Іменем України
06 травня 2025 рокум. ДніпроСправа № 360/1551/24
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Кисельова Є.О., розглянувши справу за позовом адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
У провадженні Луганського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_2 (далі - представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просять:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 30 червня 2021 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної відпустки, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 30 червня 2021 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально- побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної відпустки, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначила, що позивач проходить військову службу у відповідача.
При цьому, відповідач протиправно, починаючи з 30 червня 2020 року, розраховував грошове забезпечення позивача із застосуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 1 січня 2018 року, що призвело до порушення майнових прав позивача, а саме, гарантованого статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» отримання грошового забезпечення у законодавчо визначеному розмірі та до зменшення розміру грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії.
Представник позивача звернулась до відповідача із заявою, якою просила відповідача нарахувати та виплатити позивачу за період з 30 червня 2021 року по 20 травня 2023 року грошове забезпечення відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704), визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовим званням у 2021-2023 роках шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом відповідно на 1 січня 2021 року, 1 січня 2022 року, 1 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум, та з адвокатським запитом.
Листом від 01 вересня 2024 року відповідач повідомив, що при розрахунку грошового забезпечення позивача використано прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року у розмірі 1762,00 грн.
Такі дії відповідача позивач вважає протиправними та просить зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату перерахованого за період 30 червня 2021 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (далі - Порядок № 44).
Військова частина НОМЕР_2 позов не визнав, про що до суду подала відзив на позовну заяву, в якому у задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю.
В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив, що постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704, яка набрала чинності 01 березня 2018 року, затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів i коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського i старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового i начальницького складу, згідно з додатком 1 та схему тарифних коефiцiентiв за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового i начальницького складу, згідно з додатком 14.
Пунктом 4 Постанови № 704 (в редакції, чинній до 24 лютого 2018 року) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
При цьому, додатки 1 та 14 до Постанови № 704, в яких у вигляді таблиці зазначені відповідні тарифні коефіцієнти, мають примітки пояснюючого характеру. У зазначених примітках наведена інформація щодо арифметичної дії (множення), яка застосовується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, в залежності від відповідних тарифних коефіцієнтів, та наведені правила округлення розрахунків. У цих примітках норми права не містяться.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, яка набрала чинності 24 лютого 2018 року, до Постанови № 704 внесено зміни, внаслідок яких пункт 4 викладено у новій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Отже, пунктом 4 Постанови № 704 визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 i 14.
Пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності 1 січня 2017 року, встановлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
При цьому, згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 240/4946/18, щодо застосування норм права, а саме пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», після набрання чинності цим Законом положення нормативно-правових актів щодо обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають.
Оскільки норма пункту 3 розділу II Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» не втратила чинності i за юридичною силою є вищою за положення пункту 4 Постанови № 704, у редакції, чинній до внесення змін Постановою № 103, а також додатків 1, 12, 13, 14 Постанови № 704, відповідач переконаний, що відсутні будь-які правові підстави для обчислення розміру окладу за посадою позивача та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
Існування у цьому випадку правової колізії між нормами пункту 3 розділу II Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» та пунктом 4 Постанови № 704 у редакції, чинній до внесення змін Постановою № 103, вирішується на користь положень Закону, як акта права вищої юридичної сили.
Зміст приміток до Додатків 1 та 14 до Постанови № 704 не є нормами права та не узгоджуються з пунктом 3 розділу II Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Згідно з Постановою № 704 (в редакції Постанови № 103) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений Законом на 1 січня 2018 року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується, у зв'язку з чим відсутні підстави для проведення відповідного перерахунку грошового забезпечення позивача.
З урахуванням викладеного, відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою від 16 грудня 2024 року про відкриття провадження в адміністративній справі судом визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою від 14 лютого 2025 року повторно витребувано від відповідача письмові докази.
Ухвалою від 17 лютого 2025 року вирішено подальший розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою від 15 квітня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено таке.
Згідно витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.06.2021 №184 вважати такою, що зарахована до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 : солдата ОСОБА_3 , призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 30.06.2021 №153-РС на посаду санітарного інструктора медичного пункту мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_3 ) ВОС 879659А, який прибув із ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 30 червня 2021 року зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення.
