П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
07 травня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/27081/24
Перша інстанція: суддя Харченко Ю.В.,
Судова колегія П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого: Градовського Ю.М.
суддів: Турецької І.О.,
Єщенка О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2024р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення,
У серпні 2024р. ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ГУ ДМС України в Одеській області, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДМС України в Одеській області за №51034500000270 від 27.04.2023р. про скасування дозволу на імміграцію в Україну та №51032500068292 від 27.04.2023р. про скасування посвідки на постійне проживання № НОМЕР_1 , видану 20.08.2021р. громадянину Федеративної Республіки Нігерія - ОСОБА_1 ;
- зобов'язати ГУ ДМС України в Одеській області поновити посвідку на постійне проживання № НОМЕР_1 , видану 20.08.2021р., громадянину Федеративної Республіки Нігерія - Емегхара ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що він є громадянином Федеративної Республіки Нігерії та прибув на територію України з метою навчання у Білоцерківському національному аграрному університеті. 13.08.2021р. ГУ ДМС в Одеській області прийняло рішення за №51034200057023 про надання дозволу на імміграцію громадянину Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі п.6 ч.2 ст.4 ЗУ «Про імміграцію».
Також, 20.08.2021р. позивач був документований посвідкою на постійне проживання в Україні № НОМЕР_1 , дата закінчення строку 19.08.2031р., орган видачі 5103.
В подальшому, міграційною службою було проведено перевірку та встановлено, що гр. Нігерії ОСОБА_1 , при звернені до ГУ ДМС в Одеській області про надання дозволу на імміграцію в Україну надано свідомо неправдиві відомості.
На підставі вказаного, міграційною службою прийнято рішення за №51034500000270 від 27.04.2023р. про скасування дозволу на імміграцію в Україну та за №51032500068292 від 27.04.2023р. про скасування посвідки на постійне проживання № НОМЕР_1 , видану 20.08.2021р. громадянину Федеративної Республіки Нігерія - ОСОБА_1 .
Позивач вважає вказані рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що саме на момент заповнення заяви про надання дозволу на імміграцію в Україні ОСОБА_1 , не проживав за адресою: АДРЕСА_1 , а відтак, станом на 2021р., при наданні позивачу дозволу на імміграцію в Україну, відповідач як уповноважений державний орган, перевіривши надані позивачем документи та не встановивши будь-яких порушень законодавства, діяв в межах повноважень та чинних правових норм.
Крім того, позивач зазначив, що матеріали особової справи позивача не містять будь-яких доказів того, що за час перебування позивача на території України з'явилися обставини, які б тягли за собою визнання його таким, що не має дозволу на імміграцію з підстави, передбаченої ст.12 Закону №2491-III.
З наведеного випливає, що посвідка на постійне проживання позивача була отримана у передбаченому законом порядку.
Посилаючись на вказане просив позов задовольнити.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2024р. адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ДМС України в Одеській області №51034500000270 від 27.04.2023р. про скасування дозволу на імміграцію в Україну та №51032500068292 від 27.04.2023р. про скасування посвідки на постійне проживання № НОМЕР_1 про скасування посвідки на постійне проживання № НОМЕР_1 , видану 20.08.2021р. громадянину Федеративної Республіки Нігерія - ОСОБА_1 .
Зобов'язано ГУ ДМС в Одеській області поновити посвідку на постійне проживання громадянину Федеративної Республіки Нігерія - ОСОБА_1 .
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДМС України в Одеській області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у загальному розмірі 1 211,2грн..
В апеляційній скарзі апелянт просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі, посилаючись на порушення норм права.
Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав.
Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що правових підстав для скасування дозволу на імміграцію у відповідача не було, оскільки дозвіл на імміграцію в Україну позивач отримав на підставі правдивих відомостей та справжніх документів, поданих у належній формі, без наміру приховати будь-яку інформацію, що підтверджується зокрема й тим, що на час прийняття рішення про оформлення йому дозволу на імміграцію стосовно документів позивача жодних заперечень не було.
Приймаючи вказане рішення, суд першої інстанції взяв до уваги той факт, що компетентний орган державної влади, при прийнятті відповідного рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію в Україні та подальшим оформленням йому посвідки на постійне проживання в Україні, беззаперечно проводив необхідну перевірку поданих позивачем документів та з'ясовував у межах своєї компетенції питання щодо наявності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, проте таких підстав не виявив.
Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалам справи під час апеляційного розгляду, що громадянин Федеративної Республіки Нігерія - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прибув на територію України з метою навчання у Білоцерківському національному аграрному університеті.
В подальшому, 2.06.2021р. позивач звернувся із заявою до ГУ ДМС України в Одеській області про надання дозволу на імміграцію в Україну.
Вказана заява була вмотивована тим, що він перебуває у шлюбі з іммігранткою, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 , видане 2.06.2021р. Приморським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса).
Дружиною громадянина Федеративної Республіки Нігерія - ОСОБА_1 , являлася громадянка Республіки Молдова ОСОБА_3 , яка має посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_3 , що видана 25.12.2015р., орган видачі 5101.
Законність свого перебування, на момент звернення, заявник підтвердив посвідкою на тимчасове проживання № НОМЕР_4 , строком дії до 30.11.2021р., виданою 6.01.2021р., орган, що видав 8011.
Для отримання дозволу на імміграцію разом із заявою встановленого ДМС за погодженням з МЗС зразка позивачем подавалися документи, згідно п.11 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень від 26 грудня 2002р. №1983 (надалі - Порядок №1983).
Зокрема, надавався документ про місце проживання в Україні ОСОБА_1 , а саме довідка Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради про реєстрацію місця проживання особи за адресою: АДРЕСА_1 .
Після проведення, відповідно до Порядку №1983, визначених імміграційним законодавством перевірок, 13.08.2021р. ГУ ДМС в Одеській області було прийнято рішення №51034200057023 про надання дозволу на імміграцію громадянину Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі п.6 ч.2 ст.4 ЗУ «Про імміграцію».
20.08.2021р. позивач був документований посвідкою на постійне проживання в Україні № НОМЕР_1 , дата закінчення строку 19.08.2031р., орган видачі 5103.
В подальшому, позивачу було відмовлено у перетині державного кордону України та повідомлено, що посвідка на постійне проживання № НОМЕР_1 , дата закінчення строку 19.08.2031р., орган видачі 5103, скасована.
З метою з'ясування причин скасування посвідки на постійне проживання в Україні представником позивача- адвокатом Корнілковою Л. В. 1.02.2024р. направлено заяву про до ГУ ДМС в Одеській області про ознайомлення з матеріалами особової справи щодо надання дозволу на імміграцію та документування посвідкою на постійне проживання громадянина Федеративної Республіки Нігерія - ОСОБА_1
ІНФОРМАЦІЯ_2 адвокат Корнілкова Л. В., ознайомилася з матеріалами справи. У матеріалах особової справи щодо надання дозволу на імміграцію та документування посвідкою на постійне проживання ОСОБА_1 зокрема, значиться Висновок про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Федеративної Республіки Нігерія - Емегхара ОСОБА_2 від 27.04.2023р..
У висновку про скасування дозволу на імміграцію в Україну позивачу зазначено, зокрема, що в результаті перевірки з'ясувалося, що гр. Нігерії ОСОБА_1 , при звернені до ГУ ДМС в Одеській області про надання дозволу на імміграцію в Україну надано свідомо неправдиві відомості відносно свого місця проживання.
На підставі вказаного, рішенням ГУ ДМС України в Одеській області №51034500000270 від 27.04.2023р. на підставі п.1 ч.1 ст.12 Закону №2491-III скасовано дозвіл на імміграцію громадянину Республіки Нігерія ОСОБА_1 .
Також, рішенням ГУ ДМС України в Одеській області №51032500068292 від 27.04.2023р., на підставі п.1 п.64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення, посвідки на постійне проживання від 25.04.2018р. №321, скасовано посвідку на постійне проживання № НОМЕР_1 , дата закінчення строку 19.08.2031р., видану громадянину Республіки Нігерія ОСОБА_1 .
