07 травня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/11621/24 пров. № А/857/30973/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді Сеника Р.П.,
суддів Онишкевича Т.В., Судової-Хомюк Н.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року у справі №380/11621/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про стягнення заробітної плати,-
суддя у І інстанції - Кравців О.Р.,
дата ухвалення рішення - 31.10.2024,
місце ухвалення рішення - м. Львів,
дата складення повного тексту рішення - не зазначено,
До Львівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 16.10.2020 по 30.04.2024 (згідно норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до та після 19.07.2022), виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю виключення зі списків особового складу відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 №100;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 16.10.2020 по 30.04.2024 (згідно норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до та після 19.07.2022), виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю виключення зі списків особового складу відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 №100.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що повний розрахунок відповідач здійснив 30.04.2024 здійснивши виплату грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 на виконання рішення суду у справі №380/14855/23 та індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 15.10.2020 на виконання рішення суду у справі №380/10762/22. Оскільки відповідачем на день виключення зі списків особового складу не проведено повного розрахунку при звільненні з військової служби, позивач набув право на виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 31.10.2024 у справі №380/11621/24 позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплатити ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні; стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 75378 грн. 94 коп.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити - відмовлено.
Рішення суду першої інстанції оскаржив відповідач, подавши на нього апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що винесене з порушенням норм як матеріального, так і процесуального права.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що у правовідносинах з аналогічним предметом спору та періодом виникнення спірних правовідносин, Верховним Судом сформовано висновки про необхідність застосування ст. 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) в редакції, чинній станом на момент звернення позивача з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Апелянт 1 вважає, що стягненню підлягає заробіток за період затримки, обмежений 6-ма місяцями.
Крім того, вважає, що норми ст.ст. 116, 117 КЗпП України на спірні правовідносини не поширюються.
З огляду на те, що на дату звернення позивача із цим позовом, обмеження строку стягнення середнього заробітку шістьма місяцями відповідно ч. 1 ст. 117 КЗпП України, фактично закріплено принципи розумності, справедливості, пропорційності та добросовісності при стягненні середнього заробітку та враховуючи істотність частки індексації грошового забезпечення (245 250,42 грн.) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку (534 099,51 грн.), яка складає 45% ((245 250,42 грн. : 534 099,51грн.) х 100), сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка підлягає стягненню на користь позивача становить: 413,07 грн. (середня заробітна плата за один день) х 45% х 182 календарні дні (шість місяців) = 33 830,43 грн.
Апелянт просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Позивач не погоджуючись із вказаним судовим рішенням також оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає таке прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції при ухваленні рішення та розрахунку суми середнього заробітку, яка належить до виплати, повинен був період стягнення середнього заробітку у цій справі поділити на 2 частини: до та після 19.07.2022. У цій справі: з 16.10.2020 по 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 30.04.2024 (обмежений 6-ма місяцями).
Сторона позивача вважає, що загальний розмір середнього заробітку, який належав до виплати позивачу 326643,99 грн, що відповідає заявленим позовним вимогам.
Апелянт 2 просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове про повне задоволення позовних вимог.
Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, просив вимоги апеляційної скарги позивача залишити без задоволення.
Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до приписів ч. 4 ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог скаржників, виходячи із такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач виключений із списків особового складу 15.10.2020, водночас лише 30.04.2024 на виконання рішень суду відповідач здійснив виплату спірних сум грошового забезпечення, додаткових видів грошового забезпечення та індексації грошового забезпечення.
Отже, відповідач провів фактичний розрахунок із позивачем щодо виплати спірних сум грошового забезпечення, додаткових видів грошового забезпечення та індексації грошового забезпечення поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.
Оскільки період затримки розрахунку при звільненні перевищує шість місяців, то відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України відповідач повинен виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні лише за шість місяців, тобто з 30.10.2023 по 30.04.2024, що складає 182 дні.
Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період не більш як за 6 місяців мав би становити 75378,94 грн. (розрахунок: 414,17 грн. (середньоденна заробітна плата позивача) * 182 (кількість днів затримки розрахунку).
При цьому, розмір невчасно виплачених спірних сум грошового забезпечення, додаткових видів грошового забезпечення та індексації грошового забезпечення становить 245250,42 грн., водночас середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 75378,94 грн.
З огляду на співмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд першої інстанції вважав справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та вищевикладеним критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення виплати належних при звільненні коштів у сумі 75378,94 грн.
Таким чином, позовні вимоги задоволено частково шляхом стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 30.10.2023 по 30.04.2024 у сумі 75378,94 грн.
Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15.10.2020 №203 позивач виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 15.10.2020.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29.11.2023 у справі №380/10762/22, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.03.2024, позов задоволено частково; визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 з урахуванням січня 2008 року як місяця підвищення доходів; зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 з урахуванням січня 2008 року як місяця підвищення доходів.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо вирішення питання про наявність у ОСОБА_1 права на отримання індексації-різниці за період з 01.03.2018 по 15.10.2020 відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078; зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації-різниці за період з 01.03.2018 по 15.10.2020 відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30.11.2023 у справі №380/14855/23, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.03.2024, позов задоволено; визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 30.01.2020 по 15.10.2020, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 30.01.2020 по 15.10.2020, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання рішень суду відповідач здійснив 30.04.2024 нарахування грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення та індексації грошового забезпечення в сумі 245250,42 грн., що підтверджується випискою по рахунку позивача.
Позивач вважає, що оскільки виплата спірних сум грошового забезпечення, додаткових видів грошового забезпечення та індексації грошового забезпечення, відповідачем у день його звільнення не проведена, відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України він має право на виплату середнього заробітку за період затримки такого розрахунку. Тому, вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, звернувся до суду з цим позовом.
З приводу спірних правовідносин колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, тому суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
За правилами ст. 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з ч. 2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
За таких обставин непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
За змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Отже, ч. 1 ст. 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Водночас, ч. 2 ст. 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Таким чином, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
Отже, позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно зі статтею 117 КЗпП України.
Указом Президента України від 10.12.2018 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008). Цим положенням визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та врегулювання питань, пов'язаних з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
Відповідно до пункту 242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Однак, Законом від 20.12.1991 №2011-XII, як і Положенням №1153/2008, правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст. 116 - 117 КЗпП України.
Доцільно зазначити, що саме в день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців на підставі статті 116 КЗпП України роботодавець повинен виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства.
Позивач виключений зі списків особового складу 15.10.2020.
Тому відлік строку затримки щодо виплати позивачу заробітної плати розпочинається з 16.10.2020, з дня, наступного за днем, у який позивачу не виплачене в повному обсязі грошове забезпечення.
У постанові від 29.02.2024 у справі №460/42448/22 Верховний Суд зазначив, що стягнення середнього заробітку умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України і після цього.
Період до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, з 19.07.2022 регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Отже, правовідносини щодо стягнення на корись позивача середнього заробітку за період з 16.10.2022 по 18.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється статтею 117 КЗпП України в редакції, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, а за період з 19.07.2022 по 30.04.2024 - статтею 117 КЗпП України у редакції Закону №2352-ІХ з 19.07.2022 з застосуванням обмеження виплати шістьма місяцями.
Верховним Судом у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 наведено чітку формулу зменшення відшкодування, а саме що розмір середнього заробітку прямо пропорційно залежить від розміру невиплачених коштів з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять 100 %, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Верховний Суд у зазначеній вище постанові від 10.04.2024 у справі №360/380/23 зазначено: « 60. При цьому, Суд зауважує, що у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із врахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню:
розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат;
частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат;
частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат».
Тобто, принцип співмірності повинен застосовуватися саме з урахуванням «частки коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат».
Період затримки розрахунку при звільненні з 16.10.2020 по 18.07.2022 становить 641 день.
