворення у складі Російської Федерації нових суб'єктів» та погодила супутній до «Договору» Федеральний конституційний Закон № 6-ФКЗ «Про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим та утворення у складі Російської Федерації нових суб'єктів - Республіки Крим і міста федерального значення Севастополя».
21 березня 2014 року Рада Федерації Федеральних зборів РФ на позачерговому засіданні своєю постановою № 68-СФ також погодила ратифікацію цього «Договору», а крім того, постановою № 69-СФ прийняла супутній до «Договору» Федеральний конституційний закон щодо утворення в РФ двох нових суб'єктів - «Республіки Крим» і «міста федерального значення Севастополя».
У той же день вищевказані федеральний (№ 36-ФЗ) та федеральний конституційний (№ 6-ФКЗ) закони були підписані Президентом РФ та набули чинності.
Таким чином представниками влади РФ здійснена окупація частини території України - Автономної Республіки Крим і м. Севастополя та спроба легітимізувати указані дії.
В тимчасово окупованих АР Крим і м. Севастополі під виглядом органів державної влади створені окупаційні адміністрації Російської Федерації, які забезпечують подальшу окупацію та здійснюють управління указаними територіями на місцевому рівні.
Також представниками влади і ЗС РФ вчинялися дії щодо зміни меж території та державного кордону України на решті території держави.
Так, вказаними особами організовувалися та проводилися у березні - квітні 2014 року антиурядові протестні акції, найбільш масові з яких - у Луганській, Донецькій, Харківській, Дніпропетровській, Запорізькій, Миколаївській, Херсонській та Одеській областях. Основою їх метою було поширення сепаратистських проросійських гасел та здійснення силового захоплення адміністративних будівель органів державної влади для послідуючої організації незаконних референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.
З метою гарантованого досягнення указаних цілей та створення видимості того, що в Україні триває внутрішній конфлікт, представники влади та ЗС РФ вирішили створити на її території терористичні організації, які поряд із основною функцією - здійснення терористичної діяльності, повинні створити враження діяльності в межах Донецької та Луганської областей опозиційних сил, які нібито від імені та за цілковитої підтримки місцевого населення відстоюють їх право на самовизначення та незалежність, що прямо суперечить Конституції України та нормам міжнародного права. Під безпосереднім керівництвом та контролем невстановлених на цей час представників влади та ЗС РФ, 7 квітня 2014 року на території Донецької області України створено терористичну організацію «Донецька народна республіка» (далі - «ДНР»), а 27 квітня 2014 року на території Луганської області України - терористичну організацію «Луганська народна республіка» (далі - «ЛНР»), у складі яких утворені незаконні збройні формування. Контроль та координація діяльності цих терористичних організацій, як і їх фінансове та матеріальне забезпечення, у тому числі зброєю, боєприпасами, військовою технікою, здійснюється представниками влади та ЗС РФ. Указані терористичні організації мають: конкретних лідерів, які підтримують між собою тісні взаємозв'язки, чітку ієрархію та структуру, яка складається з політичного та силового блоків, керівники та учасники яких підпорядковуються лідерам організації, а також розподіл функцій між її учасниками, на яких покладені відповідні обов'язки згідно з єдиним планом спільних злочинних дій.
Так, на учасників політичного блоку, відповідно до плану спільних злочинних дій, покладаються наступні обов'язки:
- створення так званих органів державної влади «ДНР» та «ЛНР» та організація їх діяльності;
- видача нормативно-правових актів від імені нелегітимних органів державної влади «ДНР» та «ЛНР»;
- організація та проведення незаконного референдуму на території Донецької та Луганської областей про визнання суверенітету незаконних утворень «ДНР» та «ЛНР»;
- проведення агітаційної роботи серед населення щодо діяльності терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР» з метою схиляння їх до участі у вказаних терористичних організаціях та отримання підтримки власної діяльності серед мешканців східних регіонів України;
- організація збору та отримання матеріальної і фінансової допомоги від інших учасників терористичних організацій та осіб, лояльно налаштованих до їх діяльності, а також розподіл такої допомоги;
- налагодження взаємодії між терористичними організаціями «Донецька народна республіка» та «Луганська народна республіка» та її лідерами з метою координації дій, спрямованих на повалення конституційного ладу та захоплення державної влади в Україні, а також дій, спрямованих на зміну меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України;
- налагодження взаємодії з прихильниками злочинної діяльності, що перебувають за кордоном з метою координації дій, отримання матеріальної і гуманітарної допомоги та озброєння, а також залучення іноземних громадян для протидії правоохоронним органам та Збройним Силам України;
- налагодження взаємодії з місцевими та закордонними засобами масової інформації з метою їх використання для агітацій, висвітлення діяльності «ДНР» та «ЛНР», дискредитації діяльності органів державної влади України та осіб, задіяних у ході проведення антитерористичної операції, та формування думки серед населення про законність власних дій, а також вчинення за допомогою таких ЗМІ закликів до повалення конституційного ладу і захоплення державної влади в Україні та дій, спрямованих на зміну меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України;
- надання матеріальної та організаційної допомоги учасникам бойового блоку «ДНР» та «ЛНР» для забезпечення їх протиправної діяльності;
- забезпечення учасників «ДНР» та «ЛНР» транспортом, символікою, агітаційними та іншими необхідними матеріалами.
На учасників силового блоку, відповідно до плану спільних злочинних дій, покладались наступні обов'язки:
- систематична організація та ведення збройного опору, незаконної протидії та перешкоджання виконанню службових обов'язків співробітниками правоохоронних органів України і військовослужбовцями Збройних Сил України;
- організація у групи осіб, які є прихильниками злочинної діяльності учасників «ДНР» та «ЛНР», озброєння зазначених осіб та керівництво їхніми діями, з метою опору представникам державної влади та унеможливлення припинення злочинної діяльності правоохоронними органами та Збройними Силами України;
- створення не передбачених законом збройних формувань та участь у їх діяльності;
- вербування нових учасників до складу силового блоку «ДНР» та «ЛНР» та керівництво їхніми діями;
- захоплення населених пунктів, будівель, військових частин та інших об'єктів на території Донецької та Луганської областей;
- скоєння терористичних актів та диверсій на території України;
- захоплення зброї чи заволодіння у інший спосіб боєприпасами, вибуховими речовинами, військовою технікою, транспортними засобами, а також будівництво укріплень з метою протидії діяльності осіб, задіяних у проведенні антитерористичної операції та забезпечення власної злочинної діяльності;
- викрадення осіб з метою отримання матеріальної вигоди та залякування мешканців, які підтримують діючу владу в Україні;
- силова підтримка учасників політичного блоку при проведенні незаконного референдуму на території Донецької та Луганської областей про визнання суверенітету незаконних державних утворень «ДНР» та «ЛНР», а також укріплення та охорона зайнятих ними будівель та споруд;
- вчинення дій, спрямованих на унеможливлення проведення 25 травня 2014 року позачергових виборів Президента України на території Донецької та Луганської областей;
- організація поставок зброї, боєприпасів, вибухових речовин, військової техніки та їх розподіл серед учасників терористичної організації;
- охорона полонених військовослужбовців Збройних Сил України, інших військових формувань та цивільного населення, незаконно утримуваних учасниками терористичних організацій.
На керівників блоків покладається керівництво, організація дій та контроль за діяльністю підлеглих їм співучасників злочину за допомогою керівників груп, що входять до складу вказаних блоків. Основними завданнями учасників указаних терористичних організацій є насильницьке повалення конституційного ладу, захоплення державної влади в Україні, зміна меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, шляхом застосування зброї, вчинення терористичних актів - здійснення вибухів, підпалів та інших дій, які створюють небезпеку для життя та здоров'я людини, загрозу заподіяння значної майнової шкоди та настання інших тяжких наслідків.
Враховуючи викладене, «Донецька народна республіка» і «Луганська народна республіка» є стійкими об'єднаннями невизначеної кількості осіб (більше трьох), створені з метою здійснення терористичної діяльності, у межах яких здійснено розподіл функцій, встановлено правила поведінки, обов'язкові для цих осіб під час підготовки і вчинення терористичних актів, а тому у відповідності до ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» є терористичними організаціями.
7 квітня 2014 року, за поданням керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України, погодженим із Головою Служби безпеки України, на території Донецької і Луганської областей розпочато проведення антитерористичної операції (далі - АТО).
13 квітня 2014 року, через посилення сепаратистських виступів та захоплення державних установ на сході України, виконуючий обов'язки Президента України Указом від 14 квітня 2014 року № 405/2014 затвердив рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України», та Україною розпочато на території Донецької та Луганської областей широкомасштабну АТО із залученням Збройних Сил України та інших військових формувань.
Визнання Верховною Радою України «Донецької народної республіки» і «Луганської народної республіки» терористичними організаціями, як і численні злочини вчинені їх представниками, знайшли своє відображення у Заяві Верховної Ради України «Про трагічну загибель людей внаслідок терористичного акту над територією України», схваленій постановою Верховної Ради України від 22 липня 2014 року № 1596-VII, Заяві Верховної Ради України «Щодо протидії поширенню підтримуваного Російською Федерацією міжнародного тероризму», схваленій постановою Верховної Ради України від 22 липня 2014 року № 1597-VII, Зверненні Верховної Ради України до Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, національних парламентів держав - членів ЄС, США, Канади, Японії та Австралії щодо масового розстрілу людей під Волновахою в Україні, затвердженому постановою Верховної Ради України від 14 січня 2015 року № 106-VIII, Заяві Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», схваленій постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року №337-VIII.
Отже, Верховною Радою України, як єдиним законодавчим органом державної влади, констатовано віднесення «ДНР» і «ЛНР» до терористичних організацій, а відповідних осіб, які забезпечують їх функціонування, як учасників терористичної організації.
Відповідно до положень Європейської конвенції про боротьбу з тероризмом від 27 січня 1977 року № ETSN90, Протоколу, що вносить зміни до зазначеної конвенції від 15 травня 2003 року № ETSN190, Резолюції Ради Безпеки ООН від 28 вересня 2001 року № 1373 по боротьбі з тероризмом, Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму від 16 травня 2005 року, терористична організація виділена як вид злочинної організації за спеціальною метою - здійснення терористичної діяльності.
Водночас, відповідно до Закону України «Про боротьбу з тероризмом» терористична діяльність - діяльність, яка охоплює: планування, організацію, підготовку та реалізацію терористичних актів; підбурювання до вчинення терористичних актів, насильства над фізичними особами або організаціями, знищення матеріальних об'єктів у терористичних цілях; організацію незаконних збройних формувань, злочинних угруповань (злочинних організацій), організованих злочинних груп для вчинення терористичних актів, так само як і участь у таких актах; вербування, озброєння, підготовку та використання терористів; пропаганду і поширення ідеології тероризму; фінансування та інше сприяння тероризму.