Підставою для скасування дозволу на імміграцію Позивачу став висновок ГУ ДМС України в Одеській області від 27.04.2023р. про те, що громадянин Федеративної Республіки Нігерія - ОСОБА_1 подав про себе свідомо неправдиві відомості, а саме щодо місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 (пункт 1 частини першої статті 12 Закону України "Про імміграцію")
Вказаний висновок відповідачем зроблено на підставі службової записки від 18.10.2021р. №5100.5.7/32517-21 відділу міграційного контролю Управління у справах іноземців та осіб без громадянства Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в якій зазначено, що 12.10.2021 року співробітниками відділу був здійснений виїзд за адресою: АДРЕСА_1 , двері помешкання за вказаною адресою відкрив гр. України ОСОБА_4 , який в усній формі повідомив, що саме він орендує квартиру за цією адресою відповідно договору найму житлового приміщення № 2 з червня 2021 року та що інформацією про проживання іноземців за вказаною адресою він не володіє. До службової записки додано копію договору найму житлового приміщення № 2, акт приймання - передачі, та копія паспорта ОСОБА_4 . Проте, договір № 2 найму житлового приміщення викликає сумніви, оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що орендодавець є власником квартири або уповноваженою особою укладати відповідні договори відносно квартири за адресою: АДРЕСА_2 х. При цьому, з наявного в матеріалах особової справи договору встановлено, що останній не містить дати його складання, в договорі відсутні відомості хто є орендарем квартири, а також відсутня підпис орендаря. Також, акт прийому-передачі нерухомого майна в оренду відповідно договору оренди не містить дати його складання та відомостей про особу ОСОБА_4 .
Перевіряючи правомірність прийняття оскаржуваних рішень міграційної служби, з урахуванням підстав, за якими позивач пов'язує їх протиправність та скасування, судова колегія виходить з наступного.
Приписами ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями ст.26 Конституції України встановлено, що іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов'язки, що і громадяни України.
Відповідно до ст.1 ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011р. №3773-VI, іноземцем вважається особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
В силу ч.15 ст.4 Закону №3773-VI, іноземці та особи без громадянства, які в'їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в'їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.
Згідно зі ст.2 Закону №3773-VI, іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим і іншими законами України, а також міжнародними договорами України. При цьому, іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від походження, соціального та майнового стану, їх расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду та характеру занять, інших обставин.
Іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території (ст.3 Закону №3773-VI).
Так, умови та порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначаються Законом України «Про імміграцію» від 07.06.2001р. №2491-ІІІ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).
У розумінні положень ч.1 ст.1 Закону №2491-ІІІ, імміграцією вважається прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрантом - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозволом на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Згідно з ч.1 ст.4 Закону №2491-III, дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції.
Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів: діячі науки та культури, імміграція яких відповідає інтересам України; 2) висококваліфіковані спеціалісти та робітники, гостра потреба в яких є відчутною для економіки України; особи, які здійснили іноземну інвестицію в економіку України іноземною конвертованою валютою на суму не менше 100 (ста) тисяч доларів США; особи, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України; особи, які раніше перебували в громадянстві України; батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти; особи, які безперервно проживали на території України протягом 3 років з дня встановлення їм статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми; особи, які прослужили у Збройних Силах України три і більше років (ч.2 ст.4 Закону №2491-III).
Дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається: 1) одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України; 2) особам, які є опікунами чи піклувальниками громадян України, або ж перебувають під опікою чи піклуванням громадян України; 3) особам, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням; 4) особам, імміграція яких становить державний інтерес для України; 5) закордонним українцям, подружжям закордонних українців, їх дітям у разі їх спільного в'їзду та перебування на території України (ч.3 ст.4 Закону №2491-III).
Пунктом 2 ч.1 ст.9 Закону №2491-III визначено, що заява про надання дозволу на імміграцію подається, зокрема, особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції.
Заяву про надання дозволу на імміграцію, відповідно до ч.2 ст.9 Закону №2491-III, заявник подає особисто до відповідного органу державної влади.
Термін розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію не може перевищувати одного року з дня її подання, що передбачено ч.11 вказаної вище статті.
У той же час, ч.1 ст.10 Закону №2491-ІІІ встановлено перелік обставин, за яких не надається дозвіл на імміграцію: 1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку; 2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не було закінчено; 3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або ж інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я; 4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи; 5) особам, яким на підставі закону заборонено в'їзд на територію України; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
Процедуру ж провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади і підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію регламентовано «Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень» (затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002р. №1983, надалі - Порядок №1983).
