Справа № 209/1889/25
Провадження № 3/209/608/25
06 травня 2025 року м. Кам'янське
Суддя Дніпровського районного суду міста Кам'янського Левицька Н.В., розглянувши адміністративний матеріал відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 173-8 КУпАП, -
06 березня 2025 року в провадження судді Левицької Н.В. надійшли матеріали справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 173-8 КУпАП.
Постановою Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 10.03.2025 справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст.173-8 КУпАП, повернуто до ВП №1 Кам'янського РУП ГУНП в Дніпропетровській області, для належного дооформлення. Суд повертаючи матеріали справи про адміністративне правопорушення, зазначив, що згідно протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 порушив вимоги ТЗП АА 578705 від 22.02.2025, проте копії термінового заборонного припису серії АА № 578705 до матеріалів справи не долучено.
19 березня 2025 року адміністративний матеріал повторно надійшов до суду після доопрацювання.
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення від 01.03.2025 серії ВАД № 640972, 01.03.2025 приблизно о 20 год. 04 хв. за адресою пр. І. Франка 14-40, ОСОБА_1 порушив вимоги ТЗП АА578705 від 22.02.2025, з умовою заборони контактувати у будь-який спосіб з постраждалою особою. Своїми діями ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення передбачене ч.1 ст. 173-2 КУпАП.
На підтвердження вчинення адміністративного правопорушення до суду також надано: рапорт інспектора СРПП ВП 1 Ка'мянського РУП ГУНП в Дніпропетровській області у якому зазначено про виїзд на адресу: м. Кам'янське, пр. Івана Франка 14/40 за викликом ОСОБА_2 ; письмову відмову ОСОБА_1 від дачі пояснень; письмові пояснення ОСОБА_2 ; рапорт інспектора-чергового ВП 1 Кам'янського РУП ГУНП в Дніпропетровській області Малявіна Р.С. від 02.03.2025; терміновий припис № 578705 від 22.02.2025 відносно ОСОБА_3 ; форму оцінки ризиків вчинення домашнього насильства.
ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, причини неявки не повідомив, клопотання про відкладення розгляду справи до суду не подав. Про дату, час та місце судового засідання повідомлявся шляхом направлення судової повістки за вказаною у протоколі адресою місця проживання, однак поштовий конверт повернувся на адресу суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Європейський Суд з прав людини у рішенні «Пономарьов проти України» від 3 квітня 2008 наголосив, що «сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження». Тому враховуючи, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, будучи обізнаною про складання щодо неї протоколу про адміністративне правопорушення, не вжила заходів для явки до суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 268 КУпАП, справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Верховний Суд не одноразово зазначав, що у тому випадку, якщо судова повістка повертається до суду з причин того, що «адресат відмовився» чи «адресат відсутній за вказаною адресою», то судова повістка вважається врученою в день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки, а особа вважається повідомленою належним чином.
Отже, у разі, якщо судову повістку направлено судом за належною адресою і повернуто поштою у зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, враховуючи те, що у протоколі про адміністративне правопорушення зазначено, що розгляд справи відбудеться за викликом Дніпровського районного суду міста Кам'янського, вважаю, що адресат повідомлений належним чином про дату, час та місце розгляду справи.
При цьому, суд враховує, що недотримання строків розгляду, зокрема, справ про адміністративні правопорушення порушує конституційне право на судовий захист, гарантований ст. 55 Конституції України, і негативно впливає на ефективність правосуддя та на авторитет судової влади. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).
Велика палата Верховного суду у постанові від 23.08.2018 року у справі №11-237сап18, звернула увагу, що право особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на особисту участь при розгляді її справи чи участь її адвоката встановлене ч.1 ст.268 та ч.6 ст.294 КУпАП, не є абсолютним.
Зважаючи на те, що від ОСОБА_1 заяв, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило, розгляд справи проводиться за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними матеріалами.
