Справа № 420/6108/25
06 травня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Катаєвої Е.В., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (вул. Крицак Валентини, м. Херсон, 673005) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
26.02.2025 року до Одеського окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» надійшов адміністративний позов (зареєстровано судом 27.02.2025 року за вхід. №6270/25) ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (далі ГУ ПФУ), у якому просить суд: - визнати протиправними дії ГУ ПФУ, які полягали у нарахуванні на його - ОСОБА_1 , користь разової грошової виплати до Дня Незалежності України як учаснику бойових дій в розмірі 1000 грн; - зобов'язати ГУ ПФУ здійснити перерахунок розміру належної йому - ОСОБА_1 , разової грошової виплати до Дня Незалежності України як учаснику бойових дій, а саме нарахувати її у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком у 2024 році - 11 805 грн та виплатити на його - ОСОБА_1 , користь 10 805 грн з урахуванням виплаченої частини зазначеної виплати в сумі 1000 грн.
Позивач зазначив, що він має статус ветерана війни - учасника бойових дій та має право на отримання щорічної одноразової допомоги до Дня Незалежності України.
При виплаті відповідачем щорічної разової грошової допомоги в 2024 році був сплачений розмір щорічної разової грошової допомоги з обмеженням фіксованою сумою 1000,00 грн, а не в повному розмірі 11805,00грн.
Відповідачем при здійсненні соціальної виплати - щорічної разової грошової допомоги за 2024 рік до Дня Незалежності України безпідставно було застосовано положення постанови Кабінета Міністрів України від 02.04.2024 р. № 369, оскільки вказані дії не відповідаюють вимогам Конституції України, рішенню Конституційного Суду України № 3-рп 2020 від 27.02.2020 року, а також правовим висновкам Верховного суду у справі №440/14216/23.
Позивач вказує, що звернувся до з відповідною заявою щодо виплати щорічної разової грошової допомоги за 2024 рік у повному обсязі, проте йому відмовлено у її задоволенні. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, які порушують його права та просив задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду від 03.03.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження по справі. Вирішено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами в електроній формі.
До суду надійшов відзив на позов, в якому представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову, зазначивши, що у рішенні Конституційного Суду України № 20-рп/2011, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень. Передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з ч. 1 ст. 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
Представник вказує, що відповідно до статті 3 Указу № 64/2022 у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів осіб, передбачені ст. 8 Закону України від 12.05.2015 № 389 «Про правовий режим воєнного стану».
На думку представника відповідача діючою Конституцією України в умовах воєнного стану передбачена можливість обмеження прав громадян на соціальний захист, в тому числі у разі колапсу пенсійної системи можливі виплати пенсії на рівні нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Щорічна разова грошова допомога до Дня Незалежності України виплачена Головним управлінням за рахунок коштів, що надійшли з Державного бюджету України, та у розмірах які визначені Постановою КМУ від 02.04.2024 року №369.
Постановою № 369 встановлено чіткі повноваження Головного управління у процедурі виплати грошової допомоги. Бездіяльності, протиправних дій чи дій, які б свідчили про перевищення повноважень, Головним управлінням не допущено.
Справа розглянута у письмовому провадженні.
Судом встановлено, що позивач має статус учасника бойових дій відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 24.10.2022 року.
На виконання вимог Постанови Кабінета Міністрів України від 02.04.2024 р. № 369 «Про встановлення розмірів разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і “Про жертви нацистських переслідувань», у 2024 році» йому виплачена щорічна разова грошова допомога у розмірі 1000,00 грн.
Не погоджуючись із зазначеним розрахунком, вважаючи протиправними дії відповідача щодо зменшення йому розміру щорічної разової грошової допомоги у порівнянні із Законом, позивач звернувся до суду.
Проаналізувавши заяви по суті, матеріали справи, оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню. При цьому суд виходить з наступного.
Згідно зі ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п. 6 ч. 1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відносини з приводу соціального захисту ветеранів війни як особливої окремої категорії громадян врегульовані, насамперед, приписами Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року №3551-XII (далі Закон №3551-XII).
Відповідно ст.1-1 Закону державна політика у сфері соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць України формується та реалізується на принципах соціальної справедливості під час встановлення обсягу пільг та гарантій, комплексності під час формування та реалізації заходів адаптації ветеранів війни до мирного життя, належного фінансового забезпечення передбачених законом пільг та гарантій зазначеній категорії громадян, відкритості та рівного доступу до інформації про державні пільги та гарантії, механізми їх реалізації, доступу до реалізації права на отримання всіх пільг та гарантій, прозорості та підзвітності діяльності органів державної влади, їх посадових осіб у сфері соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць України.
