06 травня 2025 року Чернігів Справа № 620/749/25
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Соломко І.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа на стороні відповідача - яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Військова частина НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
У провадженні Чернігівського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 (далі також - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі також - відповідач), третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Військова частина НОМЕР_2 (далі також - третя особа), з остаточними вимогами про:
- визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати у повному обсязі ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2022 рік, як учаснику бойових дій/інваліду війни ІІІ групи, з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплати ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2022 рік, як учаснику бойових дій/інваліду війни 3 групи, з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань за 2024 рік;
- зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі місячного грошового забезпечення за 2024 рік;
- визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби за станом здоров'я в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;
- зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплати ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби за станом здоров'я в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, з урахуванням раніше виплачених сум;
- стягнення з Військової частини НОМЕР_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 15.06.2024 по день фактичної виплати.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 15.06.2024 позивача виключено зі списків особового складу, проте повний розрахунок відповідачем не проведений, чим порушено його права.
21.01.2025 ухвалою суду провадження у справі відкрито, розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог за відсутністю правових підстав. Зокрема, грошова компенсація як соціальна гарантія може бути виплачена у разі наявності відповідного права на відпустки. Позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за не отриману додаткову відпустку, оскільки не надав посвідчення учасника бойових дій, позивачем надано посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни ІІІ групи від 25.07.2023, а тому саме з 2023 позивачу проводились виплати додаткової відпустки, як учаснику бойових дій. Щодо виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань та одноразової грошової допомоги у розмірі 50% то зазначив, що відмовляючи у проведенні виплат керувався законодавством України, а отже дії відповідача є правомірними. Також одночасно з відзивом подав заяву про залишення позову без розгляду відповідно до статті 122 КАС України.
Щодо заяви про залишення позову без розгляду у зв'язку з порушенням позивачем строку звернення до суду.
Позивач звернувся до суду із заявою про поновлення строку звернення до суду і зазначив причини, які ухвалою від 22.01.2025, з метою уникнення надмірного формалізму та автоматизму, а також для надання можливості особі звернутися про захист свого права, суд дійшов висновку про визнання їх поважними та його поновлення.
Такий висновок суду відповідає висновку ЄСПЛ, викладеному у рішенні, ухваленому 27.06.2000 у справі «Ілхан проти Туреччини», в якому зазначено, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму.
Третьою особою подано пояснення на позовну заяву, у якій, посилаючись на безпідставність позовних вимог, просить відмовити у їх задоволенні. Просив визнати поважними причини пропуску строку для подання пояснень.
Щодо пропуску строку для подання пояснення, суд зазначає, що ухвалою суду від 31.03.2025 задоволено клопотання представника позивача про залучення в якості третьої особи Військової частини НОМЕР_2 , ухвала суду направлена третій особі та надано строк для подання пояснення, яка отримана третьою особою 01.04.2025. Пояснення третьою особою подані 16.04.2025, проте суд враховує, обґрунтування останньої щодо задіяння військової частини у військових діях, а також враховує той факт, що попередньо військовою частиною був наданий відзив, як відповідача.
На підставі викладеного, суд доходить висновку про задоволення клопотання третьої особи про продовження строку подання пояснення та долучення його до матеріалів справи.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд встановив таке.
Відповідно до наказу Військової частини НОМЕР_1 від 15.06.2024 № 171, позивача виключено зі списків особового складу (а.с.44).
Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_3 від 24.06.2015 (а.с.52)
Відповідно до військового квитка серія НОМЕР_4 , позивач проходив службу з 24.02.2022 по 15.06.2024.
Зі змісту наказу Військової частини НОМЕР_1 від 15.06.2024 № 171 видно, що компенсація за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій не виплачувалась, що також підтверджується відповідачем у відзиві.
Відповідно до постанови ВЛК ДУ «ТМО МВС України по Чернігівській області » № 2 від 10.04.2017 позивач має захворювання, пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ, що також підтверджується довідкою МСЕК серія 12 ААГ № 465695 від 19.07.2023 про встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності безстроково та виписками із медичних карток стаціонарного хворого про отримання травми у 2014 році.
Вважаючи свої права порушеними позивач звернувся за їх захистом до суду
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2022 рік, як учаснику бойових дій/інваліду війни ІІІ групи, з урахуванням раніше виплачених сум, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 4 Закону України від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР “Про відпустки» (далі - Закон №504/96) установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону №504/96 учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Статтею 5 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №3551) передбачено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік (стаття 12 Закону №3551).