Потерпіла ОСОБА_2 у судовому засіданні пояснила, що 01.03.2025 за адресою її проживання, а саме: АДРЕСА_2 прийшов її співмешканець ОСОБА_1 в стані алкогольного сп'яніння та влаштував сварку, виражався нецензурною лайкою та вів себе агресивно. У зв'язку з чим ОСОБА_2 викликала поліцію. Зазначила, що вона неодноразово викликає поліцію, оскільки ОСОБА_1 постійно вчиняє сварки та конфлікти.
Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, заслухавши пояснення потерпілої, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин цієї справи в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.
Статтею 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Стаття 28 Конституції України декларує право кожного на повагу до його гідності. В цій нормі також зазначено, що ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.
Відповідно до ч.1 ст.7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 7 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.
Відповідно до ст. 9 КУпАП України адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, серед ряду завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності з законом
Частиною 2 статті 173 - 8 КУпАП передбачено відповідальність за невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений.
Для правильної кваліфікації дій особи, яка притягається до адміністративної відповідальності з підстав передбачених частиною 2 статті 173-8 КУпАП факт порушення повинен бути відображений у протоколі про адміністративне правопорушення.
При цьому обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративне правопорушення, визначених ст. 255 Кодексу України про адміністративних правопорушень.
Відповідно до положень ст.ст. 254, 255 та 256 КУпАП, протокол про адміністративне правопорушення є офіційним документом, який відповідним чином повинен бути оформлений уповноваженою особою про вчинення діяння (діянь), яке (які) містить ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого КУпАП та є найважливішим джерелом доказів у справах про адміністративні правопорушення.
Тому, в межах зазначених у протоколі про адміністративне правопорушення обставин, інкримінованого особі адміністративного правопорушення, і повинен провадитися їх, у тому числі, і судовий розгляд.
Згідно з ч. 1 ст. 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.
Відповідно до ч. 1 ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Положення ст. 256 КУпАП є імперативними в частині зазначення відомостей у протоколі про адміністративне правопорушення та підлягають виконанню всіма без виключення посадовими особами, які уповноваженні на складання протоколів про адміністративне правопорушення, що визначені у ст. 255 КУпАП.
Нормативно-правовим актом, який більш детально регулює порядок складання протоколів про адміністративні правопорушення працівниками органів Національної поліції є Інструкція з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, затверджена наказом МВС України від 06.11.2015 № 1376 (далі - Інструкція № 1376).
Судом встановлено, що у фабулі вищевказаного протоколу про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 інкримінується саме порушення заборонного термінового припису АА 578705 від 22.02.2025. Потерпілою особою у протоколі зазначено ОСОБА_2 .
Разом з тим, терміновий заборонний припис 578705 від 22.02.2025, який долучений до матеріалів про адміністративне правопорушення, містить записи стосовно постраждалої особи ОСОБА_3 , яка не є потерпілою особою, яка зазначена у протоколі про адміністративне правопорушення від 01.03.2025 серії ВАД № 640972.
Натомість, у протоколі визначено потерпілу особу ОСОБА_2 , інкримінуючи ОСОБА_1 порушення вимоги ТЗП АА578705 від 22.02.2025, з умовою заборони контактувати у будь-який спосіб з постраждалою особою, де такою особою є ОСОБА_3 .
Як пояснила потерпіла ОСОБА_2 у судовому засіданні, ОСОБА_3 є її мамою та проживає разом із нею. Чому у ТЗП №578705 від 22.02.2025 зазначено не її, а матір, їй не відомо.
Стаття 251 КУпАП передбачає, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються серед інших доказів і протоколом про адміністративне правопорушення. Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу, в даному випадку це посадові особи Національної поліції.
Суд наголошує, що саме на працівників поліції, які склали протокол про адміністративне правопорушення, покладений обов'язок надання суду доказів у справі про адміністративне правопорушення.
