П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
06 травня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/23908/24
Головуючий в 1 інстанції: Завальнюк І.В.
Дата і місце ухвалення 15.10.2024р., м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Бойка А.В.,
суддів: Федусика А.Г.,
Шевчук О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2024р. у справі за адміністративним позовом Головного управління ДПС в Одеській області до ОСОБА_1 про стягнення суми податкового боргу, -
У липні 2024 року Головне управління ДПС в Одеській області звернулось до суду першої інстанції з адміністративним позовом до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу в сумі 46 663,84 грн., який виник у зв'язку з несплатою земельного податку з фізичних осіб.
В обґрунтування позовних вимог Головне управління ДПС в Одеській області зазначило, що ОСОБА_1 є платником податків, і станом на момент подання позовної заяви, згідно довідки-розрахунку заборгованості до бюджету, розрахунку податкового боргу та інтегрованих карток платника (ІКП), податкова заборгованість у ФОПП ОСОБА_1 перед бюджетом по земельному податку з фізичних осіб складає 46 663,84 грн. Позивач вказував на те, що заборгованість перед бюджетом виникла у ФОПП ОСОБА_1 у зв'язку з несплатою грошових зобов'язань, визначених у податкових повідомленнях-рішеннях від 28.04.2020 року, від 29.04.2021 року, 12.10.2022 року, від 28.04.2023 року, а також нарахованої пені.
Позивач посилався на те, що 09.09.2020 року була винесена податкова вимога № 133280-55 про сплату боргу, яка була направлена на адресу відповідача рекомендованим листом. Однак, як вказав позивач, вказані заходи не призвели до погашення виниклої у відповідача заборгованості, що і стало підставою для звернення податкового органу до суду за даним адміністративним позовом.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15.10.2024 року позов Головного управління ДПС в Одеській області задоволено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилався на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення спору.
У поданій апеляційній скарзі апелянт вказував на те, що судом першої інстанції не було взято до уваги, що рішенням Красноокнянсьої районної ради Одеської області №160-ХХІІІ від 21.12.2001 ОСОБА_1 надано земельну ділянку площею 46,0 га. ріллі із земель запасу Ставрівської сільської ради Красноокнянського району Одеської області в постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства. Також, 25.01.2002 Красноокнянською районною радою народних депутатів Семенусі М.М. видано Державний акт Серії ІІІ-ОД №026919 на право постійного користування земельною ділянкою розміром 46,0 га., яка розташована на території Ставрівської сільської ради Красноокнянського району Одеської області, для ведення селянського (фермерського) господарства. про що зроблено запис в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №103. Надалі, у зв'язку із змінами в законодавстві ОСОБА_1 , звернувся до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області із заявою про надання згоди на відновлення меж земельної ділянки розміром 46,0 га., яка надана йому у постійне користування відповідно до державного акту Серії ІІІ-ОД №026919 для присвоєння кадастрового номеру вказаній земельній ділянці та внесення відомостей до Державного земельного кадастру. Відповідно до рішень від 25.07.2018 за № РВ-5100862402018 та № РВ-5100862402018 Державного кадастрового реєстратора відділу в Окнянському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області Семенусі М.М. відмовлено у внесені відповідних відомостей (змін до них), у зв'язку із невідповідністю електронного документа установленим вимогам, а саме наявністю перетину земельної ділянки розміром 46,0 га., яка надана ОСОБА_1 у постійне користування відповідно до державного акту Серії ІІІ-ОД №026919 із іншими земельними ділянками.
Апелянт вказав на те, що земельні ділянки, які перетинаються з наданою йому у користування земельною ділянкою, були передані у власність іншим особам (відомості про яку ОСОБА_1 не надані), згідно наказів Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, після чого вказані вище земельні ділянки їхніми власниками були відчуженні шляхом укладення договорів купівлі-продажу, які посвідчені приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу.
