07 травня 2025 року м. Дніпросправа № 280/10942/24
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Шальєвої В.А.
суддів: Чередниченка В.Є., Іванова С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16 січня 2025 року (суддя Батрак І.В.) в справі № 280/10942/24 за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу,
ОСОБА_2 звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області (далі - Укртрансбезпека) про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу від 05 листопада 2024 року № ПШ 091522.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 16 січня 2025 року позов задоволено, визнано протиправною та скасовано постанову відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу від 05 листопада 2024 року № ПШ 091522 про застосування адміністративно-господарського штрафу.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції, що відповідальність за порушення покладається виключно на автомобільних перевізників, які зареєстровані як фізичні особи-підприємці, адже факт відсутності такої реєстрації не позбавляє особу можливості здійснювати автомобільні перевезення вантажів, а дія закону поширюється на фізичних осіб чи юридичних осіб-автомобільних перевізників, які в процесі здійснення підприємницької діяльності перевозять вантаж.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, відмовивши у задоволенні апеляційної скарги.
Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв'язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить до висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 01 жовтня 2024 року працівниками відділу державного нагляду (контролю) в Одеській області Укртрансбезпеки на автомобільній дорозі М-14, 21 км, проведено перевірку транспортного засобу марки MERCEDES-BENZ, номерний знак НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_2 , які належать на праві власності ОСОБА_3 (водій ОСОБА_4 ), за результатами якої складено акт № АР088737 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.
В ході перевірки встановлено порушення ст. 48 Закону України “Про автомобільний транспорт», п. 11.1 Правил перевезень вантажів автотранспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363, відповідальність за яке передбачена ст. 60 Закону України “Про автомобільний транспорт», а саме: відсутність тахокарти режиму праці та відпочинку водія ОСОБА_5 за 01.10.2024, а також відсутність товарно-транспортної накладної або іншого документу на вантаж; в тому числі порушення, відповідальність за які передбачено ст. 60 Закону України “Про автомобільний транспорт» ч. 1 абз. 3 - перевезення вантажів за відсутності на момент перевірки документів, визначених ст. 48 цього Закону. Водій із актом ознайомлений, про що свідчить його підпис у відповідній графі акту перевірки.
05.11.2024 в.о. начальника відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області Укртрансбезпеки розглянуто матеріали перевірки (акт № АР088737) та прийнято постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №ПШ 091522, якою за порушення ст. 34, 48 Закону України “Про автомобільний транспорт» позивача зобов'язано сплатити штраф в розмірі 17000,00 грн. (відповідальність передбачена абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України “Про автомобільний транспорт»).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з недоведеності відповідачем належними та допустимими доказами того, що саме позивач виступав автомобільним перевізником.
Суд визнає приведені висновки обґрунтованими, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 є власником транспортного засобу марки MERCEDES-BENZ, номерний знак НОМЕР_1 (свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_2 ).
В ході перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом 01 жовтня 2024 року працівниками відділу державного нагляду (контролю) в Одеській області на автомобільній дорозі М-14, 21 км, проведено перевірку транспортного засобу марки MERCEDES-BENZ, номерний знак НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_2 , який належать на праві власності ОСОБА_3 (водій ОСОБА_4 ), за результатами якої складено акт № АР088737, яким зафіксовано порушення ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», п. 11.1 Правил перевезень вантажів автотранспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363, відповідальність за яке передбачена ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме відсутність тахокарти режиму праці та відпочинку водія ОСОБА_5 за 01.10.2024, а також відсутність товарно-транспортної накладної або іншого документу на вантаж
Постановою начальника відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області від 05 листопада 2024 року № ПШ 091522 з автомобільного перевізника ОСОБА_1 стягнуто адміністративно-господарський штраф в сумі 17000,00 грн за порушення статей 34, 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність передбачена абзацом 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Спірним під час апеляційного перегляду справи є питання правомірності застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05 квітня 2001 року № 2344-ІІІ (далі - Закон № 2344-ІІІ).
Частиною чотирнадцятою статті 6 Закону № 2344-ІІІ встановлено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
За змістом частини сімнадцятої статті 6 Закону № 2344-ІІІ рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
Статтею 48 Закону № 2344-ІІІ встановлено перелік документів, на підставі яких виконуються вантажні перевезення.
Так, частиною першою - другою статті 48 Закону № 2344-ІІІ визначено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт встановлена статтею 60 Закону № 2344-ІІІ, абзацом третім частини першої якої встановлено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема, за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Підставою для висновку про протиправність постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу є те, що позивач не є суб'єктом відповідальності, оскільки не був автомобільним перевізником.
Вище судом встановлено, що саме ОСОБА_6 є власником транспортного засобу марки МERCEDES-BENZ, номерний знак НОМЕР_1 (свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_2 ).
