ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/15204/24
провадження № 2/753/2203/25
"21" квітня 2025 р. Дарницький районний суд міста Києва під головуванням судді Осіпенко Л.М.,
за участю:
секретаря судового засідання - Петрової Т.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань у приміщенні Дарницького районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю,-
Позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про визнання особистою приватною власністю квартири АДРЕСА_1 .
Посилаючись на те, що з 28.04.1995 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 , який 27.11.2009 року було розірвано рішенням Голосіївського районного суду м. Києва у справі №2-6471/2009.
Під час шлюбу, 12.02.1997 року, користуючись послугами Київської універсальної біржі, вона придбала трьохкімнатну квартиру, загальною площею 65,0 кв.м., житловою площею 40,70 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 за ціною 300,00 грн.
Кошти, які були витрачені на купівлю квартири у розмірі 300,00 грн. вона отримала того ж дня, 12.02.1997 року, під час продажу іншої квартири за адресою: АДРЕСА_3 , що складається з двох кімнат, загальною площею 44,90 кв.м., житловою площею 29,80 кв.м., та яка належала їй на праві особистої приватної власності.
Квартира по АДРЕСА_4 була приватизована на її ім'я. Таким чином, кошти використанні під час придбання квартири по АДРЕСА_5 також були її особистою приватною власністю.
В липні 2024 року вона звернулась до приватного нотаріуса, з метою продажу квартири за адресою: АДРЕСА_2 , проте отримала відмову у вчиненні нотаріальної дії, у зв'язку з тим, що їй необхідно отримати згоду колишнього чоловіка на її відчуження.
Відповідач ОСОБА_2 жодної участі в придбанні квартири по АДРЕСА_5 не брав, утриманням квартири не займався та не цікавився, був зареєстрований та проживав за іншою адресою, оскільки знав, що вона є особистою приватною власністю позивачки та зазначав про це у власних деклараціях.
Разом з тим, відповідач ОСОБА_2 відмовився надати їй згоду на продаж вищезазначеної квартири, що і стало підставою для звернення до суду.
З огляду на вищевикладене, просить суд визнати за нею право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 10.09.2024 року відкрито загальне позовне провадження у справі, призначено підготовче засідання (а.с. 39).
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 15.01.2025 року закрито підготовче провадження у справі, призначено розгляд справи по суті (а.с. 169).
У судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_1 адвокат Кондратов М.І. підтримав позов з підстав, викладених у ньому та просив задовольнити, в подальшому звернувся до суду із заявою, в якій просив розглядати справу без його участі та участі позивачки.
Відповідач, належним чином, у відповідності до вимог п. 2 ч. 7, п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, в судове засідання не з'явився, про причини неявки не повідомив, відзиву не подав, викликався до суду судовою повісткою за адресою реєстрації, однак конверт повернувся до суду без вручення адресату з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Крім того, у відповідності до вимог ч. 11 ст. 128 ЦПК України, відповідач повідомлявся про дату, час і місце судового розгляду, шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті «Судова влада України».
У відповідності до ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності відповідача на підставі наявних у справі доказів, ухваливши заочне рішення, що відповідає вимогам ст.280 ЦПК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 211, ч. 1 ст. 223, ч. 1 ст. 280, ст. 281 ЦПК України, суд ухвалив розглядати справу за відсутності сторін на підставі наявних у ній даних і доказів та ухвалити заочне рішення.
У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв'язку з розглядом справи за відсутності сторін, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини.
Судом встановлено, що 28.04.1995 року між позивачкою та відповідачем було укладено шлюб, що підтверджується актовим записом № 238, на підставі якого Відділом реєстрації актів громадянського стану Печерського району м. Києва видано свідоцтво про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 (а.с. 10).
27.11.2009 року шлюб між сторонами було розірвано, що підтверджується рішенням Голосіївського районного суду м. Києва у справі № 2-6471 за 2009 рік за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу (а.с. 11-12).
12.02.1997 року між позивачкою ОСОБА_1 (продавцем) та ОСОБА_3 (покупцем) укладено Договір купівлі-продажу квартири (а.с. 13).
У відповідності до п. 1-3 Договору, продавець продав, а покупець придбав квартиру АДРЕСА_6 .
Вказана квартира складається з двох кімнат, загальною площею 44,90 кв.м., в тому числі житловою площею 29,80 кв.м. Квартира належить ОСОБА_1 на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого відділом приватизації держжитлофонду Печерського району 19.11.1996 року, у відповідності до розпорядження №1930 від 19.11.1996 року, і зареєстрованого в Київському держбюро техінвентаризації 21.11.1996 року в реєстровій книзі під №808.
Згідно п. 4 Договору дійсна вартість квартири складає 57,37 грн. Згідно п. 5 Договору її продаж здійснено за 300,00 грн., які покупець передав продавцю повністю до підписання цього Договору.
Зазначений Договір купівлі-продажу від 12.02.1997 року на підставі ст. 15 Закону України від 10 грудня 1991 року "Про товарні біржі" зареєстрований на КУБ (Київська універсальна товарна біржа, реєстраційний номер №С4557/1160.
Того ж дня, 12.02.1997 року між ОСОБА_4 (продавцем) та ОСОБА_1 (покупцем) укладено Договір купівлі-продажу квартири (а.с. 16).
У відповідності до п. 1-3 Договору, продавець продав, а покупець придбав квартиру АДРЕСА_1 .
Вказана квартира складається з трьох кімнат, загальною площею 65,0 кв.м., житловою площею 40,70 кв.м. Квартира належить ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого на Київській Універсальній біржі 22.01.1996 року за реєстровим №А9049/463, і зареєстрованого в Київському держбюро техінвентаризації 29.01.1996 року в реєстровій книзі за №8431.
