Іменем України
07 травня 2025 рокум. ДніпроСправа № 360/444/25
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Захарова О.В., перевіривши матеріали за позовною заявою адвоката Чернікової Софії Олегівни в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії,
03 березня 2025 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява адвоката Чернікової Софії Олегівни (далі - представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (далі - відповідач), з урахуванням уточненої позовної заяви від 12 березня 2025 року, з такими позовними вимогами:
1) визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 04.11.2024 поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 ;
2) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області поновити ОСОБА_1 виплату пенсії за віком з 03 вересня 2024 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є пенсіонером перебуває на обліку у відповідача. Не отримавши пенсію у травні 2023 року, позивач звернувся до відповідача з заявою, на що отримав лист в якому зазначено, що з 01.05.2023 нарахування пенсії ОСОБА_1 призупинено, оскільки за даними Державної податкової служби України, її реєстраційний номер облікової картки платника податків знято з обліку в Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків.
На повторне звернення позивача відповідачем надана аналогічна за змістом відповідь.
23.08.2024 позивач отримав відповідь Державної податкової служби відповідно до якої станом на 21.08.2024 відомості щодо ОСОБА_1 , зокрема, прізвище, ім'я по батькові, дата народження та реквізити документа, що посвідчує особу, та які містяться в Державному реєстрі, відповідають даним, зазначеним в адвокатському запиті та в доданих до нього копіях паспорта громадянина України та пенсійного посвідчення.
Зважаючи на ці обставини, позивач звернувся до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії. Листом від 04.11.2024 відповідач відмовив у поновленні пенсії.
Представником позивача зазначено, що у статті 49 Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено вичерпний перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України. Оскільки відповідачем припинено виплату позивачу пенсії з відсутніх у вказаному Законі підстав, то такі дії є протиправними.
Вважаючи порушеним право позивача на отримання пенсії, представник позивача звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою суду від 06 березня 2025 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою суду від 19 березня 2025 відкрито провадження у справі, справу визначено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
28.03.2024 через підсистему «Електронний суд» від Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечував проти позовних вимог з огляду на таке.
Згідно електронної бази даних ОСОБА_1 з 01.08.2014 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області, як внутрішньо переміщена особа та отримувала пенсію за віком, призначену за нормами статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Порядок та умови отримання пенсії особами, які зареєстровані на тимчасово окупованій території України, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, передбачені Законом № 1706, Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509 (далі - Порядок № 509), постановою Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 05.11.2014 № 637, Порядком виплат пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 № 1596.
Пенсійні виплати внутрішньо переміщеним особам - мешканцям Луганської області з 2014 року нараховуються за електронними пенсійними справами (паперові пенсійні справи залишилися на тимчасово окупованих територіях України за місцем попереднього отримання пенсії).
Відповідно до статті 9 Закону України від 03.12.2019 № 324 - IX «Про верифікацію та моніторинг державних виплат» (далі - Закон № 324) Міністерством фінансів України до Пенсійного фонду України надано списки осіб - отримувачів державних виплат (пенсій), по яким виявлено розбіжності між інформацією, наявною в реєстрах Державної податкової служби та інформацією за електронною пенсійною справою ОСОБА_1 , а саме:
- реквізити реєстраційного номера облікової картки платника податків;
- дані серії і номеру паспорту;
- прізвище ім'я по батькові не відповідають даним Державного реєстру фізичних осіб - платників податку.
Пунктом 5 Порядку здійснення верифікації та моніторингу державних виплат, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 № 136 встановлено, що верифікація державних виплат здійснюється в інформаційно - аналітичній платформі шляхом застосування комплексу заходів із збору, проведення аналізу та порівняння параметрів інформації, отриманої від суб'єктів надання інформації, за кожним реципієнтом з подальшим визначенням відповідності інформації визначеним законодавством вимогам, що впливають на визначення права на отримання та розмір державних виплат, а також виявлення невідповідності даних в автоматизованих інформаційних системах, реєстрах, базах даних.
