Справа № 464/6417/24 Головуючий у 1 інстанції: Бойко О. М.
Провадження № 22-ц/811/4002/24 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О.
07 травня 2025 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Шеремети Н.О.
суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.
секретаря:Цьони С.Ю.
з участю: ОСОБА_1 , її представника ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 12 грудня 2024 року, -
у вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою в порядку окремого провадження про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 , військова частина НОМЕР_1 .
Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 12 грудня 2024 рокусправу за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення - залишено без розгляду.
Ухвалу суду оскаржив представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,в апеляційній скарзі покликається на те, що ухвала суду є незаконною та необґрунтованою, постановлена з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Апелянт стверджує, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна чи припинення особистих чи майнових прав осіб, а встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Встановлення факту проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 , без реєстрації шлюбу у період з 2011 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 , встановлення юридичного факту батьківства ОСОБА_3 щодо ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а також встановлення юридичного факту перебування ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , на утриманні ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 у селі Охрімівка Чугуївського району Харківської області, породить для заявника юридичні наслідки, а саме, призначення грошових виплат членам сім'ї загиблого під час виконання бойових завдань. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справи за правилами цивільного судочинства. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, суд розглядає в порядку окремого провадження, а відтак дана справа підлягає розгляду в порядку окремого, а не позовного провадження. Вважає, що в даній справі відсутній спір про право, а відтак звернення із заявою про встановлення фактів проживання однією сім'єю, перебування на утриманні та батьківства в порядку окремого провадження є єдиним належним способом встановлення цих фактів. Наявність у загиблого ОСОБА_3 інших родичів жодним чином не порушить їхніх спадкових прав та інтересів, а лише розширить коло таких осіб. Висновок суду першої інстанції про те, що у заявника фактично виникає спір з органами, які вирішують питання виплати грошової компенсації, а також наявності труднощів, що вплинуть на реалізацію спадкових прав інших спадкоємців, що виключає можливість розгляду поданої заяви в порядку окремого провадження, є помилковими, та такими, що виходять за межі розгляду заяви.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 , її представника ОСОБА_2 на підтримання доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Постановляючи оскаржувану ухвалу та залишаючи заяву ОСОБА_1 без розгляду, суд першої інстанції дійшов висновку, що заявницею заявлено вимогу про встановлення фактів, які не підлягають розгляду в порядку окремого провадження, оскільки із заяви вбачається спір про право.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду з огляду на таке.
За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.
Відповідно до вимог статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.
У статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У частині першій статті 13 зазначеного Кодексу також визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. А частина третя цієї ж статті прямо декларує, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Частиною першою статті 5 ЦПК України визначено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Згідно з частинами першою, другою, сьомою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного); окремого провадження. Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про: 1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; 1-1) обмеження фізичної особи у відвідуванні гральних закладів та участі в азартних іграх; 2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; 3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; 4) усиновлення; 5) встановлення фактів, що мають юридичне значення; 6) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі; 7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність; 8) визнання спадщини відумерлою; 9) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; 10) примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; 11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.
Частинами першою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.
За частиною 2 статті 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за умов, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб, у випадку чого між цими особами виникає спір про право.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10 квітня 2019 року в справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) виснувала, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Суд першої інстанції оскаржуваною ухвалою заяву ОСОБА_1 залишив без розгляду з підстав того, що із заяви вбачається спір про право.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду з огляду на таке.
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України).
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 20 червня 2019 року в справі № 632/580/17 виснував, що юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов'язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов'язків.
Отже, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Тобто під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.
Якщо виникнення цивільного права залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження.
У постанові від 18 січня 2024 року в справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23) Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що до юрисдикції цивільних судів справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам право подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Аналогічні висновки зробив Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постановах від 05 червня 2024 року в справі № 557/1535/23 (провадження № 61-1723св24), від 24 квітня 2024 року в справі № 694/2318/23 (провадження № 61-2911св24), від 08 травня 2024 року в справі № 214/4921/23 (провадження № 61-15863св23) та інших.
Відповідно до частини шостої статті 294 ЦПК України суд залишає заяву про встановлення факту без розгляду, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, і роз'яснює заінтересованим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 вересня 2022 року в справі № 139/122/14-ц (провадження № 61-3238св22) вказано, що: «під спором про право розуміють перешкоди у здійсненні цивільного права, які згідно із законом можуть бути усунені за допомогою суду. Спір про право пов'язаний виключно з порушенням, оспоренням або невизнанням, а також недоведенням суб'єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають в реалізації права. При відсутності цих елементів відсутній спір про право».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 січня 2023 року в справі № 198/99/15-ц (провадження № 61-7049св22) вказано, що: «згідно з частиною шостою статті 294 ЦПК України якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. […]
Спір про право - це формально визнана суперечність між суб'єктами цивільного права, що виникла за фактом порушення або оспорювання суб'єктивних прав однією стороною цивільних правовідносин іншою і яка потребує врегулювання самими сторонами або вирішення судом.
Отже, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають в реалізації такого права».
Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року у справі № 686/11198/22 (провадження № 61-11564св23) зазначено, що: «до заінтересованих осіб належать особи, які беруть участь у справі та мають у ній юридичну заінтересованість. Коло заінтересованих осіб визначається взаємовідносинами із заявником у зв'язку з обставинами, які підлягають встановленню і які можуть вплинути на їх права та обов'язки. Участь у справі цих осіб обумовлюється тим, що із установленням окремих обставин заявник може реалізувати свої права у правовідносинах, у яких беруть участь і заінтересовані особи. Для цих осіб характерним є те, що їхні суб'єктивні права та обов'язки мають юридичний зв'язок із суб'єктивними правами і обов'язками заявників.
Права заінтересованих осіб знаходяться у юридичному зв'язку із суб'єктивними правами заявників і зумовлюються встановленням юридичного факту. Інтереси заінтересованих осіб можуть суперечити інтересам заявника. Отже, притягнення (вступ) цих заінтересованих осіб має важливе практичне значення, оскільки вони мають можливість у процесі розгляду справи про встановлення юридичного факту заявити про порушення чи оспорювання їхніх суб'єктивних прав (постанова Верховного Суду у справі № 638/4/19 від 07 квітня 2020 року, провадження № 61-18132св19).
Заінтересовані особи беруть участь у справах окремого провадження з метою захисту своїх інтересів або інтересів держави.
Для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справ про встановлення фактів, які мають юридичне значення, у кожній справі після її порушення суд, залежно від мети встановлення юридичного факту, зобов'язаний з'ясувати, які фізичні особи чи органи державної влади можуть бути заінтересовані у вирішенні даної справи.
Залучення до участі у справі окремого провадження всіх заінтересованих осіб має важливе значення, оскільки допомагає суду уникнути ухвалення незаконного рішення та виключити можливість появи в майбутньому конкуруючого рішення з іншою заінтересованою особою, а також має на меті повно і всебічно дослідити всі обставини справи.
Вирішуючи питання про те, яка саме заінтересована особа повинна бути притягнута до участі у справі окремого провадження, крім вищезазначеного, слід також враховувати і взаємовідносини із заявником у зв'язку з обставинами, які підлягають встановленню і які можуть вплинути на їх інтереси та (або) обов'язки».
У даній справі ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 , без реєстрації шлюбу у період з 2011 року до 29 червня 2024 року; встановлення юридичного факту батьківства ОСОБА_3 щодо ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; встановлення юридичного факту перебування ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , на утриманні ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 у селі Охрімівка Чугуївського району Харківської області, встановлення яких матиме наслідком призначення грошових виплат членам сім'ї загиблого під час виконання бойових завдань в порядку окремого провадження.
Залишаючи справу за заявою ОСОБА_1 без розгляду, суд першої інстанції покликався на те, що встановлення фактів проживання та перебування на утриманні заявниці необхідно для подальшого вирішення правового спору з приводу наявності чи відсутності підстав для отримання допомоги, яку держава надає родинам загиблих військовослужбовців Збройних Сил України, у зв'язку з чим у заявниці фактично виникає спір з органами, які вирішують такі питання, що виключає можливість розгляду поданої заяви в порядку окремого провадження, а відтак даний спір підлягає розгляду судом в позовному провадженні за загальними правилами.
Окрім цього, суд зазначив, що з матеріалів заяви не можливо встановити чи у загиблого військовослужбовця були інші члени сім'ї, які за законом також мають право на отримання грошової допомоги у зв'язку з загибеллю останнього, жодних відомостей про наведене матеріали заяви не містять.
Висновки суду першої інстанції про те, що встановлення фактів проживання, встановлення батьківства та перебування на утриманні заявниці ОСОБА_1 необхідно для подальшого вирішення правового спору з приводу наявності чи відсутності підстав для отримання допомоги, яку держава надає родинам загиблих військовослужбовців Збройних Сил України, а також висновки суду про те, що у заявниці в майбутньому виникне спір з органами, які вирішують питання призначення та виплати одноразової грошової компенсації, інших виплат, належних членам сім'ї загиблого під час виконання бойових завдань, є помилковими, оскільки, на думку колегії суддів, у заявниці не міг виникнути спір щодо отримання одноразової грошової компенсації, інших виплат, належних членам сім'ї загиблого ОСОБА_3 під час виконання бойових завдань, ні з ІНФОРМАЦІЯ_1 , ні з Військовою частиною НОМЕР_1 , які залучені до участі у справі, як заінтересовані особи, оскільки ні ІНФОРМАЦІЯ_1 , ні з Військова частина НОМЕР_1 , ні інші органи, які вирішують питання призначення та виплати одноразової грошової компенсації, інших виплат, належних членам сім'ї загиблого під час виконання бойових завдань, не є суб'єктом отримання цих виплат.
Суд не врахував, що необхідність встановлення фактів проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 , без реєстрації шлюбу у період з 2011 року до 29 червня 2024 року; встановлення юридичного факту батьківства ОСОБА_3 щодо ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; встановлення юридичного факту перебування ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , на утриманні ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 у селі Охрімівка Чугуївського району Харківської області, необхідне заявниці для отримання передбачених законом грошових виплат членам сім'ї загиблого під час виконання бойових завдань, одноразової грошової допомоги, передбаченої постановою № 168, і саме у зв'язку з тим, що заявник не має іншої можливості одержати документи, які підтверджують такі факти, вона звернулася до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення цих фактів.
