27 березня 2025 року
м. Чернівці
справа № 727/12689/24
провадження 22-ц/822/267/25
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Половінкіної Н. Ю.
суддів Кулянди М.І., Одинака О.О.
секретаря Скулеба А.І.
з участю представника скаржника Тимуша Леоніда Федоровича
учасники справи:
скаржник ОСОБА_1
суб'єкт оскарження Перший відділ державної виконавчої служби у м. Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ)
заінтересована особа ОСОБА_2
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Тимуш Леонід Федорович, на ухвалу Першотравневого районного суду м. Чернівці від 03 лютого 2025 року, головуючий у першій інстанції Піхало Н.В.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 у листопаді 2024 року звернувся до суду з скаргою на дії державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у м. Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Марко В.М.
Зазначав, що Першим відділом державної виконавчої служби у м. Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) відкрито виконавче провадження №62201925 із примусового виконання виконавчого листа №725/6022/19, виданого 21 травня 2020 року Першотравневим районним судом м. Чернівці про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у твердій грошовій сумі 2000 грн щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дати набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття.
Постановою державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) Марко В.М. від 23 липня 2020 року про арешт майна боржника накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 .
Посилався на порушення державним виконавцем вимог законодавства щодо накладення арешту на нерухоме майно, оскільки квартира АДРЕСА_1 є єдиним житлом, заборгованості з сплати аліментів немає.
Вказує, що дізнався про винесення постанови державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) Марко В.М. від 23 липня 2020 року при зверненні до нотаріуса 28 жовтня 2024 року.
Представник Тимуш Л.Ф. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до начальника Першого відділу державної виконавчої служби у м. Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Смотра Д.О. з заявою про зняття арешту від 01 листопада 2024 року, відповіді на яку не отримано.
Просив скасувати постанову державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) Марко Валерія Мірчевича від 23 липня 2020 року про арешт майна боржника.
Зобов'язати начальника Першого відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) зняти арешт з квартири АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Ухвалою Першотравневого районного суду м. Чернівці від 03 лютого 2025 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 з участю заінтересованої особи Першого відділу державної виконавчої служби у м. Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), ОСОБА_2 на незаконні дії державного виконавця відмовлено.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Тимуш Л.Ф., в апеляційній скарзі просить ухвалу на ухвалу Першотравневого районного суду м. Чернівці від 03 лютого 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Тимуш Л.Ф., на дії державного виконавця задовольнити.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Вказує на порушення державним виконавцем порядку накладення арешту на майно, оскільки з дати набрання законної сили рішенням Першотравневого районного суду м.Чернівці від 21 квітня 2020 року до винесення постанови державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) Марко В.М. від 23 липня 2020 року про арешт майна боржника минуло менше ніж три місяці, період не сплати аліментів ще менший.
У матеріалах виконавчого провадження відсутній розрахунок заборгованості на момент винесення постанови державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) Марко В.М. від 23 липня 2020 року про арешт майна боржника.
Судом першої інстанції не прийнято до уваги здійснення ОСОБА_1 сплати заборгованості 23 травня 2020 року в сумі 7200 грн, 21 липня 2020 року в сумі 2000 грн.
Посилається на те, що квартира АДРЕСА_1 є єдиним житлом, державним виконавцем не дотримано вимог частини 7 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження», за якою у разі якщо сума, що підлягає стягненню за виконавчим провадженням, не перевищує 20 розмірів мінімальної заробітної плати, звернення стягнення на єдине житло боржника та земельну ділянку, на якій розташоване таке житло, не здійснюється. У такому разі виконавець зобов'язаний вжити заходів для виконання рішення за рахунок іншого майна боржника.
Зазначає, що на підставі частини третьої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Тимуш Л.Ф., не надходило.
Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Тимуш Л.Ф., підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Тимуш Л.Ф., суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування постанови державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) Марко Валерія Мірчевича від 23 липня 2020 року про арешт майна боржника та зобов'язання державного виконавця вчинити дії, спрямовані на скасування арешту на майно боржника.
На обгрунтування таких висновків суд першої інстанції зазначив, що державний виконавець Першого відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) Марко В.М. діяв у межах повноважень, наданих йому Законом України "Про виконавче провадження", не зняття державним виконавцем арешту з нерухомого майна боржника, накладеного з метою забезпечення належного виконання судового рішення про стягнення аліментів на утримання дитини, не свідчить про порушення державним виконавцем вимог Закону України «Про виконавче провадження».