Згідно витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 29.06.2022 №182 нижчепойменованих осіб рядового складу Збройних Сил України надалі іменувати: молодшого сержанта ОСОБА_3 , фельдшера медичного пункту мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 , вважати: молодшим сержантом ОСОБА_1 , фельдшером медичного пункту мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 .
Згідно витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 21.07.2023 № 202 вважати такими, що вибули: у відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку: з 21 липня 2023 року: молодший сержант ОСОБА_1 , фельдшер медичного пункту мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 до АДРЕСА_1 з 21 липня 2023 року по 25 травня 2026 року.
Згідно витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 16.12.2023 №350 вважати такими, що прибули і приступили до виконання службових обов'язків: з відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку: з 16 грудня 2023 року: молодший сержант ОСОБА_1 , яка знаходиться у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 .
Згідно витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 18.12.2023 №352 вважати такими, що виключені зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 : молодший сержант ОСОБА_1 , 3552705022, який перебуває у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , колишній фельдшер медичного пункту мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 , звільнена наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) № 254-РС від 07.12.2023 у запас за підпунктом “г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку і вважати, що справи та посаду здала та направити для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 . З 18 грудня 2023 року виключити зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. З продовольчого забезпечення виключити з 19 липня 2023 року.
Відповідно до довідки про нарахування та утримання грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2021 рік посадовий оклад останнього на займаній посаді складав у липні -82,33 грн, у серпні - 2824,24 грн, з вересня по листопад - 2910,00 грн, у грудні - 3000,67 грн; оклад за військовим званням «солдат» - 530,00 грн; у грудні виплачено грошову допомогу для оздоровлення у розмірі 10215, 60 грн та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі 530 грн.
Відповідно до довідки про нарахування та утримання грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2022 рік посадовий оклад останнього на займаній посаді складав -3080,00 грн; оклад за військовим званням «солдат» - 530,00 грн; у вересні виплачено грошову допомогу для оздоровлення у розмірі 13625 грн. 70 коп та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань в листопаді у розмірі 670 грн, у грудні -7043, 62 грн.
Відповідно до довідки про нарахування та утримання грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2023 рік посадовий оклад останнього на займаній посаді складав -3080,00 грн; оклад за військовим званням «солдат» - 670,00 грн; у січні 2024 року виплачено грошову допомогу для оздоровлення у розмірі 2288,98 грн, компенсацію за невикористані відпустки у розмірі 38146, 63 грн, допомогу по вагітності та пологах у розмірі 96087,60 грн.
Отже, спірним у цій справі є правомірність обчислення у вказаному періоді (з 30 червня 2021 року по 20 травня 2023 року) посадового окладу позивача та окладу за військовим званням, і, як наслідок, нарахування та виплата інших видів грошового забезпечення, які розраховуються із посадового окладу та окладу за військовим званням, допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених відповідно до пункту 4 Постанови № 704, в редакції Постанови № 103, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, у розмірі 1762 гривні.
Предметом доказування в цій справі є саме правомірність дій відповідача щодо застосування пункту 4 Постанови № 704, в редакції пункту 6 Постанови № 103, після прийняття Шостим апеляційним адміністративним судом постанови від 29 січня 2020 року по справі № 826/6453/18, якою визнано протиправною та скасовано пункт 6 Постанови № 103, тобто застосування такої розрахункової величини обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, посилаючись на своє ж Рішення від 6 липня 1999 року № 8-рп/99, зауважив, що «служба в міліції, державній пожежній охороні передбачає ряд специфічних вимог, які дістали своє відображення у законодавстві. Норми, що регулюють суспільні відносини у цих сферах, враховують екстремальні умови праці, пов'язані з постійним ризиком для життя і здоров'я, жорсткі вимоги до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Частина п'ята статті 17 Конституції України покладає на державу обов'язки щодо соціального захисту не тільки таких громадян, а й членів їхніх сімей. Конституційний Суд України вважає, що ці положення поширюються і на службу в Збройних Силах України, Військово-Морських Силах України, в органах Служби безпеки України, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо».
Відповідно до абзацу першого пункту 1 статті 9 Закону України від 20 листопада 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з пунктами другим-третім статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (абзаци перший, другий пункту 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ).