Відповідно до списків осіб - отримувачів державних виплат (пенсій), по яким виявлено розбіжності між інформацією, наявною в реєстрах Державної податкової служби та інформацією за електронними пенсійними справами, наданими Міністерством фінансів України до Пенсійного фонду України, ОСОБА_1 з 01.05.2023 виплату пенсії призупинено, оскільки за даними Державної податкової служби України, на дату формування рекомендації, реєстраційний номер облікової картки платника податків закрито/фізичну особу з вказаними серією та/або номером паспорта знято з обліку в Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків.
Щодо вимоги позивача зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області поновити ОСОБА_1 виплату пенсії за віком з 01 травня 2023 року відповідач зазначає наступне.
Згідно із статтею 7 Закону № 324 органи, що здійснюють державні виплати, зокрема, мають право приймати рішення щодо припинення або продовження державних виплат реципієнтам за результатами опрацювання рекомендацій, наданих органом, що здійснює верифікацію та моніторинг державних виплат.
Відповідно до пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках» від 30.08.1999 № 1596 (далі - Постанова № 1596) для внутрішньо переміщених осіб, які перебувають на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509, уповноваженим банком є АТ «Ощадбанк».
Постановою № 637 визначено, що призначення, відновлення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам здійснюються територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб, за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509.
Пунктом 1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 встановлено, що заява, зокрема, про поновлення пенсії, подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України.
ОСОБА_1 10.03.2024 звернулася через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України із заявкою на «Ідентифікацію особи за допомогою відеоконференцзв'язку».
Рішенням від 29.04.2024 № 79834 Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області особу ОСОБА_1 встановлено.
Автоматично сформовану заяву ОСОБА_1 щодо поновлення виплати ВПО з типом ідентифікації «відеоконференцзв'язок» опрацьовано Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, але виплату пенсії не поновлено.
В електронній пенсійній справі ОСОБА_1 відсутні скановані копії будь - якого паспорту та довідки про присвоєння реєстраційного номеру облікової картки платника податків.
Відповідач зазначає, що питання поновлення виплати пенсії може бути розглянуто після усунення розбіжностей між інформацією, наявною в реєстрах Державної податкової служби та інформацією за електронною пенсійною справою ОСОБА_1 та надання заявницею до будь- якого територіального органу Пенсійного фонду України (сервісного центру) заяви про зміну особистих даних з долученням необхідних документів.
За даними ІКІС ПФУ підсистеми «Звернення» станом на 25.03.2025 ОСОБА_1 особисто із заявою про зміну особистих даних до органів Пенсійного фонду України не зверталася.
Разом з цим, відповідач зауважує, що долучена до адвокатського запиту інформація Державної податкової служби від 23.08.2024 № 25929/6/99-00-12-04-02-06 не містить особистих відомостей про заявницю щодо серії, номеру паспорту та даних реєстраційного номеру облікової картки платників податків.
Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області виконує свої функції та обов'язки в межах своїх повноважень, визначених Положенням про управління, керуючись діючим в Україні законодавством, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
На підставі викладеного, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов такого.
ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , є пенсіонером за віком, що підтверджено відомостями з паспорту громадянина України серії НОМЕР_2 , карткою платника податків, пенсійного посвідчення серії НОМЕР_3 .
Відповідно до листа Департаменту соціального захисту населення Луганської обласної державної адміністрації від 13.11.2024 № 4/4619-31 ОСОБА_1 , перебуває на обліку в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб у Луганській області як внутрішньо переміщена особа.
На звернення позивача поивача щодо припинення виплати пенсії, листом від 08.11.2023 відповідач повідомив позивачу, що з 01.05.2023 нарахування пенсії призупинено оскільки за даними Державної податкової служби України, на дату формування рекомендацій, реєстраційний номер облікової картки платника податків закрити/фізичну особу з вказаними серією та/або номером паспорта знято з обліку в Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків. Відповідно до статті 9 Закону 324 Міністерством фінансів України до Пенсійного фонду України було надано списки осіб - отримувачів державних виплат (пенсій) по яким виявлено розбіжності між інформацією, наявною в реєстрах Державної податкової служби та інформацією за електронною пенсійною справою, а саме: реквізити реєстраційного номера облікової картки платника податків, дані серії і номера паспорта та прізвища імені по батькові не відповідають даним Державного реєстру фізичних осіб - платників податку. Згідно із статтею 7 Закону 324 органи, що здійснюють державні виплати, зокрема, мають право приймати рішення щодо припинення або продовження державних виплат реципієнтам за результатами опрацювання рекомендацій, наданих органом, що здійснює верифікацію та моніторинг державних виплат.
