Справа № 127/6555/25
Провадження 2/127/1143/25
07 травня 2025 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі головуючого судді Борисюк І.Е., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
До Вінницького міського суду Вінницької області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 20.01.2023 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 6287420, відповідно до умов якого відповідачу було видано кредит в сумі 10 000, 00 гривень строком на 360 днів. 27.11.2023 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» було укладено договір факторингу № 27.11/23-Ф, відповідно до умов якого ТОВ «Авентус Україна» відступило права грошової вимоги за кредитним договором, укладеним із відповідачем, ТОВ «ФК «Фінтраст Україна». Відповідач зобов'язання за вказаним кредитним договором належним чином не виконав, у зв'язку з чим виникла заборгованість в розмірі 37 263, 00 гривень, з яких: 10 000, 00 гривень - тіло кредиту; 17 313, 00 гривень - сума процентів за користування кредитом; 9 950, 00 гривень - нараховані позивачем проценти за 50 календарних днів.
Вищевикладене й стало підставою для звернення до суду позивача із вимогою про стягнення на його користь з відповідача заборгованості за договором про надання споживчого кредиту № 6287420 від 20.01.2023 в розмірі 37 263, 00 гривень. Також позивач просив суд стягнути на його користь з відповідача судові витрати.
Ухвалою суду від 03.03.2025 вищевказану заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Також, даною ухвалою запропоновано учасникам справи надати суду заяви по суті справи та докази у строк, встановлений судом, і витребувано у АТ КБ «ПриватБанк» докази по справі.
На виконання вимог ч. 7 ст. 43 і абз. 2 ч. 1 ст. 177 ЦПК України позивачем надано разом із позовом, поданим до суду в електронній формі, докази надсилання відповідачу за адресою його місця проживання (перебування), зареєстрованою у встановленому законом порядку, листом з описом копії позовної заяви із доданими до неї документами. (а.с. 48)
За інформацією з офіційного веб-сайту Укрпошти вбачається, що вищевказане поштове відправлення було повернуто на адресу відправника із відміткою «за закінченням терміну зберігання».
З матеріалів справи вбачається, що поштове відправлення із ухвалою суду від 03.03.2025 направлене відповідачу за адресою його місця проживання (перебування), зареєстрованою у встановленому законом порядку, повернулось до суду із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». (а.с. 108-109)
Враховуючи положення ст. 128 ЦПК України вважається, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи. Також, враховуючи положення п. 5 ч. 6 ст. 272 ЦПК України, ухвала суду від 03.03.2025 вважається врученою відповідачу.
У строк, визначений судом ухвалою від 03.03.2025, від відповідача відзив на позов не надійшов.
01.05.2025 на адресу суду від АТ КБ «ПриватБанк» надійшли витребувані судом докази.
Будь-які інші докази по справі, крім тих, що надані позивачем разом із позовною заявою та АТ КБ «ПриватБанк» на виконання вимог судового рішення, чи інші клопотання, від учасників справи на адресу суду не надходили.
Враховуючи вищевикладене та положення ст. 279 ЦПК, суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.
При розгляді справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
20.01.2023 ОСОБА_1 ознайомився із паспортом споживчого кредиту ТОВ «Авентус Україна». (а.с. 23-2зв.)
Того ж дня, 20.01.2023, між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 6287420. (а.с. 16-21)
За умовами вищевказаного кредитного договору ТОВ «Авентус Україна» зобов'язалось надати відповідачу кредит у безготівковій формі на споживчі (особисті) потреби в сумі 10 000, 00 гривень строком на 360 днів шляхом перерахування коштів на поточний рахунок споживача, включаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 . Відповідач, в свою чергу, зобов'язався одержати та повернути кредитні кошти, сплатити проценти за користування ними та виконати інші обов'язки, передбачені договором.
Детальні терміни повернення кредиту та сплати процентів, визначені у Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (Графік платежів), що є додатком № 1 до договору про надання споживчого кредиту № 6287420 від 20.01.2023 (п. 1.4. кредитного договору). (а.с. 21) Також розділом 3 цього кредитного договору сторони узгодили порядок обчислення (нарахування) процентів та зміни процентів.
Відповідач підтвердив, що перед укладенням вищевказаного договору йому була в чіткій та зрозумілій формі надана інформація: а) за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту) відповідно до ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування»; б) вказана в ч. 1, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та розміщена на вебсайті. Також відповідач підтвердив, що він ознайомлений з усіма умовами Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, ТОВ «Авентус Україна», що розміщені на вебсайті, повністю розуміє їх, погоджується із ними і зобов'язується неухильно їх дотримуватися (п. 9.8. кредитного договору).
