Справа № 320/18003/23 Суддя (судді) першої інстанції: Лапій С.М.
05 травня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Ганечко О.М.,
Кузьменка В.В.,
При секретарі: Долинській Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у місті Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2024 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Вектор Інвест Контракт» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
Приватне підприємство «Вектор Інвест Контракт» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у місті Києві, в якому просило:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 30.12.2022 №0409110701, яким збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 3 708 040,00 грн., у тому числі за основним платежем у розмірі 2 966 432,00 грн., а також штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 741 608,00 грн.;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 04.04.2023 №0243780701, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 3 203 746,00 грн.
Позов обґрунтовано протиправністю спірних податкових повідомлень-рішень.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2024 року позовні вимоги - задоволено.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 30.12.2022 №0409110701, яким збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 3 708 040,00 грн., у тому числі за основним платежем у розмірі 2 966 432,00 грн., а також штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 741 608,00 грн.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 04.04.2023 №0243780701, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 3 203 746,00 грн.
Відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволення позовних вимог - відмовити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскільки у контрагента позивача - ТОВ «Будівельний майданчик» відсутня необхідна кількість персоналу, що не дозволяє здійснювати господарську діяльність та фактично виконувати види, обсяги послуг (робіт), які підприємство декларує у податковій звітності, та враховуючи дефектність первинних документів, тому взаємовідносини з вказаним контрагентом не підтверджені належним чином.
Крім того, скаржник звертає увагу на те, що контрагент ТОВ «БГ «Буддекорсервіс» фактично не виконував види, обсяги робіт (послуг), які підприємство декларує у податковій звітності, оскільки у останнього встановлена відсутність законних джерел походження ідентифікованих послуг та неможливість (нереальність) здійснення господарських операцій з їх подальшого постачання.
Відтак, апелянт зазначає, що з огляду на дефектність первинних документів взаємовідносини позивача з ТОВ «Будівельний майданчик» та ТОВ «БГ «Буддекорсервіс» не підтверджено, що свідчить про правомірність податкових повідомлень-рішень.
У відзиві на апеляційну скаргу позивачем зазначено про те, що перевірка позивача проведена незаконно під час дії мораторію та на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 03.02.2021 №89 «Про скорочення строку дії обмеження в частині дії мораторію на проведення деяких видів перевірок».
Крім того, позивач зазначає про те, що судом першої інстанції належним чином було надано оцінку первинних документам по відповідним взаємовідносинам, та встановлено, що ними абсолютно точно підтверджено реальність господарських операцій, що вказує про безпідставність апеляційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, Головним управлінням ДПС у м. Києві на підставі наказу від 12.12.2022 №5621-п, відповідно до п.п. 78.1.5 ст. 78 ПК України, за результатами розгляду заперечень на акт перевірки від 22.07.2021 №149 проведено позапланову виїзну перевірку ПП «Вектор Інвест Контракт», за результатами якої 22.12.2022 складено акт №49945/Ж5/2615070103 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ПП «Вектор Інвест Контракт»» (далі - Акт перевірки).
Під час проведення перевірки контролюючим органом встановлено наступні порушення:
- п.п. 44.1, 44.2 ст. 44, п.п. 44.6 ст. 46, п. 134.1.1 ст. 134 ПК України, ст. 4 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, п. 5 та п. 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Доходи», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290, п. 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 «Зобов'язання», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 №20, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 3 203 746 грн., у тому числі по періодах за 2020 рік - 3 203 746 грн.;
- п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, п. 1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, п. 1.2 ст. 1, п. 2.4 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 2 966 432грн., в тому числі по періодам: березень 2020 року - у розмірі 247 375 грн., квітень 2020 року - у розмірі 850 240грн., травень 2020 року - у розмірі 298 217 грн., червень 2020 року - у розмірі 408 653 грн., липень 2020 року - у розмірі 642 543 грн., серпень 2020 року - у розмірі 509 625 грн., жовтень 2020 року - у розмірі 9 779 грн.
На підставі встановлених порушень відповідачем 30.12.2022 прийняті податкові повідомлення рішення:
- №0409110701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 3 708 040,00 грн., у тому числі за податковими зобов'язаннями у розмірі 2 966 432 грн. та застосування штрафних санкцій у розмірі 741 608 грн.;
- №0409120701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних осіб у розмірі 4 400 683,00 грн., у тому числі за основними зобов'язаннями у розмірі 3 203 746 грн. та застосування штрафних санкцій у розмірі 800 937 грн.
