Іменем України
06 травня 2025 року
Київ
справа №160/28927/24
адміністративне провадження №К/990/9967/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),
суддів: Бившевої Л.І., Васильєвої І.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №160/28927/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Акавір Груп» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування розпорядження, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року (головуючий суддя Іванов С. М., судді: Чередниченко В. Є., Шальєва В. А.) про забезпечення позову,
29 жовтня 2023 року через підсистему «Електронний суд» Товариство з обмеженою відповідальністю «Акавір Груп» (далі - позивач, ТОВ «Акавір Груп») звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі - відповідач, ГУ ДПС), в якому просило визнати протиправними та скасувати розпорядження про анулювання ліцензій № 359-рл від 16 жовтня 2024 року в частині анулювання ліцензій на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами № 04620311202406635, № 04610311202406634, № 04680311202406632, № 04640311202406631, № 04650311202406520, № 04670311202406519, № 04670311202406518, № 04100311202406117, № 04100311202406115, № 04670311202405928, № 04660311202405927, № 04670311202405926, № 04640311202405830, № 04610311202405776, № 04620311202406637, що видані ТОВ «Акавір Груп».
Мотивувало позовні вимоги тим, що докази відсутності позивача за місцезнаходженням відсутні, в зв'язку з чим оскаржувані розпорядження є неправомірними та підлягають скасуванню.
Разом з позовною заявою подано заяву про забезпечення позову, в якій позивач просить суд:
- зупинити дію розпорядження № 359-рл від 16 жовтня 2024 року в частині анулювання ліцензій № 04620311202406635, № 04610311202406634, № 04680311202406632, № 04640311202406631, № 04650311202406520, № 04670311202406519, № 04670311202406518, № 04100311202406117, № 04100311202406115, № 04670311202405928, № 04660311202405927, № 04670311202405926, № 04640311202405830, № 04610311202405776, № 04620311202406637, виданих ТОВ «Акавір Груп»;
- вжити вищезазначені заходи забезпечення адміністративного позову до набрання законної сили рішенням суду у справі про визнання протиправним та скасування розпорядження № 359-рл від 16 жовтня 2024 року в частині анулювання виданих ТОВ «Акавір Груп» ліцензій.
В обґрунтування вимог вказаної заяви позивач зазначав, що анулювання ліцензій має наслідком зупинення господарської діяльності заявника у вигляді роздрібної торгівлі тютюновими виробами, а тому до моменту перевірки правомірності прийняття розпорядження у судовому порядку існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам ТОВ «Акавір Груп» у вигляді зупинення господарської діяльності. Окрім того, вказана обставина може призвести до розірвання договірних відносин, несплати податків до бюджету, що матиме наслідком утруднення або неможливість відновлення господарської діяльності, в зв'язку з чим для відновлення прав та інтересів позивача необхідно буде докласти значних зусиль та витрат. Отже, негативні наслідки в разі ненадання заявникові тимчасового судового захисту переважатимуть наслідки вжиття заходів забезпечення позову.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалою від 31 жовтня 2024 року (суддя Боженко Н. В.) у задоволенні заяви ТОВ «Акавір Груп» про забезпечення позову відмовив.
Судове рішення вмотивоване тим, що позивачем не доведено існування обставин, посилаючись на які він просив вжити заходи забезпечення позову. Можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. За висновком суду першої інстанції наявні у справі обставини також не свідчать і про очевидну протиправність поведінки відповідача, а перевірка відповідних доводів потребує встановлення фактичних обставин справи та доведення їх на підставі відповідних доказів, що не може характеризувати оскаржуване розпорядження як очевидно протиправне. У підтвердження своєї позиції суд першої інстанції послався на висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 19 вересня 2024 року у справі № 440/3038/24, від 06 лютого 2019 року у справі № 826/13306/18, від 11 жовтня 2023 року у справі № 300/5005/22, від 31 серпня 2023 року у справі № 640/6523/21, від 10 жовтня 2023 року у справі № 120/2284/23, від 13 липня 2023 року у справі № 640/16003/22, від 21 вересня 2023 року у справі № 580/244/23, від 01 листопада 2023 року у справі № 160/8773/23, від 28 лютого 2023 року у справі №640/32519/21.
Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 06 лютого 2025 року апеляційну скаргу ТОВ «Акавір Груп» задовольнив, ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року скасував та прийняв нову постанову, якою заяву ТОВ «Акавір Груп» про забезпечення позову задовольнив. Зупинив дію розпорядження № 359-рл від 16 жовтня 2024 року в частині анулювання ліцензій № 04620311202406635, № 04610311202406634, № 04680311202406632, № 04640311202406631, № 04650311202406520, № 04670311202406519, № 04670311202406518, № 04100311202406117, № 04100311202406115, № 04670311202405928, № 04660311202405927, № 04670311202405926, № 04640311202405830, № 04610311202405776, № 04620311202406637, виданих ТОВ «Акавір Груп», до набрання законної сили рішенням суду у даній справі.
Таке рішення суду апеляційної інстанції вмотивоване тим, що оскаржувані розпорядження з моменту їх вручення позивачу набрали чинності та створюють правові наслідки у вигляді позбавлення можливості здійснення господарської діяльності з роздрібної торгівлі тютюновими виробами до моменту перевірки правомірності прийняття розпоряджень в судовому порядку. Невжиття заходів забезпечення позову у цій справі може ускладнити чи унеможливити поновлення оспорюваних прав та інтересів позивача, адже роздрібна торгівля тютюновими виробами, що є основним видом діяльності позивача, можлива лише за наявності відповідної ліцензії, а тому її анулювання призведе до зупинення господарської діяльності, що очевидно потягне за собою такі неминучі наслідки як-от: втрати державного бюджету внаслідок несплати сум податків, позбавлення працівників роботи та, як наслідок, заробітної плати, повного зупинення господарської діяльності на об'єктах у зв'язку з відсутністю прибутку від реалізації тютюнових виробів, що призведе до значних втрат позивача, які у випадку прийняття рішення у цій справі на користь позивача можуть бути пред'явлені до стягнення з бюджету. Суд апеляційної інстанції зауважив, що в цьому випадку вжиття заходів забезпечення позову є тимчасовим заходом, спрямованим на забезпечення виконання судового рішення, не є вирішенням спору по суті. Крім того, апеляційний суд врахував, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року у цій справі позов ТОВ «Акавір Груп» було задоволено. Вирішуючи подану позивачем заяву, суд апеляційної інстанції врахував висновки, викладені Верховним Судом в постановах від 11 січня 2023 року у справі № 640/10679/22, від 15 лютого 2023 року у справі № 160/9989/22.
Не погоджуючись з постановою апеляційного суду про забезпечення адміністративного позову, ГУ ДПС подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Касаційна скарга (з урахуванням її уточнення) вмотивована тим, що оскаржувана постанова апеляційного суду не містить жодного обґрунтованого мотиву того, що невжиття заходів забезпечення позову у цій справі може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, як і не вказано, в чому полягатимуть дії, спрямовані на відновлення прав позивача, та не встановлено, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
На переконання скаржника, безпідставними є висновки про зупинення підприємницької діяльності позивача в цілому, оскільки йдеться лише щодо зупинення діяльності за відповідними ліцензіями. Відсутніми є й очевидні ознаки протиправності оскаржуваного рішення. Скаржник наголошує, що позов не може бути забезпечено у спосіб, який фактично підміняє собою судове рішення у справі і вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом.
Скаржник також вважає, що під час розгляду заяви про забезпечення позову не було враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі № 826/10936/18, від 06 грудня 2023 року у справі № 160/20102/23, від 06 лютого 2019 року у справі № 826/13306/18, від 10 жовтня 2023 року у справі № 120/2284/23, від 16 травня 2019 року у справі № 826/14303/18, від 12 лютого 2020 року у справі № 640/17408/19, від 27 лютого 2020 року у справі № 640/16242/19, від 28 березня 2018 року у справі № 800/521/17, від 02 лютого 2022 року у справі № 640/18576/21, від 06 грудня 2022 року у справі № 140/8745/21, від 18 лютого 2021 року у справі № 420/7063/20, від 11 серпня 2021 року у справі № 380/11600/20.