Терористичні організації створюються для вчинення діянь, передбачених частинами 1-3 ст. 258 КК України, а також інших злочинів терористичної спрямованості, тобто діянь, направлених на залякування населення з метою спонукання держави, міжнародної організації, фізичної чи юридичної особи до прийняття чи відмови від прийняття будь-якого рішення. При цьому, злочини терористичної організації відрізняються від інших споріднених злочинів саме фактором цілеспрямованості залякування населення як засобу досягнення поставленої мети.
Враховуючи вищевикладене, «ДНР» і «ЛНР» містять усі необхідні ознаки терористичної організації, мають стабільний склад лідерів, які підтримують між собою тісні стосунки, централізоване підпорядкування учасників політичного та силового блоків лідерам організацій, а також план злочинної діяльності та чіткий розподіл функцій учасників щодо його досягнення.
Виходячи із системного аналізу положень ст. 28 КК України та ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» терористична організація за своєю правовою природою є одним із різновидів стійких злочинних об'єднань. Установлення наявності чи відсутності у певної групи чи організації ознак такого об'єднання та визначення його виду належить до повноважень суду при ухваленні вироку про притягнення до кримінальної відповідальності фізичних осіб за участь у злочинному об'єднанні, оскільки такі ознаки є обов'язковими елементами складу відповідних злочинів.
Для підтримки підконтрольних терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР» представники влади РФ створили іррегулярні незаконні збройні формування. Указані збройні формування систематично підкріплювалися найманцями з РФ, у тому числі з числа звільнених у запас військовослужбовців ЗС РФ, а також постачанням зброї і військової техніки, у тому числі танки, артилерійські системи, протитанкові засоби та зенітно-ракетні комплекси, що постачались РФ на територію України.
Учасниками терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР» за підтримки незаконних збройних формувань, озброєних банд, груп найманців, у тому числі засланих в Україну з РФ, а також розвідувально-диверсійних груп, які очолювали офіцери ГУ ГШ ЗС РФ, шляхом вчинення терористичних актів, захоплення адміністративних будівель і ключових об'єктів інфраструктури, актів застосування збройної сили проти держави України, а також інших злочинів, здійснено окупацію частини території Донецької та Луганської областей та взято під контроль частину державного кордону України в указаних областях. Керівники терористичних організацій «Донецька народна республіка» і «Луганська народна республіка» за сприяння та координації представників влади РФ провели фіктивні референдуми про відокремлення Донецької і Луганської областей від України та проголошення їх незалежними «державами».
Усвідомлюючи, що законні дії сил АТО по припиненню діяльності терористичних організацій та відновленню конституційного правопорядку на території України ставлять під загрозу реалізацію їх злочинного плану, представники влади РФ залучили до його виконання не лише терористичні організації та іррегулярні збройні формування, а й регулярні підрозділи ЗС РФ, які здійснювали ракетно-артилерійські обстріли, а також збройні напади на підрозділи і позиції сил АТО з території РФ. Зокрема, 22 червня 2014 року диверсійно-розвідувальною групою ЗС РФ із застосуванням мінометів, гранатометів та стрілецької зброї обстріляно колону підрозділу ІНФОРМАЦІЯ_2 на перехресті доріг Біловодськ-Чугінка-Розквіт.
05 липня 2014 року диверсійно-розвідувальною групою ЗС РФ, яка рухалася на двох маломірних плавзасобах з боку РФ, в Азовському морі здійснено мінометний обстріл підрозділів « ІНФОРМАЦІЯ_3 » і « ІНФОРМАЦІЯ_4 » ІНФОРМАЦІЯ_5 .
11 липня 2014 року з території РФ із реактивної системи залпового вогню БМ-21 «Град» здійснено обстріл підрозділу тактичного угрупування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » в районі населеного пункту Зеленопілля.
У травні-липні 2014 року силами АТО взято під контроль приблизно 70 відсотків території Донецької та Луганської областей, звільнено від учасників терористичних організацій значну кількість міст і населених пунктів та забезпечено контроль за основними транспортними комунікаціями. При цьому місто Луганськ, місто Горлівка Донецької області та частково місто Донецьк були блоковані. Враховуючи указані успіхи сил АТО, з метою перешкодити їм відновити контроль над державним кордоном України в Донецькій і Луганській областях, представники влади РФ прийняли рішення про необхідність вторгнення регулярних підрозділів ЗС РФ на територію Донецької області.
Упродовж 7-11 серпня 2014 року здійснено посилення угруповання ЗС РФ уздовж Державного кордону України, яке нараховувало до 32 батальйонно-тактичних груп (далі - БТГр) та 3 ротно-тактичних груп (далі - РТГр). Чисельність особового складу становила не менше 45 100 осіб, танків - до 160 одиниць, БМП та БТР - до 1 360 одиниць, артилерії - до 350 одиниць, РСЗВ - до 130 одиниць, бойових літаків -192 одиниці, вертольотів - 137 одиниць.
24 серпня 2014 року військовослужбовці 331-го гвардійського парашутно-десантного полку 98-ї дивізії ПДВЗС РФ загальною кількістю близько 400 осіб у взаємодії з іншими невстановленими підрозділами ЗС РФ у складі 3-х батальйонно-тактичних груп (військовослужбовці ЗС РФ у кількості понад 3 500 осіб, у розпорядженні яких перебувало близько 60 танків, 320 БМД та БМП, 60 гармат, у т.ч. до 16 протитанкових, близько 45 мінометів), діючи на виконання злочинного наказу представників влади і ЗС РФ, з метою зміни меж території та державного кордону України шляхом ведення агресивної війни, здійснили широкомасштабне вторгнення на територію України в районі населених пунктів Побєда - Берестове Старобешевського району Донецької області та маршем просунулися в район м. Іловайськ Донецької області, де оточили підрозділи сил АТО. При цьому, з метою введення в оману сил АТО, на військовій техніці ЗС РФ було знято або замасковано тактичні знаки, які вказували на її приналежність до ЗС РФ, а замість них нанесені розпізнавальні позначки, які використовувалися силами АТО.
29 серпня 2014 року, безпосередньо під час виходу особового складу підрозділів сил АТО з оточення в районі м. Іловайськ у похідному (не бойовому) порядку за визначеним маршрутом в якості наданого представниками влади і ЗС РФ гуманітарного коридору, в районі населених пунктів Старобешево, Чумаки, Новодворське, Агрономічне, Многопілля, Червоносільське, Осикове, Новокатеринівка Донецької області, дві колони сил АТО, за наказами вищевказаних осіб, були розстріляні підрозділами ЗС РФ та учасниками терористичної організації «ДНР».
У період з літа 2014 року по листопад 2015 року для організації оперативного управління й контролю іррегулярних незаконних збройних формувань РФ та підрозділів терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР», їх забезпечення (фінансування) озброєнням, військовою технікою та іншим майном, на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей представниками влади і ЗС РФ сформовано два армійські корпуси - 1-й армійський корпус (зі складом: 5 бригад, 3 окремі полки, 8 окремих батальйонів (дивізіонів), 5 батальйонів територіальної оборони та 2 окремі роти) на окупованій території Донецької області та 2-й армійський корпус (зі складом: 4 бригади; 2 окремі полки; 6 окремих батальйонів (дивізіонів), 8 батальйонів територіальної оборони, 2 окремі роти) на окупованій території Луганської області, які укомплектовувалися за рахунок підрозділів учасників терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР» та регулярних військ ЗС РФ. Незаконні збройні формування терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР», і регулярні незаконні збройні формування РФ та військовослужбовці ЗС РФ чинять збройний опір Україні у відновленні територіальної цілісності та забезпеченні правопорядку, при цьому учасники політичного блоку вказаних терористичних організацій, за підтримки та сприяння представників влади РФ під виглядом органів державної влади, створили окупаційні адміністрації Російської Федерації, які забезпечують подальшу окупацію та здійснюють управління вказаними територіями на місцевому рівні. З огляду на викладене, між державами РФ та Україна з 20 лютого 2014 року триває збройний конфлікт міжнародного характеру.
Частиною 2 статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року № 1207-VII констатовано, що тимчасова окупація території України розпочалася 20 лютого 2014 року.
Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18 січня 2018 року № 2268-VIII визначено, що збройна агресія Російської Федерації розпочалася з неоголошених і прихованих вторгнень на територію України підрозділів збройних сил та інших силових відомств Російської Федерації, а також шляхом організації та підтримки терористичної діяльності; Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації, що складаються з регулярних з'єднань і підрозділів, підпорядкованих Міністерству оборони Російської Федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам Російської Федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією, а також за допомогою окупаційної адміністрації Російської Федерації, яку складають її державні органи та структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та підконтрольні Російській Федерації самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України.
З листопада 2021 року представники влади та ЗС РФ, з метою підготовки до повномасштабного нападу на Україну, організували перекидання підрозділів ЗС та інших військових формувань РФ до кордонів України, що пояснювалося запланованими спільними російсько-білоруськими навчаннями «Союзна рішучість-2022», які розпочалися 10 лютого 2022 року.
Станом на 8 лютого 2022 року вздовж усього кордону з Україною з боку РФ, Республіки Білорусь та тимчасово окупованих територій України зосереджено 140 тис. військових РФ, включаючи повітряний та морський компонент.
З метою створення приводів для ескалації воєнного конфлікту і здійснення спроби виправдання своєї агресії перед громадянами Російської Федерації та світовою спільнотою, представниками влади та ЗС РФ розроблено окремий план, який передбачав вчинення дій, спрямованих на введення в оману і залякування громадян РФ та мешканців тимчасово окупованих територій України, а також вчинення провокацій, які полягали у імітації нападів і вогневих ударів, вчинених нібито підрозділами ЗС України по території РФ та тимчасово окупованим територіям України.
Одночасно із зазначеним передбачалося визнання керівництвом РФ «Донецької народної республіки» і «Луганської народної республіки» незалежними державами та отримання від них звернення з запитом про надання військової підтримки, яка викликана нібито агресією Збройних Сил України.
На виконання зазначених намірів, 15 лютого 2022 року Державна Дума Російської Федерації звернулася до Президента Російської Федерації з проханням визнати незалежність «самопроголошених Донецької та Луганської народних республік».
18 лютого 2022 року керівниками російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей повідомлено про проведення евакуації місцевого населення тимчасово окупованих територій України до Ростовської області, що пояснювалося вигаданими застереженнями про те, що Збройні Сили України мають намір атакувати тимчасово окуповані території та здійснити їх силове повернення під контроль України.
19 лютого 2022 року вказаними особами було оголошено так звану загальну мобілізацію жителів тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей.
21 лютого 2022 року керівники російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей звернулися до Президента Російської Федерації з проханням визнати незалежність так званих Донецької та Луганської народних республік.