У той же час, у порядку адміністративного оскарження рішенням ДПС України №8153/6/99-00-06-01-01-06 від 03.04.2023 скасовано податкове повідомлення рішення від 30.12.2022 №0409120701 в частині застосування штрафних санкцій на суму 800 937 грн.
На підставі вказаного рішення ДПС України №8153/6/99-00-06-01-01-06 від 03.04.2023 відповідачем 04.04.2023 прийнято податкове повідомлення-рішення №0243780701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних осіб у розмірі 3 203 746 грн., у тому числі за основними зобов'язаннями у розмірі 3 203 746 грн.
Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідачем не надано належних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податків або можливої фіктивності його безпосередніх контрагентів, зокрема, вироку по кримінальній справі щодо останніх, в якому досліджувались господарські операції позивача з такими контрагентами, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення позивачем спірних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект або інших відомостей, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок, тому викладений в Акті перевірки висновок податкового органу є необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсним обставинами справи, а винесені на його підставі спірні податкові повідомлення-рішення від 30.12.2022 №0409110701 та від 04.04.2023 №0243780701 є безпідставними та неправомірними, а тому підлягають скасуванню.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
У силу вимог частини другої ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За пп. 14.1.27 п. 14.1 статті 14 ПК України, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Згідно п. 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
При цьому, у силу вимог до пп. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14 ПК України постачання товарів будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.
Згідно з частиною а) пп.185.1 ст.185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у володіння та користування лізингоодержувачу/орендарю.
У відповідності до з п. 187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на рахунок платника податку в банку/ небанківському надавачу платіжних послуг як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг, оплата яких здійснюється електронними грошима, - дата зарахування електронних грошей платнику податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, на електронний гаманець, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Для документів, складених в електронній формі, датою оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку, вважається дата, зазначена у самому документі як дата його складення відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», незалежно від дати накладення електронного підпису.
Отже, датою виникнення податкових зобов'язань для операцій з експорту є дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства.
У силу вимог пп.14.1.181 п. 14.1 статті 14 ПК України - податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.
Підпунктом «а» п. 198.1, п.198.2, п.198.3 статті 198 ПК України закріплено право на віднесення сум податку до податкового кредиту у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3).
Згідно із п. 198.5 ст. 198 ПК України платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися:
а) в операціях, що не є об'єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України;
б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу);
в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;
г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).
У разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи в подальшому починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів, платник податку може зменшити суму податкових зобов'язань, що були нараховані відповідно до цього пункту, на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, зазначеної в абзаці першому цього пункту, зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних.
З метою застосування цього пункту податкові зобов'язання визначаються по товарах/послугах, необоротних активах: придбаних для використання в неоподатковуваних операціях - на дату їх придбання; придбаних для використання в оподатковуваних операціях, які починають використовуватися в неоподатковуваних операціях, - на дату початку їх фактичного використання, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
У разі якщо на момент перевірки платника податку контролюючим органом в акті вибіркової (часткової) інвентаризації, проведеної платником податку на вимогу такого органу, виявлено нестачу придбаних таким платником товарів (крім випадку, якщо така нестача обумовлена знищенням внаслідок дії обставин непереборної сили, що підтверджується відповідно до законодавства), для цілей розділу V цього Кодексу такі товари вважаються використаними платником податку в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Згідно п. 198.6 статті 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
При цьому, Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Відповідно до статті 1 вказаного Закону - первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно зі статтею 9 вказаного Закону - підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».
При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документа не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.
Отже, оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, які пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника податку, а також відповідають змісту й обсягу, відображеному в укладених платником податку договорах та складених на їх підставі первинних документах, тому у разі якщо певна господарська операція не здійснювалась, визначення податкового кредиту було б безпідставним і сума ПДВ не підлягала би відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкової накладної, а також доказів сплати постачальнику сум ПДВ у складі вартості товару.