Верховний Суд ухвалою від 14 квітня 2025 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДПС з метою перевірки доводів щодо неправильного застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У відзиві на касаційну скаргу позивач заперечував проти її задоволення та просив залишити без змін постанову апеляційного суду про забезпечення позову як законну та обґрунтовану. Наголошував, що за відсутності відповідної ліцензії здійснення господарської діяльності з продажу тютюнових виробів неможливе, що свідчить про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача. Крім того, означені обставини можуть призвести до розірвання договірних відносин, несплати податків до бюджету, що матиме наслідком утруднення або неможливість відновлення господарської діяльності. У спірному випадку забезпечення позову у запропонований позивачем спосіб не є тотожним вирішенню спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог. Звертає увагу на висновки, викладені Верховним Судом в постановах від 14 грудня 2021 року у справі № 240/16920/21, від 15 квітня 2022 року у справі № 440/6755/21, від 21 грудня 2022 року у справі № 160/11995/22, від 31 січня 2023 року у справі № 140/8709/21, від 15 лютого 2023 року у справі № 160/9989/22, від 22 березня 2023 року у справі № 380/8301/22, від 08 червня 2023 року у справі № 160/1140/23, від 09 серпня 2023 року у справі № 580/489/23, від 18 жовтня 2023 року у справі № ЗП/620/4/23, від 28 листопада 2023 року у справі № 160/7089/23, від 29 листопада 2023 року у справі № 380/11108/23, від 30 листопада 2023 року у справі № 400/7383/23.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування апеляційним судом норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Ключовим питанням під час касаційного перегляду справи є перевірка дотримання апеляційним судом вимог статей 150 - 154 КАС України в контексті наявності/відсутності підстав для забезпечення позову у цій справі, з урахуванням фактичних обставин і предмета позовних вимог, у спосіб, обраний позивачем і застосований судом апеляційної інстанції.
Частинами першою та другою статті 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо :
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина 2 статті 151 КАС України).
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина 6 статті 154 КАС України).
Питання застосування статей 150 - 154 КАС України було предметом неодноразового розгляду Верховний Судом (зокрема, але не виключно постанови від 09 квітня 2025 року у справі № 160/26885/24, від 02 квітня 2025 оку у справі № 160/28383/24, від 20 березня 2025 року у справі № 460/179/24).
Верховний Суд зазначав, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову та з'ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
Суд також повинен вказати підстави, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі.
При цьому, слід також зауважити на тому, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Крім того, вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.
У постанові від 19 жовтня 2023 року у справі № 440/9568/22 Верховний Суд сформулював такий висновок. Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
В ухвалі від 24 січня 2024 року у справі №140/1568/23 Об'єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначила, що інститут забезпечення адміністративного позову є складним та специфічним інструментом, призначення якого полягає у створенні можливості реального й ефективного захисту прав, свобод і законних інтересів, зокрема фізичних та юридичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, що реалізується в залежності від індивідуальних фактичних обставин конкретної справи, що й зумовлюють різні висновки щодо наявності підстав для його застосування.
Отже, та обставина, що в іншій справі позов було забезпечено і Верховний Суд з цим погодився, не означає наявність безумовних підстав для застосування таких заходів у будь-якій іншій справі, в тому числі з подібним предметом спору. Це обґрунтовується тим, що за змістом частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Натомість, результат вирішення справи та/або порушеного питання завжди залежить від фактичних обставин у кожній конкретній справі, доказів, наявних на підтвердження доводів та/або заперечень, та їх сукупної правової оцінки.
У справі, що розглядається, ТОВ «Акавір Груп» звернулось до суду з позовом до ГУ ДПС, в якому просило визнати протиправними та скасувати розпорядження про анулювання 15-ти ліцензій на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами. За змістом заяви про забезпечення позову просило зупинити дію вказаного розпорядження до набрання законної сили рішенням суду, мотивуючи такі вимоги, зокрема, тим, що основним видом економічної діяльності позивача є роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (КВЕД 47.11).
Апеляційний суд врахував такі доводи позивача і виснував, що анулювання ліцензій на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами призведе до зупинення господарської діяльності позивача.
Колегія суддів не може погодитися із такими висновками. Так, згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що долучалась ТОВ «Акавір Груп» до позовної заяви (матеріали оскарження а.с.6), окрім основного виду діяльності за КВЕД 47.11 у позивача також наявні відкриті КВЕД 47.19 «Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах», 68.20 «Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна». Таким чином, позивач не обмежений правом на здійснення інших видів господарської діяльності, в тому числі, і в межах КВЕД 47.11. За таких обставин відсутні підстави вважати, що саме по собі анулювання ліцензій на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами призведе до зупинення господарської діяльності позивача.