У пункті 2 постанови № 168 установлено, що сім'ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000,00 грн, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону № 2011-XII, крім громадян рф або рб та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.
Стаття 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачає, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті. До членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать, зокрема, жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили.
У пункті 2 частини першої статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що оскільки встановлення факту проживання та перебування на утриманні заявниці необхідно для подальшого вирішення правового спору з приводу наявності чи відсутності підстав для отримання допомоги, яку держава надає родинам загиблих військовослужбовців Збройних Сил України, у зв'язку з чим, на думку суду, у заявниці фактично виникає спір з органами, які вирішують такі питання, що виключає можливість розгляду поданої заяви в порядку окремого провадження, а тому суд вважав, що даний спір підлягає розгляду судом в позовному провадженні за загальними правилами.
Висновок суду про те, що у заявниці фактично виникає спір з органами, які вирішують питання наявності чи відсутності підстав для отримання допомоги, питання призначення допомоги, яку держава надає родинам загиблих військовослужбовців Збройних Сил України, є невірним, оскільки між заявницею, як суб'єктом права на отримання одноразової грошової допомоги, інших грошових виплат та Міністерством оборони України в особі комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, з ІНФОРМАЦІЯ_1 , ні з Військовою частиною НОМЕР_1 чи з іншими органами, які вирішують питання, пов'язані із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, які держава надає родинам загиблих військовослужбовців Збройних Сил України, не може існувати спору про право на отримання одноразової грошової допомоги, інших грошових виплат, які держава надає родинам загиблих військовослужбовців Збройних Сил України,оскільки зазначені органи є суб'єктами по оформленню необхідних документів, суб'єктами призначення та виплати цієї допомоги, а не суб'єктами отримання одноразової допомоги та інших грошових виплат.
Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06.03.2024 року у справі № 644/1574/23; від 21.02.2024 року у справі № 303/5724/22; від 07.02.2024 року у справі № 519/339/23.
Залишаючи заяву ОСОБА_1 без розгляду суд першої інстанції не врахував, що предметом розгляду у цій справі є встановлення фактів проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 , без реєстрації шлюбу у період з 2011 року до 29 червня 2024 року; встановлення юридичного факту батьківства ОСОБА_3 щодо ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; встановлення юридичного факту перебування ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , на утриманні ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 у селі Охрімівка Чугуївського району Харківської області, а не вирішення питання наявності чи відсутності її права на отримання одноразової грошової допомоги, яке належить до дискреційних повноважень Міністерства оборони України, питання наявності чи відсутності її права на отримання інших грошових виплат, належних членам сім'ї загиблого під час виконання бойових завдань.
Беручи до уваги вищенаведене, колегія суддів приходить до переконання, що заявницею заявлено вимоги про встановлення юридичного факту проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 , без реєстрації шлюбу у період з 2011 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 ; юридичного факту батьківства ОСОБА_3 щодо ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; встановлення юридичного факту перебування ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , на утриманні ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 у селі Охрімівка Чугуївського району Харківської області, що підлягає розгляду в порядку окремого провадження, оскільки із заяви не вбачається спір про право, що давало б суду підстави залишити заяву ОСОБА_1 без розгляду з цих підстав.
ОСОБА_1 , окрім інших вимог, заявлено вимогу про встановлення факту проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 , без реєстрації шлюбу у період з 2011 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Суд дійшов висновку, що встановлення факту проживання однією сім'єю може мати наслідком реалізацію спадкових прав після смерті ОСОБА_3 , оскільки заявниця матиме право на спадкування майна після смерті останнього, що може вплинути на реалізацію спадкових прав інших спадкоємців після його смерті, які до участі у даній справі не залучені.
Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про можливу наявність спадкоємців після смерті ОСОБА_3 ґрунтуються на припущеннях, судом не встановлено наявність родинних відносин інших осіб з ОСОБА_3 та їх право на спадкування після його смерті, а також коло спадкоємців, які мають право на спадкування після смерті ОСОБА_3 , що свідчить про передчасність висновків суду першої інстанції про наявність спору про право на спадкування.
Судом першої інстанції не встановлено інших заінтересованих осіб, які відповідно до Закону мають право на отримання одноразової допомоги і не визнають право ОСОБА_1 на отримання одноразової допомоги, інших грошових виплат, належних членам сім'ї загиблого ОСОБА_3 , чи є його спадкоємцями.
З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про наявність спору про право, який має розглядатися у порядку позовного провадження, є передчасними.
А відтак, ухвала суду підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження її розгляду.
Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).
Пункт 6 частини 1 статті 374 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 6 ч.1 ст. 374, ст. ст. 379, 381-384 ЦПК України, суд, -
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити.
Ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 12 грудня 2024 року- скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження її розгляду.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Постанова проголошена 07.05.2025 року.
Головуючий: Н.О. Шеремета
Судді: О.М. Ванівський
Р.П. Цяцяк