В цей же день, Президент Російської Федерації скликав позачергове засідання Ради безпеки Російської Федерації, де обговорено питання щодо доцільності визнання незалежності Донецької та Луганської народних республік.
Службові особи з числа вищого керівництва РФ, які входять до складу Ради безпеки РФ, публічно підтримали звернення Державної думи РФ та заявили про необхідність визнання Президентом РФ незалежності «Донецької народної республіки» та «Луганської народної республіки». Цього ж дня Президент Російської Федерації підписав указ про визнання незалежності Донецької народної республіки та Луганської народної республіки.
22 лютого 2022 року Президент Російської Федерації підписав з керівниками російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей договори про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу, які в той же день ратифіковані Державною думою та Радою Федерації РФ.
В цей же день Президент Російської Федерацію, реалізуючи злочинний план, з метою надання видимості законності дій по нападу на Україну, направив до Ради Федерації РФ звернення про використання Збройних Сил РФ за межами РФ, яке було задоволено.
23 лютого 2022 року керівники російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей звернулися до Президента Російської Федерації з проханням надати допомогу у відбитті надуманої ними воєнної агресії «українського режиму щодо населення» так званих Донецької та Луганської народних республік.
24 лютого 2022 року о 5 годині Президент Російської Федерації оголосив про своє рішення почати військову операцію в Україні. В подальшому, цього ж дня Збройними Силами РФ, які діяли за наказом керівництва РФ і ЗС РФ, віроломно здійснено пуск крилатих та балістичних ракет по аеродромам, військовим штабам і складам ЗС України, а також підрозділами ЗС та інших військових формувань РФ здійснено широкомасштабне вторгнення на територію суверенної держави Україна.
У період з 5 години 24 лютого 2022 року та щонайменше до
04 квітня 2022 року (включно) підрозділи ЗС та інших військових формувань РФ здійснюють спроби окупації українських міст, які супроводжуються бойовим застосуванням авіації, артилерійськими та ракетними ударами, а також застосуванням броньованої техніки та іншого озброєння. При цьому вогневі удари здійснюються по об'єктам, які захищені нормами міжнародного гуманітарного права. Зазначені дії призвели до загибелі людей, у тому числі дітей, та інших тяжких наслідків у вигляді отримання людьми тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості та заподіяння матеріальних збитків у вигляді знищення будівель, майна та інфраструктури.
Депутат Державної Думи Федеральних Зборів РФ ОСОБА_8 , будучи представником влади РФ, уповноваженим приймати участь у засіданнях палати і голосувати за прийняття поставлених на голосування актів та інших питань, серед яких питання ратифікації міжнародних договорів Російської Федерації, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб з іншими депутатами та представниками влади і ЗС Російської Федерації, усвідомлюючи явну злочинність власних дій та, передбачаючи можливість настання тяжких наслідків, у тому числі загибелі людей, зокрема й цивільного населення, розуміючи, що він порушує встановлений ст.ст. 1-3, 68 Конституції України державний устрій та порядок, посягає на суверенітет та територіальну цілісність України, з метою зміни меж її території та розширення впливу РФ, з мотивів перешкоджання Євроінтеграційному курсу розвитку України, відновлення контролю Російської Федерації над політичними та економічними процесами в Україні, усвідомлюючи, що інші співучасники діють всупереч вимогам пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року, порушують принципи Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року та вимоги частини 4 статті 2 Статуту ООН та Декларації Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (ХХV), від 21.12.1965 № 2131 (ХХ), від 14.12.1974 № 3314 (ХХIХ), ст. 1-3, 68 Конституції України, 22 лютого 2022 року, за адресою Російська Федерація,
м. Москва, вул. Охотний ряд, буд. 1, прийняв участь у засіданні Державної Думи Федеральних Зборів РФ, де підтримав ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званою Донецькою народною республікою та Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званою Луганською народною республікою, у такий спосіб ОСОБА_8 , будучи представником влади, за попередньою змовою групою осіб, вчинив умисні дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, які призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків. Зазначені рішення Державної думи Федеральних Зборів РФ були частиною злочинного плану, так як сам факт їх існування використовувався при створенні приводів для ескалації воєнного конфлікту і був спробою виправдання агресії перед громадянами Російської Федерації та світовою спільнотою.
Дії РФ призвели до тяжких наслідків у вигляді загибелі людей, у тому числі дітей, отримання ними тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості та заподіяння матеріальних збитків у вигляді знищення будівель, майна та інфраструктури.
В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 просить вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29.01.2025 року скасувати та ухвалити новий вирок, яким виправдати ОСОБА_8 та закрити кримінальне провадження.
Апелянт вказує, що посилання сторони обвинувачення на сторінки мережі інтернет неможливо перевірити на законність та допустимість доказів, однак суд дійшов висновку, що такі кримінальні правопорушення вчинені ОСОБА_8 .
Вважає, що суд першої інстанції неправомірно взяв до уваги відеоматеріали та скріншоти екранів мережі інтернет сторінок та робочого комп'ютера, на якому здійснювалося збирання та аналіз доказів причетності обвинуваченого ОСОБА_8 до інкримінованих йому правопорушень, оскільки такі докази не є отримані із первинних джерел інформації, є можливість їх фабрикації та неможливість їх перевірки у встановленому кримінально-процесуальному законодавстві України.
Обвинувачений ОСОБА_8 в судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи, шляхом опублікування оголошення про виклик на офіційному веб-сайті судової влади України, а також шляхом розміщення повістки у виданні «Урядовий кур'єр». Відповідно до ст.405 КПК України неявка обвинуваченого, який належним чином повідомлений про день та час розгляду справи, не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, в судових дебатах захисника ОСОБА_7 , який підтримав подану апеляційну скаргу, просить її задовольнити, в судових дебатах прокурора, який заперечив апеляційну скаргу адвоката, вважає вирок суду законним та обґрунтованим, просить його залишити без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення в межах апеляційних скарг.
Відповідно до положень статей 7, 9 КПК України зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження. Під час кримінального провадження суд зобов'язаний неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства, практики Європейського суду з прав людини.
Згідно ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Необхідність застосування належної правової процедури, чого вимагають завдання кримінального провадження, зазначені у ст. 2 КПК України в частині охорони прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, якими, зокрема, є підозрюваний, обвинувачений, безумовно, повинні дотримуватися і при здійсненні спеціального досудового розслідування та спеціального судового розгляду (ч. 1 ст. 297-1, ч. 3 ст. 323 КПК України).
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, тобто ухвалене з дотриманням вимог кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу, з наведенням належних та достатніх мотивів і підстав його ухвалення.
Колегія суддів вважає, що вказані вимоги кримінального процесуального закону судом першої інстанції дотримані.
Судовий розгляд кримінального провадження як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції щодо ОСОБА_8 проведено у відсутності обвинуваченого, оскільки провадження за його обвинуваченням здійснено в порядку спеціального судового провадження (in absentia), з дотриманням вимог КПК України про належне повідомлення його про час та місце судового розгляду шляхом опублікування судового виклику у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження - «Урядовий кур'єр» та на офіційному веб-сайті Судової влади.
Інститут спеціального кримінального провадження повністю узгоджується з нормами міжнародного права та практикою Європейського суду з прав людини.
Резолюцією Комітету Міністрів Ради Європи № (75)11 від 19.01.1973 встановлено, що процедура заочного розгляду (trial in absentia) не порушує права обвинуваченого як на справедливий розгляд, так і на присутність i при розгляді його справи. У ній сформульовані умови та мінімальний перелік правил заочного розгляду, якими повинні користуватися держави-члени Ради Європи при розгляді справи за відсутності підсудного.
3 цього приводу Комітетом Міністрів Ради Європи також надано Рекомендації № R (87) 18 від 17.09.1987 «Про спрощення кримінального судочинства», згідно ч. 3 п. б розділу III яких держави-члени повинні розглянути питання про надання своїм судам можливості, хоча б у випадках нетяжких злочинів та з урахуванням можливої міри покарання, слухати справи та виносити за ними рішення за відсутності обвинуваченого за умови, що його було належним чином поінформовано про дату слухань та про його право мати адвоката чи іншу особу, яка представляє його інтереси.
Сформована практика Європейського суду з прав людини з даного питання вказує: «Той факт, що судове засідання проводиться за відсутності підсудного не є саме по собі порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому відмова в доступі до правосуддя має місце, коли особа, засуджена заочно, не має можливості, в подальшому, досягти нового судового рішення стосовно обґрунтованості обвинувачення за фактичними та юридичними підставами після того, як воно було заслухано, якщо не встановлено, що вказана особа відмовилась від права на захист та на явку в суд, чи мав місце намір ухилитись від правосуддя». Відповідні позиції Суду викладені, зокрема, у справах «Да Лус Домінгеш Ферейра проти Бельгії» (№ 50049/99, п. 54), «Меденіца проти Швейцарії» (№ 20491/92, п. 54-55) «Кромбах проти Франції» (№ 29773/96), «Колоцца проти Італії» (№ 9024/80 п.30).
При цьому, інститут спеціального кримінального провадження, передбачений Кримінальним процесуальним кодексом України, передбачає можливість подання обвинуваченим, щодо якого судом ухвалено вирок за результатами спеціального судового провадження, апеляційної скарги поза межами загальних процесуальних строків, за умови надання обвинуваченим підтвердження поважності причин неприбуття на виклик, передбачених ст. 138 цього Кодексу (ч. 3 ст. 400 КПК України).
Так, однією з умов здійснення спеціального судового провадження є здійснення спеціального досудового розслідування. При цьому, неявка особи більше як два рази до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду є однією з підстав здійснення спеціального досудового розслідування чи спеціального судового провадження. Разом з тим, вона не є єдиною імперативною підставою для здійснення спеціального досудового розслідування чи спеціального судового провадження, оскільки таких підстав є декілька, які обґрунтовано були зазначені в клопотанні прокурора про проведення спеціального судового провадження.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження судом першої інстанції враховано, що стороною обвинувачення під час досудового розслідування вжито заходів для повідомлення ОСОБА_8 про здійснюване щодо нього кримінального провадження, зокрема, окрім повідомлень в спосіб, передбачений вимогами КПК України шляхом публікацій в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження в газеті «Урядовий кур'єр», також публікаціями на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора, будучи повідомленим про розгляд справи, жодних клопотань, заяв, скарг не подавав, у зв'язку з чим на підставі ухвали Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 травня 2022 року судовий розгляд даного кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченого в порядку спеціального судового провадження («in absentia»), з обов'язковою участю захисника.
Крім того, підозрюваного ОСОБА_8 15.04.2022 року оголошено у регіональний, державний (міждержавний) та міжнародний розшук.
