Справа № 620/7788/24 Суддя (судді) першої інстанції: Скалозуб Ю.О.
06 травня 2025 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Єгорової Н.М.,
суддів - Сорочка Є.О., Чаку Є.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Пенітенціарної Академії України на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 липня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Пенітенціарної академії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
У травні 2024 року позивач - ОСОБА_1 звернулася до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Пенітенціарної академії України, в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше ніж за шість місяців.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 липня 2024 року позов задоволено:
- визнано протиправною бездіяльність Пенітенціарної академії України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби;
- стягнуто з Пенітенціарної академії України на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 45 000,00 грн.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скарну, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, не враховано фактичні обставини справи, не надано належної оцінки доказам.
Відповідач зазначив, що затримка виплати належних при звільненні сум була пов'язана з об'єктивними обставинами, які не залежали від відповідача.
Додатково зазначив про те, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, положення Кодексу законів про працю України не поширюється.
У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач проходила службу в Академії на посаді начальника відділу зв'язків із засобами масової інформації та громадськістю.
Відповідно до наказу Академії № 300/ОС від 06 грудня 2022 року ОСОБА_1 звільнено зі служби за пунктом 4 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію", з 15 грудня 2022 року з вислугою років на день звільнення для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби - 17 років 02 місяці 04 дні (а. с. 12).
Під час проходження військової служби позивачу не виплачувалася індексація грошового забезпечення, за захистом своїх прав остання звернулася до суду.
Як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, на розгляді Чернігівського окружного адміністративного суду перебувала справа № 620/4245/23 за позовом ОСОБА_1 до Академії Державної пенітенціарної служби про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 червня 2023 року, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2023 року, у справі № 620/4245/23 позов задоволено:
- визнано протиправною бездіяльність Академії Державної пенітенціарної служби щодо невключення при розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення;
- зобов'язано Академію Державної пенітенціарної служби здійснити перерахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 , з урахуванням індексації грошового забезпечення на момент звільнення, та виплатити ОСОБА_1 різницю недоотриманої грошової допомоги, з урахуванням раніше виплачених сум.
Також, на розгляді Чернігівського окружного адміністративного суду перебувала справа № 620/5844/23 за позовом ОСОБА_1 до Академії Державної пенітенціарної служби про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2023 року, яке залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 202у року у справі №620/5844/23, позов задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність Академії Державної пенітенціарної служби щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану";
- зобов'язано Академію Державної пенітенціарної служби нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", в розмірі 30 000 грн на місяць, за період з 24 лютого 2022 року по 31 травня 2022 року.
На виконання вказаних вище рішень суду відповідач провів нарахування 06 листопада 2023 року та 03 травня 2024 року (а. с. 20-21).
Відповідно до Довідки про доходи від 16 травня 2024 року № 294 середньоденне грошове забезпечення позивача становить 579,70 грн (а. с. 25).
Вважаючи, що відповідачем несвоєчасно здійснено розрахунок при звільненні та наявні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернулася до суду з позовом.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку про те, що виплата індексації позивачу відбулась із порушенням строків, встановлених статті 116 Кодексу законів про працю України, а тому, з урахуванням положень статті 117 Кодексу законів про працю України, наявні підстави для стягнення середнього заробітку за шість місяців (183 дні). Разом з тим, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд першої інстанції зменшив розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до абзацу 1 статті 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
В той же час, ні Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-XII, ні Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII, ні іншими підзаконними нормативними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем (у спірному випадку відповідачем) строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Не врегульовані вказані правовідносини й іншими нормативними актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Ця позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15 та була підтримана у подальшому Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 810/1549/17, від 17 жовтня 2018 року у справі № 805/2948/17-а, від 08 листопада 2018 року у справі № 821/1333/16, від 16 квітня 2020 року у справі № 822/3307/17, від 20 травня 2020 року у справі № 816/1640/17, від 16 липня 2020 року у справі № 400/2884/18, від 05 березня 2021 року у справі № 120/3276/19-а, від 31 березня 2021 року у справі № 340/970/20, від 13 жовтня 2021 року у справі № 580/1790/20, від 21 жовтня 2021 року у справі № 640/14764/20.
Відтак, оскільки наведеними нормативними актами не врегульовано питання строків повного проведення розрахунку при звільненні з військової служби, а також не встановлено правових наслідків недотримання такого строку, судова колегія приходить до висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладався, зокрема, у постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 240/222/20, від 04 вересня 2020 року у справі № 120/2005/19-а, від 09 жовтня 2020 року у справі № 580/3988/19, від 03 серпня 2021 року у справі № 580/278/19.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
При цьому згідно частини першої статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.
Наведена позиція щодо застосування вказаних норм матеріального права викладена у постанові Верхового Суду України від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що норми, зокрема, частини першої статті 117 КЗпП України у цій справі застосовуються у редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності 19 липня 2022 року. Водночас з урахуванням положень частини першої статті 58 Конституції України указані приписи в частині строкового обмеження виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, застосовуються до спірних правовідносин, починаючи саме з 19 липня 2022 року, а відтак шестимісячний строк за згаданими правилами закінчується 19 січня 2023 року.