29 квітня 2024 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області особу позивача було встановлено шляхом відеоконференцзв'язку (рішення про встановлення особи від 29.04.2024 №79834).
Представник позивача звернувся із запитом до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо причин невиплати пенсії.
Відповідач повідомив позивача, що відповідно до статті 9 Закону України “Про верифікацію та моніторинг державних виплат» від 03.12.2019 № 324-ІХ Міністерством фінансів України до Пенсійного фонду України надано списки осіб - отримувачів державних виплат (пенсій), по яким виявлено розбіжності, зокрема, за даними ОСОБА_1 , наявними в реєстрах Державної податкової служби, та інформацією за електронною пенсійною справою, а саме: реквізити реєстраційного номера облікової картки платника податків, дані серії і номера паспорта та прізвища імені по батькові, не відповідають даним Державного реєстру фізичних осіб - платників податків. У зв'язку з вищезазначеним ОСОБА_1 з 01.05.2023 призупинено виплату пенсії відповідно до частини третьої статті 49 Закону № 1058. Для внесення змін до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків ОСОБА_1 необхідно звернутися до органів Державної податкової служби України за місцем перебування.
Представником позивача були здійснені запити до Державної податкової служби України та відповідача для з'ясування даних позивача, які містяться в реєстрах Державної податкової служби та в електронній пенсійній справі.
23.08.2024 від Державної податкової служби України надійшла відповідь, відповідно до якої станом на 21.08.2024, дані щодо ОСОБА_1 , зокрема, прізвище, ім'я по батькові, дата народження та реквізити документа, що посвідчує особу, що містяться в Державному реєстрі, відповідають даним, зазначеним в адвокатському запиті та в доданих до нього копіях паспорта громадянина України та пенсійного посвідчення.
04.09.2024 надійшла відповідь від ГУ ПФУ в Луганській області, відповідно до якої за даними електронної пенсійної справи, паспортні дані та реквізити реєстраційного номера облікової картки платника податків ОСОБА_1 , співпадають з даними, наданими в попередньому адвокатському запиті від 28.08.2023.
Представником позивача було надіслано лист відповідачу, до якого були долучені попередні відповіді, із заявою про поновлення виплати пенсії позивачу.
Листом від 04.11.2024 відповідач відмовив позивачу у поновлені пенсії.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
22.11.2014 набрав чинності Закон України від 20.10.2014 № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII), яким відповідно до Конституції та Законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 1 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка: перебуває на території України на законних підставах; має право на постійне проживання в Україні; була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Частиною першою статті 2 Закону № 1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Згідно із частиною першою статті 14 Закону № 1706-VII (заборона дискримінації) внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.
Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.
Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо. Очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.
Суд зауважує, що згідно із абзацами першим другим частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
В межах спірних правовідносин призупинення виплати пенсії позивачу відбулося, у зв'язку з розбіжностями між інформацією, наявною в реєстрах Державної податкової служби та інформацією за електронною пенсійною справою ОСОБА_1 .
Відповідного рішення про припинення виплати пенсії відповідачем не надано.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.
Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Ураховуючи те, що відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.
Частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.
Так, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
З аналізу норм статті 49 Закону № 1058-IV вбачається, що визначені законодавством підстави припинення виплати пенсії не є вичерпними. Проте, суд зауважує, що зі змісту наведеної норми законодавства вбачається, що «інші випадки» для припинення виплати пенсії повинні також бути передбачені саме законом.
Разом з цим, суд зазначає, що відповідачем не надано до суду доказів на підтвердження наявності передбачених статтею 49 Закону № 1058-IV підстав, для припинення позивачці виплати пенсії з 01.05.2023.
