Справа № 320/723/23 Суддя (судді) першої інстанції: Парненко В.С.
06 травня 2025 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Єгорової Н.М.,
суддів - Сорочка Є.О., Чаку Є.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 08 січня 2024 року у справі за адміністративним позовом Головного управління ДПС у м. Києві до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу, -
У січні 2023 року позивач - ГУ ДПС у м. Києві звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_1 , яким просив стягнути на користь Головного управління ДПС в м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС України з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) податковий борг у розмірі 44 288 грн 77 коп.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 08 січня 2024 року позов задоволено повністю.
Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи.
Відповідач вважає, що позивач пропустив 1095 денний строк для стягнення податкового боргу. Крім того, зазначає про відсутність підстави виникнення заборгованості, оскільки надавала квартиру в оренду на безоплатній основі.
Також апелянтом подано заяву про виклик свідка, яка обґрунтована тим, що ОСОБА_2 може підтвердити фіктивність договору оренди житлового приміщення укладеного між ним та ОСОБА_1 , а також факт відсутності оплати за оренду житла.
Відповідно до ст. 92 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) виклик свідка здійснюється за заявою учасника справи (ч. 1).
У заяві про виклик свідка зазначаються його ім'я, місце проживання (перебування) або місце роботи, обставини, які він може підтвердити (ч. 2).
На переконання колегії суддів подана апелянтом заява не підлягає задоволенню, оскільки, як вбачається з її змісту, заявнику невідома адреса місця проживання чи перебування ОСОБА_2 . Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що предметом спору в даній справі є стягнення податкового боргу, який виник на підставі податкових повідомлень-рішень від 15 квітня 2020 року №0055134211, від 15 квітня 2022 року №0055104211, №0055104211, №0055074211, а тому покази свідка щодо реальності укладення договору оренди житлового приміщення не впливають на предмет спору.
У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Відповідно до частини першої статті 308 далі - КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в органах доходів і зборів, є платником податків за основним місцем обліку.
Згідно відомостей інформаційної комунікаційної системи ДПС "Податковий блок", відповідач має податковий борг у загальному розмірі 44 288,77 грн, з яких 3 341,45 грн - військового збору, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, 40 947,32 грн з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування.
Заборгованість виникла на підставі податкових повідомлень-рішень від 15 квітня 2020 року:
(форма "Р") № 0055074211 - сума 32 400 грн (податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування);
(форма "ПС") № 0055104211 - сума 340 грн (податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування);
(форма "ПС") № 0055104211 - сума 510 грн (податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування);
(форма "Р") № 0055134211 - сума 2 700 грн (військовий збір, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування);
На виконання приписів пункту 129.4 статті 129 Податкового Кодексу України, відповідачу автоматично нарахована пеня згідно податкових повідомлень-рішень № 0055134211 від у сумі 641,45 грн, № 0055074211 у сумі 7 697,32 грн.
Зважаючи на те, що відповідач у добровільному порядку суму податкового боргу у загальному розмірі 44 288,77 грн не сплатила, позивач звернувся до суду з позовом.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що податкова вимога, податкові повідомлення-рішення не були відкликані та або скасовані, докази їх оскарження відсутні, не подано доказів добровільної сплати наявних у відповідача грошових зобов'язань, відтак податкове зобов'язання є узгодженим.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
За визначенням, що міститься у підпункті 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
Керуючись пунктами 95.1 - 95.2 статті 95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.
За приписами абзацу першого пункту 59.1 статті 59 ПК України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Відповідно до пунктів 59.3 та 59.5 статті 59 ПК України податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання.
Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов'язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов'язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.
У разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.
У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).
Згідно із пунктом 57.1 статті 57 ПК України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач надіслав відповідачу податкову вимогу форми "Ф" № 54440-10 від 22 червня 2020 року (а. с. 29). Доказів оскарження вказаної податкової вимоги в адміністративному чи судовому порядку суду першої та апеляційної інстанції не надано, а тому вона є чинною та підлягає виконанню. Також відсутні докази оскарження податкових повідомлень-рішень, на підставі яких виникла сума податкового боргу.
Надаючи оцінку посиланню відповідача на пропуск позивачем строку стягнення податкового боргу, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Абзацом 2 частини другої статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень.
Разом з тим, відповідно до пункту 102.4. статті 102 ПК України у разі якщо грошове зобов'язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов'язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу, крім випадків, передбачених абзацом третім пункту 59.1 статті 59 цього Кодексу. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним.
Так, Верховний Суд аналізуючи наведені вище норми права у постанові від 25 лютого 2020 року у справі № 1340/5767/18, виклав наступну правову позицію: положеннями пунктів 95.1-95.3 статті 95 і пункту 102.4 статті 102 ПК України встановлено, що контролюючий орган може звернутися до адміністративного суду з позовом про стягнення податкового боргу з платників податків із дотриманням відповідних умов, встановлених пунктом 95.2 статті 95 ПК України, які надають право на примусове стягнення податкового боргу, а також строку - 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Строк у 1095 днів є присічним для контролюючого органу, протягом і в межах якого ним можуть бути вжиті заходи щодо погашення податкового боргу, в тому числі і шляхом звернення до суду з позовом, проте норми пункту 102.4 статті 102 ПК України не є такими, що обмежують суд у праві ухвалювати судове рішення про стягнення податкового боргу після закінчення 1095-денного строку, з вимогою про стягнення якого контролюючий орган звернувся вчасно.
Указана позиція підтримана у подальшому Верховним Судом, зокрема, й у постановах від 12 жовтня 2021 року у справі № 819/1399/17, від 18 травня 2022 року у справі № 640/26239/20.
Крім того, абзацом одинадцятим пункту 52 прим. 2 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України встановлено, що на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), зупиняється перебіг строків давності, передбачених статтею 102 ПК України.
Як є загальновідомим, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" 01 липня 2023 року відмінено карантин.
Зважаючи на те, що пунктом 52-2 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України перебіг строків давності, передбачених статтею 102, зупинено, позивачем не пропущено строк давності стягнення податкового боргу в 1 095 днів.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги, колегія суддів суду апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення позовних вимог.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи статті 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 08 січня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Н.М. Єгорова
Судді Є.О. Сорочко
Є.В. Чаку