Розмір грошового забезпечення позивача за два місяці перед звільненням становив 25264,84 грн. (серпень 2020 року - 12632,42 грн., вересень 2020 року - 12632,42 грн.), що підтверджується довідкою про розмір грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2018 по 15.10.2020.
Кількість календарних днів служби позивача за серпень - вересень становила 61 день.
Отже, середньоденний заробіток позивача становить 414,18 грн. (25264,84 грн./61 день).
Отже, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.10.2018 по 18.07.2022 становить: 414,18 грн. х 641 день = 265489,38 грн.
Загальна сума належних позивачу при звільненні коштів відповідно до судового рішення, виконання якого здійснено 30.04.2024 становить 245250,42 грн.
Так, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 245250,42 грн / 265489,38 грн (сума виплачених коштів / середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,92.
Отже, середнє грошове забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні з 16.10.2020 по 18.07.2022 та з врахуванням принципу співмірності становить 244250,23 грн. (414,18 грн х 641 календарний день х 0,92).
Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні за період з 16.10.2020 по 18.07.2022, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.
Проте, апеляційний суд, враховуючи наявні стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу на користь позивача на виконання рішення суду, виходячи з принципів розумності та справедливості, пропорційності, враховуючи співмірність, справедливий та розумний баланс інтересів між інтересами працівника і роботодавця, розмір недоплаченої суми, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, те, що відповідач є державним органом, відсутність спору на день звільнення, тривалості періоду з моменту порушення прав працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум, а також зважаючи на введення воєнного стану в Україні та загальновідомі обставини значного дефіциту Державного бюджету України і переорієнтування спрямованості основного масиву бюджетних асигнувань на забезпечення ефективного покриття потреб Сил Оборони України, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що у межах чинного правового регулювання та стану суспільних відносин належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача є стягнення на його користь з відповідача у розмірі 122125,12 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (1/2 від 244250,23 грн.).
Що стосується періоду з 19.07.2022 по 30.04.2024, необхідно зазначити таке.
У вказаний період підлягають врахуванню норми статті 117 КЗпП України у редакції, що набула чинності з 19.07.2022, якою законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які відповідач невчасно сплатив.
Обмежений 6 місяцями період є період з 19.07.2022 по 18.01.2023, що становить 184 дні.
Тобто, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, що обмежений 6 місяцями, становить: 414,18 грн. х 184 дні = 76209,12 грн.
Зважаючи на зазначене, розмір середнього заробітку, який належить позивачу до виплати:
1) за період з 16.10.2020 по 18.07.2022, виходячи з принципу пропорційності становить 122125,12 грн.;
2) за період з 19.07.2022 по 30.04.2024, що обмежений 6 місяцями, становить 76209,12 грн.
Отже, загальний розмір середнього заробітку, який належить до виплати з урахуванням норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до та після 19.07.2022 становить 198334,24 грн.
Вказане свідчить про наявність протиправної бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплатити ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Крім цього, суд ураховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 23 квітня 2019 року у справі №2340/3023/18, згідно з якою суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем під час виконання відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні під час виплати працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні зменшується на суму податків і зборів.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші доводи апеляційних скарг зроблених висновків не спростовують, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними і трактуванні їх на власний розсуд.
Відповідно до ст. 317 КАС України, Підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що доводами апеляційних скарг висновки, викладені в судовому рішенні, частково спростовуються, а тому таке слід скасувати та ухвалити поставу, якою позовні вимоги задовольнити частково.
Відповідно до ст. 139 КАС України судовий збір розподілу не підлягає.
Керуючись ст. 241, 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,-
Апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 , ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31.10.2024 у справі №380/11621/24 скасувати та прийняти постанову, якою позовні вимоги задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 198 334 (сто дев'яносто вісім тисяч триста тридцять чотири) грн. 24 коп.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. П. Сеник
судді Т. В. Онишкевич
Н. М. Судова-Хомюк