ЄУН: 336/12527/24
Провадження №: 2/336/1530/2025
05.05.25
05 травня 2025 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Звєздової Н.С. за участю секретаря судового засідання Іванченко О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та 3% річних,-
Представник позивача - адвокат Міньковська А.В., яка діє на підставі Ордеру на надання правничої допомоги від 20.11.2024 серії АІ №1752374, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 02.11.2023 серії КС №11306/10 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просила стягнути з відповідачів на користь позивача:
1) в рахунок погашення заборгованості перед ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» 180 562,04 грн., що складається 3% річних - 35 347,00 грн., інфляційних втрат - 145 215,04 грн.;
2) сплачений судовий збір та витрати на правничу допомогу.
Позов обґрунтовує тим, що 18.02.2008 між Лабінським та Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» укладено кредитний договір № 47-011/ФКВ-08. Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 14.01.2010 (справа №2-319) вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» задоволено, стягнуто заборгованість за вказаним кредитним договором у розмірі 604 013,70 грн. 02.09.2020 між Публічним акціонерном товариством «Дельта Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Діфджи Фінанс» укладено договір про відступлення прав вимоги № 2303/1, за умовами якого право грошової вимоги за кредитним договором № 47-011/ФКВ-08 від 18.02.2008 перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» та підтверджено ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 29.07.2022 (справа №2-319). Станом на теперішній час, вказане грошове зобов'язання є невиконаним в повному обсязі, позичальник ухиляється від повернення залишку кредитних коштів на шкоду кредитору. У зв'язку з вказаним, позивач вимушений звернутись до суду з відповідним позовом, який просить задовольнити, стягнувши з відповідачів на свою користь суми, зазначені у позові.
У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.12.2024 справу передано в провадження судді Звєздової Н.С.
Ухвалою суду від 19.12.2024 справу направлено за територіальною підсудністю до Запорізького районного суду Запорізької області.
На підставі ухвали судді Запорізького районного суд Запорізької області від 13.01.2025 справу передано за територіальною підсудністю до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя.
У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.01.2025 справу передано в провадження судді Звєздової Н.С.
Ухвалою суду від 30.01.2025 позовну заяву залишено без руху, позивачем у встановлений судом строк недоліки усунуто.
Ухвалою суду від 10.02.2025 відкрите провадження у справі розгляд якої призначено у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін.
Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не надходили.
Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.
Відповідачами відзив на позов не подано. Відповідач ОСОБА_1 особисто ознайомився з матеріалами справи в приміщенні суду, про що свідчить його заява.
Дослідивши позовну заяву та письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи законних інтересів.
Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст.264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Судом встановлено та доведено матеріалами справи, що 18.02.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» в особі Запорізької філії ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 47-011/ФКВ-08 про надання кредитних коштів у розмірі 61 300 доларів США з нарахуванням процентів за користування кредитом із розрахунку 12% річних та кінцевим строком повернення до 14.02.2023.
В якості забезпечення виконання своїх зобов'язань перед банком був укладений договір поруки № 47-011/Zфпор-08 від 18.02.2008 з ОСОБА_3 , яка після укладення шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_4 .
Позичальниця не дотримувався умов кредитного договору та не здійснював повернення отриманих кредитних коштів, у зв'язку з чим утворилась заборгованість по кредиту, задля стягнення якої ТОВ «Український промисловий банк» звернулося до суду з відповідною позовною заявою.
14.01.2010 рішенням Шевченківського районного суду міста Запоріжжя у справі №2-319 за 2010 рік позов ТОВ «Український промисловий банк» до відповідачів - задоволено.
Вказаним рішенням стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь банківської установи заборгованість за вказаним договором у розмірі 604 013,70 грн., а також витрати на сплату державного мита у розмірі 1700,00 грн. та витрати ІТЗ у розмірі 120 грн.
Кредитний договір № 47-011/ФКВ-08 від 18.02.2008 розірвано достроково.
Обставини, встановлені рішенням суду не потрібують подальшого доказування (ч. 4 ст. 82 ЦПК України).
Таким чином, вказаним рішенням було встановлено, що відповідачі мають невиконане грошове зобов'язання перед Банком у вищевказаних сумах.
02.09.2020 між Публічним акціонерном товариством «Дельта Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Діфджи Фінанс» укладено договір про відступлення прав вимоги № 2303/1, за умовами якого право грошової вимоги за кредитним договором № 47-011/ФКВ-08 від 18.02.2008 перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» та підтверджено ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 29.07.2022 (справа №2-319).
Згідно ч.1 ст.512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ст.514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
З позову вбачається та не було спростовано відповідачами, що вказане грошове зобов'язання є невиконаним в повному обсязі, позичальниками в добровільному порядку не сплачено суму кредитних зобов'язань.
Як вже зазначалось судом у відповідності до рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 14.01.2010 кредитний договір № 47-011/ФКВ-08 від 18.02.2008 розірвано достроково.
У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються (частина друга статті 653 ЦК України). Якщо договір розривається у судовому порядку, зобов'язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили (частина третя цієї статті).