Водночас суд першої інстанції вказав на недоведеність боржником, що виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника.
При цьому судом першої інстанції встановлено, що в матеріалах справи відсутня інформація про розмір заробітної плати ОСОБА_1 , офіційне працевлаштування останнього, наявності у боржника грошових коштів, достатніх для виконання рішення суду про сплату аліментів, що свідчить про неможливість зробити висновок щодо наявності щомісячного стабільного доходу та можливості забезпечення виконання рішення в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника.
Крім того, судом першої інстанції враховано, що з травня по вересень 2020 року у боржника ОСОБА_1 була наявна заборгованість зі сплати аліментів, що дає підстави вважати можливим виникнення заборгованості й в майбутньому.
Також суд першої інстанції вважав, що сам по собі факт погашення заборгованості з аліментів боржником та відсутність заборгованості на даний час не є відповідно до положень ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» підставою для зняття арешту з майна виконавцем, враховуючи спеціальний порядок виконання рішень для даної категорії справ.
Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення наведеним нормам не відповідає в частині.
Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 21 квітня 2020 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі 2000 грн щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дати набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття.
Постановою старшого державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у м. Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Марко В.М. від 30 травня 2020 року відкрито виконавче провадження №62201925 із примусового виконання виконавчого листа №725/6022/19, виданого 21 травня 2020 року Першотравневим районним судом м. Чернівці про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі 2000 грн щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дати набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття.
Також постановою старшого державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у м. Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Марко В.М. від 23 липня 2020 року накладено арешт на нерухоме квартиру АДРЕСА_1 , що належить боржнику ОСОБА_1 .
За розрахунком заборгованості зі сплати аліментів боржником ОСОБА_1 , виконаним державним виконавцем Першого відділу державної виконавчої служби у м. Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Марко В.М. станом на 1 лютого 2025 року, ОСОБА_1 не сплачено аліментів у квітні 2020 року в сумі 133 грн 33 коп., травні 2020 року в сумі 2000 грн., червні 2020 року в сумі 2000 грн, серпні 2020 року в сумі 2000 грн.
Водночас за розрахунком заборгованості зі сплати аліментів боржником ОСОБА_1 , виконаним державним виконавцем Першого відділу державної виконавчої служби у м. Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Марко В.М. станом на 1 лютого 2025 року, ОСОБА_1 здійснено оплату аліментів у липні 2020 року в сумі 2000 грн, вересні 2020 року в сумі 8133 грн 33 коп.
Боржником ОСОБА_1 з жовтня 2020 року виконується обов'язок з сплати аліментів в сумі 2000 року щомісяця, заборгованість відсутня.
З оглянутого апеляційним судом виконавчого провадження Першого відділу державної виконавчої служби у м. Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) №62201925 вбачається, що представник Тимуш Л.Ф. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до начальника Першого відділу державної виконавчої служби у м. Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Смотра Д.О. з заявою про зняття арешту з квартири АДРЕСА_1 , власникогм якої є ОСОБА_1 .
У матеріалах виконавчого провадження Першого відділу державної виконавчої служби у м. Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) №62201925 знаходиться повідомлення адвокату Тимушу Л.Ф. від 12 листопада 2024 року №104664 на заяву від 01 листопада 2024 року про зняття арешту з нерухомого майна.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Згідно з пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку (стаття 129-1 Конституції України).
За частиною першою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
У пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини «Матківська проти України» (№38683/04) зазначено про те, що судовий розгляд і виконавче провадження - це перша та друга стадії загального провадження, які стосуються тривалості провадження; виконання рішення є другим етапом судового провадження, а також що реалізоване право знаходить свою ефективну реалізацію саме у момент виконання.
Відповідно до пункту 40 рішення Європейського суду з прав людини «Горнсбі проти Греції», право на судовий захист було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок («Hornsby v. Greece» № 18357/91).
Конституційний Суд України неодноразово підкреслював, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (перше речення абзацу другого пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 225.04.2012 №11-рп/2012); право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист (абзац п'ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013 №5-рп/2013).
Зокрема, у рішенні №2-р(II)/2019 від 15.05.2019 Конституційний Суд України наголосив, що забезпечення державою виконання судового рішення як невід'ємної складової права кожного на судовий захист закладено на конституційному рівні у зв'язку із внесенням Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02.06.2016 №1401-VIIIзмін до Конституції України та доповненням її, зокрема, статтею 129-1, частиною другою якої передбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 липня 2020 року у справі № 488/3753/17-ц (провадження № 61-17011сво19) зроблено висновок про те, що розгляд процесуальних питань, пов'язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб) є виконанням судових рішень, як заключного етапу у процесі реалізації захисту цивільних прав.
Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції».
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
На підставі частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно частини першої статті 7 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", відповідно до цього Закону державними виконавцями є керівники органів державної виконавчої служби, їхні заступники, головні державні виконавці, старші державні виконавці, державні виконавці органів державної виконавчої служби.
Аналіз зазначених норм права дає підстави дійти до висновку про можливість звернення до суду в порядку цивільного судочинства, передбаченому статтею 447 ЦПК України, із скаргою на рішення, дії або бездіяльність, начальника відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК України.
Частинами другою та третьою статті 451 ЦПК України передбачено, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення ( поновити порушене права заявника).
Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Відповідно до абзацу 5 пункту 18 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року №6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність було прийнято або вчинено відповідно до закону, у межах повноважень суб'єкта оскарження і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги. При цьому, визнаючи доводи скарги необґрунтованими і відмовляючи в її задоволенні, суд має зазначити в ухвалі, у зв'язку з чим і на підставі яких саме норм закону він дійшов такого висновку.
Положення наведених статей дають підстави для висновку, що до суду можуть бути оскаржені не тільки дії державного виконавця, а й бездіяльність.
У пункті 20 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» роз'яснено, що у справах за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи інших посадових осіб державної виконавчої служби предметом судового розгляду можуть бути лише рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
Згідно із частиною першою статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
З огляду на наведене дотриманням Закону України «Про виконавче провадження», інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цього Закону, які є обов'язковими при вчиненні виконавчих дій є гарантією належного виконання виконавцем своїх обов'язків і недопущення порушення прав сторін виконавчого провадження та балансу їх інтересів.
Відповідно до вимог ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до правила, встановленого частиною 1 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Тимуш Л.Ф., звертаючись до суду з скаргою, посилався на порушення державним виконавцем Першого відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) Марко В.М. вимог законодавства при винесенні постанови від 23 липня 2020 року про арешт майна боржника, звернення представника Тимушв Л.Ф. в інтересах ОСОБА_1 до начальника Першого відділу державної виконавчої служби у м. Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Смотра Д.О. з заявою про зняття арешту від 01 листопада 2024 року, відповіді на яку не отримано.
Отже, предметом скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Тимуш Л.Ф., є оскарження постанови державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) Марко В.М. від 23 липня 2020 року про арешт майна боржника, бездіяльності начальника Першого відділу державної виконавчої служби у м. Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Смотра Д.О. щодо не зняття арешту з нерухомого майна, а не рішення про відмову у скасуванні арешту.
На підставі частини 3 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
Згідно з правовою природою бездіяльності, вона полягає у невчиненні органом або посадовою особою державної виконавчої служби певних дій, які мали бути вчинені відповідно до закону.
Крім того, вимога про зобов'язання начальника Першого відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) зняти арешт з квартири АДРЕСА_1 стосується не зобов'язання державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби усунути порушення (поновити порушене права заявника), а бездіяльності щодо заяви представника Тимушв Л.Ф. в інтересах ОСОБА_1 до начальника Першого відділу державної виконавчої служби у м. Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Смотра Д.О. про зняття арешту від 01 листопада 2024 року.
Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Так, у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Натомість, ухвала Першотравневого районного суду м.Чернівці від 03 лютого 2025 року не містить висновків суду щодо наявності підстав для відмови у задоволенні скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Тимуш Л.Ф., в частині зобов'язання начальника Першого відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) зняти арешт з квартири АДРЕСА_1 .
За змістом частини першої, другої статті 449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій .
Пропущений для подання скарги строк може бути поновлено судом за наявності поважних причин його пропуску на підставі клопотання особи, яка подає скаргу, що має бути заявлено одночасно зі скаргою.
У разі подання скарги з пропуском строку і за відсутності поважних причин для його поновлення та клопотання особи, яка подає скаргу, така скарга залишається судом без розгляду.
В той же час частиною п'ятою статті 74 Закону України від 02 червня 2016 року «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
Системний аналіз вказаних процесуальних норм разом із положеннями пункту «а» частини першої статті 449 ЦПК України, статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» вказують на те, що перебіг десятиденного строку для оскарження рішення, дій чи бездіяльності виконавця починається з наступного дня після настання події, з якою пов'язано його початок, тобто після фактичної або можливої обізнаності особи про порушення її прав і свобод (постанова Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 2-1441/10 (провадження № 61-17257св20)).