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09.05.2022 року надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК України в порядку глави 24-1 КПК України, у зв'язку із тим, що останній з метою ухилення від кримінальної відповідальності переховувався від органів слідства на території російської федерації (т.1, а.п.204-208).
Розгляд кримінального провадження судом за відсутності ОСОБА_8 здійснювався на підставі прийнятого рішення про спеціальне судове провадження відповідно до вимог кримінального процесуального закону (т.1, а.п.204-208).
При цьому положення закону щодо здійснення спеціального досудового розслідування та спеціального судового провадження не визнані неконституційними і є такими, що узгоджуються зі стандартами, визначеними в Резолюції (75) 11 Комітету Міністрів Ради Європи щодо критеріїв, які регламентують провадження, що здійснюється за відсутності обвинуваченого.
Подальше спеціальне судове провадження здійснювалося з дотриманням вимог ст. 323 КПК України, за участю захисника ОСОБА_7 з повідомленням обвинуваченого шляхом направлення йому повідомлення про підозру, а також повісток про виклик за відомою робочою адресою на електрону пошту та публікації інформації про судові засідання в газеті «Урядовий кур'єр» та на порталі судової влади в мережі Інтернет.
Крім того, повідомлення про підозру ОСОБА_8 було перекладено на російську мову.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 297-5 КПК України оголошення про виклик обвинуваченого до суду публікувалися на офіційному сайті засобу масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження «Урядовий кур'єр» за посиланням, а також на офіційному веб-сайті Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.
Судовий розгляд здійснювався за відсутності обвинуваченого ОСОБА_8 в спеціальному судовому провадженні, рішення про проведення якого було прийняте з урахуванням тих обставин, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 110 КК України, знає про розпочате щодо нього кримінальне провадження, однак перебуває на території російської федерації з метою ухилення від кримінальної відповідальності (спеціальне судове провадження (in absentia), з дотриманням вимог КПК України про належне повідомлення його про час та місце судового розгляду шляхом опублікування судового виклику у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження - «Урядовий кур'єр» та на офіційному веб-сайті Судової влади.
Суд першої інстанції з об'єктивних причин не зміг допитати ОСОБА_8 в процесуальному статусі обвинуваченого під час розгляду кримінального провадження по суті.
При цьому, захист обвинуваченого ОСОБА_8 за призначенням здійснював фахівець в галузі права - адвокат ОСОБА_7 , як під час спеціального досудового розслідування, так і під час спеціального судового провадження.
Таким чином, у цьому кримінальному провадженні суд першої інстанції врахував специфіку спеціального судового провадження (ч. 3 ст. 323 КПК України), зберігаючи неупередженість та безсторонність під час розгляду справи приділив особливе значення охороні прав і законних інтересів обвинуваченого як учасника кримінального провадження, яке відбувалося за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням усіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням установлених законом особливостей, які вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, а отже, поріг вимогливості до доказування в такому випадку підвищений.
Отже, зважаючи на специфіку судового провадження (in absentia), колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції були вжиті прямо передбачені кримінальним процесуальним законом заходи щодо інформування обвинуваченої особи про здійснення кримінального провадження шляхом публікації відповідної інформації в ЗМІ та мережі Інтернет, однак забезпечити явку обвинуваченого до суду вжитими заходами не вдалося. З моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження обвинувачений вважається належним чином ознайомленим з її змістом.
Перевіркою матеріалів провадження встановлено, що висновки суду першої інстанції щодо доведеності вини ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК України, а саме умисних дій, вчинених з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, особою, яка є представником влади, за попередньою змовою групою осіб, які призвели до загибелі людей або інших тяжких наслідків, за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та підтверджуються доказами, які були досліджені під час судового розгляду та оцінені судом у відповідності до вимог ст. 94 КПК України.
Так, вина ОСОБА_8 у скоєнні інкримінованого злочину підтверджується доказами, які були безпосередньо досліджені судом першої інстанції, а саме:
- даними рапорта заступника начальника першого відділу управління нагляду та інформаційно-аналітичної роботи у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених на тимчасово окупованих територіях у Донецькій і Луганській областях та в умовах збройного конфлікту, Департаменту нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту ОСОБА_14 від 09 березня 2022 року, з якого вбачається, що Головним слідчим управлінням Служби безпеки України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42022000000000333 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 110 КК України. Процесуальне керівництво досудовим розслідуванням в указаному кримінальному провадженні здійснюють прокурори Департаменту нагляду кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах збройно конфлікту. Під час здійснення досудового розслідування в указаному провадженні встановлено, що у лютому 2022 року представники влади Російської Федерації, діючи за попередньою змовою групою осіб між собою та з іншими особами, вчинили комплекс взаємоузгоджених умисних дій з метою зміни меж території України порушення порядку, встановленого Конституцією України, спрямовані на незаконне визнання так званих «ДНР» та «ЛНР» в якості начебто суверенних і незалежні держав, а також прийняли 22.02.2022 року рішення про дружбу, співпрацю і взаємодопомогу між РФ і так званими «ДНР» і «ЛНР»;
- копією витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань за №22022000000000080, відповідно до якої 10 березня 2022 року до ЄРДР внесено відомості за фактом: «У лютому 2022 року депутати Державної Думи Російської Федерації ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_8 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 , ОСОБА_52 , ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_55 , ОСОБА_56 , ОСОБА_57 , ОСОБА_58 , ОСОБА_59 , ОСОБА_60 , ОСОБА_61 , ОСОБА_62 , ОСОБА_63 , ОСОБА_64 , ОСОБА_65 , ОСОБА_66 , ОСОБА_67 , ОСОБА_68 , ОСОБА_69 та інші, діючи за передньою змовою групою осіб між собою та з іншими особами, вчинили комплекс взаємоузгоджених умисних дій з метою зміни меж території України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, спрямовані на незаконне визнання так званих «ДНР» та «ЛНР» в якості начебто суверенних і незалежних держав, а також прийняли рішення про дружбу, співпрацю і взаємну допомогу між РФ і так званими «ДНР» і «ЛНР». Вказані злочинні дії призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків». Вказані злочинні дії кваліфіковані за ч.3 ст.110 КК України;
- копією витягу з ЄРДР, номер кримінального провадження 42022000000000333, відповідно до якого 22.02.2022 року до ЄРДР внесено відомості за фактом: «У лютому 2022 року представниками влади Російської Федерації, діючи за попередньою змовою групою осіб між собою та з іншими особами, вчинили комплекс взаємоузгоджених умисних дій з метою зміни меж території України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, спрямовані на незаконне визнання так званих «ДНР» та «ЛНР» в якості начебто суверенних і незалежних держав. Вказані злочинні дії кваліфіковані за ч.2 ст.110 КК України». Крім того, 08 березня 2022 року до ЄРДР внесено відомості за фактом: «У лютому 2022 року депутати Державної Думи Російської Федерації та інші, діючи за попередньою змовою групою осіб, між собою та іншими особами, вчинили комплекс взаємоузгоджених дій з метою зміни меж території України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, спрямовані на незаконне визнання так званих «ДНР» та «ЛНР» в якості начебто суверенних і незалежних держав, а також прийняли рішення про дружбу, співпрацю і взаємну допомогу між РФ і так званими «ДНР» і «ЛНР». Вказані злочинні дії призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків». Вказані злочинні дії кваліфіковані за ч.3 ст.110 КК України;
- копією витягу з ЄРДР, з якої вбачається, що 09.03.2022 року внесено відомості за № 42022000000000374 за фактом: «у лютому 2022 року депутати Державної Думи Російської Федерації та інші, діючи за попередньою змовою групою осіб між собою та з іншими особами, вчинили комплекс взаємоузгоджених умисних дій з метою зміни меж території України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, спрямовані на незаконне визнання так званих «ДНР» та «ЛНР» в якості начебто суверенних і незалежних держав, а також прийняли рішення про дружбу, співпрацю і взаємну допомогу між РФ і так званими «ДНР» та «ЛНР». Вказані злочинні дії призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків та кваліфіковані за ч.3 ст.110 КК України.
Відповідно до постанови прокурора про об'єднання матеріалів досудового розслідування від 10.03.2022 року, кримінальні провадження, відомості про які внесені до ЄРДР за № 42022000000000333 та за №42022000000000374 об'єднано в одне кримінальне провадження, якому присвоєно єдиний номер кримінального провадження 42022000000000333;
Як стверджує копія протоколу огляду від 10.03.2022 року з долученим до нього DVD-R диском з знімками екрану комп'ютера, а також окремим додатком - поіменним списком усіх депутатів, що брали участь в засіданні 22 лютого 2022 року, об'єктом огляду якого є сторінки у мережі інтернет за посиланням «http://vote.duma.gov.ru/vote/117112», на яких розміщена інформація, яка викладена російською мовою «Система анализа результатом голосований на заседаниях Государственной Думы". У протоколі огляду міститься інформація щодо переліку депутатів Державної Думи РФ, які брали участь у засіданні та голосували за звернення до президента РФ з проханням про визнання незалежності так знаних «ДНР» та «ЛНР». Зазначеним оглядом встановлено, що 15.02.2022 року ОСОБА_8 проголосував «За» звернення до президента РФ з проханням про визнання незалежності так званих «ДНР» та «ЛНР». Додатком до протоколу огляду є оглянутий в судовому засіданні СD-R диск, на якому міститься папка із збереженою Інтернет сторінкою, де містяться зазначені публікації. У ході огляду інформації, яка міститься на вказаному диску підтверджено відомості, які відображені у протоколі огляду від 10.03.2022 року.
У протоколі огляду міститься інформація щодо голосування депутатів Державної Думи РФ за визнання незалежності так знаних «ДНР» та «ЛНР», зокрема за законопроект №75578-8 «О ратификации Договора о дружбе, сотрудничестве и взаимной помощи между Российськой Федерацией и Донецкой Народной Республикой».
Зазначеним оглядом встановлено, що 22.02.2022 року ОСОБА_8 проголосував «За» визнання незалежності так званих ДНР і ЛНР, що також підтверджується окремим додатком - поіменним списком усіх депутатів, що брали участь в засіданні 22 лютого 2022 року. Додатком до протоколу огляду є досліджений в судовому засіданні DVD-R диск, на якому міститься папка під назвою «Результати голосування депутатів Державної Думи РФ від 22.02.2022 року ДНР» із збереженими зображеннями результатів голосування. У ході огляду публікацій підтверджено відомості, які відображені у протоколі огляду від 10.03.2022 року.
Суд першої інстанції правильно взяв до уваги копію протоколу огляду від 10.03.2022 року з долученим до нього DVD-R диском з знімками екрану комп'ютера, а також окремим додатком - поіменним списком усіх депутатів, що брали участь в засіданні 22 лютого 2022 року, об'єктом огляду якого є сторінки у мережі інтернет за посиланням «http://vote.duma.gov.ru/vote/117237», на яких розміщена інформація, яка викладена російською мовою «Система анализа результатом голосований на заседаниях Государственной Думы. Справка о результатах голосования по вопросу: О проекте федерального закона №75577-8 «О ратификации Договора о дружбе, сотрудничестве и взаимной помощи между Росийской Федерацией» и Луганской Народной Республикой».
