Ширяївський районний суд Одеської області
07.05.2025 Справа №: 518/317/25 Провадження № 2/518/200/2025
07 травня 2025 року селище Ширяєве
Ширяївський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді - Гуржій А.В.
секретаря - Майнич В.О.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Ширяєве цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» (код ЄДРПОУ 41084239) до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Товариство з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором №501559-КС-001 про надання кредиту від 14.06.2024 року, у якій представник позивача ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у сумі 40108,72 грн., а також судові витрати в розмірі 2422,40 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 14.06.2024 року позивач направив відповідачу пропозицію (оферту) укласти договір № 501559-КС-001 про надання кредиту. 14.06.2024 року між товариством з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 укладено договір № 501559-КС-001 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, який підписаний у порядку, визначеному ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію».
Цього ж дня ОСОБА_1 прийняла (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення договору № 501559-КС-001 про надання кредиту, на умовах визначених офертою. Товариство з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» направило ОСОБА_1 через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор, на номер телефону, що зазначено позичальником у своїй анкеті в особистому кабінеті.
Відповідно до умов договору кредиту, позивач надав відповідачу - позичальнику грошові кошти у розмірі 12000 гривень шляхом перерахування на банківську картку на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов'язався повернути грошові кошти. Відповідач не виконав свої зобов'язання, в зв'язку з чим станом на 08.02.2025 року утворилась заборгованість за договором №501559-КС-001 про надання кредиту в розмірі 40108,72 гривень, що складається з тіла кредиту, прострочених платежів по процентах та за комісією, які позивач просить стягнути.
Ухвалою суду від 07.03.2025 року відкрито провадження у справі з призначенням до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Представник позивача, одночасно з поданням позовної заяви звернувся до суду з заявою в якій просив розглянути справу у його відсутність, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.
Відповідач про відкриття провадження у справі та призначення справи до розгляду повідомлявся шляхом направлення за місцем реєстрації місця проживання ухвали про відкриття провадження, рекомендованим листом з повідомленням про вручення, до суду повернулося рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення відповідачеві.
Відповідач, у встановлений судом строк, відзив на позовну заяву, заяв та клопотань не надав, у судове засідання не з'явився.
Згідно з ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Оскільки відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, про причини свої неявки в судове засідання не повідомив, відзиву не подав, суд на підставі ст. 280 ЦПК України ухвалив провести заочний розгляд справи.
У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши надані позивачем документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до таких висновків.
Згідно зі ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цього Кодексу.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
14.06.2024 року позивач направив відповідачу пропозицію (оферту) укласти договір № 501559-КС-001 про надання кредиту.
14.06.2024 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено договір № 501559-КС001 про надання кредиту, за умовами якого кредитодавець надає позичальнику грошові кошти в розмірі 12000 гривень на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник ОСОБА_1 зобов'язується повернути кредит, сплатити плату за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених цим договором та Правилами надання споживчих кредитів.
Розмір та порядок нарахування плати за користування (сума коштів, яка виражена в процентах, за користування кредитом), термін дії договору визначається в п. 1 договору.
Так, умовами кредитного договору визначено: строк кредиту - 24 тижні; процентна ставка в день - 1,5 фіксована; знижена процентна ставка в день - 1.150125; комісія за надання кредиту - 1800,00 грн.; загальний розмір наданого кредиту - 12000,00 грн.; термін дії договору до 29.11.2024 року.
Пунктом 2 договору сторони передбачили, що протягом строку кредитування процентна ставка за кредитом нараховується на залишок заборгованості по кредиту, наявну на початок календарного дня, за період фактичного користування кредитом, із урахування дня видачі кредиту та дня повернення його згідно графіку (графік погашення кредиту визначений сторонами в п. 3 договору).
ТОВ «Бізнес Позика» своєчасно та в повному обсязі виконало зобов'язання за договором № 501559-КС001 про надання кредиту, перерахувавши 14.06.2024 року відповідачу на картковий рахунок НОМЕР_2 , вказаний позичальником ОСОБА_2 в особистому кабінеті, грошові кошти у розмірі 12000 грн. одним платежем, що підтверджується випискою АТ КБ «ПРИВАТБАНК», наданому на виконання ухвали суду про витребування доказів, по вказаному картковому рахунку.
Згідно з наданим позивачем розрахунком станом на 08.02.2025 року утворилась заборгованість відповідача перед позивачем за кредитним договором, що підтверджується випискою з балансового рахунку, та становить 40108,72 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту 12000 грн.; заборгованість за нарахованими та несплаченими процентами за користування кредитом 26838,42 грн.; заборгованість за нарахованою комісією за надання кредиту 1270,30 грн.
Розрахунок розміру заборгованості за тілом кредиту та процентами ОСОБА_1 за кредитним договором, наданий позивачем суду, відповідає умовам договору та вимогам закону. Відповідачка не спростувала наданий позивачем розрахунок заборгованості, доказів належного виконання взятих зобов'язань перед позивачем за умовами договору не надала, до позивача із заявою про розірвання кредитного договору не зверталася.