Як свідчать матеріали справи, між позивачем (підрядник) та ТОВ «БК Будівельний Майданчик» (субпідрядник) 07.04.2020 укладено договір субпідряду №07042020, відповідно до якого субпідрядник зобов'язується власними силами виконати комплекс монолітних робіт на об'єкті: Будівництво багатофункціонального комплексу на вул. Генерала Жмаченка, 26 у Дніпровському районі м. Києва, а підрядник зобов'язується прийняти належним чином, якісно і у строк виконані роботи та своєчасно здійснити їх оплату.
Відповідно до умов Договору роботи виконуються з матеріалів підрядника (Замовника), що передаються підрядником субпідряднику. Роботи по цьому договору повинні бути виконані у строк до 28 травня 2020 року.
Договірна ціна за цим договором є твердою, становить 2 069 612,01 грн., в т.ч. ПДВ 344 935,34 грн. Джерело фінансування будівельних робіт є кошти, отримані підрядником. Фінансування будівельних робіт до домовленістю сторін проводиться на підставі наданих субпідрядником та підписаних підрядником актів приймання виконаних будівельних робіт.
У відповідності до додаткової угоди №1 від 28.05.2020 договірна ціна за цим договором є твердою, становить 4 171 217,33 грн., в т.ч. ПДВ 695 202,88 грн.
Згідно додаткової угоди №2 від 30.06.2020 договірна ціна за цим договором є твердою, становить 8 026 475,59 грн., в т.ч. ПДВ 1 337 745,90 грн.
Відповідно до додаткової угоди №3 від 31.07.2020 договірна ціна за цим договором є твердою, становить 11 142 900,05 грн., в т.ч. ПДВ 1 857 149,95 грн.
На виконання умов вказаного договору субпідрядником на адресу підрядника виписані акти здачі приймання виконаних робіт за травень 2020 року №№17, 18, 102, 104, 105, 110, за червень 2020 року №№19, 21, 115, 116. 126. 123, 132, 134, за липень 2020 року №№30, 32, 33, 29, 37, 149, 140, 137, 135, 150, 145, 138, 136, за серпень 2020 року №№ 162, 166, 151, 152, 161, 181, 158, 165, 39, 40.
На виконання умов вказаного договору позивачем здійснено оплату всього на суму 11 142 900,05 грн., в тому числі ПДВ 1 857 150,00 грн., що підтверджується копіями платіжних доручень.
Також між сторонами складені та підписані податкові накладні на загальну суму 11 142 900,05 грн., у тому числі ПДВ 1 857 149,95 грн.
При цьому, станом на 31.12.2020 заборгованість відповідно до картки рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» між підприємствами відсутня.
Крім того, у перевіряємому періоді, між позивачем (Головний підрядник) та ТОВ «БГ Буддекорсервіс» (нова назва - ТОВ «Буделектрогруп») (підрядник) 03.02.2020 укладено Договір підряду №1502, відповідно до умов якого підрядник зобов'язується власними та (або) залученими силами, засобами обладнанням, машинами і механізмами, у відповідності до проектної документації, умов цього договору, чинних будівельних норм і правил, в обумовлений договором строк виконати комплекс робіт з влаштування цементно-піщаної стяжки, оштукатурення відкосів та стін, шпаклювання стін та стель на об'єкті та передати головному підряднику закінчені роботи та виконану документацію, акти прихованих робіт.
У відповідності до вказаного договору договірна ціна робіт визначається на підставі твердого кошторису, включає в себе вартість усього необхідного для їх виконання обладнання та матеріалів та складає 2 741 439,11 грн., в т.ч. ПДВ 456 906,52 грн. Строки виконання всіх робіт за договором до 31 березня 2020 року.
На виконання умов вказаного договору ТОВ «БГ Буддекорсервіс» виписало на адресу позивача акти здачі-приймання виконаних робіт за березень 2020 року №№12, 18, 16, 24, 21, 25, 27, 28.
Також на виконання умов вказаного договору позивачем здійснено оплату ТОВ «БГ Буддекорсервіс» всього у сумі 2 741 439,00 грн., в т.ч. ПДВ 456 906,52 грн., що підтверджується копіями платіжних доручень.
Крім того, між вказаними сторонами 10.03.2020 укладено Договір підряду №1004, відповідно до умов якого підрядник зобов'язується власними та (або) залученими силами, засобами обладнанням, машинами і механізмами, у відповідності до проектної документації, умов цього договору, чинних будівельних норм і правил, в обумовлений договором строк виконати комплекс робіт з влаштування цементно-піщаної стяжки, оштукатурення відкосів та стін, шпаклювання стін та стель на об'єкті та передати головному підряднику закінчені роботи та виконану документацію, акти прихованих робіт.