Відповідно до пп.3 п.2 Порядку №1983, рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні органи ДМС - стосовно іммігрантів, які на законних підставах перебувають на території України і є іммігрантами позаквотової категорії (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС або територіальний орган), а саме: одного з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітей і батьків громадян України.
МВС, органи Національної поліції, СБУ та її регіональні органи, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу, Держприкордонслужба відповідно до компетенції вживають у місячний строк за зверненням ДМС, її територіальних органів та територіальних підрозділів заходів: до виявлення серед осіб, які подали заяву про надання дозволу на імміграцію, таких, яким дозвіл на імміграцію не може бути наданий відповідно до ст.10 Закону №2491-ІІІ (п.9 Порядку №1983).
За приписами п.10 Порядку №1983, заяви про надання дозволу на імміграцію подаються до територіальних підрозділів за місцем проживання - особами, які тимчасово перебувають в Україні на законних підставах.
Відповідно до п.11 вказаного Порядку, у разі необхідності відповідні територіальні органи і підрозділи, які забезпечують провадження у справах з питань імміграції, можуть затребувати інші документи, що уточнюють наявність підстав для надання дозволу на імміграцію, якщо це не суперечить Закону №2491-ІІІ, а також запросити для бесіди заявників чи інших осіб.
Як передбачено у п.12 Порядку №1983, територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію: формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність, їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з'ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію; надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції ДМС або ж територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам; здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.
Згідно з п.14 Порядку №1983 територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у п.п.12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з'ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених ст.10 Закону №2491-ІІІ, надсилають відповідні запити до МВС, органів Національної поліції, регіональних органів СБУ, Робочого апарату Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужби. МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба проводять відповідно до компетенції у місячний строк після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки інформується орган, який надіслав запит. Термін перевірки може бути продовжений, але не більше ніж на один місяць.
У разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції ДМС, територіальні органи у місячний термін аналізують отриману від зазначених в абз.2 п.14 цього Порядку органів інформацію та надсилають до ДМС разом з матеріалами справи дані про результати розгляду (п.15 Порядку №1983).
Відповідно до п.16 Порядку №1983, у разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції територіальних органів і підрозділів, ці органи аналізують у місячний термін отриману від зазначених в абз.2 п.14 цього Порядку органів інформацію та на підставі матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу.
Таким чином, зі змісту наведених положень Порядку №1983 вбачається, що територіальні органи ДМС, отримавши від особи заяву про імміграцію в Україну, у місячний термін проводять перевірку правильності її оформлення, з'ясовують у межах своєї компетенції питання відносно наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених у ст.10 Закону №2491-ІІІ, а також надсилають відповідні запити до компетентних органів, висновки яких враховуються при прийнятті рішення про надання дозволу на імміграцію.
При цьому, прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, детального аналізу отриманої інформації та матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію або ж про відмову у наданні такого дозволу. Рішення про надання дозволу на імміграцію, у свою чергу, є підставою для отримання посвідки на постійне проживання.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи під час апеляційного розгляду, що на виконання положень Порядку №1983, документи, які були подані позивачем для отримання ним дозволу на імміграцію, були перевірені територіальним підрозділом міграційної служби, який приймав документи позивача, перевіряв їх справжність та відповідність вимогам законодавства, а відповідач прийняв рішення про надання дозволу на імміграцію від 13.08.2021 року № 51034200057023.
Як вбачається із матеріалів справи, що під час подання заяви про оформлення дозволу на імміграцію позивачем подано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 , видане 2.06.2021р. Приморським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), з громадянкою Республіки Молдова ОСОБА_3 , яка має посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_3 , що видана 25.12.2015р., та, зокрема, довідку про реєстрацію місця проживання особи, відповідно якої, за відомостями Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради, місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 з 5.10.2021р. по день надання цієї довідки. У свою чергу, висновок про оформлення дозволу на імміграцію стосовно позивача прийнято 13.08.2021р., а вже 20.08.2021р. позивач документований посвідкою на постійне проживання в Україні, тобто відповідач під час прийняття рішення щодо позивача мав всі необхідні документи, здійснив їхню перевірку, зокрема, документи (інформацію) щодо місця його проживання на території України та прийняв відповідне рішення надати дозвіл.
