07 травня 2025 року м. Дніпросправа № 160/15547/24
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Шальєвої В.А.
суддів: Іванова С.М., Чередниченка В.Є.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2024 року (суддя Рищенко А.Ю.) у справі №160/15547/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі - ГУ ПФУ) про:
визнання протиправним та скасування рішення про відмову у призначенні пенсії від 27 березня 2024 року № 047150026302;
зобов'язання зарахувати до страхового стажу для обчислення розміру пенсії зазначені в описовій частині періоди роботи та призначити йому пенсію за віком.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2024 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 від 27.03.2024 № 047150026302.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 період проходження ним військової служби з 12.05.1983 по 28.03.1985 та період роботи в колгоспі “Комуніст» Апостолівського району Дніпропетровської області з 08.07.1985 по 06.07.1987.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 20.03.2024 та прийняти обґрунтоване рішення, з урахуванням висновків суду.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
Вказує, що відповідачем за наданими документами до загального стажу роботи не зараховано: період проходження військової служби згідно військового квитка НОМЕР_1 від 31 березня 1983 року, оскільки дата призову на військову службу містить виправлення та відсутній запис про закінчення військової служби; для зарахування даного періоду необхідно надати уточнюючу довідку; період роботи з 1985 по 1987 згідно з архівною довідкою № Г-92-2024 від 07 лютого 2024 року, оскільки зазначене прізвище не відповідає паспортним даним.
Крім того, вважає, що суд першої інстанції втрутився у дискреційні повноваження відповідача.
Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв'язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить до висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 20 березня 2024 року звернувся до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За принципом екстериторіальності матеріали передано на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 27.03.2024 № 047150026302 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком з підстав відсутності необхідного страхового стажу (31 рік).
При цьому, зазначено, що страховий стаж ОСОБА_1 на день звернення становить 27 років 10 місяців 28 днів.
Також зазначено, що до страхового стажу не зараховано період проходження військової служби згідно з військовим квитком НОМЕР_1 від 31.03.1983, оскільки дата призову на військову службу містить виправлення та відсутній запис про закінчення військової служби, та період роботи з 1985 по 1987 згідно з архівною довідкою №Г-92-2024 від 07.02.2024, оскільки зазначене прізвище не відповідає паспортним даним.
Врахувавши, що спірні періоди підтверджені записами у військовому квитку та трудовій книжці, а також архівними довідками, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність рішення відповідача про відмову позивачу у призначенні пенсії, а належним способом захисту прав позивача суд першої інстанції вважав зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 20.03.2024 та прийняти обґрунтоване рішення, з урахуванням висновків суду.
Суд визнає приведені висновки обґрунтованими, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 20 березня 2024 року звернувся до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком.
Заява позивача за принципом екстериторіальності розглянута ГУ ПФУ в Закарпатській області.
Рішенням ГУ ПФУ в Закарпатській області від 27 березня 2024 року № 047150026302 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком з підстав відсутності необхідного страхового стажу (31 рік).
Відповідачем вказано, що страховий стаж ОСОБА_1 на день звернення становить 27 років 10 місяців 28 днів.
До страхового стажу не зараховано період проходження військової служби згідно з військовим квитком НОМЕР_1 від 31 березня 1983 року, оскільки дата призову на військову службу містить виправлення, та відсутній запис про закінчення військової служби, та період роботи з 1985 по 1987 року згідно з архівною довідкою №Г-92-2024 від 07 лютого 2024 року, оскільки зазначене прізвище не відповідає паспортним даним.
Також судом встановлено, що військовий квиток ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 містить записи про те, що з 12 травня 1983 року по 28 березня 1985 року позивач проходив строкову військову службу.
Відповідно до копії книжки колгоспника серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 у період з 08 липня 1985 року по 06 липня 1987 працював у колгоспі «Комуніст» Апостолівського району Дніпропетровської області.
Спірним під час апеляційного перегляду справи є визначення права особи на призначення пенсії.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
За змістом частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з частиною другою статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року (далі - Закон № 1788-ХІІ), який регулював відносини щодо пенсійного забезпечення до 01 січня 2004 року, встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
При вирішенні питання незарахування до страхового стаду періоду проходження строкової військової служби суд враховує таке.