Постановою № 704 затверджено, зокрема тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1 та схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Також пунктом 6 Постанови № 704 передбачено виплачувати військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби та військовослужбовців розвідувальних органів), особам рядового і начальницького складу надбавки та доплати, які визначаються в розмірі відсотків від посадового окладу.
Пунктом 4 Постанови № 704, в редакції на час її прийняття, установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Постановою № 103, яка набрала чинності 24 лютого 2018 року, затверджено зміни, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України.
Відповідно до пункту 6 Постанови № 103 у Постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Отже, з 01 березня 2018 року Урядом України запроваджено одну розрахункову величину обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року.
Разом із тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», яким, зокрема в пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» були внесені зміни.
Таким чином, відповідно до редакції пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до внесення змін, та вимог пункту 1 Приміток Додатку 1 та пункту Примітки Додатку 14 до Постанови № 704 розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29 січня 2020 року мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Із наведеного вище слідує, що з 29 січня 2020 року - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін.
Відтак, з 29 січня 2020 року розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Суд зазначає, що згідно з пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності з 1 січня 2017 року, мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Таким чином, оскільки пункт 3 розділу ІІ Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» є чинним та має вищу юридичну силу ніж пункт 4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін Постановою № 103, суд вважає, що для обчислення розміру посадового окладу, окладу за військовими (спеціальними) званням військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу підлягає застосуванню, як розрахункова величина, розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 1 січня календарного року.
Як свідчать матеріали справи, у спірному періоді відповідач при розрахунку та виплаті розміру грошового забезпечення позивача керувався Постановою № 704, в редакції Постанови № 103, відповідно до якої розмір посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням позивача визначав шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14.
Суд зауважує, що оскільки з 29 січня 2020 року діє первинна редакція пункту 4 Постанови № 704, то право позивача на перерахунок розміру грошового забезпечення є беззаперечним з дня, з якого відбулися відповідні зміни.
Відповідно до пунктів 8, 9 частини першої статті 40 Бюджетного кодексу України розмір мінімальної заробітної плати та розмір прожиткового мінімуму на відповідний бюджетний період визначаються Законом про Державний бюджет України.
В той же час, представник позивача зазначає, що відповідачем безпідставно не враховано при обчисленні грошового забезпечення позивача з 30 червня 2021 року по 20 травня 2023 року розміри посадового окладу та окладу за військовим званням з урахуванням прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня 2021 року, 1 січня 2022 року та 1 січня 2022 року відповідно.
Отже, відповідно до редакції пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до внесення змін, та вимог пункту 1 Приміток Додатку 1 та пункту Примітки Додатку 14 до Постанови № 704 розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29 січня 2020 року мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14.
В цьому випадку представник позивача не погоджується саме з неврахуванням відповідачем при обчисленні грошового забезпечення позивача з 30 червня 2021 року по 20 травня 2023 року розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, з урахуванням прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня 2021 року, 1 січня 2022 року та 1 січня 2023 року відповідно.
В той же час, дії відповідача щодо не застосування при обчисленні грошового забезпечення позивача 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року, представником позивача не оспорюються, тому правові позиції Верховного Суду, на які посилається відповідач у відзиві, є незастосовними до спірних правовідносин.
Статтею 7 Закону України від 15 грудня 2020 року № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» з 1 січня 2021 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2270 гривень та прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, у розмірі 2102,00 гривні.
Статтею 7 Закону України від 02 грудня 2021 року № 1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з 1 січня 2022 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2481 гривня та прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, у розмірі 2102,00 гривні.
Статтею 7 Закону України від 03 листопада 2022 року № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з 1 січня 2023 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2684 гривня та прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, у розмірі 2102,00 гривні.
При вирішенні питання, який із видів прожиткового мінімуму, перелік яких міститься в статті 7 Закону України від 15 грудня 2020 року № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік», в статті 7 Закону України від 02 грудня 2021 року № 1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та в статті 7 Закону України від 03 листопада 2022 року № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік», слід використовувати для обчислення позивачу розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням за період з 30 червня 2021 року по грудень 2021 року, з січня по грудень 2022 року та з січня по грудень 2023 року відповідно до вимог Постанови № 704, суд вважає за потрібне зазначити таке.