Аналізуючи вказане, судова колегія зазначає, що компетентний орган державної влади, при прийнятті відповідного рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію в Україні та подальшим оформленням йому посвідки на постійне проживання в Україні, беззаперечно проводив необхідну перевірку поданих позивачем документів та з'ясовував у межах своєї компетенції питання щодо наявності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, проте таких підстав не виявив.
Водночас, у ст.12 Закону №2491-ІІІ закріплені підстави для скасування дозволу на імміграцію, а саме, якщо: 1) з'ясується, що його було надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року та вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав та законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України, щодо позивача не було встановлено.
Як зазначалось вище, підставою для скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну відповідач зазначив п.1 ч.1 ст.12 Закону №2491-ІІІ.
За правилами п.1 ч.1 ст.12 Закону №2491-ІІІ, дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність.
Апеляційний суд зазначає, що контексті спірних правовідносин є вирішення питання чи є неправдивою інформація, яка була зазначена громадянином Федеративної Республіки Нігерія - ОСОБА_1 , в заяві про надання дозволу на імміграцію щодо свого місяця проживання.
Так, відповідно до ст.1 Закону №2491-ІІІ, імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Положеннями ч.5 ст.9 даного Закону встановлено, що для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи:
1) три фотокартки;
2) копія документа, що посвідчує особу;
3) документ про місце проживання особи;
4) відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі);
5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Порядок №1983 визначає процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - провадження у справах з питань імміграції), а також компетенцію міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію.
Приписами п.11 Порядку №1983 визначено, що для отримання дозволу на імміграцію разом із заявою встановленого ДМС за погодженням з МЗС зразка, зокрема, подається документ про місце проживання (в Україні та за кордоном).
Документом про місце проживання на території України для осіб, які отримали посвідки на тимчасове проживання, є витяг з реєстру територіальної громади.
Отже, для отримання дозволу на імміграцію, позивач повинен був подати витяг з реєстру територіальної громади про місце свого проживання на території України.
Як вбачається із матеріалів справи, зокрема, із матеріалів особової справи, ОСОБА_1 надав довідку Департаменту надання адміністративних послуг про реєстрацію свого місця проживання з 02.06.2021.
Справжність вказаної довідки була підтверджена листом Департаменту від 14.03.2023 №94ел/01-09 на запит ГУ ДМС в Одеській області.
При цьому, судова колегія вважає, що в даному випадку є важливим наявність в особовій справі ОСОБА_1 , окрім наведеної вище довідки про реєстрацію його місця проживання, також відомостей про нерухоме майно, яке він орендує.
Так, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності містить відомості, що власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_5
ОСОБА_5 , на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 02.09.2020р., уповноважив ОСОБА_6 бути його представником, у тому числі з питань пов'язаних зі вчинення правочинів що використання, експлуатації та передачі в оренду належної йому на праві власності квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
У свою чергу, ОСОБА_6 , склала та нотаріально посвідчила заяву від 26.05.2021р., де дала згоду, від імені власника житла, на реєстрацію місця проживання громадянина Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 .
Апеляційний суд вважає доводи ГУ ДМС в Одеській області, викладені у висновку про скасування дозволу про імміграцію, про нікчемність довіреності від власника квартири ОСОБА_7 на ім'я ОСОБА_6 , з підстав того, що вона видана з порушенням законодавства, не заслуговують на довіру, виходячи з наступного.
Так, на думку судової колегії, не можна вважати документ нікчемний, якщо він ніким не оспорений та є чинним. Підставою для визнання довіреності недійсною на підставі ст.225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Що стосується доводів ГУ ДМС в Одеській області про те, що ОСОБА_5 не мав право видавати довіреність на ім'я ОСОБА_6 , оскільки на момент її нотаріального посвідчення, йому було лише 17 років, то судова колегія вважає вказані доводи необґрунтованими, оскільки вони не засновані на цивільному законодавстві, виходячи з наступного.
Так, відповідно до матеріалів справи, 7.08.2019р. ОСОБА_5 набув повної цивільної дієздатності, адже був зареєстрований як фізична особа - підприємець, що підтверджується випискою з ЄДР (а.с.69).
Відповідно до п.12 Порядку №1983, територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію: формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність, їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з'ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію;
надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції ДМС чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам; здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.
