про відмову у відкритті касаційного провадження
07 травня 2025 року
м. Київ
справа №120/6185/24
адміністративне провадження № К/990/18362/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Єзерова А.А., суддів Кравчука В.М., Стародуба О.П.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 12.11.2024 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25.03.2025 у справі №120/6185/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання дій та рішення протиправними, зобов'язання вчинити дії,
У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області в якому просив:
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області 23.04.2024 №023830019488 про відмову у призначенні пенсії.
Вінницький окружний адміністративний суд рішенням від 12.11.2024, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25.03.2025, позов задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 23.04.2024 № 023830019488. Зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області з 15.04.2024 призначити позивачу пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058), зарахувавши до страхового стажу період його навчання з 01.09.1980 по 29.06.1982, та період роботи з 17.08.1982 по 29.04.1983. У задоволенні інших позовних вимог відмовив.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, відповідач оскаржив їх у касаційному порядку, просив скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Дослідивши зміст касаційної скарги, колегія суддів дійшла такого висновку.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
У частині шостій статті 12 КАС України закріплений перелік справ, які для мети КАС України слід вважати справами незначної складності. Зокрема, положення пункту 3 частини шостої статті 12 КАС України передбачають, що для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Згідно з частиною 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Буквальне тлумачення положень зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України. Водночас обов'язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.
Означені критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Тобто касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
У контексті наведеного Суд зауважує, що вжите ж законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
У той же час оцінка «значного суспільного інтересу» до розгляду справи та її винятковості може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має таке значення. Тому особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу. У свою чергу, скаржник не обґрунтував у касаційній скарзі того, чи стосується касаційна скарга питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; чи був скаржник позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, під час розгляду іншої справи; чи справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; чи суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Спір у цій справі виник через відмову контролюючого органу у зарахуванні позивачу до страхового стажу, який дає право на призначення пенсії за віком, періоди роботи та період навчання відповідно до даних трудової книжки та архівних довідок. Ця справа є справою незначної складності згідно до вимог пункту 3 частини шостої статті 12 КАС України.
В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Втім, зміст доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність у цьому випадку обставин, наведених у підпункті «а» пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України, оскільки скаржник не обґрунтував у чому саме полягає фундаментальне значення саме цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Таким чином, аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність у цьому випадку обставин, наведених у підпункті «а» пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, скаржник не визначає які саме норми порушені, а лише зазначає про незгоду із ухваленими рішеннями та оцінкою доказів, що виходить за межі касаційного оскарження, визначеного статтею 341 КАС України.
Крім того слід зауважити, що суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржувані судові рішення відповідно до висновків Верховного Суду викладених у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, у якій зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці чи інших офіційних документах.
Оцінивши доводи касаційної скарги та правове значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики, колегія суддів вважає, що не має підстав відступу від вказаного висновку Верховного Суду.
Верховний Суд звертає увагу на те, що можливість відкриття касаційного провадження у малозначних справах залежить виключно від обставин конкретної справи: її значення для формування єдиної правозастосовчої практики; неможливості спростування особою, яка подає касаційну скаргу, обставин, установлених оскаржуваним судовим рішенням, при розгляді іншої справи; значного суспільного інтересу справи чи її виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; помилкового віднесення судом справи до категорії справ незначної складності.
Наведене дає підстави вважати, що за поданою касаційною скаргою оскаржуються судове рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
З огляду на те, що касаційна скарга подана на судове рішення, яке за законом не оскаржується у касаційному порядку, у відкритті провадження за цією скаргою слід відмовити.
Керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 12.11.2024 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25.03.2025 у справі №120/6185/24.
Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами надіслати скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною і не оскаржується.
Суддя-доповідач А.А. Єзеров
Суддя В.М. Кравчук
Суддя О.П. Стародуб