Таким чином, як зазначає відповідач, на сьогоднішній день він не має можливості користуватися земельною ділянкою, оскільки власниками вказаних земельних ділянок, які перетинаються із земельною ділянкою розміром 46,0 га., яка надана ОСОБА_1 у постійне користування відповідно до державного акту Серії ІІІ-ОД №026919, є інші особи - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
В апеляційній скарзі зазначено, що порівняння скріншотів з Публічної кадастрової карти України з планом зовнішніх меж земельної ділянки у державному акті на право приватної власності на землю Серії ІІІ-ОД №026919 та викопіюванням Ставрівської сільської ради щодо спірної земельної ділянки підтверджує ту обставину, що земельні ділянки, власниками яких на даний час є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , повністю накладаються на земельну ділянку розміром 46,0 га., яка надана ОСОБА_1 у постійне користування відповідно до державного акту Серії ІІІ-ОД №026919.
Таким чином, як зазначає відповідач, з 2018 року по цей час він (фермерське господарство «Аніта») втратив право постійного користування земельною ділянкою відповідно до державного акту Серії ІІІ-ОД №026919, у зв'язку з чим звернувся задля відновлення свого права до Красноокнянського районного суду Одеської області (судова справа 506/849/23).
Як зазначає апелянт, відповідно до ст. 287 п. 1 абз.2 ПКУ, у разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.
Апелянт також вважає, що судом першої інстанції безпідставно не було прийнято до уваги те, що ним до Окнянської податкової інспекції Головного управління ДПС в Одеській області було надано копію ухвали Красноокнянського районного суду від 28.10.2021 року про відкриття провадження по справі, а до Подільської державної податкової служби Головного управління ДПС було направлено листа та повідомлено про звернення до суду про відновлення права постійного користування вказаною земельною ділянкою.
Також вважає, що суд першої інстанції не взяв до уваги факт звернення до Красноокнянського районного суду Одеської області Селянського (фермерського) господарства «АНІТА» про витребування майна із чужого володіння, а саме: вищевказаної земельної ділянки (справа № 506/849/23 на даний час перебуває на розгляді в Красноокнянському районному суді Одеської області) .
Апелянт звернув увагу на те, що рішенням Красноокнянського районного суду Одеської області №506/644/21 в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено саме через те, що після створення ФГ «Аніта», з дня його державної реєстрації, саме до ФГ «Аніта» перейшли правомочності користування земельною ділянкою, наданою ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства, і права ОСОБА_1 як фізичної особи у справі №506/644/21 не порушені. Також апелянт зазначив, що в подальшому зазначена земельна ділянка перейшла у володіння та користування ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Натомість і позивач, і суд першої інстанції безпідставно визначили відповідачем у справі фізичну особу - ОСОБА_1 .
З огляду на зазначене апелянт просив рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15.10.2024 р. та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову Головного управління ДПС в Одеській області до ОСОБА_1 про стягнення суми податкового боргу. 2
Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне:
Звертаючись з позовом до суду першої інстанції Головне управління ДПС посилалось на те, що за відповідачем рахується заборгованість в загальному розмірі 46 663,84 грн. по земельному податку з фізичних осіб.
Судом встановлено, що відповідно до розрахунку податкового боргу станом на 19.06.2024 року, довідки про податкову заборгованість станом на 19.06.2024 року та інтегрованої картки платника (ІКП), наданих позивачем, податкова заборгованість ОСОБА_1 по земельному податку з фізичних осіб становить 46663,84 грн.
Вказана сума заборгованості по земельному податку з фізичних осіб виникла на підставі податкових повідомлень-рішень № 3097380-5506-1504 від 28.04.2020 (4280,30 грн основний платіж), № 234869-2407-1507 від 29.04.2021 (14267,82 грн основний платіж), № 234870-2407-1504 від 29.04.2021 (128,30 грн основний платіж); № 234871-2407-1504 від 29.04.2021 (18,61 грн основний платіж); № 1947891-2413-1504 від 12.10.2022 (14267,82 грн основний платіж); 1947892-2413-1504 від 12.10.2022 (141,13 грн основний платіж); № 1947893-2413-1504 від 12.10.2022 (18,61 грн основний платіж); № 1902943-2411-1504 від 28.04.2023 (14267,82 грн основний платіж); № 3097380-5506-1504 від 28.04.2020 (17,40 грн пеня за період з 28.11.2020 по 21.12.2023).