У протоколі огляду міститься інформація щодо голосування депутатів Державної Думи РФ за визнання незалежності так знаних «ДНР» та «ЛНР», зокрема за законопроект №75577-8 «О ратификации Договора о дружбе, сотрудничестве и взаимной помощи между Российськой Федерацией и Луганской Народной Республикой».
Зазначеним оглядом встановлено, що 22.02.2022 року ОСОБА_8 проголосував «За» визнання незалежності так званих ДНР і ЛНР, що також підтверджується окремим додатком - поіменним списком усіх депутатів, що брали участь в засіданні 22 лютого 2022 року. Додатком до протоколу огляду є досліджений в судовому засіданні DVD-R диск, на якому міститься папка під назвою «Результати голосування депутатів Державної Думи РФ від 22.02.2022 року ЛНР» із збереженими зображеннями результатів голосування. У ході огляду публікацій підтверджено відомості, які відображені у протоколі огляду від 10.03.2022 року.
Як стверджує копія протоколу огляду від 31.03.2022 року з долученим до нього DVD-R дисками з відеозаписами та знімками екрану комп'ютера, об'єктом огляду якого є інформація у всесвітній мережі «Інтернет», а саме: 1. голосування «Про звернення депутатами Державної Думи РФ до Президента РФ про визнання незалежних так званих ДНР і JIHP», 15.02.2022; 2. голосування щодо проекту федерального закону №75577-8 «Про ратифікацію Договору про дружбу, співпрацю і взаємну допомогу між РФ і JIHP» і проекту федерального закону №75578-8 «Про ратифікацію Договору, про дружбу, співпрацю і взаємну допомогу між РФ і ДНР», що міститься за посиланням «http://duma.gov.ru//».
В ході огляду розміщеної інформації на сайті «Государственная Дума» натиснувши на заголовок «Фото и Видео», а, в подальшому, «Пленарные заседания», виявлено відеозаписи пленарних засідань, які публікуються на даному сайті.
В ході огляду відеозапису під назвою «Пленарное заседание 15.02.2022 (12:00-16:55)» встановлено, що на відеозаписі зафіксовано: з 08 хвилини 55 секунд по 01 годину 23 хвилини 32 секунди відеозапису, Депутати Державної Думи Федеральних зборів РФ обговорювали проекти постанов Державної Думи, що винесені на альтернативне голосування під номерами 2.1 (Проект голосування Державної Думи №58243-8 «Про звернення до президента РФ щодо визнання незалежності так званих ДНР та JIHP») та 2.2 (Проект голосування Державної Думи №70489-8 «Про звернення до президента РФ щодо визнання незалежності так званих ДНР та ЛНР»).
У даному відеозаписі починаючи з 1 години 23 хвилини Головою Державної Думи Російської Федерації ОСОБА_70 винесено на голосування зазначені проекти.
В голосуванні за проект постанови під номером 2.1., яке було висунуте на голосування від фракції Державної Думи Федеральних зборів Російської Федерації - КПРФ, а саме: проект постанови Державної Думи №58243-8 «Об обращении Государственной Думы Федерального Собрания Российской Федерации "К Президенту Российской Федерации ОСОБА_10 о необходимости признания Донецкой Народной Республики и Луганской Народной Республики", взяло участь 368 депутатів Державної Думи РФ. З них 351 проголосували - за, 16 - проти і 1 - утримався, 82 - не брали участі/не голосували.
В голосуванні за проект постанови під номером 2.2., яке було висунуте на голосування фракцією Державної Думи Федеральних зборів Російської Федерації - «Единая Россия», а саме: проект постанови Державної Думи №70489-8 «Об обращении Государственной Думы Федерального Собрания Российской Федерации "К Президенту Российской Федерации ОСОБА_10 о необходимости признания Донецкой Народной Республики и Луганской Народной Республики", взяло участь 310 депутатів Державної Думи РФ та всі 310 депутатів проголосували - за.
З метою перевірки прийняття проекту постанови №58243-8 «Об обращении Государственной Думы Федерального Собрания Российской Федерации «К Президенту Российской Федерации ОСОБА_10 о необходимости признания Донецкой Народной Республики и Луганской Народной Республики", винесене на голосування від фракції КПРФ, було здійснено перехід за посиланням «https://sozd.duma.gov.ru/bill/58243-8», яке направляє на сайт «Система обеспечения законодательной деятельности» та виявлено, що зазначений проект було прийнято 15.02.2022. З метою перегляду інформації за пунктом 2 здійснено перегляд відеозапису з назвою «Пленарное заседание 22.02.2022 (12:00-17:00)».
Натиснувши на дане пленарне засідання, тривалістю 5 годин 02 хвилини 04 секунди, виявлено, що з 05 хвилини 30 секунд по 1 годину 32 хвилини 42 секунди даного відеозапису, Депутати Державної Думи Федеральних зборів Російської Федерації обговорювали, а, в подальшому, голосували за питання під номером 2, а саме: проект федерального закону №75578-8 «Про ратифікацію дружбу, співпрацю і взаємну допомогу між РФ і ДНР» тa питання під номером 3 а саме: проект федерального закону №75577-8 «Про ратифікацію Договору про дружбу, співпрацю і взаємну допомогу між РФ і JIHP».
У засіданні та голосуванні за проект постанови під номером 2, а саме: проект федерального закону №75577-8 «Про ратифікацію Договору про дружбу, співпрацю і взаємну допомогу між РФ і ДНР», взяло участь 400 депутатів Державної Думи РФ, з них 400 депутатів проголосували - за, 0 - проти і 0 - утримались, 50 - не брали участі/не голосували.
У засіданні та голосуванні за проект постанови під номером 3, а саме: проект федерального закону №75577-8 «Про ратифікацію Договору про дружбу, співпрацю і взаємну допомогу між РФ і JIHP», взяло участь 400 депутатів Державної Думи РФ, з них 399 депутатів проголосували - за, 0 - проти і 0 - утримались, 51 - не брали участі/не голосували.
В подальшому, Голова Державної Думи Федеральних зборів Російської Федерації ОСОБА_71 сказав наступне: «Уважаемые коллеги, мы с вами рассмотрели 2-й и 3-й вопросы нашей повестки. Законопроекты направляются в Совет Федерации для рассмотрения нашими коллегами - сенаторами, ну а дальше судьбу законов о ратификации определит президент. Всех, коллеги, поздравляем!».
Додатками до протоколу огляду є досліджені в судовому засіданні DVD-R диски із копією відеозаписів голосування депутатів Державної Думи РФ « Про звернення Державної Думи Федеральних зборів РФ до Президента РФ «Про визнання незалежності Донецької народної республіки та Луганської народної республіки» від 15.02.2022 та копією відеозапису голосування депутатів Державної Думи РФ щодо проекту федерального закону №75577-8 «Про ратифікацію договору про дружбу, співпрацю та взаємну допомогу між Російською Федерацією та Луганською народною республікою» і проекту федерального закону №75578-8 «Про ратифікацію договору про дружбу, співпрацю та взаємну допомогу між Російською Федерацією та Донецькою народною республікою».
Як стверджує копія протоколу огляду від 27.03.2022 року з долученими до нього знімками екрану комп'ютера, об'єктом огляду якого є інформація у всесвітній мережі «Інтернет» щодо вторгнення Російської Федерації в Україну за посиланням «https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D1%81%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%0%B5_%D0%B2%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%B3%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%B2_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%83_(2022)».
За вказаним посиланням міститься інформація про Російське вторгнення в Україну 2022 року. Інформація розділена на розділи: «Підготовка до вторгнення», «Передбачення війни», «Хід війни», «Лютий», «Березень», «Офіційна влада», «Релігійні організації», «Реакція в Росії», «Прибічники війни», «Противники війни», «Реакція та участь Білорусі», «Міжнародна реакція на російське вторгнення в Україну 2022 року», «Протести проти війни», «Інші реакції», «Втрати сторін», «Оцінки та прогнози», «Наслідки», «Переговори».
Під час огляду публікації підтверджено факт розміщення в мережі Інтернет фотографій та тексту про наслідки російського вторгнення, вчинення військових злочинів та геноциду з боку РФ, бомбардування військами РФ житлових кварталів та критичної інфраструктури, наслідки російського вторгнення до міста Маріуполь, м. Сєвєродонецьк Луганської області та інших, ракетних ударів збройними силами РФ по території України.
З копії протоколу огляду від 31.03.2022 року з долученими до нього знімками екрану робочого комп'ютера вбачається, що об'єктом огляду є інформація у всесвітній мережі «Інтернет» за посиланням « ІНФОРМАЦІЯ_6 », на якому розміщена постанова Верховної ради України « Про Звернення Верховної Ради України до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором», № 129-VIII від 27.01.2015.
Вказаною постановою Верховна Рада України постановила: «1. Затвердити Звернення Верховної Ради України до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи. Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором. 2. Доручити Голові Верховної Ради України невідкладно направити текст Звернення до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу. 3. Ця Постанова набирає чинності з дня її прийняття. Голова Верховної Ради України ОСОБА_72 м. Київ 27 січня 2015 року № 129-VIII». Вказаною постановою Верховна Рада України постановила: «1. Затвердити Звернення Верховної Ради України до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи. Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором. 2. Доручити Голові Верховної Ради України невідкладно направити текст Звернення до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу. 3. Ця Постанова набирає чинності з дня її прийняття. Голова Верховної Ради України ОСОБА_72 м. Київ 27 січня 2015 року № 129-VIII».
Відповідно до копії протоколу огляду від 06.04.2022 року з долученими до нього знімками екрану робочого комп'ютера- об'єктом огляду є інформація у всесвітній мережі «Інтернет» за посиланням « ІНФОРМАЦІЯ_7 ».
В ході огляду розміщеної інформації на сайті «Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України», виявлено публікацію, яка розміщена ІНФОРМАЦІЯ_8 о 22:59 год. з назвою « ОСОБА_73 : «росія за все заплатить! - підрахунки вже почалися». Натиснувши на дану публікацію виявлено наступне: «За 40 днів повномасштабного вторгнення росія нанесла Україні безпрецедентних втрат та збитків. Найболючіші та непоправні - людські життя, їх ми ніколи не пробачимо, запевнила Віцепрем'єр-міністр - міністр з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України ОСОБА_73 . За кожне життя прийде розплата. Разом з тим, існують і великі економічні втрати. Це сотні й тисячі знищених будинків, сотні мостів, шкіл, дитячих садочків та лікарень, аеропорти, підприємства, десятки тисяч зруйнованих доріг. «Прямі втрати фізичної інфраструктури - за підрахунками експертів Київської школи економіки, здійсненими в співпраці із Мінреінтеграції та урядовою командою в рамках проекту «Росія заплатить» - станом на 01.04.2022 склали щонайменше 68 мільярдів доларів США».