Закон України від 05 жовтня 2000 року № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон № 2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій.
Згідно з положеннями статті 1 Закону № 2017-III у цьому Законі терміни і поняття вживаються у такому значенні:
державні соціальні гарантії - встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, встановлені законами пільги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму;
прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
У свою чергу, відповідно до статті 6 Закону № 2017-III базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Також суд вважає за необхідне звернутись до положень Закону України від 15 липня 1999 року № 966-XIV «Про прожитковий мінімум», статтею 1 якого встановлено:
прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості;
прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
Перелік основних соціальних і демографічних груп населення, викладений у Законі України від 15 липня 1999 року № 966-XIV «Про прожитковий мінімум», є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.
Отже, для обчислення позивачу розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням за період з 30 червня 2021 року по 20 травня 2023 року відповідно до вимог Постанови № 704 відповідачу слід використовувати прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року, у розмірі 2270 гривень, 2481 гривень, 2684 гривень відповідно.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині проведення перерахунку місячного грошового забезпечення позивача за період 30 червня 2021 року по 20 травня 2023 року виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня 2021 року, 1 січня 2022 року та 1 січня 2023 року, підлягають задоволенню у спосіб застосування прожиткового мінімуму, визначеного станом на 1 січня 2021 року, 1 січня 2022 року та 1 січня 2023 року відповідно.
Суд зазначає, що оскільки у спірний період (з 30 червня 2021 року по 20 травня 2023 року) позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , то саме нею й допущено протиправну бездіяльність, яка полягає в ухиленні суб'єкта владних повноважень від виконання покладених на нього законодавством обов'язків щодо перерахунку місячного грошового забезпечення позивача за період з 30 червня 2021 року по 20 травня 2023 року включно виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня 2021 року, 1 січня 2022 року та 1 січня 2023 року.
Згідно з пунктом 2 розділу I «Загальні положення» Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Порядок № 260 у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин):
грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення;
до щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років;
до щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія;
до одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту); допомоги.
Відповідно до пункту 3 розділу I «Загальні положення» Порядку № 260 підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов'язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).
Абзацом другим пункту 7 розділу I «Загальні положення» Порядку № 260 визначено, що розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. В наказах про виключення зі списків особового складу обов'язково зазначається про виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення (абзац третій пункту 7 розділу I «Загальні положення» Порядку № 260).
Згідно з пунктом 8 розділу I «Загальні положення» Порядку № 260:
грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців;
грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України);
грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі - командир).
Пунктом 11 розділу I «Загальні положення» Порядку № 260 регламентовано, що у разі змін розмірів (норм) щомісячних основних або додаткових видів грошового забезпечення під час проходження військової служби (у тому числі під час відряджень, відпусток, навчання, звільнення від виконання службових обов'язків у зв'язку з хворобою, перебування на лікуванні в лікарняних закладах та розпорядженні тощо) здійснюється перерахунок грошового забезпечення з дня, з якого відбулися відповідні зміни.
Відповідно до пункту 3 статті 15 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям виплачуються грошова допомога на оздоровлення та державна допомога сім'ям з дітьми в порядку і розмірах, що визначаються законодавством України.
Підпунктом 3 пункту 5 Постанови № 704 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Пунктом 1 та абзацом першим пункту 2 розділу ХХІІІ «Виплата грошової допомоги для оздоровлення» Порядку № 260 передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення. Грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги.
Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги (абзац перший пункту 6 розділу ХХІІІ «Виплата грошової допомоги для оздоровлення» Порядку № 260).
Отже, позовна вимога про зобов'язання відповідача провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату допомоги для оздоровлення за 2021-2023 роки із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2021 року, 1 січня 2022 року та 1 січня 2023 року відповідно, підлягає задоволенню.
Відповідно до пункту 1 розділу XXIV «Виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань» Порядку № 260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Згідно з абзацами першим, третім пункту 7 розділу XXIV «Виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань» Порядку № 260 розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України. До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Відповідно до довідок про нарахування та виплату грошового забезпечення працівника за 2021 рік позивачу у грудні 2021 році виплачено матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі 530,00 грн. В 2022 році виплачено - 670 грн.