Верховний Суд у постанові від 19 квітня 2023 року у справі №909/615/15 зазначив: «Водночас, слід зауважити, що передумовою для розгляду скарги по суті є встановлення факту подання цієї скарги у строк, передбачений частиною першою статті 341 ГПК України, або наявності відповідного клопотання та обставин для поновлення такого строку, якщо його було пропущено з поважних причин.
52. До того ж, з'ясування обставин дотримання заявником встановленого законом процесуального строку на звернення до суду зі скаргою на дії (бездіяльність) державного чи приватного виконавця, наявності клопотання про поновлення такого строку та поважних причин для його поновлення має першочергове значення, оскільки правовим наслідком недотримання зазначеного строку, відсутності клопотання про його поновлення, а також поважності причин для такого поновлення, є залишення скарги без розгляду в порядку частини другої статті 118 ГПК України.
53. При цьому слід зауважити, що застосування судами попередніх інстанцій положень статті 118 ГПК України до скарги, яка подана з порушенням строку, визначеного положеннями статтею 341 ГПК України, не є обмеженням права скаржника на судовий захист».
За правилами частин першої, другої статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Під час оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, на виконанні яких перебуває виконавчий документ, слід дотримуватися відповідних положень розділу VII «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК України, зокрема щодо права на звернення зі скаргою у строк 10 календарних днів, визначений пунктом «а» частини першої статті 449 ЦПК України.
У постанові від 18 листопада 2020 року у справі № 466/948/19 (провадження № 61-16974св19) Верховний Суд вказав, що «строки на подання скарги є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається у скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з'ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга суддею одноособово залишається без розгляду при її прийнятті та повертається заявникові. Водночас заявникові може бути роз'яснено право на повторне звернення до суду на загальних підставах. З'ясування обставин дотримання заявником процесуального строку на звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, наявності клопотання про його поновлення зазначеного строку та поважних причин для його поновлення має першочергове значення, оскільки правовим наслідком недотримання встановленого законом строку звернення із скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, відсутності поважності причин для його поновлення, є залишення скарги без розгляду та повернення її заявникові».
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 04 лютого 2022 року у справі №925/308/13-г зазначив, що за змістом наведених норм, за порівняльного аналізу змісту термінів "дізнався" та "повинен був дізнатися", що містяться у положеннях статті 341 ГПК України, він доходить висновку про презумпцію обов'язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні; доведення факту, через який сторона не знала про порушення свого права і саме з цієї причини не звернулася за його захистом до суду, недостатньо.
Під час визначення початку перебігу строку звернення до суду із скаргою на дії (бездіяльність) суб'єкта, закріпленого у частини першої статті 341 ГПК України, необхідно враховувати поведінку скаржника (чи мав він реальну можливість (повинен був) дізнатися про стверджуване ним порушення його прав, вчинені ним дії, направлені на з'ясування стану виконавчого провадження тощо).
Також, Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив, що стягувач, який подав до відповідного органу заяву про вчинення відповідних виконавчих дій, однак не отримав задоволення своїх вимог, вважається обізнаним про ймовірність порушення його прав у виконавчому провадженні незалежно від того, чи отримав він від державного виконавця певні документи виконавчого провадження або відповіді.
ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Тимуш Л.Ф., у скарзі зазначав, що не був повідомлений про постанову старшого державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у м. Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Марко В.М. від 30 травня 2020 року про відкриття виконавчого провадження №62201925, постанову державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) Марко В.М. від 23 липня 2020 року про арешт майна боржника.
У матеріалах справи та виконавчого провадження відсутні відомості про отримання боржником ОСОБА_1 постанови старшого державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у м. Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Марко В.М. від 30 травня 2020 року про відкриття виконавчого провадження №62201925, постанови державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) Марко В.М. від 23 липня 2020 року про арешт майна боржника.
З оглянутого апеляційним судом виконавчого провадження Першого відділу державної виконавчої служби у м. Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) №62201925 вбачається, що представник Тимуш Л.Ф. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до начальника Першого відділу державної виконавчої служби у м. Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Смотра Д.О. з заявою про зняття арешту з квартири АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
За змістом заяви представника Тимуш Л.Ф. в інтересах ОСОБА_1 , останній посилається на постанову Першого відділу державної виконавчої служби у м. Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) від 23 липня 2020 року про накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_1 .