У заяві про забезпечення позову позивач, позицію якого підтримав апеляційний суд, також стверджував, що анулювання ліцензій на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами призведе до розірвання договірних відносин з контрагентами, несплати податків до бюджету, невиплати заробітної плати працівникам, що матиме наслідком утруднення або неможливість відновлення господарської діяльності позивача. Водночас, ТОВ «Акавір Груп» ні до заяви про забезпечення позову, ні до апеляційної скарги не надавало жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували наведені ним обставини.
У світлі викладеного обґрунтованими є висновки суду першої інстанції, що позивачем не доведено існування та впливу на нього обставин, виходячи з яких він просив вжити заходи забезпечення позову. Недоведеність таких обставин є підставою для відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, оскільки обов'язковою передумовою для співставлення інтересів сторін є встановлення реальності впливу або можливості впливу на такі інтереси спірних правовідносин, в той час як в цій справі наразі відсутні жодні докази на підтвердження настання обставин, про які вказував позивач. Вжиття заходів забезпечення позову на основі одних лише тверджень є невиправданим та порушує правову визначеність відповідних правовідносин.
Виходячи із встановлених у цій справі обставин та наданих позивачем на підтвердження своєї позиції доказів, суд першої інстанції також слушно зауважив, що можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.
Враховуючи викладене, висновок апеляційного суду про наявність підстав для застосування заходів забезпечення адміністративного позову є помилковим. Посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 11 січня 2023 року у справі № 640/10679/22, від 15 лютого 2023 року у справі № 160/9989/22, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що у наведених справах перед судами порушувалось питання вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони податковому органу вживати дії щодо прийняття розпорядження про анулювання ліцензій до набрання законної сили рішенням суду. При цьому предметом спору було визнання протиправним та скасування наказу про проведення фактичної перевірки.
Суд касаційної інстанції також відхиляє посилання позивача у відзиві на висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 240/16920/21, від 15 квітня 2022 року у справі № 440/6755/21, від 21 грудня 2022 року у справі № 160/11995/22, від 31 січня 2023 року у справі № 140/8709/21, від 22 березня 2023 року у справі № 380/8301/22, від 09 серпня 2023 року у справі № 580/489/23, від 18 жовтня 2023 року у справі № ЗП/620/4/23, від 28 листопада 2023 року у справі № 160/7089/23, від 29 листопада 2023 року у справі № 380/11108/23, від 30 листопада 2023 року у справі № 400/7383/23. Підходи Верховного Суду щодо застосування норм статей 150 - 154 КАС України у вказаних справах є аналогічними до наведених у цій справі, водночас, як уже зазначалось, результат вирішення справи та/або порушеного питання завжди залежить від фактичних обставин у кожній конкретній справі, доказів, наявних на підтвердження доводів та/або заперечень, та їх сукупної правової оцінки. У справі, що розглядається, суд касаційної інстанції визнає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для забезпечення позову у запропонований позивачем спосіб саме з огляду на недоведеність таких вимог у встановлений процесуальним законом спосіб.
Стосовно посилань позивача на постанови Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі № 160/9989/22, від 08 червня 2023 року у справі № 160/1140/23 суд касаційної інстанції зауважує, що у межах вказаних справ також вирішувалося питання вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони податковому органу вживати дії щодо прийняття розпорядження про анулювання ліцензій до набрання законної сили рішенням суду
Отже, позивачем не доведено необхідність вжиття застосованого апеляційним судом заходу забезпечення позову з урахуванням положень частини другої статті 150 КАС України, застосований захід є таким, що суперечить приписам частини другої статті 151 КАС України, у зв'язку з чим колегія суддів вважає, що постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року про забезпечення позову підлягає скасуванню із залишенням в силі ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року.
Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Керуючись статтями 345, 349, 352, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області задовольнити частково.
Скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року про забезпечення позову.
Залишити в силі ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року про відмову в забезпеченні позову.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
СуддіМ.М. Гімон Л.І. Бившева І.А. Васильєва