Аналогічні положення фактично висловлені Європейським судом з прав людини в остаточному рішенні від 06 червня 2018 року у справі «Михайлова проти України», який зазначав, що в ситуації, коли суд за відсутності прокурора та особи, яка склала протокол про адміністративне правопорушення, вимушений взяти на себе функцію пред'явлення та, що є більш важливим, нести тягар підтримки обвинувачення під час усного розгляду справи, можуть виникнути сумніви в наявності достатніх гарантій, здатних усунути обґрунтовані сумніви щодо негативного впливу такого процесу на безсторонність суду.
Враховуючи встановлені обставини та дослідженні докази, суд приходить до висновку, що протокол серії ВАД № 640972 від 01.03.2025 складений з порушенням вимог ст.ст. 255, 256 КУпАП та не може прийматися судом до уваги, як доказ винуватості особи в розумінні ст. 251 КУпАП, оскільки є неналежним доказом.
Поряд з цим, матеріали провадження не містять будь-яких доказів з яких можна встановити, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відбувалися події у зв'язку з якими був винесений тимчасовий заборонний припис щодо останньої. Інформації про вчинення будь-яких протиправних дій, якими ОСОБА_1 порушив вимоги такого ТЗП, матеріали справи не містять.
Відтак, надані до протоколу матеріали є суперечливими. Інші належні та допустимі докази, що підтверджують вчинення особою порушення, за що передбачена відповідальність за ч. 2 ст. 173-8 КУпАП відсутні, що позбавляє суд можливості вирішити питання про наявність в діях ОСОБА_1 зазначеного складу правопорушення.
В рішенні від 9 грудня 2010 року справі (Заява № 20792/05) «Жупнік проти України» Європейський суд з прав людини зазначив (пункт 37 рішення) зазначає, що межі гарантій, передбачених підпунктом «а» пункту 3 статті 6 Конвенції, мають оцінюватись, зокрема, у світлі більш загального права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції. У кримінальних справах надання повної та докладної інформації щодо висунутих особі обвинувачень, які в подальшому можуть бути сприйняті судом як юридична кваліфікація діяння, є неодмінною передумовою забезпечення справедливості провадження. У цьому зв'язку необхідно зазначити, що підпункт «а» пункту 3 статті 6 Конвенції не накладає жодних формальних вимог щодо способу, у який обвинувачений має бути проінформований про характер і причини висунутих щодо нього обвинувачень. Суд також зазначає, що підпункти «a» і «b» пункту 3 статті 6 Конвенції взаємопов'язані та що право бути поінформованим про характер і причини висунутих обвинувачень слід розглядати у світлі права обвинуваченого на підготовку свого захисту (див. вищезазначене рішення у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v. France), пункти 52-54).
Зі змісту наведеного рішення вбачається, що суд не вправі самостійно вийти за межі висунутого особі обвинувачення.
Відповідно до статті 62 Конституції України, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину; обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до пункту 39 постанови Верховного Суду від 08 липня 2020 у справі №463/1352/16-а в силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Окрім цього, Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) поширює стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, на провадження у справах про адміністративні правопорушення. Наприклад, у справах «Лучанінова проти України» (рішення від 09 червня 2011 року, заява № 16347/02, «Малофєєва проти Росії» («Malofeyeva v. Russia», заява № 36673/04, «Карелін проти Росії» («Karelin v. Russia», заява № 926/08, рішення від 20 вересня 2016 року). При цьому Європейський суд робить висновок, що суд не має права самостійно редагувати фабулу правопорушення, відображену в протоколі, або відшукувати докази на користь обвинувачення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б об'єктивно та поза межами розумного сумніву доводили факт скоєння ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-8 КУпАП.
Відповідно до ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Проаналізувавши викладені обставини та матеріали справи про адміністративне правопорушення, суд приходить до висновку про закриття провадження у зв'язку із відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.173-8 КУпАП.
Керуючись ст.ст. 7, 173-8, 247, 252, 280, 283, 284 КУпАП, суддя
Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.2 ст.173-8 КУпАП закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю складу в його діях адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення до Дніпровського апеляційного суду через Дніпровський районний суд міста Кам'янського.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Суддя Наталія ЛЕВИЦЬКА