П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
06 травня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/27505/24
Головуючий в 1 інстанції Бездрабко О.І.
Дата і місце ухвалення 19.12.2024р., м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Бойка А.В.,
суддів: Федусика А.Г.,
Шевчук О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2024 р. у справі №420/27505/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з позовом, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову в перерахунку пенсії № 154950005295 від 20.08.2024 р.;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до стажу державної служби позивача період роботи в органах державної податкової служби з 23.06.1992 р. по 22.02.2016 р.;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити та здійснити нарахування і виплату позивачу з 12.08.2024 р. пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 р. №3723-ХІІ "Про державну службу" в розмірі 60 % від заробітку, зазначеного у довідках ГУ ДПС в Одеській області № 224/15-32-10-02-12 від 09.08.2024 р. та № 225/15-32-10-02-12 від 09.08.2024р.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2024р. позов частково задоволено.
Визнано протиправними та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд.26, код ЄДРПОУ 21910427) від 20.08.2024 р. №154950005295 про відмову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) в переведенні на пенсію за віком відповідно до ст.37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 р. № 3723-ХІІ.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м.Одеса, вул. Канатна, буд.83, код ЄДРПОУ 20987385) перевести та здійснювати виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) з 12.08.2024 р. пенсії за віком відповідно до ст.37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 р. № 3723-ХІІ, зарахувавши до стажу державної служби періоди її роботи з 23.06.1992 р. по 22.02.2016 р. в органах державної податкової служби.
В решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій посилалось на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначило, що підставою для відмови позивачу у задоволенні заяви про перехід на пенсію за віком згідно ст. 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 р. №3723-ХІІ стала відсутність у заявника необхідного стажу роботи на посадах віднесених до категорії посад державних службовців у зв'язку з не зарахуванням до останнього періоду роботи в органах державної податкової служби з 23.06.1992 р. по 22.02.2016 р.
Апелянт вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення пенсійний орган діяв на підставі, в межах повноважень і у спосіб, що передбачені Конституцією та законодавством України, а тому просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову.
Зважаючи на зазначене апелянт просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення про задоволення позову.
Справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 з квітня 2024 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Трудова книжка позивача серії НОМЕР_2 від 15.09.1981 р. містить наступні записи про спірний період трудової діяльності позивача:
записи № 7-13 - з 23.06.1992 р. по 25.11.1996 р. трудова діяльність в Державній податковій інспекції по Котовському району;
записи № 14-23 - з 26.11.1996 р. по 14.03.2012 р. трудова діяльність в Котовській державній податковій адміністрації Одеської області;
записи № 24-25 - з 15.03.2012 р. по 04.07.2013 р. трудова діяльність в Котовській об'єднаній державній податковій інспекції Одеської області;
записи № 26-29 - з 05.07.2013 р. по 05.08.2015 р. трудова діяльність в Котовській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області.
записи № 30-31 - з 06.08.2015 р. по 22.02.2016 р. трудова діяльність в Котовській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС в Одеській області.
12.08.2024 р. позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про перехід на інший вид пенсії, а саме: пенсію за віком відповідно до ст.37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 р. № 3723-ХІІ.
До заяви, серед іншого додала довідки ГУ ДПС в Одеській області № 224/15-32-10-02-12 від 09.08.2024 р. про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) станом на 01.08.2024 р. та № 225/15-32-10-02-12 від 09.08.2024 р. про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорії посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби.
За принципом екстериторіальності структурним підрозділом для прийняття рішення за результатами поданої заяви визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
За результатами розгляду заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийнято рішення про відмову в перерахунку пенсії від 20.08.2024 р. № 154950005295 через відсутність необхідного стажу державної служби. У рішенні зазначено, що до стажу державної служби неможливо зарахувати періоди роботи з 23.06.1992 р. по 25.11.1996 р. в Державній податковій інспекції по Котовському району, з 26.11.1996 р. по 14.03.2012 р. в Котовські державній податковій адміністрації Одеської області, з 15.03.2012 р. по 04.07.2013 р. в Котовській об'єднаній державній податковій інспекції Одеської області, з 05.07.2013 р. по 22.02.2016 р. в Котовській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області. Періоди роботи посадових осіб в органах державної податкової служби на посадах, в період перебування на яких були присвоєні персональні чи спеціальні звання - не зараховуються до стажу роботи на посадах, віднесених до категорії посад державної служби, визначених ст.25 Закону України № 3723. Періоди роботи працівників місцевих державних податкових адміністрацій на посадах, в період перебування на яких були встановлені ранги державних службовців, підлягають зарахуванню до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців.
З огляду на викладене, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийнято рішення відмовити ОСОБА_1 у переведенні на пенсію відповідно до Закону № 3723-ХІІ.
Вважаючи таке рішення протиправним, позивач звернулась до суду першої інстанції з відповідним позовом.