Статтею 2 Закону №3551-XII визначено, що законодавство України про статус ветеранів війни та їх соціальні гарантії складається з цього Закону та інших актів законодавства України. Права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни. Нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними.
Згідно зі ст.4 Закону ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Положеннями Закону №3551-XII передбачено пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них (стаття 12), особам з інвалідністю внаслідок війни (стаття 13), учасникам війни (стаття 14), особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551 (стаття 15), особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною (стаття 16).
Зокрема, ст.12 Закону встановлені пільги учасникам бойових дій, зокрема щороку до Дня Незалежності України виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Така грошова допомога була запроваджена ще з 01 січня 1999 року та передбачала виплату щорічно до 5 травня учасникам бойових дій у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком .
У подальшому ця норма зазнавала неодноразових змін та була предметом судових розглядів як у судах загальної юрисдикції, так і Конституційному Суді України.
У діючий редакції ст.12 Закону встановлено, що щороку до Дня Незалежності України виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
На виконання вищенаведених норм Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №1396 від 27.12.2023 року «Деякі питання соціального захисту осіб та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, ветеранів війни та осіб, що працюють в спеціальних умовах».
Постановою № 1396 відповідно ч. 7 ст.20 БКУ , затверджений Порядок здійснення разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої» і «Про жертви нацистських переслідувань».
З метою здійснення разової грошової виплати до Дня Незалежності України ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Закону 3551-XII, Кабінетом Міністрів України прийнята постанова «Про встановлення розмірів разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань", у 2024 році» № 369.
Вказаною постановою від 02.04.2024 року №369 встановлені розміри щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України 5 травня 2021 року, зокрема учасникам бойових дій -1000,00грн.
У зв'язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 27.02.2020 у справі 1-247/2018(3393/18) та визнанням таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окремого положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, вказані статті Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» діяли та мали застосовуватись у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998.
При розгляді данної справи суд в силу приписів ч.2 ст.242 КАС України враховує правові висновки Верховного Суду з подібних правовідносин.
Так, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 13.06.2023 року за наслідками розгляду справи №560/8064/22, зазначила, що визначення Урядом у своїй постанові інших (менших), ніж у Законі №3551-ХІІ, розмірів щорічної допомоги до 5 травня у 2022 році для осіб, які внаслідок виконання обов'язків оборони та захисту держави набули статусу ветеранів війни, свідчить про неналежне виконання Державою соціальних зобов'язань щодо ветеранів війни та осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551-ХІІ та підриває довіру до Держави, оскільки порушуються сама суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту таких осіб, та дійшла висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах в такий спосіб: 1) держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов'язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов'язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності без запровадження рівноцінних або більш сприятливих умов соціального захисту осіб, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність (ветеранів війни, учасників бойових дій, осіб з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни), та членів їхніх сімей; 2) Бюджетним кодексом України не можна доручати Кабінету Міністрів України встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом регулювання спеціального Закону №3551-ХІІ; 3) тимчасове обмеження окремих соціальних пільг особам, які захищають або захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність, та членів їхніх сімей, у разі запровадження режиму воєнного стану, за умови додержання вимог пункту 5 частини першої статті 6 Закону №389-VIII, може відбуватись за умови внесення змін до спеціального Закону №3551-ХІІ, який регулює відносини забезпечення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць, а не шляхом внесення змін до бюджетного законодавства з подальшим ухваленням Кабінетом Міністрів України рішення щодо визначення розмірів соціальних гарантій; 4) Уряд в додатку до Порядку №540 установив, що у 2022 році виплата щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законом №3551-XII, зокрема, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1491 гривня, тобто визначив інші, ніж у вказаному Законі, розміри щорічної допомоги до 5 травня, що свідчить про невідповідність такого нормативного акта Кабінету Міністрів України положенням Закону №3551-XII, який має вищу юридичну силу, а відтак положення цього Порядку щодо визначення розмірів такої щорічної разової грошової допомоги не можуть бути застосовані у відносинах її виплати у 2022 році.
У постанові Верховного Суду від 05 березня 2024 року у зразковій справі N 440/14216/23 сформовано такі правові висновки:
- порівняння редакцій ч. 5 ст.13 Закону №3551-XII та Порядку N 754 демонструє очевидну різницю в розмірах щорічної разової грошової допомоги, при цьому не на користь допомоги, запровадженої Законом №2983-ІX та Порядком N 754, яка за розміром значно менша тієї допомоги, яку отримували особи з інвалідністю внаслідок війни до внесення змін до Закону;
- запроваджену Законом №2983-ІX разову грошову виплату до Дня незалежності України за її правовою природою не слід вважати новим видом соціального забезпечення для осіб з інвалідністю внаслідок війни;
- зміна розміру допомоги у зазначений спосіб звужує досягнутий високий рівень соціального захисту осіб з інвалідністю внаслідок війни, відтак не може вважатись рівноцінною як це передбачає ст.2 Закону №3551-XII, що, своєю чергою, суперечить також ст. ст. 17,22 Конституції України.