27.11.2023 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» було укладено договір факторингу № 27.11/23-Ф, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «Авентус Україна» (ціна продажу) за плату, а останнє відступити ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов'язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить ТОВ «Авентус Україна». Перехід від ТОВ «Авентус Україна» до ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами Акту прийому-передачі Реєстру боржників згідно додатку № 2, після чого ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі Реєстру боржників - підтверджує факт переходу від ТОВ «Авентус Україна» до ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» прав вимоги заборгованостей та є невід'ємною частиною цього договору (п. 1.1.- п. 1.2. договору факторингу). (а.с. 38-46)
На виконання вищевказаних умов договору 27.11.2023 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» було підписано Акт прийому-передачі Реєстру боржників. (а.с. 47зв.)
З витягу із Реєстру боржників вбачається відступлення ТОВ «Авентус Україна» ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» права вимоги до боржника за кредитним договором № 6287420 - ОСОБА_1 (а.с. 37)
01.12.2023 на виконання умов договору факторингу № 27.11/23-Ф від 27.11.2023 ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» було сплачено ТОВ «Авентус Україна» ціну продажу, що підтверджується відповідними платіжними інструкціями. (а.с. 60-61)
Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Судом встановлено, що умовами договору про надання споживчого кредиту № 6287420 від 20.01.2023 передбачено право позикодавця (кредитора) без згоди позичальника передавати права за цим договором третім особам, але з обов'язковим повідомленням споживача про відступлення протягом 10 робочих днів із дати такого відступлення (пп. 3 п. 4.1 договору). Законом також не встановлено заборону заміни кредитора без згоди боржника у зобов'язаннях по даному кредитному договору.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач був повідомлений про відступлення прав вимоги за кредитним договором № 6287420 від 20.01.2023 в порядку, передбаченому п. 9.5. і п. 9.9. цього договору. (а.с. 25)
Доказів того, що вищевказаний договір факторингу визнаний недійсним, суду не надано.
Судом прийнято до уваги, що у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» змінило назву (найменування) на ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал». При цьому, організаційно-правова форма даної юридичної особи і її ідентифікаційний код - «44559822» залишились незмінними.
Вищевказане також підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, доступ до якого є публічним.
Судом прийнято до уваги, що сама лише зміна найменування юридичної особи, зокрема її місцезнаходження, не означають її реорганізації, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма даної особи. Відповідно, дана обставина не має наслідком правонаступництво.
Таким чином, в момент підписання сторонами Акту прийому-передачі Реєстру боржників відбулось одиничне, тобто сингулярне правонаступництво. З цього часу ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» (ТОВ «ФК «Фінтраст Україна») стало новим кредитором відповідача.
Із розрахунків заборгованості за вищевказаним кредитним договором вбачається заборгованість в розмірі 37 263, 00 гривень, з яких: 10 000, 00 гривень - заборгованість по тілу кредиту; 27 263, 00 гривень (17 313, 00 гривень + 9 950, 00 гривень) - заборгованість по відсотках. (а.с. 26-34)
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Як свідчить тлумачення ст. 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1055 ЦК України).
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (ч. 1 і ч. 2 ст. 207 ЦК України).
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Законом України «Про електронну комерцію» визначено організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлено порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначено права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Так, згідно із статтею 3 вищевказаного Закону, електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 7, ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилами ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Судом встановлено, що договір про надання споживчого кредиту № 6287420 від 20.01.2023 укладено між фінансовою установою та відповідачем в електронній формі, який було підписано з використанням позичальником електронного підпису одноразовим ідентифікатором А2644, в якому містяться усі істотні умови кредитування.
З алгоритму укладення електронного кредитного договору слідує, що без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, який використовується позичальником як аналог власноручного підпису), без здійснення входу позичальником на вебсайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між сторонами не було б укладено.
При укладенні кредитного договору відповідач сам надав відомості, які його ідентифікують: свої прізвище, ім'я, по батькові, паспортні дані, ідентифікаційний номер, адресу проживання, місце роботи, номер телефону, картку. Саме на вказаний ним номер телефону позивачем було направлено одноразовий ідентифікатор, яким відповідач скористався, ввівши у відповідне поле на сайті товариства, тим самим підписавши договір.