У відповідності до вказаного договору договірна ціна робіт визначається на підставі твердого кошторису, включає в себе вартість усього необхідного для їх виконання обладнання та матеріалів та складає 740 241,50 грн., в т.ч. ПДВ 123 373,58 грн. Строки виконання всіх робіт за договором до 30 квітня 2020 року.
На виконання умов вказаного договору ТОВ «БГ Буддекорсервіс» виписало на адресу позивача акти здачі-приймання виконаних робіт за квітень 2020 року №№57, 58, 59, 60, 61, 62, 63, 64, 65.
У свою чергу, на виконання умов вказаного договору позивачем здійснено оплату ТОВ «БГ Буддекорсервіс» всього у сумі 2 741 439,00 грн., в т.ч. ПДВ 456 906,52 грн., що підтверджується копіями платіжних доручень.
Також між вказаними сторонами 10.03.2020 укладено Договір підряду №1003, відповідно до умов якого Субпідрядник зобов'язується власними силами виконати комплекс монолітних робіт на об'єкті: «Будівництво багатофункціонального комплексу на вул. Генерала Жмаченка, 26 у Дніпровському районі м. Києва», а Підрядник зобов'язується прийняти належним чином, якісно і у строк виконані роботи та своєчасно здійснити їх оплату.
У відповідності до вказаного договору договірна ціна робіт визначається на підставі твердого кошторису, включає в себе вартість усього необхідного для їх виконання обладнання та матеріалів та складає 3 174 010,06 грн., в т.ч. ПДВ 529 001,68 грн. Строки виконання всіх робіт за договором до 29 квітня 2020 року.
На виконання умов вказаного договору ТОВ «БГ Буддекорсервіс» виписало на адресу позивача акти здачі-приймання виконаних робіт за квітень 2020 року №№92, 93, 94, 95, 96, 97, 98, 99, 100, 101, 102, 103, 104.
Також на виконання умов вказаного договору позивачем здійснено оплату ТОВ «БГ Буддекорсервіс» всього у сумі 2 741 439,11 грн., в т.ч. ПДВ 456 906,52 грн., що підтверджується копіями платіжних доручень.
Як наслідок, сторонами складені та підписані податкові накладні, копії яких містяться в матеріалах справи, на загальну суму 6 655 690,67 грн., у тому числі ПДВ 1 109 281,77 грн.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до переконання, позивачем надано суду документи первинного обліку, що містять всі необхідні реквізити, належним чином підписані та скріплені печатками сторін і не суперечать законодавчим та нормативним актам, а отже доведено факт реального виконання умов договорів, що надає йому право на формування податкового кредиту та валових витрат по господарських операціях з зазначеними вище контрагентами.
У той же час, податковий орган зазначає про порушення вимог законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «БК Будівельний Майданчик», оскільки відповідно до поданого податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб і сум утриманого з них податку за 3 квартал 2020 року, на підприємстві ТОВ «БК Будівельний Майданчик» працювало 14 працівників, за 4 квартал 2020 року працювало 14 працівників.
Податковою перевіркою встановлено, що ТОВ «БК Будівельний Майданчик» на адресу позивача у період травень-серпень 2020 року виписані акти здачі приймання виконаних робіт за номенклатурою: влаштування балки бм-1, влаштування основного конструктиву вертикальних монолітних, влаштування блоку сходової клітини, влаштування стін та інше.
Згідно бази даних Єдиного реєстру податкових накладних ІС «Податковий блок» встановлено, що ТОВ «БК Будівельний Майданчик» одночасно в даному періоді, травень-серпень 2020 року, надавало різноманітні роботи/послуги (будівельні, монтажні, електромонтажні, ремонтні, послуги з інжинірингу, надання в використання нестандартного обладнання та інш.) на адресу 156 замовників.
Таким чином, на думку скаржника, кількість персоналу ТОВ «БК Будівельний Майданчик» не дозволяє здійснювати господарську діяльність та фактично виконувати види, обсяги послуг (робіт), які підприємство декларує у податковій звітності.