У свою чергу, судова колегія вважає за необхідне підкреслити, що визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні з вини роботодавця та факт проведення з ним остаточного розрахунку. У випадку вирішення спору на користь працівника, в тому числі в судовому порядку на спірну суму також підлягає нарахування середнього заробітку за час затримки, розмір якої визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Вказаний правовий висновок щодо застосування положень статей 116, 117 КЗпП України викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20 жовтня 2022 року у справі № 280/3370/21, від 29 вересня 2022 року у справі № 160/2006/21, від 15 вересня 2022 року у справі № 640/25949/19, від 20 травня 2020 року у справі № 816/1640/17, від 16 липня 2020 року у справі № 400/2884/18.
Крім того, судова колегія вважає за необхідне підкреслити, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 та у подальшому підтримана у постановах Верховного Суду від 22 липня 2022 року у справі № 420/428/20, від 26 січня 2022 року у справі № 280/4816/20.
Відтак, період затримки розрахунку при звільненні обчислюється з наступного дня після моменту виключення зі списків особового складу відділу та всіх видів забезпечення.
Відповідно до пункту 10 Розділу І Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказом від 28 березня 2018 року № 925/5 Міністерства юстиції України (далі - Порядок № 925/5) посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, підвищення посадового окладу, надбавки та доплати, інші виплати особам рядового і начальницького складу виплачуються (припиняються): до дня підписання наказу про звільнення з посади чи служби, відрахування, закінчення навчання або про скасування встановлених надбавок та доплат, інших виплат або до дня, зазначеного в наказі.
Абзац третій пункту 1 глави 22 розділу II Поряду № 925/5 встановлює, що днем звільнення зі служби вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення, яка не повинна передувати даті звільнення.
День звільнення вважається останнім днем служби.
Грошове забезпечення виплачується до дня звільнення зі служби включно разом із премією, встановленою у порядку, визначеному главою 13 цього розділу, за результатами оперативно-службової діяльності за останній місяць служби.
У цьому випадку, на переконання судової колегії, вина відповідача полягає у тому, що ним при проведенні розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні не було своєчасно виплачено належні до отримання останньою суми коштів при звільнення, зокрема, індексації одноразової грошової допомоги та додаткової винагороди.
Таким чином, оскільки остаточний розрахунок з позивачем проведений 06 листопада 2023 року та 03 травня 2024 року, колегія суддів приходить до висновку, що період, протягом якого відповідач не виконував свій обов'язок щодо виплати належних позивачеві, як звільненому працівникові, сум, є період з 06 грудня 2022 року по 03 травня 2024 року, водночас позивачем в позовній заяві визначено спірний період у півроку (183 дні).
Згідно з довідкою від 16 травня 2024 року № 294 про нараховане та виплачене позивачу грошове забезпечення, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача, обчислений виходячи з виплат за два останні календарні місяці роботи, що передують місяцю в якому відбулося звільнення (жовтень, листопад 2022 року) та становить - 579,70 грн (а. с. 25).
У свою чергу, судовою колегією враховується, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (постанова від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16).
Згідно вже згаданої вище постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Колегія суддів звертає увагу на те, що фактично зміст частини першої статті 117 КЗпП України із набранням чинності Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX не змінився, а лише доповнився формулюванням "але не більше як за шість місяців". Отже, обмеживши з 19 липня 2022 року шестимісячним строком час, за який роботодавець має виплатити працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, законодавець як і в попередній редакції норми частини першої статті 117 КЗпП України, не передбачав можливості зменшення його розміру. Протилежний підхід був сформований правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду з урахуванням її висновків про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності. У згаданих рішеннях суду касаційної інстанції критерій періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості був лише одним з принаймні чотирьох інших. Разом з тим, такі критерії як: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; причини тривалості невиплати заборгованості, ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні - фактично не скасовані та/або змінені, починаючи з 19 липня 2022 року.
Викладене, на переконання судової колегії, не дає підстави вважати неможливим з огляду на приписи частини п'ятої статті 242 КАС України застосування до спірних правовідносин сформульованих Великою Палатою Верховного Суду правових позицій щодо застосування приписів статті 117 КЗпП України у редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 26 червня 2024 року у справі № 520/9192/22 та від 20 червня 2024 року у справі № 120/10686/22.
Відтак, надаючи оцінку спірним правовідносинам через призму правозастосування норми статті 117 КЗпП України Великою Палатою Верховного Суду, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Матеріали справи свідчать, що позивачу 03 травня 2024 року відповідачем була виплачена спірна сума у розмірі 93 876,78 грн та 06 листопада 2023 року - 11 879,14 грн. Зважаючи на період затримки розрахунку при звільненні та розмір середнього заробітку, загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні складає 292 748,50 грн (579.70 грн х 505 днів).
Водночас, виходячи з принципу пропорційності, враховуючи наявність судових спорів між сторонами з приводу належних при звільненні сум, їх тривалість, судова колегія погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що належним і достатнім способом захисту порушених прав ОСОБА_1 є стягнення з відповідача на її користь 45 000 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за визначений позивачем період. Тим більше, із присудженим розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивач погодилася, оскільки в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції не оскаржувала.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне вказати, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи статті 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Пенітенціарної Академії України залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 липня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Н.М. Єгорова
Судді Є.О. Сорочко
Є.В. Чаку