Звертаючись з даним позовом до суду першої інстанції, Головне управління ДПС в одеській області вказувало на те, що станом на момент звернення до суду з даним позовом податковий борг відповідачем погашений не був.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції суд виходив з того, що податкові зобов'язання, які були визначені контролюючим органом згідно податкових повідомлень-рішень є узгодженими. З урахуванням того, що узгоджена сума податкового зобов'язання набула статусу податкового боргу, а її розмір підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, беручи до уваги направлення податковим органом відповідачу податкової вимоги та непогашення відповідачем заборгованості, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заявленої суми податкового боргу.
Колегія суддів не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне:
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне:
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Згідно з ст. 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно п.п.20.1.34 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.
Відповідно до підпункту 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податкове зобов'язання та/або інше зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня.
Згідно п.п.14.1.175 п.14.1 ст.14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
Положеннями п.п. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 ПК України визначено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, або зменшення суми податку на доходи фізичних осіб, задекларовану до повернення з бюджету у зв'язку із використанням платником податку права на податкову знижку, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору та/або іншого зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, застосування штрафних (фінансових) санкцій та нарахування пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.
Відповідно до абзацу першого пункту 57.3 статті 57 ПК України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 робочих днів, наступних за днем такого узгодження.
В свою чергу, відповідно до п. 56.18 ст. 56 ПК України, з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення - рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.
Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню.
Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.
При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.
В свою чергу, у разі не виконання платником податків обов'язку щодо своєчасної сплати узгодженої суми податкового зобов'язання контролюючий орган в силу компетенції, встановленої нормами ПК України, здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків.
Відповідні заходи мають бути здійснені на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені законом, як того вимагає частина друга статті 19 Конституції України, якою встановлені критерії поведінки державного органу у сфері публічних відносин.
Пунктом 59.1 статті 59 ПК України встановлено, що у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Податкова вимога може надсилатися (вручатися) контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків.
Згідно п. 59.3 ст. 59 ПК України, податкова вимога разом з детальним розрахунком суми податкового боргу надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання.
Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення податкового боргу та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов'язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.
Пунктом 59.5 ст. 59 ПК України визначено, що у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.
У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).
Відповідно до п.п. 95.1, 95.2 ст. 95 ПК України, контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 30 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.
Отже, нормами Податкового кодексу України встановлено чіткий порядок погашення заборгованості платників податків перед бюджетом та визначено перелік заходів, які повинен здійснити контролюючий орган для стягнення податкового боргу.
Обов'язкові умови (обставини), наявність яких в своїй сукупності зумовлює виникнення у податкового органу права на звернення до суду із даним позовом, є: наявність у платника податків боргу зі сплати податків (зборів, обов'язкових платежів); сума заборгованості платника податків на момент звернення податкової служби до суду із позовом про її стягнення має бути узгодженою в установленому законодавством порядку, надсилання платнику податків вимоги про сплату боргу.
За висновками Верховного Суду, у межах розгляду справи за позовом суб'єкта владних повноважень про стягнення заборгованості суд позбавлений процесуальної можливості здійснювати правовий аналіз питання правомірності визначення (нарахування) контролюючим органом грошових зобов'язань.
У спорах за позовом контролюючого органу про стягнення з платника податку податкового боргу встановленню та дослідженню підлягають, зокрема, факт узгодженості грошового зобов'язання, факт оскарження платником податку у передбаченому Кодексом порядку (адміністративному та/або судовому) визначеного грошового зобов'язання, чи є останнє узгодженим з огляду на наявність (відсутність) процедури оскарження, факт сплати/несплати платником податку узгодженого грошового зобов'язання протягом строків, визначених законодавством, факт направлення та вручення платнику контролюючим органом податкової вимоги, дотримання позивачем порядку здійснення цього заходу та інше.
Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 04.02.2020 року у справі №817/4186/13-а, від 21.08.2019 року у справі №2340/4023/18, від 05.03.2020 року у справі №804/8630/16, від 12.07.2022 року у справі №160/7345/20 та інших.
Верховний Суд також звертав увагу на те, що в адміністративному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Під час розгляду справи суд зв'язаний предметом та підставами заявлених позивачем вимог. Вказаний принцип знайшов своє відображення у частині другій статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій вказано, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, та в межах позовних вимог.