Таким чином, судом встановлено, що станом на день подання позову до суду (28.02.2025 року) відповідач борг за кредитним договором не повернула .
Застосовуючи норми матеріального права суд виходить з такого.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з ч. 1ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1ст. 1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
За змістом ст. 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Особливості застосування змінюваної процентної ставки за договором про надання споживчого кредиту встановлюються законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Згідно зі ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
Механізм укладення електронного договору, який має використовуватися позивачем у взаємовідносинах із позичальниками, зокрема вимоги до його підписання сторонами, врегульовано Законом України «Про електронну комерцію» та Законом України «Про електронний цифровий підпис».
Статтею 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачено, що електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронний цифровий підпис» електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті. Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.
Згідно зі ст. 4 Закону України «Про електронний цифровий підпис» електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб'єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі. Використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі.
Статтею 6 Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачено, що сертифікат ключа містить такі обов'язкові дані: найменування та реквізити центру сертифікації ключів (центрального засвідчувального органу, засвідчувального центру); зазначення, що сертифікат виданий в Україні; унікальний реєстраційний номер сертифіката ключа; основні дані (реквізити) підписувача - власника особистого ключа; дату і час початку та закінчення строку чинності сертифіката; відкритий ключ; найменування криптографічного алгоритму, що використовується власником особистого ключа; інформацію про обмеження використання підпису. Посилений сертифікат ключа, крім обов'язкових даних, які містяться в сертифікаті ключа, повинен мати ознаку посиленого сертифіката ключа. Інші дані можуть вноситися у посилений сертифікат ключа на вимогу його власника.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов'язки майнового характеру; електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно із ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Частиною 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.
Як вбачається з матеріалів справи, перед заповненням заявки та до укладання договору, відповідач самостійно ознайомилась з інформацією про умови кредитування, розміщеній на сайті позивача за посиланням: bizpozyka.com, після чого заповнила заявку, тим самим зареєструвавшись та створивши особистий кабінет (після авторизації, яка проходить шляхом введення логіна особистого кабінету, тобто за номером мобільного телефона, зазначеного ОСОБА_1 і одноразового ідентифікатора), доступ до якого присутній лише у споживача.
Кредитний договір № 501559-КС-001 містить відмітку про підписання його одноразовим ідентифікатором.
Одноразовий ідентифікатор UA-2895 направлявся відповідачеві шляхом надсилання повідомлення на її мобільний номер, який вказувався нею при реєстрації на сайті.
Отже, кредитний договір підписаний відповідачем ОСОБА_1 о 17:04:57 шляхом введення одноразового ідентифікатора UA-2895 в особистому кабінеті на веб-сайті в мережі Інтернет https://my.bizpozyka.com, відправленого відповідачеві на його номер телефону, визначений нею як фінансовий, у відповідності до норм статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» та статті ст. 207 Цивільного кодексу України
Верховний Суд в постанові від 12.01.2021 року по справі № 524/5556/19 підтверджує, що суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними за та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс- повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині».
Таким чином, встановлено, що між позивачем та відповідачем укладено договір позики у формі електронного документу з електронними підписами сторін та із запропонованими умовами відповідач ознайомився та погодився з ними.
Відповідач також не спростував наданий позивачем розрахунок заборгованості та не надав власний розрахунок.
Зазначена позиція повністю узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним в постанові від 11.07.2018 року у справі № 753/7883/15 у відповідності до якого, доводи сторони про необґрунтованість розрахунку заборгованості є безпідставними, якщо на його спростування сторона не надала власного розрахунку.
За такого, суд дійшов висновку про задоволення даного позову в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 501559-КС-001 14.06.2024 року, що складається з суми прострочених платежів по тілу кредиту та прострочених платежів по процентах.
Водночас суд вважає безпідставним нарахування позивачем суми прострочених платежів за комісією в розмірі 1270,30 грн., з огляду на таке:
Так, у ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов'язків.
Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (постанова ВС від 10.01.2024 по справі № 727/5461/23).
Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes).
Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.02.2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21)).
Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах.
Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.05.2022 в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) вказано, що відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення, тощо. Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту (пункти 31.17 та 31.18).
