Іменем України
06 травня 2025 року
м. Харків
справа № 635/387/25
провадження № 22-ц/818/2208/25
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.
суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.
за участю секретаря - Сізонової О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну за позовом ОСОБА_1 до судді Харківського районного суду Харківської області Назаренка Олега Володимировича про дискримінацію, -
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Люботинського міського суду Харківської області від 31 січня 2025 року, постановлену суддею Сухоруковим І.М.
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просив:
- визнати розгляд суддею О. Назаренко заяви адвоката І. Шапошникова від 22.04.2024 року про проведення судового засідання 23.04.2024 року без участі відповідачів, яку суддя О Назаренко, на підставі ч.4 ст. 183 ЦПК України повинен був повернути ОСОБА_2 без розгляду, в порівнянні з не розглядом п'яти заяв ОСОБА_1 і клопотання, поданих відповідно положень ЦПК України, фактом дискримінації ОСОБА_1 суддею О. Назаренко, за ознаками соціального статусу;
- визнати приєднання до матеріалів справи 23.04.2024 року відзиву адвоката І. Шапошникова і при цьому не вирішення питання про надання ОСОБА_1 відповіді на відзив ОСОБА_2 фактом дискримінації ОСОБА_1 суддею О. Назаренко за соціальним статусом
- визнати приєднання до матеріалів справи 23.04.2024 року відзиву який надано адвокатом І. Шапошниковим, незважаючи на те, що відзив було оформлено з порушенням вимог ст. 178 ЦПК України, подано з порушенням строків визначених суддею в ухвали про відкриття провадження у справі, з порушенням порядку надсилання ОСОБА_1 копії відзиву на вимогах ч.4 ст. 178 ЦПК України ( ОСОБА_3 було надано документ який мав явні ознаки включення в нього недостовірної інформації) суддя О. Назаренко, поновлює строк на прийняття відзиву, що не передбачено нормами ЦПК України і приєднує відзив до матеріалів судової справи, і не розглядом заяви ОСОБА_1 щодо вжиття заходів про порушення порядку подання відзиву, фактом дискримінації ОСОБА_1 суддею О. Назаренко, за соціальним статусом
- Визнати не розгляд суддею Назаренко звернень ОСОБА_1 від 07.05.2024 року та 27.05.2024 року, які стосувались порушення процесуальних прав ОСОБА_1 ОСОБА_2 та вжиття відповідних заходів на припинення такої протиправної діяльності адвоката І. Шапошникова, в порівнянні з розглядом всіх заяв поданих адвокатом ОСОБА_2 , які суд повинен був йому повернути, на підставі ч.4 ст. 183 ЦПК України, фактом дискримінації ОСОБА_1 суддею О. Назаренко, за соціальним статусом.
- визнати розгляд питання про повернення до стадії підготовчого судового засідання 29.08.2024 і відхилення його на підставі відсутності відповідної норми ЦПК України. В порівнянні незастосування судом до звернень адвоката ОСОБА_4 вимог ч.4 ст. 183 ЦПК України, фактом дискримінації ОСОБА_1 суддею О. Назаренко, за соціальним статусом.
- визнати розгляд і прийняття до уваги відзиву ОСОБА_2 і не розгляд доказів ОСОБА_1 , які вказували на зміст посадових обов'язків відповідача ОСОБА_5 та відповіді ОСОБА_6 №03-09/ 1018 від 04.08.2022 року який свідчив що селищний голова ОСОБА_7 визнав порушення ОСОБА_8 права ОСОБА_1 на Інформацію, фактом дискримінації ОСОБА_1 суддею О. Назаренко, за соціальним статусом.
- на підставі п.5, п.7 ч.1 ст. 10 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» направити звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, стосовно надання висновку у вказаній позивачем в позові ситуації, відносно наявності або відсутності в діях судді ОСОБА_9 дискримінаційних дій відносно ОСОБА_1 .
Ухвалою Люботинського міського суду Харківської області від 31 січня 2025 року у відкритті провадження у справі відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для подальшого розгляду.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; вказує, що суд безпідставно відмовив у відкритті провадження у справі, висновки суду є протиправними тому, що позбавляють права на судовий захист від дискримінації.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що оскарження процесуальних дій чи бездіяльності судді, пов'язаних із розглядом судової справи, нормами ЦПК України чи іншими законами України не передбачено.
Судова колегія погоджується з такими висновками суду з огляду на таке.
Розглядом справи встановлено, що 01 березня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Харківського районного суду Харківської області з позовом до Височанського селищного голови О.Мороза про відшкодування моральної шкоди та посадової особи Височанської селищної ради В.Ширяєва за порушення права на отримання інформації.
Суддею Назаренком О.В. було відкрито 20 лютого 2024 року провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження, та відповідачу був встановлений строк на подання відзиву у 15 днів від моменту отримання копії ухвали про відкриття провадження в справі. Цю ухвалу відповідачі отримали 25 березня 2024 року. Підготовче засідання, було призначене на 19 березня 2024 року, а потім перенесено на 23 квітня 2024 року.
В обґрунтування позовної заяви ОСОБА_1 посилався на те, що у вищезазначеній справі станом на 18.03.2024 року відзив на позовну заяву від відповідача не отримав, і подав до суду письмову заяву про вирішення питань у підготовчому судовому засіданні і просив провести його без своєї участі.
22.04.2024 року, адвокат І. Шапошников, подав до суду заяву, в якій просив суд підготовче судове засідання провести без участі особи, яку він представляє - ОСОБА_6 . Заява ОСОБА_2 не містила відомостей про наявність у нього електронного кабінету і на підставі ч.4 ст. 183 ЦПК України підлягала поверненню. Але суд її не повернув, а визнав такою що треба прийняти до уваги.