Таким чином в ході розгляду справи за позовом контролюючого органу про стягнення з платника податків заборгованості по податках та зборах, суд не може надавати оцінку правомірності нарахування податкового зобов'язання, зокрема, згідно податкових повідомлень-рішень, у зв'язку з несплатою якого виникла податкова заборгованість.
З огляду викладене колегія суддів не приймає до уваги та не надає правової оцінки доводам відповідача про безпідставність визначення грошових зобов'язань з земельного податку.
Надаючи оцінку наявності підстав для стягнення в даному випадку з відповідача податкового боргу, колегія суддів зазначає наступне:
Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що податковий борг відповідача виник у зв'язку із визначенням контролюючим органом податкових зобов'язань ОСОБА_1 з земельного з фізичних осіб згідно податкових повідомлень-рішень: № 3097380-5506-1504 від 28.04.2020 року в сумі 4280,30 грн, № 234869-2407-1507 від 29.04.2021 в сумі 14267,82 грн, № 234870-2407-1504 від 29.04.2021 року в сумі 128,30 грн; № 234871-2407-1504 від 29.04.2021 року в сумі 18,61 грн; № 1947891-2413-1504 від 12.10.2022 року в сумі 14267,82 грн; 1947892-2413-1504 від 12.10.2022 року в сумі 141,13 грн; № 1947893-2413-1504 від 12.10.2022 року в сумі 18,61 грн; № 1902943-2411-1504 від 28.04.2023 року в сумі 14267,82 грн; № 3097380-5506-1504 від 28.04.2020 року в сумі 17,40 грн (пеня за період з 28.11.2020 по 21.12.2023).
Судом було встановлено, що вищезазначені податкові повідомлення-рішення були отримані відповідачем особисто, про що свідчить наявних у них підпис. Вказані податкові повідомлення-рішення відповідачем у справі не оскаржувались та є узгодженими.
Також судом було встановлено, що 09.09.2020 року Головним управлінням ДПС в Одеській області винесено податкову вимогу форми «Ф» № 13328055, яка направлялась на адресу відповідача засобами поштового зв'язку та була вручена ОСОБА_1 22.09.2020 року, про що свідчить надане контролюючим органом рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.
Наявні у справі докази, зокрема, інтегрована картка платника (ІКП), підтверджує безперервне існування у відповідача податкового боргу з моменту формування податкової вимоги від 09.09.2020 року № 13328055.
Відповідно до пункту 59.5 статті 59 ПК України у разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).
Таким чином з огляду на наявність у ОСОБА_4 податкового боргу, повторне направлення контролюючим органом податкової вимоги не вимагається.
Дослідивши обставини справи та надані сторонами докази, колегія суддів вважає, що Головним управлінням ДПС в Одеській області було дотримано визначені Податковим кодексом України умови, які передують зверненню контролюючого органу до суду з позовом про стягнення податкового боргу.
Зважаючи на викладене, враховуючи, що визначені у податкових повідомленнях-рішеннях суми податкових зобов'язань з земельного податку з фізичних осіб є узгодженими та набули статусу податкового боргу та не були самостійно сплачені відповідачем у строки, визначені Податковим кодексом України, колегія суддів вважає, що в даному випадку наявні підстави для стягнення з відповідача податкового боргу в сумі 46 663,84 грн.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта про неправомірність нарахування контролюючим органом податкових зобов'язань з земельного податку, з огляду на те, що з 2018 року він втратив право постійного користування земельною ділянкою відповідно до державного акту Серії ІІІ-ОД №026919, з огляду на те, що у межах розгляду справи за позовом суб'єкта владних повноважень про стягнення заборгованості суд позбавлений процесуальної можливості здійснювати правовий аналіз питання правомірності нарахованих контролюючим органом грошових зобов'язань. Оцінка наявності підстав для визначення платнику податків грошового зобов'язання з податку, зокрема, земельного податку з фізичних осіб, правомірність визначення суми такого грошового зобов'язання, має здійснюватися судом у провадженні за позовом платника податків про оскарження такого акту індивідуальної дії, зокрема податкового повідомлення-рішення.
В даному випадку доказів оскарження податкових повідомлень-рішень, на підставі яких виник податковий борг, відповідачем до суду не надано.
З огляду на викладене вище колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Суддя-доповідач: А.В. Бойко
Суддя: А.Г. Федусик
Суддя: О.А. Шевчук