Порядок укладення договору в електронній формі узгоджено, зокрема, сторонами правочину в розділі 9 цього договору.
Позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого кредитного договору № 6287420 від 20.01.2023 та розрахунку кредитної заборгованості за таким договором, посилався на Правила надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Авентус Україна», затверджені наказом № 205-ОД від 10.02.2022. (а.с. 73-82)
Як встановлено в ході розгляду справи, відповідач, підписуючи кредитний договір № 6287420 від 20.01.2023, підтвердив, зокрема, що він ознайомлений з усіма умовами вищевказаних Правил, повністю розуміє їх, погоджується із ними і зобов'язується неухильно їх дотримуватися (п. 9.8. договору).
Відтак, слід дійти висновку, що при укладенні договору про надання споживчого кредиту № 6287420 від 20.01.2023, його сторонами було погоджено усі істотні умови цього договору.
Згідно з ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У ч. 1 та ч. 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За змістом ст. 10561 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Позивач, пред'являючи вимоги про повернення кредиту, просив стягнути крім заборгованості за основною сумою боргу (суму, яку фактично отримав в борг позичальник), заборгованість за відсотками.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Принцип оцінки доказів «поза розумним сумнівом» полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, підтверджених доказами. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.
Саме на суд покладено обов'язок під час ухваленні рішення вирішити, зокрема: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (ст. 264 ЦПК України). Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному ЦПК України (ч. 3 ст. 263 ЦПК України).
Отже, вищевказані принципи вказують, зокрема, на те, що суд зобов'язаний перевірити розрахунок заборгованості незалежно від наявності та/або відсутності заперечень щодо нього з боку сторони відповідача.
Як вбачається з інформації за укладеним договором (розрахунок заборгованості), наданої ТОВ «Авентус Україна», заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 6287420 від 20.01.2023 станом на 26.11.2023 становить 27 313, 00 гривень, з яких: 10 500, 00 гривень - заборгованість за тілом кредиту; 17 313, 00 гривень - заборгованість за процентами за період з 20.01.2023 до 18.06.2023. (а.с. 26-34)
Із розрахунку здійсненого позивачем вбачається нарахування ним відсотків за користування кредитом за період з 27.11.2023 до 15.01.2024 в сумі 9 950, 00 гривень. (а.с. 35-35зв.)
З'ясовуючи обставини, пов'язані із правильністю здійснення розрахунків заборгованості, та здійснюючи оцінку доказів, на яких ці розрахунки ґрунтуються, суд прийшов до наступного висновку.
Як вбачається із повідомлення ТОВ «Пейтек Україна», яке надає послуги з переказу коштів без відкриття рахунку ТОВ «Авентус Україна» № 20231206-1 від 06.12.2023, зокрема 20.01.2023 успішно перераховано кошти в сумі 10 000, 00 гривень за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 . (а.с. 57-58зв., 84-86)
Згідно повідомлення АТ «Універсал Банк» від 13.12.2024, вищевказана платіжна картка була емітована на ім'я ОСОБА_2 ; 26.07.2023 на дану платіжну картку був зарахований платіж в сумі 10 300, 00 гривень. (а.с. 133)
Згідно повідомлення АТ КБ «ПриватБанк» від 24.04.2025 (одержано судом 01.05.2025), вищевказана платіжна картка була емітована на ім'я ОСОБА_1 ; 20.01.2023 на дану платіжну картку був зарахований платіж в сумі 10 000, 00 гривень. (а.с. 116)
Верховний Суд у постанові від 07.04.2021 у справі № 478/300/19 зауважив, що під схваленням правочину можуть розумітися будь-які дії, спрямовані на виконання укладеного правочину, в тому числі, приймання майна для використання, реалізація інших прав та обов'язків відповідно до укладеного правочину.
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеному у ст. 13 ЦПК України саме відповідач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами, визначає докази, якими підтверджуються його заперечення проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. Правом на подання відзиву на позовну заяву, у якому відповідач міг би викласти свої заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими він не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права, не скористався. Відповідачем не оспорювався факт отримання ним кредитних коштів та розмір кредиту. При цьому, судом враховується стандарт доказування «більшої вірогідності».
Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку про підтвердження факту отримання відповідачем кредиту за вищевказаним договором в сумі 10 000, 00 гривень.