В ході огляду розміщеної інформації на сайті під назвою: «росія заплатить» за посиланням « ІНФОРМАЦІЯ_9 », виявлено, що засновники даного сайту збирають дані про матеріальну шкоду, завдану громадянам та державі внаслідок російської агресії. Ці дані потрібні українському уряду для оцінки збитків, яких зазнала держава та громадяни України внаслідок російської агресії та формування позовів до Росії у міжнародних судах про відшкодування цих збитків.
З копії протоколу огляду від 19.04.2022 року з долученими до нього знімками екранів та додатком на російській мові під назвою «Постановление Государственной Думы Федерального Собрания Росийской Федерации «К Президенту Российской Федерации ОСОБА_10 о необходимости признания Донецкой Народной Республики и Луганской Народной Республики» на 3 арк. вбачається, що об'єктом огляду є інформація розміщена на сторінці у мережі інтернет на сайті Державної Думи РФ за посиланням «http://api.duma.gov.ni/api/transcriptResolution/58243-8#2022_02_15_13_20_41», на якій розміщена інформація щодо обговорення депутатами Державної Думи РФ вищевказаного проекту.
В ході огляду встановлено, що за вищевказаним посиланням міститься, зокрема наступний текст: «Идёт голосование. Покажите, пожалуйста, результаты по пункту 2.1, по вопросу, который мы проголосовали первым. Откройте, пожалуйста. РЕЗУЛЬТАТЫ ГОЛОСОВАНИЯ (13 час. 20 мин. 41 сек.) Проголосовало за 351 чел. 78,0 % Проголосовало против 16 чел. 3,6 % Воздержалось 1 чел.0,2 % Голосовало 368 чел. Не голосовало 82 чел. 18,2 Спасибо. За - 351, против - 16, воздержался -один. Пожалуйста, откройте результаты голосования по пункту 2.2, РЕЗУЛЬТАТЫ ГОЛОСОВАНИЯ (13 час. 21 мин. 28 сек.) Проголосовало за 310 чел. 68,9 % постановление № 58243-8 "Об обращении Государственной Думы Федерального Собрания Российской Федерации "К Президенту Российской Федерации ОСОБА_10 о необходимости признания Донецкой Народной Республики и Луганской Народной Республики". Постановление будет подписано незамедлительно и направлено главе государства. (Аплодисменты.)».
Додатком до протоколу є текст постанови №743-8 ГД від 15.02.2022 року на російській мові, відповідно до якого депутати Державної Думи звертаються до ОСОБА_10 з проханням про визнання Російською Федерацією Донецької Народної Республіки та Луганської Народної Республіки в якості самостійних, суверенних та незалежних держав.
Відповідно до протоколу огляду від 30.04.2022 року з долученими до нього знімками екранів та додатками на російській мові з назвою «Договор о дружбе, сотрудничестве и взаимной помощи между Российской Федерацией и Донецкой Народной Республикой от 21 февраля 2022 года (ратифицирован Федеральным законом от 22 февраля 2022 года № 15-ФЗ, вступил в силу 25 февраля 2022 года», на 11 арк. та документ з назвою «Договор о дружбе, сотрудничестве и взаимной помощи между Российской Федерацией и Луганской Народной Республикой от 21 февраля 2022 года (ратифицирован Федеральным законом от 22 февраля 2022 года № 16-ФЗ, вступил в силу 25 февраля 2022 года», на 11 арк.
Об'єктом огляду є інформація розміщена на сторінці у мережі інтернет на сайті Даржавної Думи РФ за посиланням «http://api.duma.gov.ru/api/transcript/75578-8#2022_ 02_22_13_21_31». В ході огляду виявлено фрагмент стенограми, а саме:: «Стенограммы обсуждения законопроекта № 75578-8 «О ратификации Договора о дружбе, сотрудничестве и взаимной помощи между Российской Федерацией и Донецкой Народной Республикой», на якій зафіксовано процес обговорення та голосування Депутатами Державної Думи РФ вищевказаного законопроекта. Вказаними публікаціями підтверджується факт незаконних дій представників влади Російської Федерації, що діючи за попередньою змовою групою осіб між собою та іншими особами, домовилися про вчинення комплексу умисних дій з метою зміни меж території України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, спрямовані на незаконне визнання так званих «ДНР» та «ЛНР» як начебто суверенних і незалежних держав.
Суд правильно встановив, що винуватість ОСОБА_8 підтверджується:
- протоколом огляду від 20.03.2022 року, з долученими до нього знімками екранів інтернет сторінки Державної Думи РФ та сайту «Вікіпедія», відповідно до якого оглянуто сайт Державної думи РФ, що розташований в мережі Інтернет, за посиланням http://duma.gov.ru // та https://ru.wikipedia.org/.
У розділі «Списки Депутатов, Состав восьмого созыва - 2021», відображено інформацію відносно депутата Державної Думи восьмого скликання Федеральних Зборів РФ ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дата вступу в повноваження 19 вересня 2021 року. Відомості про обрання 12 жовтня 2021 року. Фракція Всеросійської політичної партії «Єдина Росія» (восьме скликання).
Крім того, в ході огляду інформації, що міститься на сайті «Вікіпедія», встановлено публікацію з анкетними даними, біографічними відомостями та фотозображенням ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - російський державний діяч, політик. Депутат Державної Думи Федеральних Зборів РФ. Член Комісії по правовому забезпеченню розвитку організацій оборонно-промислового комплексу РФ, член Генеральної ради партії «Єдина Росія», діючий Державний радник РФ ІІ класу;
- протоколом огляду від 15.04.2022 року, з долученими до нього знімками екрану комп'ютера, із зображенням інтернет-сторінок сайтів соціальних мереж «Вконтакте», «Instagram», «Facebook», «Одноклассники» та месенджеру «Telegram». В ході огляду інформації що міститься у соціальній мережі «ВКонтакте» за посиланням « ІНФОРМАЦІЯ_10 », встановлено, що власник профілю « ОСОБА_74 » в якості головного зображення профілю, розмістив особисту фотографію та зазначив наступні персональні дані: в шапці акаунту зазначено: « ІНФОРМАЦІЯ_11 ». Дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_1 , місто Москва, місце роботи - Державна Дума, сайт - https//t.me.dbkravchenko». Під час детального огляду інформаційного контенту, що розміщується користувачем на стіні профілю, виявлено допис, опублікований о 20:06 год 01.04.2022 р. із наступним текстом: «Сегодня вышли свежие данные ВЦИОМ, которые подтверждают единение народа России вокруг Президента. Россияне объединяются вокруг нашего Президента в условиях жесточайшего внешнего давления. Мы всегда выходили победителями из сложных ситуаций и никогда не боялись вызовов. Несмотря на продолжающуюся информационную войну, наши граждане понимают, что правда на нашей стороне. У нас принято помогать слабым и наш долг был помочь населению ДНР и ЛНР в их стремлении к свободе от националистического правительства Украины. Спасибо Вам, дорогие граждане, за поддержку в такое сложное время! Вместе мы непобедимы! #мывместе #гамир #нашеделоправое #Zапобеду».
Надалі виявлено публікацію, підготовлену та розміщену о 18:34 год. 18.03.2022 р. із фотозображеннями та наступним текстовим повідомленням: «Сейчас нахожусь на Байконуре. Провёл встречу с администрацией и жителями города, а также серию личных приемов. Удалось предметно обсудить все волнующие обычных жителей вопросы, рассказал что удалось сделать для жителей за последние полгода и коснулись специальной операции на Украине. Еще договорились о дальнейшем плотном взаимном сотрудничестве с главой администрации города ОСОБА_75 . Благодарю всех за теплый прием! #байконур #космос #рабочиебудни #гамир #работадепутата». Надалі виявлено публікацію, підготовлену та розміщену о 18:34 год. 18.03.2022 із фотозображеннями та наступним текстовим повідомленням: «Я, гражданин России и депутат Госдумы - не хочу, чтобы Россия была под прицелом ядерных боеголовок и в цепях военных манипуляций! Я не хочу, чтобы повторялась история развития фашизма! Я не хочу , чтобы в 21 веке был возможен геноцид, в частности - русскоговорящих людей!!! Нам не оставили другого выхода! Угрозы ядерным оружием недопустимы! Многолетние переговоры не были услышаны, со стороны Киева систематично нарушались Минские договоренности. США перестали скрывать свои намерения по уничтожению России. Пришло время ответить, что мы не допустим фашизма, активное размещение вокруг наших границ баз НАТО и ядерный шантаж! Я выражаю свою солидарность и поддерживаю Президента ОСОБА_76 - нашего Верховного главнокомандующего! Наш долг защитить людей, которые 8 лет на Юго-Востоке Украины переживали самый настоящий геноцид!!! Мы обязаны защитить людей и нашу страну от уничтожения и угрозы национальной безопасности!».
В ході огляду сторінки « ОСОБА_74 » з електронною адресою: ІНФОРМАЦІЯ_12 соціальної мережі «Facebook», встановлено, що власник аккаунту в якості головного фото профілю розмістив особисту інформацію. Окрім цього, власник сторінки « ОСОБА_74 » в графі «Про себе» зазначив наступні відомості: «Депутат у Государственная дума Российской Федерации, раніше - на посаді первый заместитель генерального директора у ОРКК, раніше - на посаді заместитель губернатора у администрация Псковской области, раніше - на посаді заместитель руководителя у Федеральное агентство по делам молодежи / Росмолодежь. Навчався в Гимназия №1 Тында, Навчався у Peter the Great St.Petersburg Polytechnic University, Живе у Moscow. Russia, Із Volgograd, Russia. Під час подальшого огляду контенту, що розміщується користувачем на стіні профілю, виявлено допис, опублікований 24.02.2022 р. із наступним текстом: «Я, гражданин России и депутат Госдумы - не хочу, чтобы Россия была под прицелом ядерных боеголовок и в цепях военных манипуляций! Я не хочу, чтобы повторялась история развития фашизма! Я не хочу , чтобы в 21 веке был возможен геноцид, в частности - русскоговорящих людей!!! Нам не оставили другого выхода! Угрозы ядерным оружием недопустимы! Многолетние переговоры не были услышаны, со стороны Киева систематично нарушались Минские договоренности. США перестали скрывать свои намерения по уничтожению России. Пришло время ответить, что мы не допустим фашизма, активное размещение вокруг наших границ баз НАТО и ядерный шантаж! Я выражаю свою солидарность и поддерживаю Президента ОСОБА_76 - нашего Верховного главнокомандующего! Наш долг защитить людей, которые 8 лет на Юго-Востоке Украины переживали самый настоящий геноцид!!! Мы обязаны защитить людей и нашу страну от уничтожения и угрозы национальной безопасности!».
