Справа № 753/18351/24 Суддя (судді) першої інстанції: Колесник О.М.
07 травня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Ганечко О.М.,
Кузьменка В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 16 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, -
ОСОБА_1 звернувся до Дарницького районного суду міста Києва з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив: скасувати постанови №457 від 09 вересня 2024 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративне правопорушення та закриття провадження у справі.
Позов обґрунтовано тим, що норми чинного законодавства не передбачають обов'язку стати на облік як внутрішньо переміщена особа, у разі якщо місце обліку не змінилося, тому вказане свідчить про протиправність оскаржуваної постанови.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 16 січня 2025 року у задоволенні адміністративного позову - відмовлено.
В апеляційній скарзі, позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги - задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що станом на 19 травня 2024 року не існувало частини третьої статті 210-1 Кодексу України про адміністративне правопорушення, у свою чергу 04.06.2024 позивачем було оновлено дані, та після оновлення даних 06.06.2024 змінено адресу місця проживання, яка також знаходилась у Дарницькому районі міста Києва.
На думку скаржника, оскільки норми чинного законодавства не передбачають обов'язку стати на облік як внутрішньо переміщена особа повторно, у разі якщо місце обліку не змінилося, тому оскаржувана постанова є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.
Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до спірної постанови №457 від 09 вересня 2024 року ОСОБА_1 не дотримався вимог частини четвертої ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», пп. 10 п. 1 додатка 2 «Правил військового обліку призовників і військовозобов'язаних» до Порядку організації та введення військового обліку призовників, військовозобов'язаних» до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1487 від 30.12.2022 року в частині несвоєчасної постановки на військовий облік протягом семи днів з дати взяття на облік як внутрішньо переміщена особа, чим скоїв правопорушення в особливий період, передбачене частиною третьою статті 210-1 КУпАП.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідачем доведено невиконання позивачем, як військовозобов'язаною особою, вимог частини четвертої ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», пп. 10 пункту 1 додатка 2 «Правил військового обліку призовників і військовозобов'язаних» до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1487 від 30.12.2022 року, тому підстави для задоволення позовних вимог - відсутні.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
У відповідності до статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Так, статтею 210-1 КУпАП встановлена відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, відповідно до частини третьої якої вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період - тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно частини першої зазначеної статті порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію - тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до частини четвертої ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом дії воєнного стану призовники, військовозобов'язані та резервісти, які залишили або покинули своє місце проживання, зобов'язані в семиденний строк з дати взяття на облік внутрішньо переміщеної особи стати на військовий облік у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на обліку внутрішньо переміщеної особи (військовозобов'язані та резервісти Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, а військовозобов'язані та резервісти розвідувальних органів України - у зазначений строк повідомити про зміну місця проживання відповідному підрозділу розвідувальних органів України).
Пунктом 10-1 додатка 2 «Правил військового обліку призовників і військовозобов'язаних» до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджених постановою Кабінету міністрів України від 30 грудня 2022 року №1487 (в редакції від 18.05.2024) визначено, що призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні у період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом дії правового режиму воєнного стану у разі залишення свого місця проживання стати в семиденний строк з дати взяття на облік внутрішньо переміщеної особи на військовий облік у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на обліку внутрішньо переміщеної особи (військовозобов'язані та резервісти СБУ - в Центральному управлінні або регіональних органах СБУ, а військовозобов'язані та резервісти розвідувальних органів - у зазначений строк повідомити про зміну місця проживання відповідним підрозділам розвідувальних органів).
У свою чергу, абзацом 11 пункту 9 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 23 лютого 2022 року №154 передбачено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань здійснюють заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов'язаних та резервістів СБУ та розвідувальних органів): на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (зарахованих до військового оперативного резерву); на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку).
Згідно статті 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення військовозобов'язаними законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Відтак, притягнення до відповідальності за статтею 210-1 КУпАП відбувається саме територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.