Положеннями п.14 Порядку №1983 перебачено, що територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з'ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених ст.10 Закону №2491-ІІІ, надсилають відповідні запити до МВС, органів Національної поліції, регіональних органів СБУ, Робочого апарату Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужби.
МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба проводять відповідно до компетенції у місячний строк після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки інформується орган, який надіслав запит.
Відповідно до пункту 16 Порядку № 1983 у разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції територіальних органів і підрозділів, ці органи аналізують у місячний термін отриману від зазначених в абзаці другому пункту 14 цього Порядку органів інформацію та на підставі матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу.
Відповідно до пункту 1 частини статті 12 Закону № 2491 -III дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо, зокрема з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність.
Аналізуючи аргументи міграційної служби, які викладені в апеляційній скарзі, зокрема, що за результатами перевірки місця проживання позивача за адресою: АДРЕСА_1 , а також за поясненнями свідка ОСОБА_4 встановлено, що він там не проживав, то колегія суддів зазначає наступне.
Так, по-перше, в даному випадку викликає сумніви договір найму, укладений між орендодавцем ОСОБА_8 та орендарем ОСОБА_4 , оскільки відсутні докази, що ОСОБА_8 являється власником квартири або уповноваженою особою укладати відповідні договори.
По-друге, у відповідності до п.4 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого Постановою КМУ від 7.02.2022р. за №265, особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором. За адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
Отже, законодавець, у випадку проживання особи у двох або більше місцях дозволяє здійснити реєстрацію за однією з цих адрес на вибір, адже кожному гарантовано право на вільний вибір місця проживання.
Головна відмінність прописки від реєстрації складається з того, що прописка втілювала в життя функцію адміністративно-планового розміщення населення, контроль за переміщенням громадян, а реєстрація це підтримка юридичного зв'язку між людиною і державою з метою взаємного виконання прав і обов'язків, має повідомний характер і не обмежує свободу пересування громадян.
Аналізуючи вказане, судова колегія вважає, що відсутність за місцем реєстрації ОСОБА_1 не свідчить про свідоме подання ним неправдивих відомостей про місце проживання.
При цьому, судова колегія звертає увагу на те, що відсутні докази того, що саме на момент заповнення заяви про надання дозволу на імміграцію в Україні ОСОБА_1 , не проживав за адресою: АДРЕСА_1 , а відтак, станом на 2021р., при наданні позивачу дозволу на імміграцію в Україну, відповідач як уповноважений державний орган, перевіривши надані позивачем документи та не встановивши будь-яких порушень законодавства, діяв в межах повноважень та на підставі наведених вище правових норм.
Крім того, ГУ ДМС в Одеській області не довело, що за час перебування позивача на території України з'явилися обставини, які б тягли за собою визнання його таким, що не має дозволу на імміграцію з підстави, передбаченої ст.12 Закону №2491-III.
Отже, із наведеного випливає, що посвідка на постійне проживання ОСОБА_1 отримана у передбаченому законом порядку.
Враховуючи вищевказане, судова колегія дійшла висновку, що рішення ГУ ДМС України в Одеській області №51034500000270 від 27.04.2023р. про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Нігерії - ОСОБА_1 прийнято за відсутності необхідних підстав і не містить інформації щодо конкретних обставин, за яких може бути визнано неправомірною та скасовано посвідку на постійне проживання № НОМЕР_1 , видану 20.08.2021р.
При цьому, судова колегія зазначає, що аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.11.2019р. у справі №815/3651/17, який розглядав справу за подібними правовідносинами.
Також слід звернути увагу на правовий висновок Верховного Суду, що викладений в постановах 18.04.2018р. у справі №820/2262/17 та від 9.07.2020р. у справі №823/407/18, де наголошено, якщо проживання в Україні позивачу оформлено через помилку або зловживання посадових осіб суб'єкта владних повноважень, перекладати тягар вкрай негативних наслідків такої помилки або зловживання на особу (позивача у справі) є неприпустимим.
Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог громадянина Федеративної Республіки Нігерії - ОСОБА_1 .
Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
У контексті оцінки доводів позовної заяви та апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
В доводах апеляційної скарги апелянт посилався на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.
За таких обставин, судова колегія вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для його скасування.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.246,315,316 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2024р. - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Головуючий: Ю.М. Градовський
Судді: І.О. Турецька
О.В. Єщенко