Відповідно до абзацу першого пункту 6 наказу Міністерства оборони України від 12 березня 2021 року № 59 «Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2021 рік» наказано матеріальну допомогу військовослужбовцям для вирішення соціально-побутових питань виплачувати в розмірі одного окладу за їх військовими званням.
Відповідно до абзацу першого пункту 6 наказу Міністерства оборони України від 31 січня 2022 року № 30 «Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2022 рік» наказано матеріальну допомогу військовослужбовцям для вирішення соціально-побутових питань виплачувати в розмірі одного окладу за їх військовими званням.
Отже, позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача перерахувати позивачу розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік та 2022 рік підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про виплату позивачу перерахованого грошового забезпечення за період з 30 червня 2021 року по 20 травня 2023 року з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44, суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 1 Порядку № 44 цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).
Грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби (абзац перший пункту 2 Порядку № 44).
За приписами пунктів 3, 4 Порядку № 44 виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб». Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення (пункт 5 Порядку № 44).
Верховний Суд у постанові від 27 липня 2023 року у справі № 380/813/22 зазначав, що аналіз наведених пунктів 2-3 Порядку № 44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Індексація грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення військовослужбовців і, як одна з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті. Нарахування та виплата індексації грошового забезпечення мала бути здійснена відповідачем саме з моменту набуття позивачем права на її нарахування та виплату, відповідно до вимог Закону № 1282-ХІІ.
Отже, з урахуванням наведеного правого регулювання, Верховний Суд констатував, що нарахування та виплата індексації грошового забезпечення позивачу має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.
Аналогічний підхід застосував Верховний Суд у постановах від 27 вересня 2023 року у справі № 420/23176/21, від 27 вересня 2023 року у справі № 420/23176/21, від 31 січня 2024 року у справі № 320/6441/22, від 18 квітня 2024 року у справі №160/10789/22, від 30 квітня 2024 року у справі №360/700/23, від 27 червня 2024 року у справі № 580/602/22 та від 10 жовтня 2024 року у справі № 500/8015/23.
Таким чином, виплата перерахованого грошового забезпечення за період з 30 червня 2021 року по 20 травня 2023 року має бути проведена позивачу з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім, необхідним та ефективним:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у незастосуванні при обчисленні та виплаті ОСОБА_1 місячного грошового забезпечення за період з 30 червня 2021 року по 31 грудня 2021 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2021 рік та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 1 січня 2021 року;
-зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок місячного грошового забезпечення за період з 30 червня 2021 року по 31 грудня 2021 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2021 рік та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 1 січня 2021 року (2270,00 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум, з утриманням з донарахованих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
-визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у незастосуванні при обчисленні та виплаті ОСОБА_1 місячного грошового забезпечення за період з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 1 січня 2022 року;
-зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок місячного грошового забезпечення за період з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 1 січня 2022 року (2481,00 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум, з утриманням з донарахованих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
-визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у незастосуванні при обчисленні та виплаті ОСОБА_1 місячного грошового забезпечення за період з 1 січня 2023 року по 20 травня 2023 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2023 рік розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 1 січня 2023 року;
-зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок місячного грошового забезпечення за період з 1 січня 2023 року по 20 травня 2023 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 1 січня 2023 року (2684,00 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум, з утриманням з донарахованих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
В задоволенні решти позовних вимог належить відмовити через їх безпідставність та необґрунтованість.
Щодо строку зверення до суду з цим позовом суд зазначає таке.
Спірний період 30 червня 2021 року по 20 травня 2023 року умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (19 липня 2022 року) та після цього.
Період з 30 червня 2021 року до 18 липння 2022 року регулюється положеннями статті 233 КЗпП України, у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком.
Проте період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Суд ураховує, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 02 квітня 2020 року, КЗпП України доповнено главою XIX (зокрема, пунктом 1, який передбачає продовження строків, визначених статтею 233 на строк дії карантину).
У тексті пояснювальної записки до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (доопрацьованої) від 29 березня 2020 року, указано, що метою прийняття цього Закону є актуалізація, вдосконалення правових відносин у багатьох сферах життєдіяльності, які зазнали змін у зв'язку із поширенням коронавірусу COVID-19, а до основних характеристик законопроєкту віднесено, у тому числі, запровадження підтримки для працівників та роботодавців в умовах поширення коронавірусу COVID-19 та розширення підстав для продовження процесуальних строків установлених судом або законом.