Доказів того, що відповідач здійснював погашення тіла кредиту за договором № 6287420 від 20.01.2023, матеріали справи не містять.
Відповідачем не спростовано розмір заборгованості, визначений позивачем за тілом кредиту.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту за договором № 6287420 від 20.01.2023 в сумі 10 000, 00 гривень.
Також позивач просив суд стягнути із відповідача заборгованість по відсотках за користування кредитними коштами.
У відповідності до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позивач має право на одержання від позичальника процентів від суми позики у відповідності до умов кредитного договору.
В разі укладення кредитного договору проценти за користування кредитними коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Судом прийнято до уваги і строк кредитування, визначений умовами договору про надання споживчого кредиту № 6287420 від 20.01.2023, і порядок нарахування відсотків за користування кредитними коштами.
Судом встановлено, що сторони вищевказаного договору погодили строк кредитування - 360 днів (до 15.01.2024) і узгодили нарахування процентів за користування кредитом в межах цього строку кредитування.
Як вбачається з умов вищевказаного кредитного договору, відповідач зобов'язався здійснювати повернення кредиту відповідно до графіку платежів (п. 5.1 договору) та сплачувати проценти за користування кредитом в порядку, визначеному розділом 3 цього договору.
Так, у відповідності до умов договору про надання споживчого кредиту № 6287420 від 20.01.2023 проценти за користування кредитними коштами становлять:
-за період з 20.01.2023 до 15.01.2024:
10 000, 00 гривень х 1, 99 % х 360 днів = 71 640, 00 гривень.
Судом встановлено, що нарахування процентів за користування кредитними коштами здійснено позивачем в межах строку кредитування і у відповідності до вимог чинного законодавства України та умов кредитного договору. Однак розбіжність в сумах відсотків, визначеній судом і позивачем, обумовлена наступним.
Як вбачається із розрахунків заборгованості, здійснених первісним кредитором та позивачем, ТОВ «Авентус Україна» в період з 20.01.2023 до 18.02.2023 до нарахування відсотків застосовував знижену відсоткову ставку - 0, 01 %, а з 20.02.2023 до 18.06.2023 - стандартну процентну ставку - 1, 99 %; 19.02.2023 і в період з 19.06.2023 до 26.11.2023 нарахування відсотків за користування кредитними коштами не здійснювалось ТОВ «Авентус Україна», а з 27.11.2023 до 15.01.2024 було поновлено позивачем.
Відповідно, приймаючи до уваги наведене, проценти за користування кредитними коштами становлять:
-за період з 20.01.2023 до 18.02.2023:
10 000, 00 гривень х 0, 01 % х 30 днів = 30, 00 гривень;
-за період з 20.02.2023 (19.02.2023 - нарахування первісним кредитором не здійснювалось) до 18.06.2023:
10 000, 00 гривень х 1, 99 % х 119 днів = 23 681, 00 гривень;
-за період з 27.11.2023 (з 19.06.2023 до 26.11.2023 нарахування первісним кредитором не здійснювалось) до 15.01.2024:
10 000, 00 гривень х 1, 99 % х 50 днів = 9 950, 00 гривень,
що разом становить 33 661, 00 гривень.
Належних доказів того, що відповідач здійснював погашення процентів за користування кредитними коштами за вищевказаним договором, матеріали справи не містять. Водночас, як вбачається із розрахунку заборгованості, здійсненого ТОВ «Авентус Україна» і наданого позивачем в обґрунтування позовних вимог, відповідачем в рахунок погашення відсотків за користування кредитом було здійснено наступні платежі: 18.02.2023 - 30, 00 гривень; 23.03.2023 - 6 368, 00 гривень, на загальну суму 6 398, 00 гривень. Отже, виходячи з вищевказаного розрахунку, заборгованість відповідача по процентах за користування кредитними коштами за період з 20.01.2023 до 15.01.2024 становить 27 263, 00 гривень (33 661, 00 гривень - 6 398, 00 гривень), що відповідає здійсненим первісним кредитором та позивачем розрахункам.
Судом прийнято до уваги, що у відповідності до ч. 1 ст. 20 ЦК України особа право на захист здійснює на свій розсуд. Згідно із ч. 3 ст. 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Враховуючи вищевказані обставини, суд, визначаючи розмір заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача по відсотках за користування кредитними коштами, враховує принцип диспозитивності цивільного судочинства.
