07 травня 2025 року
м. Київ
справа № 320/4082/23
провадження № К/990/16643/25
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Смоковича М. І., перевіривши касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Чотирнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) Офісу Генерального прокурора, Офісу Генерального прокурора, Київської міської прокуратури про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та допусти до негайного виконання рішення суду,
18 квітня 2025 року зазначену касаційну скаргу сформовано за допомогою підсистеми «Електронний суд» та зареєстровано судом касаційної інстанції 21 квітня 2025 року.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Вирішуючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) автор касаційної скарги повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку автора скарги, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо автор касаційної скарги вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Із системного аналізу наведених положень процесуального закону висновується, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Так, автор касаційної скарги, покликаючись на положення пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування підпункту 2 пункту 13, підпунктів 15, 17 розділу II Закону № 113-ІХ та підпунктів 6, 8 розділу І, підпункту 3 пункту 9, підпунктів 11 - 16 розділу IV Порядку проходження прокурорами атестації від 03 жовтня 2019 року № 221, а також положення пункту 12 Порядку роботи кадрових комісій у взаємозв'язку зі статтями 3, 19, 36 Закону України «Про прокуратуру», статтями 6, 7, 11, 16, 18 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів, пункту 51 Висновку Консультативної ради європейських прокурорів № 13 (2018), підпунктів 1, 3 Керівних принципів, що стосуються державних обвинувачів, пункту 39 Бордоської декларації, підпунктів «a», «b», «c», «d» Стандартів професійної відповідальності та викладом основних обов'язків та прав прокурорів у подібних правовідносинах.
Однак, таке обґрунтування підстав звернення з касаційною скаргою не є достатнім у розумінні пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки автор касаційної скарги перерахував усі норми, що застосовані судами попередніх інстанцій, не конкретизуючи який висновок, на думку автора касаційної скарги, має бути з урахуванням обставин цією справи.
Водночас суд апеляційної інстанцій в оскаржуваному судовому рішенні керувався правовими висновками Верховного Суду щодо зазначених норм права.
Варто зазначити, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; як на думку автора касаційної скарги відповідна норма повинна застосовуватися.
Зазначена автором касаційної скарги норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанцій у межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку автора касаційної скарги, неправильно.
Також, варто зауважити, що правові висновки Верховний Суд формулює лише щодо конкретно визначених правовідносин, а не висновок, який на думку автора касаційної скарги буде підставою для відкриття касаційного провадження.
Наведене спростовує обґрунтування підстав звернення з касаційною скаргою за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
З урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX і які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин касаційна скарга належить поверненню особі, яка її подала.
Керуючись статтями 328, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
1. Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2025 року у справі № 320/4082/23 за позовом ОСОБА_1 до Чотирнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) Офісу Генерального прокурора, Офісу Генерального прокурора, Київської міської прокуратури про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та допусти до негайного виконання рішення суду повернути особі, яка її подала.
2. Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не оскаржується.
Суддя М. І. Смокович