Правової позиції щодо пріоритетності застосування норм статті 49 Закону № 1058-IV як підстави для припинення виплати пенсії дотримується Верховний Суд у своїх рішеннях за 2018 рік, зокрема, від 06 лютого 2018 року у справі № 263/7763/17 (провадження № К/9901/202/17), від 13 лютого 2018 року у справі № 243/11937/17 (провадження № К/9901/1267/17, від 21 лютого 2018 року у справі № 425/1459/17 (провадження № К/9901/15534/18), від 27 лютого 2018 року у справі № 644/6336/17 (провадження № К/9901/2714/17), від 06 березня 2018 року № 243/4732/17 (провадження № К/9901/1464/17).
При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що в межах спірних правовідносин позивачем оскаржується саме протиправність припинення виплати пенсії з травня 2023 року, без прийняття відповідного рішення.
Доказів того, що виплата пенсії позивачу поновлена, суду не надано.
Реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в Україні, гарантованого Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» ніхто не може позбавляти його права на отримання призначеної йому пенсії за віком.
Згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Відповідачем у справі не надано відомостей, що позивач отримує пенсію в іншому територіальному органі Пенсійного Фонду України на території України.
Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.
У рішеннях Конституційного Суду України (від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009) та Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Право на свободу пересування і вибору місця проживання в межах держави як невід'ємне право кожної людини закріплено також Загальною Декларацією прав людини 1948 року. Це право, як і інші права і свободи людини, є невідчужуваним, непорушним та не може зазнавати жодних обмежень, зокрема не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками місця мешкання. Отже, відсутність позивача за місцем проживання не може позбавляти його права на виплату пенсії через впроваджений механізм реєстрації внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до статті 1 Конституції України, Україна є правовою державою. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3 Конституції України).
У даному випадку наявність статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка, як встановлено судом раніше, була припинена управлінням без законних на те підстав.
У рішенні по справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (п. 25 цього рішення).
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що припиняючи виплату позивачу пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив його право на отримання пенсії.
Згідно із частинами першою, другою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушених прав, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: […] визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; […].
Згідно з частиною другою статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
В рамках адміністративного судочинства:
дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;
бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;
рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).
Верховний Суд України у постанові від 24 листопада 2015 року по справі № П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (№ рішення в ЄДРСР 54398764).
Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:
- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);
- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);
- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);
- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
У разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду (частина третя статті 245 КАС України).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Припинивши позивачу виплату раніше призначеної пенсії за віком без прийняття рішення та за відсутності підстав, передбачених частиною третьої статті 49 Закону № 1058-IV, або підстав, передбачених іншим законом, відповідач вчинив протиправні дії. Відповідно, достатнім та ефективним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправними дій, а також зобов'язання відповідача до вчинення необхідних дій з метою відновлення прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
В ході судового розгляду справи встановлено, що право позивача порушено у травні 2023 року.
Разом з тим, відповідно до положень частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Позивач звернувся до суду 03.03.2025, тому суд вважає за необхідне поновити право позивача на нарахування та виплату пенсії в межах шестимісячного строку, як самостійно визначено позивачем з 03 вересня 2024 року.
Враховуючи вищевикладене, керуючись положеннями статті 9 КАС України, суд приходить висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганські області з виходом за межі позовних вимог шляхом визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії з травня 2023 року, зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії за віком з 01 вересня 2024 року з виплатою заборгованості, що утворилась.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Отже, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з корегуванням обраного способу захисту порушених прав позивача та виходом за межі заявлених позовних вимог.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 371 КАС України суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті.
Зважаючи на те, що у резолютивній частині судового рішення йдеться не про стягнення суми боргу, а про зобов'язання відповідача поновити нарахування та виплату пенсії, суд не вбачає підстав для звернення судового рішення до негайного виконання в межах суми стягнення на один місяць.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
При зверненні до суду, позивачем сплачено судовий збір у сумі 1211,20 грн відповідно до квитанції від 17.02.2025 № 0440-0636-4509-8825.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позов задоволено повністю, з виходом за межі позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути судовий збір у розмірі 1211,20 грн на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 5, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги адвоката Чернікової Софії Олегівни в інтересах ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (місце реєстрації: Луганська область, м. Сіверськодонецьк, вул. Шевченка, 9) про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії за віком з 03 вересня 2024 року з виплатою заборгованості, що утворилась.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.В. Захарова