Статтею 56 Закону № 1788-ХІІ встановлено, що до стажу роботи зараховується також військова служба та перебування в партизанських загонах і з'єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби.
В період проходження позивачем строкової військової служби діяло Положення про порядок призначення та виплати державних пенсій, затверджене постановою Ради Міністрів СРСР від 03 серпня 1972 року № 590 (далі - Положення № 590).
Підпунктом «к» частини першої пункту 109 Положення № 590 передбачено, що крім роботи в якості робочого або службовця в загальний стаж роботи зараховується також служба у складі збройних сил СРСР.
Оскільки записами військового квитка позивача серії НОМЕР_1 доведено, що ОСОБА_1 з 12 травня 1983 року по 28 березня 1985 року проходив строкову військову службу, суд погоджує висновок суду першої інстанції, що цей період має бути зарахований до страхового стажу позивача.
Підстави, за якими період військової служби не зараховано до страхового стажу, - дата призову на військову службу містить виправлення та відсутній запис про закінчення військової служби, суд визнає необґрунтованими, позаяк записами, які містяться у військовому квитку, підтверджено період проходження строкової військової служби, зокрема дата 28 березня 1985 - дата закінчення військової служби.
Наявність виправлень у військовому квитку також є незмістовними, адже право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок військових квитків, а на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його військовому квитку.
Щодо незарахування періоду роботи з 1985 по 1987 згідно з архівною довідкою № Г-92-2024 від 07 лютого 2024 року, оскільки зазначене прізвище не відповідає паспортним даним, суд зазначає наступне.
Згідно з відомостями копії книжки колгоспника серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 у період з 08 липня 1985 року по 06 липня 1987 року працював у колгоспі «Комуніст» Апостолівського району Дніпропетровської області.
Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Пунктом 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, (далі - Інструкція №58) встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідно до пункту 1.2 Інструкції № 58 трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.
За змістом пункту 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
За положеннями пункту 2.6 Інструкції № 58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Пунктом 2.6 Інструкції № 58 передбачено, що якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
До 29 липня 1993 року діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях, затверджена наказом Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20 червня 1974 року № 162, якою встановлені аналогічні вимоги до порядку заповнення трудових книжок.
Згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Відтак, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на роботодавця.
За правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а, від 04 вересня 2018 року у справі № 423/1881/17, певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Отже, право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки, а на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Неточність в записах в трудовій книжці та інших документах не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу, що дає особі право на призначення пенсії, оскільки працівник не повинен відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Відтак, є цілком обґрунтованим висновок суду першої інстанції про протиправність не зарахування відповідачем до страхового стажу позивача спірних періодів та протиправність рішення про відмову у призначенні пенсії.
Доводи апелянта зводяться до тверджень про відсутність підстав для зарахування спірного періоду до страхового стажу та спростовані приведеними висновками суду.
Стосовно дискреційних повноважень органу Пенсійного фонду суд зазначає наступне.
За приписами статті 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23 лютого 2006 року встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13 січня 2011 року (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував: « 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)».
Таким чином, позовні вимоги щодо зобов'язання зарахувати певні періоди до страхового стажу є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений і вказане рішення не можливо визнати втручанням у дискреційні повноваження відповідача, оскільки ним такі повноваження були самостійно реалізовані шляхом прийняття оскарженого рішення, яке було предметом судового контролю у межах цієї справи.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.
Оскільки предметом позову в цій справі є дії (рішення) суб'єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, тобто ця справа є справою незначної складності у розумінні п. 3 ч. 6 ст. 12 КАС України, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає оскарженню в касаційному порядку.
Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2024 року у справі №160/15547/24 залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2024 року у справі №160/15547/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати ухвалення 07 травня 2025 року та відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим пунктом.
Повне судове рішення складено 07 травня 2025 року.
Суддя-доповідач В.А. Шальєва
суддя С.М. Іванов
суддя В.Є. Чередниченко