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції визнав право позивача на пенсію за віком відповідно до ст.37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993р. №3723-ХІІ, зарахувавши до стажу державної служби періоди її роботи з 23.06.1992 р. по 22.02.2016 р. в органах державної податкової служби.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
01.05.2016 набув чинності Закон України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу», згідно із частиною 2 «Прикінцевих та перехідних положень» якого визнано таким, що втратив чинність, зокрема, Закон України «Про державну службу» №3723-ХІІ, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
При цьому, відповідно до пункту 10 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно з пунктом 12 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №889-VIII для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Додатками 1-31 до постанови Кабінету Міністрів України «Про віднесення деяких посад працівників органів державної влади, інших державних органів, установ до відповідних категорій посад державних службовців та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України» від 14.08.2013 №703, відповідно до статті 25 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ було віднесено деякі посади працівників органів державної влади, інших державних органів, установ до відповідних категорій посад державних службовців.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що Верховний Суд неодноразово зазначав, що законодавець визначив певні умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII, за наявності в особи станом на 1 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 1 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII, але за такої умови:
у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, а саме щодо: віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Подібних висновків щодо застосування зазначених норм матеріального права дійшов Верховний Суд у рішенні від 04.04.2018 у зразковій справі №822/524/18, а також у постановах від 01.12.2020 у справі №466/6057/17, від 16.12.2021 у справі №538/804/17, від 22.06.2021 у справі №308/67/17, від 29.09.2022 у справі №234/6967/17 та від 29.11.2022 у справі №431/991/17, від 27.01.2023 у справі №340/4184/21, від 11.04.2023 у справі №620/965/20 та інших.
Відповідно до частини 1 статті 37 Закону №3723-ХІІ:
- на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону №1058-IV, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку;
- пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 % суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 % заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
При цьому, згідно із частиною 3 статті 25 Закону №3723-ХІІ - віднесення існуючих посад державних службовців, не перелічених у цій статті, а також віднесення до відповідної категорії нових посад державних службовців проводиться Кабінетом Міністрів України за погодженням з відповідним державним органом.
Крім того, відповідно до пункту 17 частини 3 статті 3 Закону №889-VIII, дія цього Закону не поширюється на:
осіб рядового і начальницького складу правоохоронних органів та працівників інших органів, яким присвоюються спеціальні звання, якщо інше не передбачено законом.
Таким чином, безпосередньо пунктом 17 частини 3 статті 3 Закону №889-VIII встановлено, що закон може містити інші умови розповсюдження норм такого закону на працівників органів, яким присвоюються спеціальні звання.
Слід зазначити, що дія Закону №889-VIII поширювалась на позивача під час перебування його на посадах у податкових органах, з огляду на наступне.
Так, відповідно до частини 5 статті 3 Закону №889-VIII, окремі особливості проходження державної служби в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, та в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, їх територіальних органах визначаються Митним кодексом України та Податковим кодексом України.
Відповідно до пункту 342.4 статті 342 ПК України, в редакції чинній з 01.11.2011, посадові особи контролюючих органів є державними службовцями, а пунктом 343.1 статті 343 ПК України, передбачено, що посадовим особам контролюючих органів присвоюються такі спеціальні звання, як, зокрема, радник податкової та митної справи I рангу, з 2020 року це спеціальне звання має найменування радник податкової служби І рангу.
При цьому, пунктом 343.2 статті 342 ПК України, який застосовується з дати набрання чинності Законом України «Про державну службу» від 17.11.2011 №4050-VI визначено, що Положення про спеціальні звання та порядок їх присвоєння, співвідношення з рангами державних службовців, розмір надбавок за спеціальне звання затверджуються Кабінетом Міністрів України.
У разі присвоєння посадовій особі спеціального звання відповідно до пункту 343.1 цієї статті надбавка за ранг державного службовця не виплачується.
Наведена норма дає підстави для висновку, що державний службовець, якому присвоєно спеціальне звання (зокрема, радник податкової служби), одночасно відноситься до певної категорії державних службовців (через встановлені постановами Кабінету Міністрів України співвідношення спеціальних звань з рангами державних службовців, а саме у 2016 році це додаток 24 Постанови №703), та відповідно державний службовець мав відповідний ранг державного службовця згідно правила статті 25 Закону №3723-ХІІ та актів Кабінету Міністрів України.
Матеріалами справи підтверджується, що 23.06.1992 року позивача прийнято на посаду податкового ревізора-інспектора 1 категорії, 23.05.1994р. позивачу присвоєно персональне звання інспектор податкової служби 1 рангу, 18.10.1998р. позивачу присвоєно спеціальне звання радник податкової служби 3 рангу, 05.05.2005р. позивачу присвоєно чергове спеціальне звання радник податкової служби 2 рангу, 14.05.2008р. позивачу присвоєно чергове спеціальне звання радник податкової служби 1 рангу, 05,07.2013р. позивачу присвоєно 10 ранг державного службовця, 31.12.2013р. позивачу присвоєно спеціальне звання радник податкової та митної справи 1 рангу.