Згідно із статтею 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України “Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв'язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об'єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об'єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.
Статтею 1 Закону України від 21 жовтня 1993 року №3543-ХІІ “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон №3543) визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Враховуючи наведене, суд зазначає, що у порівнянні із іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Системний аналіз змісту верховенства права, вищенаведених положень законодавства дає підстави суду для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.
Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 “Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий період.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», припиняється.
Відповідно до частини восьмої статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Так, відповідно до частини 14 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Тому, суд зазначає, що норми Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Таким чином, при звільненні з військової служби військовослужбовцю виплачується компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 620/4218/18 та відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України є обов'язковими для врахування судом при вирішенні цієї справи.
З матеріалів справи вбачається, що позивач, як учасник бойових дій, набув право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2022 році додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, але при звільненні така компенсація йому виплачена не була.
Доводи відповідача про відсутність інформації, що позивач є учасником бойових дій суд не приймає, оскілки відповідачем не надано доказів про відсутність в матеріалах особової справи та у послужному списку інформації щодо участі позивача у бойових діях.
Щодо не проведення нарахування та виплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань в 2024 році, суд зазначає наступне.
Приписами підпункту 3 пункту 5 постанови КМУ від 30.08.2017 № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
З огляду на приписи підпункту 3 пункту 5 постанови КМУ від 30.08.2017 № 704, надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань - є правом, а не обов'язком керівників державних органів, а реалізація такого права проводиться виключно щодо чинних/діючих військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 , з списків якої позивача виключено 15.06.2024.
Пунктом 6 окремого доручення Міністра оборони України від 16.01.2024 №183/уд передбачено виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань військовослужбовцям у розмірі місячного грошового забезпечення, виключно за наявності таких підстав: смерть військовослужбовця, його дружини (чоловіка), дітей та батьків військовослужбовця; поранення (контузії, травми, каліцтва) військовослужбовця, пов'язаного із захистом Батьківщини, отриманого при виконанні завдань під час воєнного стану, у разі наявності у військовослужбовця інвалідності, отриманої внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), пов'язаного із захистом Батьківщини', порушення стану здоров'я військовослужбовця, перебування його на лікуванні, реабілітації, що підтверджено відповідними медичними документами (виписний епікриз, довідка про захворювання, постанова військово-лікарської комісії), а саме: онкологічне захворювання (хірургічне лікування, променева та (або) хіміотерапія); захворювання на туберкульоз, ВІЛ/СНІД, вірусний гепатит В, С; безперервне перебування на лікуванні, реабілітації або у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою, які пов'язані із захистом Батьківщини (більше 30 днів поспіль), внаслідок травм, захворювань нервової, серцево-судинної систем, опорно-рухового апарату та інших захворювань органів і систем з тяжким перебігом або наслідками, що потребують проведення багатоетапного хірургічного лікування, протезування втраченої кінцівки (кінцівок), ендопротезування, трансплантації органів, індивідуального догляду, протирецидивного лікування з довготривалим застосуванням дорогих лікарських засобів; сім'ям військовослужбовців, які захоплені в полон (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно) чи заручниками, а також інтернованим в нейтральних державах або визнані безвісно відсутніми.
Зі змісту постанови військово-лікарської комісії ДУ “ТМО МВС України по Чернігівській області» від 10.04.2017 №2, сформованої відносно ОСОБА_1 видно, що “Травма, ТАК, пов'язана з виконанням службових обов'язків. Захворювання, ТАК, пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ».
Вказану постанову ВЛК з формулюванням визначеного причинно-наслідкового зв'язку з походженням отриманої травми сформовано відносно позивача відповідно до вимог “Порядку проведення військово-лікарської експертизи і медичного огляду військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу в системі МВС України», затвердженому наказом МВС України від 06.02.2001 № 85.
Згідно довідки до акта МСЕК від 19.07.2023 серія 12ААГ №465695, сформованої відносно ОСОБА_1 - “Травма, ТАК, пов'язана з виконанням службових обов'язків».
Проте, підставою для виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань військовослужбовцям у розмірі місячного грошового забезпечення в 2024 році є медичні документи військово-лікарських комісій або медико-соціальних експертних комісій (їх постанови, або довідки до акта МСЕК) із відображенням визначеного переліку підстав з обов'язковим причинно-наслідковим формулюванням поранення (контузії, травми, каліцтва) - “пов'язаного із захистом Батьківщини» та/або, “отриманого при виконанні завдань під час воєнного стану», іншого пунктом 6 окремого доручення Міністра оборони України від 16.01.2024 №183/уд, не передбачено.
