Справа № 947/13802/25
Провадження № 1-кс/947/5858/25
30.04.2025 року м.Одеса
Слідчий суддя Київського районного суду міста Одеси ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , за участю слідчої ОСОБА_3 , представника особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт майна - адвоката ОСОБА_4 , під час розгляду у судовому засіданні в місті Одесі клопотання заступника начальника відділу СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_5 , погодженого з прокурором відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_6 про арешт майна у кримінальному провадженні №12023160000001520 від 13.12.2023, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.149, ч.3 ст.332 КК України,
Як вбачається з клопотання сторони обвинувачення про арешт майна, слідчим управлінням Головного управління Національної поліції в Одеській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12023160000001520 від 13.12.2023, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.149, ч.3 ст.332 КК України.
Нагляд за додержанням законів під час досудового розслідування у даному кримінальному провадженні у формі процесуального керівництва здійснюється групою прокурорів Одеської обласної прокуратури.
Слідча у клопотанні зазначає, що 16.04.2025 слідчим суддею Київського районного суду м.Одеси винесено ухвалу про дозвіл на проведення обшуку автомобіля марки «Audi Q7», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .
23.04.2025 проведено обшук автомобіля марки «Audi Q7», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , який перебував у фактичному користуванні ОСОБА_7 .
В ході обшуку вилучено:
1) мобільний телефон марки «iPhone 15 Pro Max», в корпусі сірого кольору, IMEI 1: НОМЕР_2 , IMEI 2: НОМЕР_3 , з сім-картою мобільного оператора «Київстар» з номером телефону НОМЕР_4 ;
2) мобільний телефон марки «iPhone XS», в корпусі золотистого кольору, IMEI 1: НОМЕР_5 , IMEI 2: НОМЕР_6 , з сім-картою мобільного оператора «Київстар» з номером телефону НОМЕР_7 ;
3) рішення Сокальського районного суду Львівської області від 02.01.2025 (справа № 454/4357/24) про визнання ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , усиновлювачами ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на 4-х (чотирьох) аркушах;
4) автомобіль марки «Audi Q7», д.р.н. НОМЕР_1 та ключі від вказаного автомобіля.
В подальшому, вищевказаний автомобіль та майно було визнано речовими доказами та винесено відповідну постанову від 23.04.2025.
Слідча звертається з клопотанням про арешт майна з метою збереження речових доказів.
Слідча в судовому засіданні клопотання підтримала, просила задовольнити посилаючись на обставини викладені письмово.
Захисник ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_4 в судовому засіданні заперечувала проти задоволення клопотання, зауважила, що вилучений автомобіль не має жодного відношення до кримінального правопорушення, його власник ОСОБА_11 не є підозрюваною у кримінальному провадженні. Просила відмовити у задоволенні клопотання та повернути вилучене майно власнику.
Вивчивши клопотання та матеріали, які обґрунтовують доводи клопотання, вислухавши думку учасників судового засідання, слідчий суддя приходить до наступного.
Як вбачається з клопотання та доданих матеріалів, останнє не відповідає вимогам кримінального процесуального Закону, з огляду на таке.
Частиною другою ст.173 КПК України встановлено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п.1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Згідно з ч.1 ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Частиною другою статті 170 КПК України встановлено, що арешт майна допускається з метою забезпечення : 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У відповідності до ч.2 ст.171 КПК України, у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.
Однак, з матеріалів, доданих з клопотанням вбачається, що слідчим під час складання вищевказаного клопотання не в повній мірі дотримані вимоги вищевказаних норм КПК України.
Так, на думку слідчого судді клопотання про арешт майна не відповідає вимогам кримінального процесуального Закону, з огляду на таке.
З поданого клопотання вбачається, що досудове розслідування в рамках даного кримінального провадження здійснюється за фактом можливого вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.149, ч.3 ст.332 КК України.
Разом з цим, в даному клопотанні слідчий зазначає, що вилучене майно, має доказове значення для даного злочину та має значення для обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, є таким, що підлягає конфіскації, спеціальній конфіскації.
Однак, ані в клопотанні, ані в доданих до клопотання матеріалах жодним чином не обґрунтовується можливість досягнення завдань застосування вказаного заходу забезпечення кримінального провадження. Крім того, в клопотанні не було наведено відповідного обґрунтування необхідності арешту транспортного засобу, який належить ОСОБА_11 , його відповідності критеріям, передбаченим ч.1 ст.98 КПК України для речових доказів.
Також, слідчим не доведено, що вилучений транспортний засіб має відношення до кримінального провадження. Клопотання слідчого містить лише загальне посилання на норми ст.ст.98,170,172 КПК України, та вказівку про те, що клопотання про арешт майна подане з метою збереження речових доказів, які самостійно або в сукупності мають доказове значення для злочину, тобто клопотання слідчого не містить належного мотивування необхідності накладення арешту на майно.
Згідно вимог ч.3 ст.172 КПК України слідчий суддя, суд, встановивши, що клопотання про арешт майна подано без додержання вимог ст.171 цього Кодексу, повертає його прокурору, цивільному позивачу та встановлює строк в сімдесят дві години або з урахуванням думки слідчого, прокурора чи цивільного позивача менший строк для усунення недоліків, про що постановляє ухвалу.
Таким чином, слідчим суддею встановлено, що клопотання прокурора про арешт майна подано без додержання вимог ст.171 КПК України, оскільки не підтверджують підстави, мету та відповідного обґрунтування необхідності арешту майна.
За наявних недоліків клопотання та долучених до нього матеріалів слідчий суддя позбавлений можливості повно, всебічно та об'єктивно розглянути його.
Аналізуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, слідчий суддя приходить до переконання, що на теперішній час наявні всі правові підстави для повернення клопотання прокурору для усунення недоліків, відповідно до вимог ч.3 ст.172 КПК України, надавши для цього прокурору строк 72 години з моменту отримання копії цієї ухвали.
За таких обставин та враховуючи викладене, керуючись ст.ст.171, 172, 309 КПК України, слідчий суддя,-
Клопотання заступника начальника відділу СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_5 , погодженого з прокурором відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_6 про арешт майна у кримінальному провадженні №12023160000001520 від 13.12.2023, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.149, ч.3 ст.332 КК України - повернути прокурору для усунення недоліків, зазначених в мотивувальній частині ухвали.
Встановити строк для усунення недоліків в сімдесят дві години з моменту отримання повного тексту ухвали.
Ухвала слідчого судді оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1