Крім того, під час проведення перевірки відповідачем встановлено пересорт номенклатури придбаних та реалізованих товарів, робіт (послуг).
У свою чергу, у ході проведення перевірки відповідачем на адресу ГУ ДПС у Житомирській області направлено запит №11765/І/26-15-07-01-03 від 27.05.2021 «Про проведення зустрічної звірки».
Листом від 09.07.2021 №2340/7/06-30-07-04 ГУ ДПС у Житомирській області повідомило про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «БК Будівельний Майданчик» у зв'язку з відсутністю підприємства за податковою адресою.
Відтак, враховуючи дефектність первинних документів, взаємовідносини позивача з ТОВ «БК Будівельний Майданчик» на переконання контролюючого органу не підтверджено.
Крім того, відповідач звертає на порушення позивачем норм податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «БГ Буддекорсервіс», оскільки відповідно до поданого податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку за 1 квартал 2020 року на підприємстві ТОВ «БГ Буддекорсервіс» працювало 10 осіб, самозайнятих осіб 2 особи.
Як вказує скаржник, ТОВ «БГ Буддекорсервіс» на адресу позивача у період березень квітень 2020 року виписані акти здачі-приймання виконаних робіт за номенклатурою: влаштування блоку сходової клітини, влаштування основного конструктиву горизонтальних монолітних з/б конструкцій, влаштування балки, влаштування плити перекриття та інш.
При цьому, згідно бази даних Єдиного реєстру податкових накладних ІС «Податковий блок» встановлено, що ТОВ «БГ Буддекорсервіс» одночасно в даному періоді, березень-квітень 2020 року, надавало різноманітні роботи/послуги (будівельні, монтажні, електромонтажні, ремонтні, послуги з інжинірингу, надання в використання нестандартного обладнання та інш.) на адресу 134 замовників.
На думку апелянта, кількість персоналу ТОВ «БГ Буддекорсервіс» не дозволяє здійснювати господарську діяльність та фактично виконувати види, обсяги послуг (робіт), які підприємство декларує у податковій звітності.
Крім того, відповідачем встановлено пересорт номенклатури придбаних та реалізованих товарів, робіт (послуг).
У ході проведення перевірки відповідачем на адресу ГУ ДПС у Вінницькій області направлено запит №11766/І/26-15-07-01-03 від 27.05.2021 «Про проведення зустрічної звірки». Втім, станом на дату складання Акту перевірки інформація щодо результатів проведення зустрічної звірки не надходила.
Таким чином, враховуючи дефектність первинних документів, взаємовідносини позивача з ТОВ «БГ Буддекорсервіс» на переконання контролюючого органу не підтверджено.
Разом з тим, доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 17 листопада 2020 року у справі № 816/5040/14 норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами - постачальниками, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності.
Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.
Крім того, згідно з практикою Верховного Суду зі спорів щодо оскарження рішень податкових органів з оцінки питань щодо відсутності у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів, порушення податкової дисципліни по ланцюгу постачання, не можуть бути безумовною підставою для висновку про нереальність господарських операцій та для позбавлення суб'єкта господарювання податкового кредиту та валових витрат.
Так, у відповідності до правової позиції Верховного Суду, викладеному у постановах по справам №826/7704/16 від 19 червня 2018 року, № 2а/1770/3360/12 від 30 січня 2018 року відсутність у контрагентів позивача власних чи орендованих основних фондів, кваліфікованих фахівців для здійснення діяльності судом оцінюється критично, оскільки сама по собі наявність або відсутність у контрагентів основних фондів, певної кількості персоналу, не можуть являтися вичерпними ознаками неправомірності вчиненої господарської операції, якщо з інших даних вбачається фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків, у зв'язку з його господарською діяльністю. Укладення договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки; податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів (робіт, послуг) постачальником. При цьому залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).
У даному випадку, відповідач не встановив ознак недобросовісності позивача під час проведення перевірки і не довів їх існування під час судового розгляду, а також не навів жодних доказів існування фактів узгодженості дій позивача з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або ж його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань.
Припущення відповідача про відсутність у контрагентів позивача необхідних кадрів та основних фондів, а також можливість виконувати ними господарської діяльності загалом є помилковими, так як податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.