Відповідачем не спростовано розмір заборгованості визначений позивачем по відсотках за користування кредитними коштами за вищевказаним кредитним договором.
Таким чином суд прийшов до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість по відсотках за користування кредитними коштами по договору про надання споживчого кредиту № 6287420 від 20.01.2023 за період з 20.01.2023 до 15.01.2024, враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, в сумі 27 263, 00 гривень.
Згідно із ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), відповідно до ст. 610 ЦК України.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, відповідно до ст. 611 ЦК України.
Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно із ч. 1 та ч. 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно ч. 1 - ч. 3 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, а відповідач - разом з поданням відзиву.
Сторонами по справі у відповідності до ч. 4 ст. 83 ЦПК України не було повідомлено про неможливість подання доказів у встановлений законом строк. Крім того, будь-які інші докази, ніж ті, що були надані з позовом та на виконання судового рішення, до суду сторонами по справі подані не були. Заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, до суду не надходили.
Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи.
Також, судом в ухвалі від 03.03.2025 було роз'яснено сторонам по справі наслідки ненадання суду доказів по справі, дії в разі неможливості надання доказів, а також право і порядок звернення до суду із заявами та клопотаннями.
Отже, кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.
Згідно із ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
В даному випадку, суд позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.
Відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з п. 2, п. 4, п. 6 - п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд, дослідивши письмові пояснення, викладені позивачем у позові, та оцінивши, відповідно до ст. 89 ЦПК України, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, враховуючи наведене, прийшов до переконання в тому, що позов підлягає задоволенню.
Враховуючи вищевикладене, а також ст. 16 ЦК України, згідно з якою суд може захистити цивільне право або інтерес у спосіб, що встановлений договором або законом, суд приходить до висновку, що в даному випадку існують підстави та необхідність для захисту прав позивача шляхом стягнення на його користь з відповідача заборгованості за договором про надання споживчого кредиту № 6287420 від 20.01.2023 в сумі 37 263, 00 гривень, з яких: 10 000, 00 гривень - заборгованість за тілом кредиту; 27 263, 00 гривень - заборгованість по процентах за користування кредитними коштами за період з 20.01.2023 до 15.01.2024.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд прийшов до наступного висновку.
Згідно із ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Судом встановлено сплату позивачем судового збору за подачу позову в сумі 2 422, 40 гривень (із застосуванням коефіцієнту 0,8 відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»), що підтверджується платіжною інструкцією від 25.02.2025. (а.с. 89)
Враховуючи положення ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 2 422, 40 гривень, пропорційно розміру задоволених позовних вимог (100 %).
Згідно із п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Судом встановлено, що 10.12.2024 між ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» та адвокатом Столітнім М.М. було укладено договір про надання правової допомоги № 10/12-2024, на підставі якого було видано ордер. (а.с. 22, 87-88)
Згідно Єдиного реєстру адвокатів України, Столітній М.М. є адвокатом, здійснює адвокатську діяльність на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 9422/10 від 18.09.2020.
Згідно із ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Судом прийнято до уваги, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
На підтвердження виконання адвокатом Столітнім М.М. умов вищевказаного договору, суду надано акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 1207 від 24.02.2025. (а.с. 36-36зв.)
Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:
- фіксованого розміру,
- погодинної оплати.
Як вбачається із умов договору про надання правової допомоги № 10/12-2024 від 10.12.2024, сторони даного правочину досягли домовленості про те, що за надання правової допомоги клієнт сплачує адвокату гонорар у фіксованій сумі або у процентному відношенні залежно від ціни позову, відповідно до домовленості та згідно рекомендацій щодо застосування мінімальних ставок адвокатського гонорару. Клієнт здійснює оплату за надані послуги згідно акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) протягом 30 календарних днів з моменту набуття рішенням суду по справі законної сили (розділ 4 договору).
Водночас, із заявки на виконання доручення № 1207 від 25.01.2025 та акту прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 1207 від 24.02.2025 вбачається, зокрема, застосування погодинної оплати роботи адвоката. (а.с. 14, 36-36зв.)
Слід звернути увагу на те, що вказані форми (фіксований розмір і погодинна оплата) відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається ч. 1 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд має виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Як вбачається із умов договору про надання правової допомоги № 10/12-2024 від 10.12.2024, ні форма гонорару, ні його розмір в договорі не визначено. Тому суд виходить із того, що сторони договору узгодили, що вартість послуг визначається у заявці на виконання доручення та акті прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг).