Додатком до протоколу є досліджений оптичний диск №543 від 15 квітня 2022 року, на якому містяться 18 зображень екрану комп'ютера із зображенням профілю ОСОБА_8 в соціальних мережах «Вконтакте», «Instagram», «Facebook», «Одноклассники» та месенджеру «Telegram»;
- протоколом огляду від 14.07.2022 року, з долученими до нього знімками екрану комп'ютера, із зображенням профілю « ОСОБА_77 » в месенджері «Telegram». Під час огляду новинного наповнення акаунту « ОСОБА_77 » виявлено та зафіксовано ряд наступних дописів, зокрема:1) «В Северодонецке начал работу центр помощи для местного населения Партия «Единая Россия» открыла в Северодонецке новый центр помощи для граждан. В нем можно получить необходимые продукты питания, медикаменты, средства гигиены. В ближайшее время на Донбассе откроются ещё несколько подобных центров. Отмечу, что с первого дня проведения специальной военной операции партия «Единая Россия» активно включилась в работу по оказанию необходимой помощи жителям Донбасса и освобождаемых территорий. @dbkravchenko #СвоихНебросаем #МыВместе». 2) Об итогах Научно-делового совета при Уполномоченном по защите прав предпринимателей в городе Москве Принял участие в работе Научно-делового совета при Уполномоченном по защите прав предпринимателей в городе Москве, на котором обсуждались актуальные вопросы экономического развития России и дружественных нам стран. Отдельно хотел бы отметить промышленный потенциал Донбасса, который активно включается в экономическую жизнь России: сейчас в Госдуме мы работаем над рядом инициатив по привлечению инвесторов в регион и открытию территорий участников экономического процесса. На Донбассе сосредоточены крупные промышленные и сельскохозяйственные предприятия, важно их интегрировать в общую систему экономической деятельности В сегодняшних условиях необходимо оказывать содействие бизнесу и обеспечить устойчивый рост для достижения технологического суверенитета Рад сообщить, что партия "Единая Россия" уже сейчас реализовывает четыре проекта, призванных помочь реальному сектору экономики Будем и дальше работать на благо граждан!». 3)А. ТУРЧАК, Секретарь Генерального совета «Единой России»: Когда комментарии официальных лиц порождают вместо ясности массу вопросов - это не нормально!;
-«Значительные» потери, это какие? А какие «не значительные»?
-А 8 лет жертв геноцида Донбасса - это была для нас просто трагедия? А теперь «огромная трагедия»?
-А наши бойцы в Мариуполе и под Николаевом, что стиснув зубы, спасают мирных людей под огнём и требуют реальной денацификации ничего не смыслят в трагедиях?
-А мирные люди Донбасса и Запорожья, Херсона, которые нам поверили, просто не такие образованные как они? Ведь могли бы сразу догадаться, что для нас возможны «значительные потери» и «готовность к переговорам».
-А жителям всей России, которые молятся о наших бойцах и как один поддержали возмездие нацистам, им как понимать? «Хасавюрт», или опять просто « ІНФОРМАЦІЯ_13 »?
Во время Первой Мировой войны в Петрограде были разные точки зрения на происходящее на фронтах. Один из самых популярных и разрушительных «мемов» тех лет авторства видного политика Милюкова: «Что это - глупость или предательство?». Итоги этих «мемов» и политической разноголосицы во власти тогда привели все знают к чему: разрушенная страна, миллионы жертв и оккупация, проигранная война и начало гражданской. В такое время как сейчас, каждое слово публичного человека из власти - это оружие пострашнее Калибра! Предлагаю «московских трибунов» в обязательном порядке на Донбасс возить, к мирным людям и нашим бойцам показывать, чтобы напрямую послушали, для просветления».
Додатком до протоколу є досліджений оптичний диск CD-R від 16.07.2022 року, на якому містяться фотозображення екрану комп'ютера із зображенням профілю « ОСОБА_77 » в месенджері «Telegram»;
- відповіддю т.в.о. заступника командувача (з персоналу) Головного управління Національної Гвардії України №27/9/2/3-6537 від 06 вересня 2022 року «Про надання інформації», з якої вбачається, що станом на 05 вересня 2022 року кількість військовослужбовців Національної гвардії України становить: 744 загиблих; 3107 які отримали поранення; 237 зниклих безвісти; 1973 які потрапили у полон;
- відповіддю начальника Головного слідчого управління НП України ОСОБА_78 №22375/24/13/2-2022/ВС від 06 вересня 2022 року, відповідно до якої у провадженні слідчих Національної поліції станом на 06 вересня 2022 року здійснювалося досудове розслідування за фактами загибелі 18252 осіб, з яких 10302 військовослужбовців ЗСУ, НГУ, ДПС, територіальної оборони та інших, 5556 цивільних осіб, 2022 особи статус та особи яких не встановлено, 372 військовослужбовців країни-агресора. У період дії воєнного стану слідчими Національної поліції розпочато 817 кримінальних проваджень за фактами незаконного позбавлення волі представниками рф та насильницького зникнення 1482 цивільних осіб, 597 з них станом на 03.09.2022 залишаються в полоні;
- копією витягу з єдиного реєстру досудових розслідувань за №22023210000000048, відповідно до якої 21 лютого 2023 року до ЄРДР внесено відомості за фактом: «У лютому 2022 року депутати Державної Думи Російської Федерації ОСОБА_15 , ОСОБА_16 ,, ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_8 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 , ОСОБА_52 , ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_55 , ОСОБА_56 , ОСОБА_57 , ОСОБА_58 , ОСОБА_59 , ОСОБА_60 , ОСОБА_61 , ОСОБА_62 , ОСОБА_63 , ОСОБА_64 , ОСОБА_65 , ОСОБА_66 , ОСОБА_67 , ОСОБА_68 , ОСОБА_69 та інші, діючи за передньою змовою групою осіб між собою та з іншими особами, вчинили комплекс взаємоузгоджених умисних дій з метою зміни меж території України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, спрямовані на незаконне визнання так званих «ДНР» та «ЛНР» в якості начебто суверенних і незалежних держав, а також прийняли рішення про дружбу, співпрацю і взаємну допомогу між РФ і так званими «ДНР» і «ЛНР». Вказані злочинні дії призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків». Дії ОСОБА_8 кваліфіковані за ч.3 ст.110 КК України;
Докази, на які послався суд першої інстанції у вироку, є допустимими та такими, що у своїй сукупності безпосередньо вказують на вчинення обвинуваченим діяння, інкримінованого йому стороною обвинувачення, з огляду на наступне.
24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об'єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року.
Вказаним створено Організацію Об'єднаних Націй (далі - ООН).
До складу ООН входять Україна, РФ та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу.
Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН, усі Члени вказаної організації утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним із Цілями Об'єднаних Націй.
Декларацією Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 9 грудня 1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями - № 2131 (ХХ) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; № 2734 (ХХV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки та № 3314 (ХХІХ) від 14 грудня 1974 року, що містить визначення агресії - установлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплено обов'язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.
Крім того, у статтях 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ) серед іншого визначено, що ознаками агресії є: - застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави;
- застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН.
Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:
- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, яка є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;
- бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;
- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;
- напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські та повітряні флоти іншої держави;
- застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;
- дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;
- засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які мають настільки серйозний характер, що це є рівносильним наведеним вище актам, або її значна участь у них.
Жодні міркування будь-якого характеру, чи то політичного, економічного, військового чи іншого характеру, не можуть слугувати виправданням агресії.
Крім того, принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, незастосування сили чи погрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання спорів та невтручання у внутрішні справи держав були закріплені у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01 серпня 1975 року, який підписаний СРСР, правонаступником якого є рф.
Статтями 1 та 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій від 18 жовтня 1907 року, яка вступила в дію 26 січня 1910 року та 07 березня 1955 року визнана СРСР, правонаступником якого є РФ передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього та недвозначного попередження у формі або мотивованого оголошення війни, або ультиматуму з умовним оголошенням війни. Про існування стану війни має бути без зволікання оповіщено нейтральним державам, і він матиме для них дійсну силу лише після отримання оповіщення.
У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року (далі - Декларація) вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Згідно з указаним документом, територія України є неподільною та недоторканною.
Незалежність України визнали держави світу, серед яких і РФ.
Згідно з пунктами 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05 грудня 1994 року рф, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні своє зобов'язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01 серпня 1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов'язалися утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.
Відповідно до пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримку миру та стабільності в Співдружності Незалежних Держав від 10 лютого 1995 року, що укладений між державами СНД, серед яких є Україна та РФ, держави підтвердили непорушність існуючих кордонів один одного та зобов'язалися виступати проти будь-яких дій, що підривають їхню непорушність, а також вирішувати усі суперечки, що виникають з питань кордонів і територій, тільки мирними засобами. Держави також зобов'язувалися не підтримувати на території інших держав-учасниць сепаратистські рухи, а також сепаратистські режими, якщо такі виникнуть; не встановлювати з ними політичних, економічних та інших зв'язків; не допускати використання ними територій і комунікацій держав-учасниць Співдружності; не надавати їм економічної, фінансової, військової та іншої допомоги.
31 травня 1997 року, відповідно до положень Статуту ООН і зобов'язань згідно із Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі, Україна та РФ уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і РФ (ратифікований Законом України від 14 січня 1998 року №13/98-ВР та Федеральним Законом РФ від 02 березня 1999 року № 42-ФЗ). Відповідно до статей 2 - 3 зазначеного Договору, РФ зобов'язалася поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та зобов'язалася будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або погрози силою, у тому числі економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов'язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.
Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та РФ про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований РФ 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької і Луганської областей відноситься до території України.
Сукупністю вказаних міжнародних актів беззаперечно підтверджено, що Україна є суверенною державою з міжнародно визнаними кордонами. Суверенітет України визнаний всіма країнами світу, в тому числі і РФ. Міжнародні кордони України визначені та визнані всіма країнами світу. Демаркація кордонів України та РФ здійснена.
РФ є членом ООН. При цьому, не просто членом ООН, а державою - постійним членом Ради Безпеки ООН, тобто постійно діючого органу ООН, на який покладено відповідальність за підтримку міжнародного миру та безпеки.
Докази у справі, а саме витяги та протоколи огляду сайту Державної Думи рф, достовірно свідчать, що ОСОБА_8 , є депутатом Державної Думи рф, яка є вищим законодавчим органом країни РФ.
ОСОБА_8 , внаслідок обійманої посади повинен був знати та достовірно знав про вищенаведені міжнародні акти, які є аксіомами міжнародного права, найпростішими та основними регуляторами міжнародних відносин та міжнародного права.