Отже, ОСОБА_1 , звертаючись до начальника Першого відділу державної виконавчої служби у м. Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Смотра Д.О. з заявою про зняття арешту від 01 листопада 2024 року знав про постанову державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у м. Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Марко В.М. від 23 липня 2020 року про накладення арешту.
З огляду на викладене, ОСОБА_1 мав достовірну інформацію про постанову державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у м. Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Марко В.М. від 23 липня 2020 року про накладення арешту 01 листопада 2024 року.
Сам ОСОБА_1 , звертаючись до суду з скаргою на дії державного виконавця посилався на те, що дізнався про порушення свого права 28 жовтня 2024 року при зверненні до нотаріуса.
З огляду на наведене ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Тимуш Л.Ф., подав скаргу на дії державного виконавця 14 листопада 2024 року з порушенням десятиденного строку, тобто після фактичної або можливої обізнаності про порушення права.
Ураховуючи недотримання зазначеного строку та відсутність клопотання про поновлення такого строку, поважності причин для такого поновлення скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Тимуш Л.Ф., на дії державного виконавця підлягає залишенню без розгляду.
Натомість, суд першої інстанції не врахував наведеного вище, дійшов висновку про відмову у скарзі ОСОБА_1 на дії державного виконавця в частині скасування постанови державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) Марко В.М. від 23 липня 2020 року про арешт майна боржника на порушення норм процесуального права.
Не можна погодитися з доводами ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Тимуш Л.Ф., в апеляційній скарзі про наявність підстав для зобов'язання начальника Першого відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) зняти арешт з квартири АДРЕСА_1 .
Відповідно до частини третьої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
У матеріалах виконавчого провадження Першого відділу державної виконавчої служби у м. Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) №62201925 знаходиться повідомлення адвокату Тимушу Л.Ф. від 12 листопада 2024 року №104664 на заяву від 01 листопада 2024 року про зняття арешту з нерухомого майна, за яким статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що підставою для зняття арешту є погашення заборгованості зі сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Тимуш Л.Ф., у скарзі на дії державного виконавця рішення начальника Першого відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) Смотра Д.О. про відмову у знятті арешту не оскаржується.
За змістом частини третьої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня. Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, зобов'язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом.
Отже, начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця наділений повноваженнями усунути допущенні державним виконавцем недоліки.
З матеріалів справи та оглянутого апеляційним судом виконавчого провадження Першого відділу державної виконавчої служби у м. Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) №62201925 вбачається, що відсутнє звернення ОСОБА_1 до начальника Першого відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) Смотра Д.О. із скаргою на дії державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) Марко В.М. з винесення постанови від 23 липня 2020 року про арешт майна боржника.
Отже, начальником Першого відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) Смотром Д.О. при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень не встановлено порушення порядку накладення арешту, встановленого Законом України «Про виконавче провадження».
Також на наслідками розгляду судом скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Тимуш Л.Ф., на дії державного виконавця постанова державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) Марко В.М. від 23 липня 2020 року про арешт майна боржника не скасована.
З огляду на наведене суд першої інстанції дійшов правильного по суті висновку про необгрунтованість скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця в частині зобов'язання начальника Першого відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) зняти арешт з квартири АДРЕСА_1 .
Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)).
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно із п.4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Ураховуючи викладене ухвала Першотравневого районного суду м. Чернівці від 03 лютого 2025 року в частині відмови у скасуванні постанови державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) Марко В.М. від 23 липня 2020 року про арешт майна боржника підлягає скасуванню, в частині зобов'язання начальника Першого відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) зняти арешт зміні в мотивувальній частині з підстав, передбачених п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України.
Керуючись п.1, 2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Тимуш Леонід Федорович, задовольнити частково.
Ухвалу Першотравневого районного суду м. Чернівці від 03 лютого 2025 року в частині відмови у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця в частині скасування постанови державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) Марко Валерія Мірчевича від 23 липня 2020 року про арешт майна боржника скасувати.
Скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця в частині скасування постанови державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) Марко Валерія Мірчевича від 23 липня 2020 року про арешт майна боржника залишити без розгляду.
Ухвалу Першотравневого районного суду м. Чернівці від 03 лютого 2025 року в частині відмови у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця в частині зобов'язання начальника Першого відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) зняти арешт з квартири АДРЕСА_1 змінити в мотивувальній частині, виклавши в редакції цієї постанови.
В решті залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Дата складання повного судового рішення 02 квітня 2025 року.
Головуючий Н. Ю. Половінкіна
Судді М. І. Кулянда
О. О. Одинак