Отже, розірвання кредитного договору припиняє його дію на майбутнє, але не впливає на факти укладення та дії цього договору включно до моменту його розірвання. Тому з моменту розірвання кредитного договору у позичальника залишається обов'язок повернути позивачеві заборгованість, нараховану за цим договором станом на день його розірвання, а кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені кредитним договором проценти та неустойку за період після розірвання цього договору. Права й інтереси кредитодавця у правовідносинах з позичальником після розірвання кредитного договору забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розірвання кредитного договору має наслідком припинення на майбутнє зобов'язання кредитодавця та позичальника, а також припинення на майбутнє поруки і застави (іпотеки) за обов'язками позичальника, які можуть виникнути, зокрема, за статтею 625 ЦК України після такого розірвання. Порука та застава (іпотека) не припиняються за обов'язками позичальника щодо заборгованості за кредитом, процентів і неустойки, які існували на момент розірвання кредитного договору. Тобто, розірвання кредитного договору не є підставою для припинення поруки та застави (іпотеки), які можуть забезпечувати виконання зобов'язання, що виникло до моменту такого розірвання.
Як вбачається з розрахунком трьох відсотків річних та інфляційних витрат, який є належним та допустимим доказом, вбачається, що ці витрати нараховано за період з 12.03.2017 року по 22.02.2019 року, тобто до розірвання договору у судовому порядку, а тому вимоги позивача є обґрунтованими та доведеними.
Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ч.2 ст.509 ЦК України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
За ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором чи законом.
Положеннями ст.625 ЦК України передбачено, що Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом статей 524, 533-535 та ст.625 ЦК України, грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Отже, заборгованість відповідачів перед новим кредитором ТОВ «Діджи Фінанс» за кредитним договором № 47-011/ФКВ-08 від 18.02.2088 є грошовим зобов'язанням.
Висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц.
Стаття 625 ЦК України у конструкції ЦК України розташована у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 Кодексу, відтак приписи цього розділу поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України), а так само й на грошові зобов'язання, що виникли на підставі рішення суду та за своєю правовою природою носять цивільно-правовий характер.
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема окремі види зобов'язань.
Таких правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, а також у постанові від 31.01.2019 у справі № 761/4878/16-ц.
За змістом наведених норм закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному в постановах Верховного Суду України від 06.07.2016 (справа № 6-1946цс15), від 16.05.2018 (справа № 459/3560/15-ц), від 11.07.2018 (справа №753/23612/15-ц), від 05.09.2018 (справа №461/479/16-ц), від 22.11.2048 (справа № 761/43507/16-ц), а також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 (справа № 686/21962/15-ц).
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Крім того, суд звертає увагу на правову позицію наведену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16, відповідно до якої у «межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов'язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання покладається обов'язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 нього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання».
Враховуючи складену правову практику та обставини справи, а саме: невиконання у повному обсязі відповідачами свого грошового зобов'язання, яке виникло на підставі кредитного договору, вимоги позивача на застосування до відповідачки наслідків порушення нею грошового зобов'язання відповідно до ст. 625 ЦК України.
Так, згідно наданого позивачем розрахунку, який суд визнає належним та допустимим доказом, заборгованість відповідачки складає 180 562,04 гривні, з яких:
3% річних за період з 12.03.2017 по 22.02.2019 у сумі 35 347,00 гривень;
Інфляційні втрати за період з 12.03.2017 по 22.02.2019 у сумі 145 215,04 гривень.
Відповідачками не надано доказів того, що станом на час розгляду справи, ними частково або повністю було сплачено заборгованість по вищевказаному договору.
За правилами ст.ст. 12,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Тому, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними належними та допустимими доказами, а відтак підлягають задоволенню у повному обсязі.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тобто з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 3 028,00 гривень.
Що стосується вимог позивача щодо стягнення витрат на правничу допомогу, то вони судом не розглядались, оскільки представником позивача не надано жодних доказів в розумінні ст. 137 ЦПК України.
Керуючись статтями 7, 12, 13, 81, 141, 263-265, 268, 280-283 ЦПК України, суд -
Позов задовольнити.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» в рахунок погашення боргу за невчасну сплату заборгованості за кредитним договором №47-011/ФКВ-08 від 18.02.2008 за період з 12.03.2017 по 22.02.2019 грошові кошти у сумі 180 562 (сто вісімдесят тисяч п'ятсот шістдесят дві) гривень 04 копійки, з яких:
інфляційні втрати - 145 215,04 гривень;
3% річних - 35 347,00 гривень.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» витрати по сплаті судового збору у сумі 1 514,00 грн. з кожного, а всього 3 028,00 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Реквізити учасників справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС», код ЄДРПОУ 42649746, місцезнаходження: 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд.8.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання (зареєстроване): АДРЕСА_1 .
Відповідачка: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання (зареєстроване): АДРЕСА_2 .
Суддя: Н.С. Звєздова