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», у договорі про споживчий кредит зазначаються: 1) найменування та місцезнаходження кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), прізвище, ім'я, по батькові та місце проживання споживача (позичальника); 2) тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо), мета отримання кредиту; 3) загальний розмір наданого кредиту; 4) порядок та умови надання кредиту; 5) строк, на який надається кредит; 6) необхідність укладення договорів щодо додаткових та/або супутніх послуг третіх осіб, пов'язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту (за наявності); 7) види забезпечення наданого кредиту (якщо кредит надається за умови отримання забезпечення); 8) процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни, та сплати процентів; 9) денна процентна ставка, її розрахунок та загальні витрати за споживчим кредитом (крім споживчих кредитів, виконання зобов'язань за якими забезпечено заставою/іпотекою або правом довірчої власності), орієнтовна реальна річна процентна ставка та орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит. У разі відсутності у кредитодавця інформації про вартість певної додаткової та/або супутньої послуги, що надається споживачу третьою особою під час укладення договору про споживчий кредит, орієнтовна вартість такої послуги визначається відповідно до пункту 7 частини третьої статті 9 цього Закону. Усі припущення, використані для обчислення орієнтовної реальної річної процентної ставки та/або орієнтовної загальної вартості кредиту, повинні бути зазначені; 10) порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, власних комісій та інших платежів (за наявності), включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися); інформація про наслідки прострочення виконання зобов'язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов'язання за договором про споживчий кредит; 12) порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту; 13) порядок дострокового повернення кредиту; 14) відповідальність сторін за порушення умов договору; 15) право споживача на звернення до Національного банку України у разі порушення кредитодавцем, новим кредитором та/або колекторською компанією законодавства у сфері споживчого кредитування, у тому числі порушення вимог щодо взаємодії із споживачами при врегулюванні простроченої заборгованості (вимог щодо етичної поведінки), а також на звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої споживачу у процесі врегулювання простроченої заборгованості.
Отже, частина друга статті 8 та частина перша статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» не передбачають комісії кредитодавця за надання кредиту, а передбачають комісію, пов'язану з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача (частина восьма статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Особа, яка включила ту чи іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується, зокрема в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову. Зазначене правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (no individually negotiated), а й щодо умов, які хоч і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the diminant sinfluence of the party).
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 10.03.2021 у справі № 607/11746/17, провадження № 61-18730св20.
Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним (частина п'ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»).
Як вбачається зі змісту договору від 14.06.2024 року № 501559-КС-001 про надання кредиту, відповідач погодив комісію «за надання кредиту» в розмірі 1800 грн., засвідчивши це своїм електронним підписом, тоді як в угоді позивач не зазначив та не надав доказів переліку послуг «за надання кредиту», їх погодження зі споживачем при укладенні договору.
Ураховуючи, що кредитор не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника сплачувати плату комісію за надання кредиту є нікчемними відповідно до частини п'ятої статті 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
За вказаних обставин суд дійшов висновку, що в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу, та за які встановлена комісія, а встановлення такої комісії за сам факт надання кредиту Законом України «Про споживче кредитування» не передбачено.
Таким чином, нарахування позивачем заборгованості по комісії в сумі 1270,30 грн., що заявлені позовною вимогою, не ґрунтується на нормах законодавства, таким чином, вимоги позивача в цій частині позовних вимог задоволенню не підлягають.
Разом з тим, як вбачається з наданого позивачем розрахунку: 28.06.2024 року, відповідачем здійснений платіж у сумі 2600 грн, частину суми якої (529,70 грн) позивач зарахував для погашення комісії за надання кредиту.
З огляду на вищевикладене, кошти, які були зараховані позивачем на погашення комісії за надання кредиту, підлягають зарахуванню на погашення грошових зобов'язань в порядку, визначеному ст. 534 ЦК України.
Так, ст. 534 ЦК України визначено, що у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом:
1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання;
2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;
3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.
Отже, з урахуванням умов кредитного договору, грошові кошти, які зараховані на погашення заборгованості за комісією підлягають зарахуванню в рахунок погашення заборгованості за основною сумою заборгованості за кредитом.
Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача прострочених відсотків в сумі 26838,42 грн. підлягають частковому задоволенню в сумі 26308,72 грн., оскільки кошти які були спрямовані на сплату заборгованості за комісією в сумі 529,70 грн. мають бути зараховані в рахунок погашення прострочених відсотків.
Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором у сумі 38308,72 грн., з якої: 12000 грн. - сума прострочених платежів по тілу кредиту; 26308,72 грн. - сума прострочених платежів по процентах.
Витрати по сплаті судового збору підлягають стягненню з відповідача згідно зі ст. 141 ЦПК України
Згідно ст. 4 Закону України "Про судовий збір", із позовних заяв майнового характеру справляється судовий збір в розмірі 1,5% ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати.
З матеріалів справи встановлено, що при зверненні до суду через систему "Електронний суд" позивачем сплачений судовий збір у сумі 2422,40 грн., а тому з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати за сплату судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 2313 грн. 63 коп.
Керуючись ст. ст. 2, 4, 12, 13, 81, 133, 141, 263-265, 268, 272-279, 354 ЦПК України,
Позов товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 26 оф. 411, код за ЄДРПОУ: 41084239) заборгованість за договором № 501559-КС-001 про надання кредиту від 14.06.2024, у розмірі 38308 грн. 72 коп. (тридцять вісім тисяч триста вісім гривень 72 коп.) .
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 26 оф. 411, код за ЄДРПОУ: 41084239) судовий збір у розмірі 2313 грн. 63 коп.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга позивачем на заочне рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Одеського апеляційного суду.
У разі проголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом вказаних строків відповідачем не подана заява про його перегляд, а позивачем апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя А.В. Гуржій