Отже, в контексті викладених висновків Верховним Судом у справі 440/14216/23, колегія суддів дійшла висновку, що своєю природою передбачена ч. 5 ст.13 Закону №3551-XII виплата є щорічною разовою грошовою допомогою і приурочення її виплати до різних дат, зміна порядку її виплати, не змінює її природи саме як грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни.
При цьому, колегія суддів враховує, що Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі N 913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі N 160/1088/19, від 11 серпня 2023 року у справі N 380/103/22).
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 як особа з інвалідністю II групи внаслідок війни має право на виплату разової грошової допомоги до Дня незалежності за 2024 рік в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
За юридичною позицією Конституційного Суду України «встановлення пільг ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону №3551 , є одним із засобів реалізації державою конституційного обов'язку щодо забезпечення соціального захисту осіб, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність, та членів їхніх сімей. Держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов'язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов'язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності. Невиконання державою соціальних зобов'язань щодо ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551, підриває довіру до держави. Соціальний захист ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551, спрямований на забезпечення їм достатнього життєвого рівня. Обмеження або скасування пільг для ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551, без рівноцінної їх заміни чи компенсації є порушенням зобов'язань держави щодо соціального захисту осіб, які захищали Вітчизну, та членів їхніх сімей. У разі зміни правового регулювання набуті вказаними особами пільги чи інші гарантії соціального захисту повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації. Обмеження або скасування таких пільг, інших гарантій соціального захисту можливе лише у разі запровадження рівноцінних або більш сприятливих умов соціального захисту" (абзаци другий, третій пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 18 грудня 2018 року № 12-р/2018).
Конституційний Суд України звернув увагу, що предмет регулювання Кодексу, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 ч.2 ст.92 Основного Закону України.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 наголошував на тому, що «законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони» (абзаци третій, четвертий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).
Таким чином, виходячи з того, що предмет регулювання Кодексу, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої ст.92 Основного Закону України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.
Конституційний Суд України дійшов також висновку, що встановлення пунктом 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551, законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та Закону №3551, що суперечить принципу верховенства права, встановленому статтею 8 Конституції України.
Крім того, Конституційний Суд України в Рішенні від 18 грудня 2018 року №12-р/2018 уже наголошував, що «забезпечення державою соціального захисту осіб, які відповідно до обов'язку, покладеного на них частиною першою ст.65 Конституції України, захищали Вітчизну, суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України, та членів їхніх сімей згідно з частиною п'ятою ст.17 Конституції України в поєднанні з частиною першою цієї статті означає, що надання пільг, інших гарантій соціального захисту ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону №3551 , не має залежати від матеріального становища їхніх сімей та не повинне обумовлюватися відсутністю фінансових можливостей держави» (абзац дев'ятий пункту 6 мотивувальної частини).
Відповідно до ст.17 Закону україни «Про виконання рішень та застосуванння практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини як джерело права.
Разова грошова допомога учасникам бойових дій є доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції).
Стаття 1 Конвенції, у редакції протоколів №11 та №14 (04.11.1950), визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 ЄСПЛ зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Тобто, набуте право не може бути скасоване чи звужене (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 29.06.2010 № 17-рп/2010, від 22.12.2010 №23-рп/2010, від 11.10.2011 №10-рп/2011).
Відповідно до статей 1 та ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово констатував, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань. Окрім того, відповідно до рішень ЄСПЛ «Кечко проти України» (заява № 63134/00, пункти 23, 26) та «Ромашов проти України» (заява № 67534/01, пункт 43), реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними.
Зокрема, у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплати з державного бюджету, однак свідома відмова від цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
У рішеннях ЄСПЛ у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» (заява № 70297/01) та у справі «Бакалов проти України» (заява №14201/02) також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).
Обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2024 рік у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити грошову допомогу до Дня Незалежності України за 2024 рік у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.
Керуючись статтями 2, 3, 6, 7, 8, 9, 12, 139, 241-246 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (вул. Крицак Валентини, м. Херсон, 673005, код ЄДРПОУ 21295057) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2024 рік у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу до Дня Незалежності України за 2024 рік у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
Рішення набирає законної сили у порядку ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст. 295-297 КАС України.
Суддя Е.В. Катаєва