З матеріалів справи вбачається, що підставою для винесення спірної постанови слугувало те, що ОСОБА_1 не дотримався вимог частини четвертої ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», пп. 10 п. 1 додатка 2 «Правил військового обліку призовників і військовозобов'язаних» до Порядку організації та введення військового обліку призовників, військовозобов'язаних» до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1487 від 30.12.2022 року в частині несвоєчасної постановки на військовий облік протягом семи днів з дати взяття на облік як внутрішньо переміщена особа, чим скоїв правопорушення в особливий період, передбачене частиною третьою статті 210-1 КУпАП.
Тобто, вбачається факт притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП у зв'язку з порушенням останнім законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період.
Згідно пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Так, у відповідності до Указу Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан.
У свою чергу, Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» №3543-XII (далі - Закон №3543-XII) закріплює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
У той же час, визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).
Згідно статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
За правилами статті 1 Закону №3543-XII мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
У той же час, розглядаючи справу про адміністративне правопорушення, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів (п.1 статті 247 КУпАП).
Стаття 72 КАС України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Статтею 252 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Колегія суддів звертає увагу, що вищезазначена правова норма визначає ряд фактичних даних на основі яких посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення.
При цьому, за правилами частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
У свою чергу, позиція позивача грунтується на тому, що він став на облік як ВПО 23 січня 2023 року за адресою: АДРЕСА_1 , а відтак обов'язок щодо постановлення на військовий облік мав бути виконаний до кінця січня 2023 року.
У зв'язку з веденням з 19 травня 2024 року норми частини третьої ст. 210 КУпАП останнім 04 червня 2024 року було оновлено дані, та у подальшому 06 червня 2024 року ним було просто перереєстровано нову адресу реєстрації як ВПО, а саме в АДРЕСА_2 , яка також знаходиться в Дарницькому районні м. Києва.
У подальшому, 09 вересня 2024 року позивач прибув до ІНФОРМАЦІЯ_1 для постановки на військовий облік військовозобов'язаних та направлений цього ж для дня проходження медичного огляду за №2638.
На підтвердження свого задекларованого місця проживання надав довідку №3002-7002050967 від 06 червня 2024 року про взяття на облік ВПО за адресою АДРЕСА_2 .
Однак, колегія суддів звертає увагу на те, що у позивача у відповідності до п. 10-1 додатка 2 «Правил військово обліку призовників і військовозобов'язаних» до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджених постановою Кабінету міністрів України від 30 грудня 2022 року №1487 у період з 19.05.2025 по 26.05.2025, ні у період з 06 червня 2024 року до 13 червня 2024 року виник обов'язок встати на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 , яке ним не було виконано.
При цьому, в своїх поясненнях до протоколу про адміністративне правопорушення №457 від 09 вересня 2024 року, позивачем було вказано, що він не прибув в семиденний термін до ІНФОРМАЦІЯ_1 для постановки на військовий облік, оскільки навчався в аспірантурі та захищав дисертацію, а відтак не мав часу вчасно прийти в ТЦК і СП за місцем проживання.
Тобто, позивач в своїх поясненнях до протоколу про адміністративне правопорушення №457 фактично визнав обставини викладені в протоколі та погодився з адміністративним правопорушенням яке йому було інкриміновано.
Вказані обставини свідчать про те, що позивач не дотримався вимог частини четвертої ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», пп. 10 п. 1 додатка 2 «Правил військового обліку призовників і військовозобов'язаних» до Порядку організації та введення військового обліку призовників, військовозобов'язаних» до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1487 від 30.12.2022 року в частині несвоєчасної постановки на військовий облік протягом семи днів з дати взяття на облік ВПО.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність оскаржуваної постанови з огляду на доведеність вини позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою ст.210-1 КУпАП щодо порушення останнім законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
Згідно пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 272, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 16 січня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді О.М. Ганечко
В.В. Кузьменко