Відсутність у постачальника необхідних ресурсів для здійснення продажу товарів та здійснення робіт та послуг не є доказом нереальності операцій, оскільки специфіка підприємницької діяльності полягає у тому, що підприємство не завжди має мати у власності задекларовані значну кількість працівників, наявність основних засобів та транспорт для виконання взятих на себе зобов'язань, звичаями ділового обороту визначені й інші можливості залучення ресурсів/робіт/послуг.
Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що недостатність персоналу, відсутність власних транспортних засобів, виробничо-складських приміщень не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб'єкта господарювання здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб'єктів господарювання для виконання зобов'язань по укладених ним договорах.
Усі контрагенти позивача станом на перевіряємий період та станом на момент здійснення господарських правовідносин були зареєстрованими в якості платника податку на додану вартість, мали індивідуальний податковий номер, а всі виписані ними податкові накладні зареєстровані у Єдиному реєстрі податкових накладних.
Тобто, всі вищеперелічені контрагенти мали необхідний обсяг цивільної та податкової правоздатності, оскільки перебували на обліку у органах податкової служби та були зареєстровані як платники податку на додану вартість.
До того ж, порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування об'єкта оподаткування податком на прибуток, витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.
При цьому, контролюючі органи не наділені повноваженнями на перевірку економічної доцільності рішень, що приймаються суб'єктами господарювання, які у сфері господарської діяльності наділені самостійністю та широкою дискрецією (зокрема, при виборі контрагентів, вирішенні питання щодо необхідності залучення третіх осіб до виконання своїх господарських зобов'язань тощо).
Отже, за змістом норм Податкового кодексу України право покупця на податковий кредит з податку на додану вартість не ставиться в залежність від дотримання контрагентами вимог законодавства та вчинення ймовірних зловживань за ланцюгом постачання товару.
Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 10.03.2020 у справі №822/1284/15 та від 30.10.2018 по справі №826/16134/14.
Крім того, відповідачем не було враховано, що позивач як платник податку самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків контрагентом, порушення ним правил здійснення господарської діяльності та наявність обставин державної реєстрації, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи-платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства.
У даному випадку позивач не може нести відповідальність за можливі невиконання контрагентами своїх зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.
У той же час, всі операції з придбання товарно-матеріальних цінностей та отримання послуг відображені в бухгалтерському обліку та використані в господарській діяльності, що є відповідним доказом фактичного руху активів.
Доказів наявності вироків по підприємствам ТОВ «БГ Буддекорсервіс» та ТОВ «БК Будівельний Майданчик» відповідач до матеріалів справи не надав.
У даному випадку факт здійснення реальної господарської операції між позивачем та вказаними вище контрагентами підтверджується відповідними первинними документами, копії яких наявні в матеріалах справи, які відображають зміст та обсяг цих господарських операцій, а також свідчать про зміни в майновому стані позивача, що відбувалися у зв'язку із здійсненням оплати за отриманий товар/послуги, які були використані останнім у власній господарській діяльності при виконанні договорів підряду.
Таким чином, відповідною первинною документацією позивачем підтверджено реальність спірних господарських операцій з контрагентами за період, що перевірявся.
Таким чином, оскільки господарські операції позивача з його контрагентами підтверджуються відповідними первинними документами, відображені у податкових накладних, зареєстрованих належним чином, господарська мета їх проведення, доцільність і економічний результат підтверджені, колегія суддів приходить до висновку, що висновки податкового органу щодо фіктивності таких операцій є безпідставними та необгрунтованими.
Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до частини першоїст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.
Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через можливі порушення вимог податкового законодавства з боку його контрагентів.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до переконання, що спірні податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.
До того ж, колегія суддів звертає увагу на те, що Верховний Суд у постановах від 12 жовтня 2022 року у справі № 160/24072/21, від 28 жовтня 2022 року у справі №600/1741/21-а, від 28 грудня 2022 року у справі №160/14248/21, від 28 грудня 2022 року у справі №420/22374/21, від 23 лютого 2023 року у справі №160/20112/21, від 23 лютого 2023 року у справі №600/1402/22-а, від 24 травня 2023 року у справі № 140/607/22, від 24 травня 2023 року у справі №640/4070/22, від 24 травня 2023 року у справі №420/10433/22, від 28 червня 2023 року у справі №160/7340/22 тощо, виклав правову позицію про те, що мораторій на проведення податкових перевірок на період карантину прямо закріплений пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу Перехідних положень ПК України (в редакції на момент винесення спірного наказу) та вказана норма в частині обмежень на проведення перевірок була чинною, її дія не зупинялась. Виходячи зі змісту пункту 2.1 статті 2 ПК України, зміна приписів Податкового кодексу України здійснюється виключно законами про внесення змін до Кодексу, відповідно зміна строків дії мораторію може бути здійснена виключно шляхом прямого внесення змін до ПК України.