За змістом п. 1 ч. 2 ст. 137 та ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Фактичність витрат на правничу допомогу слід розглядати у широкому сенсі, включаючи не лише оплату таких витрат, але й виходячи власне із того, що достатньою є наявність відповідного договірного обов'язку. Отже, оскільки в даному випадку, договірний обов'язок щодо оплати наявний, то такого обов'язку достатньо для визначення витрат фактичними і такими, що підлягають компенсації позивачу.
На вищевикладене неодноразово звертав Верховний Суд у своїх постановах. Такий же висновок також викладений у рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у справі «Савін проти України» (заява № 34725/08), «Тебєті Мюхафізе Кемійветі та Ісрафілов проти Азербайджану» (заява № 37083/03).
За змістом ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 і ч. 6 ст. 137 ЦПК України).
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 2 ст. 141 ЦПК України. Разом із тим, у частині 3 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 2 ст. 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин 4, 5, 9 статті 141 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Матеріали справи не містять клопотань відповідача про зменшення витрат позивача, які підлягають розподілу між сторонами, а підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат, з урахуванням наведених обставин, відсутні.
Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях ч. 5 і ч. 6 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
Водночас, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).
У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Вказані положення процесуального закону дають підстави для висновку, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено не тільки, що рішення ухвалене на користь сторони, яка користувалася послугами адвоката, а також що за цих обставин справи такі витрати сторони були необхідними, а розмір є розумний та виправданий.
Суд прийшов до висновку, що зазначена сума витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000, 00 гривень є неспівмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, зважаючи на те, що справа є незначної складності, а її розгляд відбувався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Оцінка дій адвоката, вказаних заявці на виконання доручення № 1207 від 25.01.2025, в акті прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 1207 від 24.02.2025 та рахунку на оплату від 24.02.2025, вказує на їх невідповідність критеріям обґрунтованості, розумності та пропорційності до предмета спору у розумінні приписів ч. 3 ст. 141 ЦПК України з огляду на те, що такі дії не вимагали значного обсягу юридичної і технічної роботи, не потребували вивчення великого обсягу фактичних даних, а обсяг і складність складеного позову не є занадто значними.
При цьому, суд звертає увагу учасників справи на те, що суд не втручається у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару, а лише виконує свій обов'язок щодо розподілу судових витрат.
Зважаючи на викладене вище та приймаючи до уваги те, що вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу у заявленій позивачем сумі (10 000, 00 гривень) буде суперечити принципу розподілу таких витрат, суд, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, дійшов висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, який є співмірним у відповідності до ч. 4 ст. 137 ЦПК України, відповідає критерію реальності таких витрат та розумності їхнього розміру, становить 5 000, 00 гривень, який і підлягає розподілу між сторонами.
У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.
Таким чином, враховуючи вищевикладене та положення п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, з відповідача на корить позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000, 00 гривень. Решту витрат на професійну правничу допомогу слід залишити за позивачем.
Доказів понесення сторонами по справі інших судових витрат суду не надано.
Враховуючи вищенаведене та керуючись Конституцією України, Законом України «Про електронну комерцію», Законом України «Про електронні довірчі послуги», Законом України «Про споживче кредитування», ч. 1 ст. 1, п. 3 і п. 6 ч. 1 ст. 3, ст.ст. 12, 15, 16, 204, 207, 509, 526, 527, 530, 610, 611, 625-628, 633, 638, 639, ч. 1 ст. 1048, ст. 1049, ч. 1 і ч. 2 ст. 1054, ч. 1 ст. 1055, ст. 10561 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 10-13, 76-83, 89, 133, 141, 206, 229, 258, 259, 263-265, 279, 354, 355 ЦПК України, суд, -
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 6287420 від 20.01.2023 в сумі 37 263, 00 гривень, з яких: 10 000, 00 гривень - заборгованість за тілом кредиту; 27 263, 00 гривень - заборгованість по процентах за користування кредитними коштами за період з 20.01.2023 до 15.01.2024.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» судовий збір в сумі 2 422, 40 гривень та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000, 00 гривень.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
ОСОБА_1 : ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; місце проживання зареєстроване у встановленому законом порядку: АДРЕСА_1 .
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал»: ЄДРПОУ 44559822; місцезнаходження: м. Київ, вул. Загородня, буд. 15, офіс 118/2.
Рішення суду складено 07.05.2025.
Суддя