23.04.2024 року ОСОБА_2 надав до суду відзив, оформлений на користь ОСОБА_6 . Суддя О.Назаренко не надав позивачу можливості реалізувати подання відповіді на відзив, що визначено п.12. ч.2 ст. 197 ЦПК України. При тому як з заяви позивача, так і з факту подання відзиву ОСОБА_2 23.04.2024 року, суддя О. Назаренко розумів що таку процесуальну дію позивач ще не виконав, і не з власної провини. Крім того, суддя О. Назаренко не дав оцінку поштовому відправленню відзиву на адресу позивача, яке було підроблене і свідчило про те, що цей відзив позивач отримати не зможе, так як про нього позивачу не могло бути відомо, або стало б відомо виключно в суді, при розгляді позовної заяви по суті. Суддя О. Назаренко прийняв відзив до розгляду незважаючи на те, що було пропущено строки його подання, а нормами ЦПК України поновлення строку подання відзиву не передбачено.
29.08.2024 року, у судовому засіданні суддя О. Назаренко зачитав заяву адвоката І. Шапошникова про черговий перенос розгляду справи, хоча на підставі ч.4 ст. 183 ЦПК України він повинен був її повернути ОСОБА_2 без розгляду.
При вирішенні справи по суті, суддя О. Назаренко рішення оформлював з урахуванням наданого ОСОБА_2 відзиву, приймаючи аргументи відзиву як доказову базу надану відповідачем. При розгляді справи, суддя О. Назаренко не розглянув п'ять заяв позивача і одне клопотання, звернення які стосувались порушення прав позивача ОСОБА_2 , і вжиття заходів, спрямованих на забезпечення судочинства відповідно норм ЦПК України. Все це відбувалось при тому, що суд не приймав до уваги відсутність у адвоката І. Шапошникова електронного кабінету в ЄСІТС, що зобов'язувало суддю О. Назаренко, на підставі вимог абз.2 ч.4 ст. 183 ЦПК України повертати ОСОБА_2 його заяви без розгляду.
Перелічені дії судді Назаренка О.В., на думку ОСОБА_1 є фактом прямої дискримінації його, як позивача, за соціальним статусом, оскільки він є пенсіонером. Фактами дискримінації, на переконання позивача, є те, що суддя не приймає до уваги його заяви, подані на підставі положень ЦПК України, а натомість приймає і задовольняє заяви адвоката І. Шапошникова, який може дотримуватися вимог ЦПК України, але подає до суду заяви, які не відповідають вимогам абз. 2 ч. 4 ст. 183 ЦПК України. Це вказує на те, що суддя надає в справі перевагу адвокату І. Шапошникову за його професійним статусом. Тому позивач не бачить іншого способу для відновлення свого становища як учасника справи, окрім як подання даного позову.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Проте, в зазначеному вище випадку між позивачами та суддями такі правовідносини не виникають, тому такі справи не можуть бути підсудні судам загальної юрисдикції.
Зазначені спори не пов'язані із захистом прав, свобод чи інтересів у публічно-правових відносинах від порушень з боку органів державної влади, оскільки оскаржені позивачем дії вчинені при здійсненні правосуддя.
Таким чином, суддя виступає як посадова особа, уповноважена на виконання функцій держави, а не як приватна особа, до якої можна звернутися з позовом.
У постанові Пленуму Верховного СУДУ України від 12 червня 2009 р. № 6 «Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів» судам роз'яснено, що у розумінні положень ч. 1 ст. 2, пп. 1, 7, 9 ч. 1 ст. З, ст. 17, ч. 3 ст. 50 Кодексу адміністративного судочинства України судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб'єктами владних повноважень і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв'язку з розглядом судових справ.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними у п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21 листопада 2018 року, справа № 757/43355/16-ц (провадження № 14-399цс18), вказала, що оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов'язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій (пункт 62 постанови).
Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені (пункт 63 цієї постанови).
Аналізуючи зміст позовної заяви, колегія суддів вважає, що позивач ОСОБА_1 , вказуючи на вчинення з боку судді Назаренка О.В. дикримінаційних дій, які призводять до порушення його процесуальних прав як сторони в справі, та які створюють перешкоду у можливості захисту ним власних прав та інтересів в межах судової справи, висловлює свою незгоду з діями головуючого судді Назаренка О.В. у цивільній справі щодо організації проведення підготовчого засідання, розгляду клопотань та здійснення дій, необхідних для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.
Чинне законодавство України дає можливість громадянину повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення та дій судді під час здійснення правосуддя до відповідного суду вищої інстанції. Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Намагання зробити це в конкретній справі шляхом подання окремого позову проти судді є протиправним втручанням у здійснення правосуддя й посяганням на процесуальну незалежність (статті 126 і 129 Конституції України). Зазначена правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду України від 15 квітня 2008 року.
Аналогічної позиції дотримується і Консультативна рада європейських суддів, яка в пункті 57 Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень підкреслює, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.
У низці рішень Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що право на суд, окремим аспектом якого є право на доступ до правосуддя, не є абсолютним.
Таким чином, судом першої інстанції обгрунтовано відмовлено у відкритті провадження, оскільки незалежно від формулювання позовних вимог, вони фактично стосуються оскарження процесуальних дій чи бездіяльності іншого судді, пов'язаних із розглядом судової справи в якій позивач є стороному, нормами ЦПК України чи іншими законами України не передбачено оскарження таких дій у позовному провадженні.
Посилання апелянта на те, що суд при постановленні оскаржуваної ухвали, неповно з'ясував обставини, які мають значення для справи, - спростовуються матеріалами справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Ухвала суду постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Люботинського міського суду Харківської області від 31 січня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: Н.П. Пилипчук
О.Ю. Тичкова
Повне судове рішення виготовлено 07 травня 2025 року.