Факт того, що всі представники влади РФ усвідомлюють та розуміють, що Україна є суверенною державою з міжнародно визнаними кордонами, крім вищевказаного, підтверджений і фактом ратифікації РФ 22 квітня 2004 року Договору між Україною та РФ про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року, яким визнано та демарковано кордон між Україною та РФ.
ОСОБА_8 , будучи депутатом Державної Думи Федеральних Зборів РФ повинен був знати і достовірно знав про укладення такого договору державою, представником влади якої він є, тобто рф.
Таким чином, ОСОБА_8 , будучи депутатом Державної Думи РФ та представником влади достовірно знав про незаконність, протиправність зміни меж території та державного кордону України.
Статтями 1 - 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Згідно зі статтею 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.
Відповідно до статей 132-134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим) є невід'ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.
Разом з тим, протоколами огляду даних про голосування підтверджено, що обвинувачений ОСОБА_8 , являючись депутатом Державної Думи Федеральних зборів РФ, під час засідань палати, розуміючи, що діє всупереч встановленим національними нормативно-правовими актами та міжнародним правовим актам підтримав постанову із зверненням до президента рф з проханням розглянути питання про визнання РФ самопроголошених Донецької та Луганської народних республік, як самостійних, суверенних і незалежних держав. А, в подальшому, ОСОБА_8 , підтримав ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званою Донецькою народною республікою та Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званою Луганською народною республікою.
Визнання інших державних утворень, так званих «Луганської народної республіки» та «Донецької народної республіки», у межах міжнародно визнаних кордонів України на її території є діями, спрямованими на зміну меж території та державного кордону України.
Внаслідок ратифікації 22.02.2022 року договорів про дружбу, співпрацю і взаємну допомогу, рф під приводом допомоги так званим «Донецькій народній республіці» і «Луганській народній республіці» здійснила 24.02.2022 року повномасштабне військове вторгнення на територію України, розпочала бойові дії на території України з метою зміни меж території та державного кордону України, що мало наслідком загибель значної кількості людей, значні руйнування та інші тяжкі наслідки.
У зв'язку з військовою агресією рф проти України, Указом Президента України «Про введення воєнного стану» на всій території України введено воєнний стан з 05:00 год. 24.02.2022, дія якого неодноразово продовжувалась.
Тимчасова окупація з боку РФ частини території України, яка розпочалася із збройного конфлікту, викликаного російською військовою агресією, починаючи з 20.02.2014 року та повномасштабного вторгнення рф на територію України 24.02.2022 року, а також анексія з боку рф частини території України є за хронологією подій: а) констатовані нормативними, хоча і засудженими з точки зору міжнародного права, актами рф, а також «нормативними актами» самопроголошених суб'єктів на території України, законність яких не визнається державою Україна, проте прийнятих судом у даному випадку до уваги, оскільки вирішується питання про відповідальність за вчинення кримінального правопорушення, внаслідок якого були прийняті такі акти; б) встановлені національними нормативно-правовими актами, які є обов'язковими для застосування на території України; в) засуджені міжнародними актами колективного реагування, - а відтак ці факти не потребують окремого судового доказування.
Доводи апелянта, що відеоматеріали та скріншоти екранів сторінок з мережі інтернет та робочого комп'ютера, на якому здійснювалося збирання та аналіз доказів причетності обвинуваченого ОСОБА_8 до інкримінованих йому кримінальних правопорушень- є неналежними, зазначаючи, що отримані не з первинних джерел інформації, колегія вважає необґрунтованими з огляду на наступне.
Відповідно до ч.1 ст.99 КПК України документ це спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об'єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. До документів, за умови наявності в них відомостей, передбачених ч.1 ст.99 КПК України, можуть належати матеріали фотозйомки, звукозапису, відеозапису та інші носії інформації (у тому числі комп'ютерні дані).
Оригіналом електронного документа є його відображення, якому надається таке ж значення, як документу (ч.3 ст.99 КПК України). При цьому дублікат документа (документ, виготовлений таким самим способом, як і його оригінал), а також копії інформації, у тому числі комп'ютерних даних, що міститься в інформаційних (автоматизованих) системах, електронних комунікаційних системах, інформаційно-комунікаційних системах, комп'ютерних системах, їх невід'ємних частинах, виготовлені слідчим, прокурором із залученням спеціаліста, визнаються судом як оригінал документа (ч.4 ст.99 КПК України).
Як зазначено в постанові ОП ККС ВС від 29 березня 2021 року у справі №554/5090/16-к - для виконання завдань кримінального провадження, з огляду на положення Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», допустимість електронного документа як доказу не можна заперечувати винятково на підставі того, що він має електронну форму (ч.2 ст.8).
Відповідно до ст.7 цього Закону у випадку його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа. Один і той самий електронний документ може існувати на різних носіях. Усі ідентичні за своїм змістом екземпляри електронного документа можуть розглядатися як оригінали та відрізнятися один від одного тільки часом і датою створення. Питання щодо ідентифікації електронного документа як оригіналу можуть бути вирішені уповноваженою особою, яка його створила (за допомогою спеціальних програм порахувати контрольну суму файлу або каталогу з файлами CRC-сума, hash-сума), або за наявності відповідних підстав шляхом проведення спеціальних досліджень.
До електронних доказів належать: файли, які містять текстові документи, графічні зображення, зафіксовані на носії інформації; файли, які містять фото- та відеозображення, аудіозаписи, записані безпосередньо на мобільний телефон, призначений для роботи в мережах стільникового зв'язку; файли, які є додатками до протоколів слідчих дій і містять відомості про хід їх проведення, записані на знімні носії інформації; вебсайти в мережі «Інтернет»; дані систем обміну миттєвими повідомленнями (месенджери), зокрема мобільні додатки, вебсервіси, системи, інтегровані в соціальні мережі (скайп, вайбер, телеграм, фейсбук, обмін повідомленнями); відеозаписи з камер спостереження; скріншот (відображення електронного документа незалежно від електронної чи паперової форми).
Твердження захисника про те, що суд першої інстанції взяв до уваги відеоматеріали та скріншоти екранів сторінок з мережі інтернет, які сторона захисту не має можливості перевірити, не відповідають фактичним обставинам провадження, оскільки зі змісту вироку та матеріалів провадження убачається, що в основу обвинувального вироку покладені протоколи огляду відповідних вебсторінок та розміщена в мережі інтернет інформація, яка зафіксована у встановленому КПК порядку шляхом її огляду із зазначенням відповідних посилань на інтернет ресурси, які зберігають таку інформацію, що дає стороні захисту можливість перевірки її першоджерела.
За таких обставин, хибними є висновки захисника про те, що зазначені ним докази є неналежними та недопустимими.
При цьому кримінальний процесуальний закон передбачає, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Однак, стороною захисту не надано суду будь-яких відомостей, які би свідчили про недопустимість зазначених ним доказів чи недостовірність зафіксованих ними даних, які б спростовували висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні ним інкримінованого йому злочину, тому твердження захисника про те, що такі могли бути сфабрикованими, є лише припущеннями.
На переконання колегії суддів, встановлені під час судового розгляду фактичні об'єктивні обставини та наведені у вироку висновки суду першої інстанції підтверджують умисел обвинуваченого та спростовують твердження сторони захисту, викладені у апеляційній скарзі.
Як свідчать матеріали кримінального провадження, суд першої інстанції, дослідивши всі обставини даного провадження, оцінивши кожен доказ з точки зору допустимості, а сукупність зібраних доказів з точки зору їх належності та взаємозв'язку, дійшов правильного висновку про доведеність вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень.
В свою чергу, судом апеляційної інстанції порушень процесуального порядку збирання наведених у вироку доказів за матеріалами кримінального провадження не встановлено.
При цьому, всі фактичні дані у цьому провадженні, що досліджені судом, отримані стороною обвинувачення в цілому із застосуванням належної правової процедури, виходять із належних процесуальних джерел, зібрані уповноваженими суб'єктами і в належному процесуальному порядку за наявності на те правових підстав.
Всі досліджені у цьому провадженні докази, як кожен окремо, так і у їх сукупності, підтверджують обставини, що регламентовані ст. 91 КПК України щодо події кримінального правопорушення (його часу, місця, способу, обставин його вчинення), причетності обвинуваченого до вчинення інкримінованих йому діянь, його винуватості, форми вини, та водночас дають повне уявлення щодо усіх елементів і ознак інкримінованих ОСОБА_8 в даному провадженні кримінальних правопорушень.
З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК України, прийнято згідно з критерієм доведеності його вини «поза розумним сумнівом», який застосовується Європейським судом з прав людини, тому підстави для задоволення апеляційної скарги захисника за обставин, викладених у апеляційний скарзі, відсутні.
Суд першої інстанції, призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_8 , в дотримання вимог ст. 65 КК України, врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжкими злочинами, особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, а також поведінку обвинуваченого під час та після вчинення злочинних дій, відсутність обставин, які відповідно ст.66 КК України пом'якшують покарання і відповідно ст.67 КК України обтяжують покарання та дійшов правильного висновку, що виправлення та перевиховання обвинуваченого неможливе без реального відбування покарання.
Застосування від імені держави до обвинуваченого ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років відноситься до дискреційних повноважень суду, які було реалізовано при ухваленні вироку.
Приймаючи рішення, суд керувався принципом необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого, що випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст.6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року, що відповідає справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.
Правових підстав вважати призначене ОСОБА_8 , покарання явно несправедливим через м'якість і недостатнім для досягнення його мети колегія суддів не вбачає.
Перевіривши всі обставини, які мають значення при призначенні покарання, суд апеляційної інстанції вважає, що призначене судом першої інстанції покарання обвинуваченому ОСОБА_8 , у межах санкції ч.3 ст. 110 КК України з конфіскацією усього належного йому майна на праві власності, належним чином умотивоване та обґрунтоване, відповідає принципу співрозмірності конкретного злочинного діяння з обраним покаранням.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції щодо призначеного покарання відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело права, зокрема у справі «Скоппола проти Італії» від 17.09.2009 року (заява № 10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, що тягнуть за собою скасування або зміни вироку суду першої інстанції, при апеляційному розгляді кримінального провадження, не встановлено.
Оскільки в апеляційній скарзі захисника ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 не наведено переконливого обґрунтування на спростування висновків суду, викладених у вироку для того, щоб скасувати вирок та ухвалити новий, яким виправдати обвинуваченого ОСОБА_8 та закрити кримінальне провадження, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягає.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 залишити без задоволення, а вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 січня 2025 року щодо ОСОБА_8 - без змін.
Судове рішення може бути оскаржено в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня проголошення до Верховного Суду.
Відповідно до ч. 4 ст. 532 КПК України судове рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення.
Судді