Справа № 620/6396/24 Суддя (судді) першої інстанції: Соломко І.І.
06 травня 2025 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Єгорової Н.М.,
суддів - Сорочка Є.О., Чаку Є.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 липня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії, -
У травні 2024 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області, яким просив:
- визнати протиправною бездіяльність ДСА України щодо незабезпечення ТУ ДСА України у Чернігівській області бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди, позивачу, за період 01 січня по 31 березня 2024 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3 028 гривні;
- зобов'язати ДСА України забезпечити ТУ ДСА України у Чернігівській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди, позивачу, за період з 01 січня по 31 березня 2024 року, нарахованої виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого становить 3 028 гривні;
- визнати протиправними дії ТУ ДСА України в Чернігівській області щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 01 січня по 31 березня 2024 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2 102 грн;
- зобов'язати ТУ ДСА України у Чернігівській області нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду за період з 01 січня по 31 березня 2024 року у відповідності до вимог статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII, виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 01 січня 2024 року складає 3 028 грн, з урахуванням раніше виплачених сум і з утриманням передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 липня 2024 року позов задоволено повністю.
Не погодившись з таким рішенням, ТУ ДСА України у Чернігівській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи.
Відповідач наголошує, що суди фінансуються згідно з кошторисами та щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Так, Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" від 09 листопада 2023 року № 3460-IX визначено розрахункову величину для визначення базового розміру посадового окладу судді, яка складає 2 102 гривні.
У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 працює на посаді судді Новгород - Сіверського районного суду Чернігівської області (а. с. 15).
Відповідно до наявних у матеріалах справи розрахункових листів за спірний період, позивачу нараховувалась суддівська винагорода, обчислена з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2024 року, у розмірі 2 102 грн (а. с. 17).
Як не заперечується сторонами у справі, обчислення суддівської винагороди позивачу за спірний період проведено відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет на 2024 рік" від 09 листопада 2023 року № 3460-IX, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2 102 гривень.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції прийшов до висновку, що для розрахунку розміру суддівської винагороди необхідно застосовувати показник, який передбачений Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII, як єдиним нормативним актом, який може визначати розмір суддівської винагороди, а саме - прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого Законом України "Про державний бюджет України на 2024 рік" від 09 листопада 2023 року № 3460-IX встановлено на рівні 3 028 грн.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Керуючись частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 43 Конституції України, серед іншого, встановлено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
На виконання статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Статтею 4 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Згідно із частинами першою та другою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII, яка згідно з рішенням Конституційного Суду України від 11 березня 2020 року № 4-р/2020 діє в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII, базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
У рішенні від 08 квітня 2016 року № 4-рп/2016 у справі № 1-8/2016 Конституційний Суд України зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід'ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов'язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.
У рішенні від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013 у справі № 1-2/2013 Конституційний Суд України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.
У рішенні від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов'язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов'язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність. Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.
Водночас, згідно із статтею 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2024 рік" від 09 листопада 2023 року № 3460-IX (далі - Закон № 3460-IX) у 2024 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2563 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривні; працездатних осіб - 3028 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність - 2361 гривні.
Колегія суддів зазначає, що визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом № 1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації, як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.
Зазначену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було викладено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема від 20 березня 2002 року у справі № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року у справі № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року у справі № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року у справі № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 04 грудня 2018 року у справі № 11-р/2018.
Отже, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
Наведений висновок узгоджується із змінами до Конституції України, внесеними Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02 червня 2016 року № 1401-VIII (далі - Закон № 1401-VIII), що набрали чинності з 30 вересня 2016 року, яким серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції.
Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що розмір винагороди встановлюється Законом про судоустрій.
З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, згідно якої, єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.
Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону України № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в розумінні частини другої статті 130 Конституції України.
Пунктом 1 частини третьої та пунктом 1 частини четвертої статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Отже, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, безпосередньо залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо, наведено у Законі України "Про прожитковий мінімум" від 15 липня 1999 року № 966-XIV (далі - Закон № 966-XIV).
За визначенням, що міститься у статті 1 Закону № 966-XIV прожитковий мінімум є вартісною величиною достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
Отже, наведеною правовою нормою закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум.
Статтею 4 Закону № 966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Колегія суддів звертає увагу, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді. Отже, судді Законом № 966-XIV не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Натомість статтею 7 Закону № 3460-IX разом із встановленням на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 3 028 грн відповідно, був відокремлений вид прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, розмір якого становить 2 102 грн.
До 2021 року для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону № 1402-VIII.
Зміни до Закону України № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди за спірний період, а також в Закон України № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законні підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, відсутні.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону № 3460-IX.
Колегія суддів зауважує, що Закон № 3460-IX фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України та частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.
Верховний суд у постанові від 10 листопада 2021 року у справі № 400/2031/21 зазначив, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру судді". При цьому, судді також цим Законом не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватись окремо. Крім того, Верховний Суд зауважував що Закон України "Про державний бюджет" не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень трьох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права "спеціальний закон скасовує дію загального закону". Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм, коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.
Отже, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону № 1402-VIII, а положення Закону № 966-XIV вважати загальними нормами.
Як вказано вище, Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися та змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30 листопада 2021 року у справі № 360/503/21, від 10 листопада 2021 року у справі № 400/2031/21.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що для спірних правовідносин, спеціальними є саме норми статті 135 Закону № 1402-VIII, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону № 3460-IX.
Покликання відповідача, що обсяги виділеного фінансування на виплату суддівської винагороди виходячи з прожиткового мінімуму саме 2 102 грн, на думку колегії суддів, не можуть позбавляти позивача права на отримання суддівської винагороди, визначеної спеціальним законом у належному розмірі, та слугувати підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.
Отже, заміна гарантованої Конституцією України, однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року у розмірі 3 028 грн на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2 102 грн), у січні-березні 2024 року, на підставі статті 7 Закону № 3460-IX є неправомірною.
Як наслідок, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне вказати, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи статті 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 липня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Н.М. Єгорова
Судді Є.О. Сорочко
Є.В. Чаку