На підставі викладеного, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині.
Щодо не проведення нарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги за період проходження військової служби за призовом під час мобілізації, при звільненні зі служби за станом здоров'я у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за повний рік служби, суд зазначає наступне.
Частинами 1, 2, 4-6 статті 2 Закону №2232-XII встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно зі статтею 40 Закону №2232-XII гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.
Права, пільги та соціальні гарантії військовослужбовців визначаються Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ).
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, виплачується одноразова грошова допомога - 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, які звільняються з військової служби за станом здоров'я.
Отже, умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за повний календарний рік служби згідно пункту 1 частини другої статті 15 Закону №2011-XII є звільнення військовослужбовця з військової служби за станом здоров'я.
Аналогічні правові норми закріплена в Розділі XXXII Порядку №260.
Пунктами 1 та 2 Розділу XXXII Порядку №260 передбачено, військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
При цьому, для визначення розміру одноразової грошової допомоги в разі звільнення з військової служби строк календарної служби осіб офіцерського складу, осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, обчислюється згідно з пунктами 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей" (зі змінами) (п. 8 Розділу XXXII Порядку №260).
Натомість, вжите в частині другій статті 15 Закону №2011-XI поняття "календарна вислуга років" застосовується для визначення розміру такої допомоги: "в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби".
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у постанові від 24.11.2020 у справі №822/3008/17.
Отже, розрахунковою величиною, яка враховується при визначенні розміру одноразової грошової допомоги, передбаченої частиною другою статті 15 Закону №2011-XI, є календарна вислуга років.
При цьому виплата здійснюється незалежно від кількості років військової служби.
Позивач звільнений з військової служби на підставі підпункту «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та календарна його вислуга становить 04 роки 09 місяців 11 днів.
Наведене свідчить, що позивач має право на одноразову грошову допомогу у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за повний календарний рік служби.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно та необґрунтовано не нараховано і не виплачено позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні із військової служби у розмірі 50% його місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби.
Що стосується позовних вимог про стягнення грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 15.06.2024 по день фактичної виплати, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
За статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З аналізу зазначених законодавчих норм встановлено, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
У спірних правовідносинах суд встановив факт не нарахування та невиплати позивачу спірної компенсації та одноразової грошової допомоги при звільненні, право на які він мав, то наявні підстави для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
Проте, враховуючи обставину, що вказані виплати не нараховані та не виплачені позивачу, спірні правовідносини не виникли на момент звернення до суду з цим позовом.
Зважаючи на те, що остаточний розрахунок з позивачем щодо спірної компенсації та одноразової грошової допомоги при звільненні на час розгляду цього спору не проведений, позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є передчасною і задоволенню не підлягає.
Щодо клопотання позивача про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн, що підтверджується матеріалами справи (а.с.74-78), суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За правилами частин першої та другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно частиною дев'ятою статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Разом з тим, при визначенні суми відшкодування вказаного виду судових витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Суд враховує те, що доводи й позиція сторін протягом усього часу розгляду справи не змінювалась, справа віднесена до розгляду справ не значної складності та позов задоволено частково.
Отже, усі ці витрати повинні перебувати у безпосередньому причинному зв'язку із наданням правової допомоги у конкретній справі, а їх розмір повинен бути розумним.
Враховуючи викладене, вказані обставини свідчать, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю справи та об'ємом виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та їх обсягом, тому суд дійшов висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з відповідача на користь позивача 2500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Підстави для відшкодування судового збору відсутні, оскільки позивач звільнений від його сплати.
Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати у повному обсязі ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2022 рік, як учаснику бойових дій/інваліду війни ІІІ групи, з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплати ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2022 рік, як учаснику бойових дій/інваліду війни ІІІ групи, з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби за станом здоров'я в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплати ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби за станом здоров'я в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, з урахуванням раніше виплачених сум.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 2500,00 грн (дві тисячі п'ятсот гривень).
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 АДРЕСА_1 рнокпп НОМЕР_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 АДРЕСА_2 код ЄДРПОУ НОМЕР_6 .
Третя особа: Військова частина НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 .
Повний текст рішення виготовлено 06 травня 2025 року.
Суддя І.І. Соломко