На момент внесення цих змін стаття 233 КЗпП України передбачала тримісячний строк звернення за вирішенням трудового спору (з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права); місячний строк (з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки) - у справах про звільнення та річний строк (з дня виявлення заподіяної працівником шкоди) для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації.
Отже, приймаючи указаний Закон, законодавець мав на меті не допустити порушення прав працівників і роботодавців, які могли б мати місце у зв'язку із поширенням коронавірусу COVID-19, та забезпечити суб'єктам права можливість звернутися до суду із трудовими спорами (у тому числі, спорами про звільнення) та зі спорами про стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації протягом дії карантину.
Водночас, на момент внесення цих змін, стаття 233 КЗпП України діяла у редакції, яка передбачала можливість звернення до суду із позовом про стягнення заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Суд зауважує, що постанова Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, якою з 24:00 год 30 червня 2023 року скасовано карантин, опублікована в офіційному виданні «Урядовий кур'єр» №130 30 червня 2023 року, тобто в останній день карантину.
Тобто, строки, визначені статтею 233 КЗпП України, завершилися 01 липня 2023 року, з огляду на опублікування Постанови №651 в останній день карантину, суперечить меті Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», позбавляє осіб, які мають бажання скористатися правом звернення до суду, можливості належним чином скерувати свою поведінку, що суперечить принципу юридичної визначеності.
З огляду на викладене, з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.
Такий підхід до вирішення питання строку звернення до суду з урахуванням скасування карантину застосовано Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2024 року у справі №444/2538/23.
Початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову (у частині вимог за період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року) слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Судом встановлено, що відповідачем надана відповідь представнику позивача 01.09.2024 про складові грошового забезпечення позивача.
Виходячи з цього, суд вважає, що саме дата вручення позивачу зазначеного документа, а саме 01.09.2024, є подією, з якою пов'язаний початок перебігу строку звернення до суду.
Водночас слід наголосити, що визначення моменту вручення грошового атестата як початку перебігу строку у цій справі відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП України та не суперечить принципу юридичної визначеності.
Проте суд зауважує, що, з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, відлік строку звернення до суду з цим позовом розпочався 01 липня 2023 року та мав би сплинути 30 вересня 2023 року.
Позивачем подано позов 09.12.2024, а тому строк на звернення до суду з цим позовом, у тому числі в частині вимог за період з 19.07.2022 по 20.05.2023, позивач не пропустив.
Аналогічний правовий висновок наведений у постанові Верховного Суду від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За встановлених в цій справі фактичних обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги належить задовольнити частково та із виходом за межі позовних вимог, оскільки це необхідно для ефективного захисту прав позивача.
Питання про розподіл судових витрат по сплаті судового збору відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач у спірних правовідносинах згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнений.
Питання щодо розподілу судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, судом не вирішується, оскільки до ухвалення рішення суду клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката позивачем не заявлено і суду не надано доказів, які підтверджують розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни в інтересах ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) РНОКПП НОМЕР_4 до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у незастосуванні при обчисленні та виплаті ОСОБА_1 місячного грошового забезпечення за період з 30 червня 2021 року по 31 грудня 2021 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2021 рік та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 1 січня 2021 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок місячного грошового забезпечення за період з 30 червня 2021 року по 31 грудня 2021 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2021 рік та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 1 січня 2021 року (2270,00 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум, з утриманням з донарахованих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у незастосуванні при обчисленні та виплаті ОСОБА_1 місячного грошового забезпечення за період з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 1 січня 2022 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок місячного грошового забезпечення за період з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 1 січня 2022 року (2481,00 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум, з утриманням з донарахованих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у незастосуванні при обчисленні та виплаті ОСОБА_1 місячного грошового забезпечення за період з 1 січня 2023 року по 20 травня 2023 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2023 рік розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 1 січня 2023 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок місячного грошового забезпечення за період з 1 січня 2023 року по 20 травня 2023 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 1 січня 2023 року (2684,00 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум, з утриманням з донарахованих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Є.О. Кисельова