Верховний Суд дійшов висновку, що за наявності суперечливих правил і положень щодо дії мораторію на проведення перевірок, які містяться у ПК України і в постанові Кабінету Міністрів України - застосуванню підлягають положення і правила саме ПК України.
Отже, проведення перевірки на підставі Постанови КМУ № 89 (в умовах чинності пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України) є протиправним і тягне за собою наслідки у вигляді скасування прийнятих за результатами такої перевірки податкових повідомлень-рішень.
Окремої уваги заслуговує висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 24 травня 2023 року у справі № 140/607/22, від 28 червня 2023 року у справі №160/7340/22 про те, що проведення документальної планової перевірки платника податків під час дії мораторію, встановленого пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, означає те, що така перевірка з огляду на дію мораторію не повинна була відбутися в силу закону, тобто за своєю суттю не є процедурним порушенням, а лежить у площині виконання контролюючим органом повноважень, визначених законом.
Крім того, Верховний Суд вже вирішував питання застосування у подібних правовідносинах висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 08 вересня 2021 року у справі №816/228/17.
Так, у постанові від 28 грудня 2022 року у справі №420/22374/21 суд зазначив, що у висновку Великої Палати Верховного Суду [підставою для скасування податкових повідомлень-рішень є не будь-які порушення, а лише ті, які об'єктивно вплинули на висновки податкового органу за результатами проведеної перевірки] не йдеться про те, що підтвердження обґрунтованості висновків по суті виявлених порушень за результатами проведеної перевірки нівелює правове значення та наслідки всіх процедурних порушень, допущених контролюючим органом під час призначення та/або проведення перевірок. Разом з тим, вказана постанова Великої Палати Верховного Суду не містить визначення конкретних критеріїв, за яких допущені контролюючим органом процедурні порушення є такими, що впливають або об'єктивно можуть впливати на висновки, здійснені за наслідками перевірки. Відповідно, оцінка заявлених (виявлених) процедурних порушень здійснюється судом в кожній конкретній справі.
Під час ухвалення постанов від 28 жовтня 2022 року у справі №600/1741/21-а, від 12 жовтня 2022 року у справі № 160/24072/21 Верховний Суд також враховував висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 08 вересня 2021 року у справі № 816/228/17, і зазначив, що доводи про неправомірність дій контролюючого органу, а саме - невиконання вимог норм ПК України щодо процедури проведення перевірки можуть бути підставою для висновку про відсутність правових наслідків такої та визнання протиправними рішень прийнятих за її наслідками.
У постановах від 28 грудня 2022 року у справі №160/14248/21, від 28 грудня 2022 року у справі №420/22374/21 Верховний Суд констатував застосовність у подібних правовідносинах висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 520/8836/18, ухваленої складом судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду. Відповідно до цього висновку контролюючі органи та їх посадові особи при виконанні владних повноважень, у тому числі під час прийняття наказів та проведення перевірок, зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Податковим кодексом України, та не допускати згідно зі статтею 21 ПК України порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій. Перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб'єктом владних повноважень, який зобов'язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 КАС України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом.
У розвиток зазначеного правового підходу до оцінки виявленого порушення щодо підстави для проведення перевірки Верховний Суд висловив позицію, що перевірка під час дії мораторію, встановленого пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, є такою, що не породжує правових наслідків, оскільки така перевірка не повинна була відбутися в силу закону.
Таким чином, встановивши, що вид призначеної відносно позивача перевірки підпадає під дію мораторію, встановленого пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, суд дійшов висновку, що допущене контролюючим органом порушення під час призначення перевірки є істотним і тягне за собою скасування податкових повідомлень-рішень без надання правової оцінки висновкам по суті виявлених порушень.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обгрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у місті Києві - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді О.М. Ганечко
В.В. Кузьменко