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону № 2344-ІІІ, автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Згідно з абзацом третім частини першої статті 60 Закону № 2344-IIІ за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема, за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
У постанові від 22 лютого 2023 року у справі № 240/22448/20 Верховний Суд, вирішуючи питання щодо визначення належного суб'єкта, відповідального за порушення законодавства про автомобільний транспорт зауважував на тому, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена статтею 60 Закону № 2344-III, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж. При цьому, автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися) або зі слів водія.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 12 жовтня 2023 року у справі № 280/3520/22.
У постанові від 07 грудня 2023 року в справі № 620/18215/21 Верховний Суд вказав, що положення статті 60 Закону № 2344-III не можуть бути застосовані до особи, яка не є учасником правовідносин, щодо яких компетентним органом проводиться перевірка дотримання законодавства про автомобільний транспорт.
При цьому на основі самих лише реєстраційних документів на транспортний засіб не визначити суб'єкта, який має нести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт. Ці вихідні дані орган контролю отримує на місці перевірки, тоді як постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу виноситься за результатами розгляду справи в територіальному органі Укртрансбезпеки і саме під час її розгляду і має бути встановлений суб'єкт (особа порушника), який в розумінні частини першої статті 60 Закону № 2344-ІІІ має нести відповідальність за порушення вимог цього Закону.
У постанові від 23 серпня 2023 року у справі № 600/1407/22-а Верховний Суд сформулював висновок, що автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону № 2344-III). Не без того, що надання послуги з перевезення вантажів може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої частиною першої статті 60 Закону № 2344-III.
У цій справі сторонами не заперечується, що позивач є власником транспортного засобу, який у спірному випадку підлягав перевірці, проте цей транспортний засіб за усною домовленістю на певний період був переданий родичу ОСОБА_7 , який використовував автомобіль для власних потреб.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 не зареєстрований як фізична особа-підприємець, що саме відповідачем і не заперечується.
В акті перевірки автомобільним перевізником уповноваженими особами Укртрансбезпеки на підставі реєстраційного документу визначено ОСОБА_1 .
Отже, автомобільного перевізника під час розгляду справи органом контролю встановлено виключно на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб.
Посадова особа контролюючого органу, застосовуючи до позивача адміністративно-господарській штраф за порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, не встановила правовий статус власника транспортного засобу ОСОБА_1 , водія ОСОБА_5 у спірних правовідносинах.
Отже, відділом державного нагляду (контролю) у Запорізькій області Укртрансбезпеки оскаржувану постанову прийнято необґрунтовано та без врахування всіх обставин у справі.
Крім того, є обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що оскільки позивач не є суб'єктом господарювання, до нього як до фізичної особи не можуть бути застосовані адміністративно-господарські санкції.
Згідно зі статтею 33 Закону №2344-ІІІ автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.
Відповідно до частини першої статті 216 Господарського кодексу України (далі - ГК України) учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За положеннями частин першої - четвертої статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.
У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Крім зазначених у частині другій цієї статті господарських санкцій, до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції.
Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Частиною першою статті 218 ГК України передбачено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до частин першої - другої статті 238 ГК України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.
Частиною першою статті 239 ГК України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції, зокрема, адміністративно-господарський штраф.
Згідно з частинами першою - другою статті 241 ГК України адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності.
Перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення.
Проаналізувавши приведені норми матеріального права, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що адміністративно-господарські санкції за своєю суттю є заходом організаційно-правового або майнового характеру, який спрямованим на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків, а адміністративно-господарський штраф, як один з видів таких заходів - грошовою сумою, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності.
Отже, застосування відповідним органом державної влади адміністративно-господарського штрафу за порушення законодавства про автомобільний транспорт відповідно до статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» можливе лише до суб'єкта господарювання, а саме до фізичної особи-підприємця або юридичної особи.
Оскільки позивач не є суб'єктом господарювання, застосування до нього адміністративно-господарського штрафу не може бути визнано правомірним.
Суд відхиляє доводи апелянта про те, що факт відсутності реєстрації фізичною особою-підприємцем не позбавляє особу можливості здійснювати автомобільні перевезення вантажів, а дія закону поширюється на фізичних осіб чи юридичних осіб-автомобільних перевізників, які в процесі здійснення підприємницької діяльності перевозять вантаж, адже адміністративно-господарський штраф можливе застосувати лише до суб'єкта господарювання, а саме до фізичної особи-підприємця або юридичної особи, про що вказано вище.
Інші доводи апелянта спростовані приведеними висновками суду.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.
Оскільки предметом позову в цій справі є рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто ця справа є справою незначної складності у розумінні п. 6 ч. 6 ст. 12 КАС, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених цим пунктом.
Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16 січня 2025 року в справі №280/10942/24 залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16 січня 2025 року в справі №280/10942/24 за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати ухвалення 07 травня 2025 року та відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим пунктом.
Повне судове рішення складено 07 травня 2025 року.
Суддя-доповідач В.А. Шальєва
суддя В.Є. Чередниченко
суддя С.М. Іванов