Згідно п. 4 Договору дійсна вартість квартири складає 80,76 грн. Згідно п. 5 Договору її продаж здійснено за 300,00 грн., які покупець передав продавцю повністю до підписання цього Договору.
Зазначений Договір купівлі-продажу від 12.02.1997 року на підставі ст. 15 Закону України від 10 грудня 1991 року "Про товарні біржі" зареєстрований на КУБ (Київська універсальна товарна біржа, реєстраційний номер №С4551/1153.
У судовому засіданні, яке було призначене на 20.09.2024 року свідок ОСОБА_5 надала суду покази, що вона є знайомою позивачки ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 . Пояснила, що вона була присутня в Київській Універсальній біржі під час укладення договорів купівлі-продажу квартир 12.02.1997 року. В той час позивачка була вагітна, тому просила її про допомогу. Відповідачу було все рівно щодо продажу квартири, він говорив позивачці, що це її справа, тому, що хоче зі своє квартирою, те і робить. У відповідача була власна квартира на « ОСОБА_6 ». Кошти у розмірі 300,00 грн. позивачка отримала від продажу своєї квартири, і одразу, в цьому ж приміщенні і в цей самий день віддала їх за придбання нової. На ремонт квартири позивачка витрачала кошти з продажу гаража.
У судовому засіданні, яке було призначене на 27.02.2025 року свідок ОСОБА_7 надала суду покази, що вона знайома зі сторонами справи, з позивачкою ОСОБА_1 спілкується добре, підтримує дружні стосунки. Пояснила, що вона була присутня в Київській Універсальній біржі під час укладення договорів купівлі-продажу квартир 12.02.1997 року, в якості групи підтримки. Квартира на АДРЕСА_4 залишилась позивачці від її бабусі. В один день, 12.02.1997 року були укладені два договори та одразу за них сплачені кошти. Квартира по АДРЕСА_5 була придбана на ім'я позивачки, за кошти з продажу її квартири на ОСОБА_8 .
У судовому засіданні, яке було призначене на 27.02.2025 року свідок ОСОБА_9 надав суду покази, що він працював разом з ОСОБА_1 . Зазначив, що позивачка хотіла продати свою квартиру по АДРЕСА_5 за 65 000,00 доларів США, проте коли дійшла справа до укладення угоди, виявилось, що потрібна згода її колишнього чоловіка. Він приїхав до нього на роботу, але відповідач сказав, що ніякої згоди давати не буде, оскільки жодного відношення до цієї квартири не має.
Відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Частиною першою статті 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Згідно з положеннями частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.
Згідно ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
Так, Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду" встановлено, що приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
Згідно статті 2 Закону, до об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму.
Статтею 3 Закону, приватизація здійснюється шляхом, зокрема безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю;
За змістом наведених правових норм власником приватизованого житла стає особа (особи), яка в установленому законом порядку взяла участь у його приватизації.
При цьому лише в період часу з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року включно, під час дії норм Закону України «Про внесення зміни до статті 61 Сімейного кодексу України щодо об'єктів права спільної сумісної власності подружжя» від 11.01.2011 р. № 2913-VI., житлове приміщення, набуте внаслідок безоплатної передачі його одному з подружжя із державного житлового фонду, у тому числі приватизації, визнавалось спільною сумісною власністю подружжя.
Такі ж висновки містяться і в Постановх КЦС ВС від 20.06.2018 у справі № 1311/832/12-4 (провадження № 61-6409св18); від 07.11.2018 у справі № 686/2762/15-ц (провадження № 61-40136св18); від 24.03.2020 у справі № 367/3800/14-4 (провадження № 61-15939св 19).
Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція статті 60 СК України свідчить про застосування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати в судовому порядку поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається саме на того з подружжя, який її спростовує.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
Верховний Суд у постановах від 16 травня 2022 року у справі № 607/12686/20 (провадження № 61-21523св21), від 08 листопада 2021 року у справі № 607/15394/19 (провадження № 61-10620св21) від 05 лютого 2021 року у справі № 541/2009/19 (провадження № 61-14984 св 20) дійшов висновку про те, що на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведенню.
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.
Стаття 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям.
Крім того, угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню (частина друга статті 15 Закону України «Про товарну біржу», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 336/6023/20 (провадження № 61-11523сво23).
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як вбачається з матеріалів справи, 12.02.1997 року ОСОБА_1 придбала квартиру АДРЕСА_1 за ціною 300,00 грн. Крім того, спірна квартира була придбана в день продажу квартири АДРЕСА_6 , яка набута позивачкою шляхом її приватизації та належала їй на праві особистої приватної власності.
З наведеного вбачається, що спірна квартира була придбана ОСОБА_1 саме за її особисті кошти, які вона отримала від реалізації свого нерухомого майна, а відтак, вона є особистою приватною власністю ОСОБА_1 .
Вказані обставини також підтверджуються допитаними у судових засіданнях свідками.
Будь-яких доказів на спростування позиції позивачки відповідачем не надано.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що хоча спірна квартира придбана в період шлюбу, разом з тим, за кошти від продажу квартири АДРЕСА_6 , яка була набута позивачкою в порядку приватизації, а тому позовні вимоги слід задовольнити.
На підставі вищевикладеного, та керуючись ст. ст. 4, 76, 89, 259, 263-265, 280, 281, 282 , ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю - задовольнити.
Визнати квартиру АДРЕСА_1 , що складається з 3 (трьох) кімнат, загальною площею 65,0 кв.м., житловою площею 40,7 кв.м., особистою приватною власністю ОСОБА_1 .
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подачі апеляційної скарги.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, або якщо апеляційну скаргу не було подано.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_7 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_8 .
Суддя: Осіпенко Л.М.