Крім того, абзацом 2 пункту 344.1 статті 344 ПК України встановлено, що період роботи посадових осіб контролюючих органів (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу».
Відповідно до пункту 8 розділу XI «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №889-VIII стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
До 01.05.2016 посади і органи, час роботи в яких зараховується до стажу державної служби, визначались «Порядком обчислення стажу державної служби», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 №283 «Про порядок обчислення стажу державної служби» (Порядок №283, в редакції, чинній до 01.05.2016). стажу державної служби» (Порядок №283, в редакції, чинній до 01.05.2016).
Пунктом 1 Порядку №283 встановлено, що цим Порядком визначаються посади і органи, час роботи в яких зараховуються до стажу державної служби.
Згідно з пунктом 2 Порядку №283 до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема, на посадах керівних працівників і спеціалістів, зокрема, державної податкової служби.
Суд також враховує, що відповідно до частини 17 статті 37 Закону №3723-ХІІ, період роботи посадових осіб в органах державної податкової та митної служб на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та/або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Таким чином, є протиправним висновок відповідача, що покладений в обґрунтування рішення №154950005295 від 20.08.2024р. про відмову у перерахунку пенсії, про те, що робота на посадах у податкових органах із присвоєнням спеціального звання не враховується для обчислення стажу державної служби, а також є помилковими доводи відповідача наведені у відзиві на позов про те, що відповідно до статті 343.1 ПК України посадовим особам контролюючих органів присвоюються спеціальні звання, відповідно ці посади не належать до посад віднесених до категорії посад державної служби визначених статтею 25 Закону №3723-ХІІ чи Постановою №703.
Пунктом 12 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №889-VIII для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно записів трудової книжки, період роботи позивача в органах податкової служби з з 23.06.1992 р. до 01.05.2016 (дати набрання чинності Законом №889-VIII) складає 23 роки 8 місяців.
На думку колегії суддів апеляційної інстанції позивачем додержано усі обов'язкові умови для збереження права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ після 01.05.2016, а саме, позивачем підтверджено дотримання сукупності вимог, визначених частиною 1 статті 37 Закону №3723-ХІІ і «Прикінцевими та перехідними положеннями» Закону №889-VIII, щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби, зокрема, позивач:
- досягла мінімального віку 60 років;
- має страховий стаж, необхідний для призначення пенсії за віком;
- має стаж державної служби 23 роки 08 місяців - за період з 23.06.1992 до 01.05.2016р.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про протиправність рішення пенсійного органу №154950005295 від 20.08.2024 р. про відмову у перерахунку пенсії.
Отже, позивач відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ має право на одержання пенсії державного службовця, натомість, доводи відповідача щодо правомірності підстав прийняття рішення про відмову, з огляду на неврахування для обчислення стажу державної служби роботи на посадах із присвоєнням спеціального звання - є необґрунтованими.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Відповідно до частини 3 статті 45 Закону №1058-IV, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Матеріалами справи підтверджується, що позивачем разом із заявою від 12.08.2024р., поданою у встановленому порядку та у відповідній формі, надано органу Пенсійного фонду усі необхідні документи для прийняття рішення про переведення позивача на пенсію державного службовця, єдиною спірною підставою стало неврахування до стажу державної служби періоду роботи із присвоєнням спеціального звання.
Колегія суддів апеляційної інстанції вважає доводи відповідача щодо неправильного обрання позивачем способу захисту порушеного права необґрунтованими.
Зокрема, відповідач не навів вагомих аргументів проти заявлених похідних позовних вимог, обмежившись загальним описом власних повноважень та правом вчинення певних дій, однак, маючи у своєму розпорядженні пенсійну справу, доступ до необхідних державних реєстрів та заяву позивача з доданими документами, відповідач свої доводи не обґрунтував, належними та допустимими доказами їх не підтвердив. Оскільки спірні правовідносини виникли у зв'язку з порушенням права позивача на переведення з одного виду пенсії на інший, а матеріалами справи підтверджено, що відповідача, як територіального органу Пенсійного фонду, відсутні інші варіанти правомірної поведінки ніж ухвалення позитивного рішення за результатами розгляду заяви від 12.08.2024, належним способом захисту позивача є зобов'язання відповідача перевести позивача на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-XII.
Правильність обрання такого способу захисту порушеного права у підтверджена Верховним Судом у постанові від 19.12.2023 у справі №600/947/23-а щодо бездіяльності органу Пенсійного фонду щодо переведення позивача з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону №1058-IV на пенсію за віком відповідно до Закону №3723-ХІІ у зв'язку із наявністю у позивача, якому під час служби присвоєно спеціальне звання, стажу на посаді державного службовця та більше 20 років на момент набрання чинності Законом №889-VІІІ (01.05.2016).
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстації колегія суддів не вбачає.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає вказану апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2024 р. - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач А.В. Бойко
Судді А.Г. Федусик О.А. Шевчук.