05 травня 2025 року м. Кропивницький Справа № 340/1364/25
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дегтярьової С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до відповідача Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду з позовом, у якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті йому суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у період з 29.12.2018 р. по 27.02.2025 р., яка становить 45689,28 грн;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Кіровоградській області провести нарахування та виплату йому суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у період з 29.12.2018 р. по 27.02.2025 р., яка становить 45689,28 грн.
Позов мотивований тим, що після звільнення з позивачем не проведено повного розрахунку, а тому наявні підстави для нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у період з 29.12.2018 р. по 27.02.2025 р., яка становить 45689,28 грн.
Ухвалою від 07.03.2025 суддя відкрив провадження у справі та вирішив її розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи).
18.03.2025 надійшов до суду відзив на позовну заяву від відповідача. У відзиві він зазначив, що позивач вже звертався до суду з метою стягнення з ГУНП в Кіровоградській області середнього заробітку за час затримки виплати індексації грошового забезпечення при звільненні у період з 29.12.2018 по 29.06.2019 на суму 49303,80 грн.
Відповідно до рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2023 р. в адміністративній справі №340/6255/23, яке залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду, визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виплати індексації грошового забезпечення при звільненні у період з 29.12.2018 по 29.06.2019. Стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки виплати індексації грошового забезпечення при звільненні в сумі 3324,54 грн.
Відповідач вважає вимоги про стягнення 45689,28 грн. неспівмірними із несвоєчасно виплаченою компенсацією за невикористану відпустку та одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби в сумі 4491,73 грн.
Дослідивши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, адміністративний суд встановив наступне.
Відповідно до наказу від 28 грудня 2018 року № 583 о/с зі служби в поліції за п.7 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням) звільнено майора поліції ОСОБА_1 , старшого інспектора з ювенальної превенції сектору превенції Олександрійського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області, 28 грудня 2018 року (а.с.8).
Згідно довідки від 12.10.2022 року вих.№1761/28/01-22, позивачу при звільненні нараховано грошове забезпечення в загальній сумі 53829,87 грн.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2022 року в адміністративній справі №340/3404/22 визнано протиправною бездіяльність та зобов'язано Головне управління Національної поліції в Кіровоградській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію його грошового забезпечення за період служби з червня 2016 року по жовтень 2017 року. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 09.02.2023 року рішення першої інстанції залишене без змін.
На виконання рішення суду від 26 вересня 2022 року в адміністративній справі №340/3404/23 відповідач 02.06.2023 року виплатив позивачеві 3324,54 грн. індексації грошового забезпечення (а.с.13).
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2023 року в адміністративній справі №340/6255/23 визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області та стягнуто на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати індексації грошового забезпечення при звільненні в сумі 3324,54 грн.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2023 р. в адміністративній справі №340/5405/23, яке залишене без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду, визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області та зобов'язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану відпустку та одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби в поліції із урахуванням індексації грошового забезпечення та раніше виплачених сум.
На виконання рішення суду від 02 жовтня 2024 року в адміністративній справі №340/5405/23 відповідач 27 лютого 2025 року нарахував та виплатив позивачеві 4491,73 грн (а.с.13).
Таким чином, роботодавець з позивачем не провів повного розрахунку при звільненні, зокрема, не виплатив йому індексацію, компенсацією за невикористану відпустку та одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби з урахуванням індексації, що стало підставою для звернень позивача до суду з позовами.
В даному провадженні позивач просить зобов'язати Головне управління Національної поліції в Кіровоградській області провести нарахування та виплату йому суми середнього заробітку за час затримки виплати в 4491,73 грн - грошової компенсації за невикористану відпустку та одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції із урахуванням індексації грошового забезпечення, що отримана ним 27.02.2025 р. Сума середнього заробітку, на його думку, становить 45689,28 грн.
З огляду на це, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Спірні правовідносини у цій справі виникли з приводу стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 за № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Так, відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Статтею 116 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.
Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 Кодексу законів про працю України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Разом з цим суд акцентує увагу на тому, що звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного з розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 Кодексу законів про працю України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
Отже, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Такий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.
Крім цього, у вказаному судовому рішенні Велика Палата Верховного Суду підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Враховуючи, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, позивач має право на отримання відшкодування за затримку остаточного розрахунку при звільненні, починаючи наступного дня після звільнення з військової служби по день фактичного розрахунку.
Разом з цим суд зазначає, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01 липня 2022 року за № 2352-ІХ (далі - Закон № 2352-ІХ) запроваджено ряд змін у трудовому законодавстві, зокрема, положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Закон № 2352-ІХ та, відповідно, і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року.
Верховний Суд уже вирішував питання застосування 117 КЗпП України до подібних триваючих правовідносин, у тому числі й в аспекті застосування після 19 липня 2022 року правової позиції, що була викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Так, після відкриття провадження у справі Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, у якій зазначив, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX - 19 липня 2022 року положення статті 117 КЗпП України, у попередній редакції Закону № 3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 КЗпП України. Так, до 19 липня 2022 року правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 3248-IV, тоді як після 19 липня 2022 року підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX.
Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 КЗпП України (у редакції Закону № 3248-IV), та були припинені на момент чинності дії статті 117 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX), то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 КЗпП України (у попередній редакції № 3248-IV, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 117 КЗпП України (у новій редакції Закону №2352-IX, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями).
Окремо Верховний Суд у вказаній постанові розглянув можливість розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 вересня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (щодо пропорційного зменшення середнього заробітку), на правовідносини, які регулюються статтею 117 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX).
Верховний Суд зазначив, що у зв'язку з набранням чинності Законом № 2352-IX, яким статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції, з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України (у редакції Закону від 20 грудня 2005 року № 3248-IV) втратила чинність. Отже, розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 вересня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, на статтю 117 КЗпП України в новій редакцій, яка регулює правовідносини, які виникли/тривають після 19 липня 2022 року, є недоречним.
Верховний Суд також звернув увагу на те, що аналіз змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц дає підстави для висновку, що критерії зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника, які викладено у цій постанові, побудовані саме з урахуванням того, що стаття 117 КЗпП України (в редакції Закону від 20 грудня 2005 року № 3248-IV) не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні. Такі критерії визначено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, і з метою уникнення недобросовісності як роботодавця, так і працівника у таких правовідносинах. Необхідність такої позиції була зумовлена недосконалістю нормативно-правового регулювання у питанні дотримання принципу співмірності в умовах необмеженості строку, за який такі суми підлягали стягненню.
Водночас із прийняттям Закону № 2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативно-правовому рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності та недобросовісності.
У зв'язку з обмеженням законодавцем строку отримання середнього заробітку шістьма місяцями, Верховний Суд дійшов висновку, що застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 вересня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, на правовідносини, які регулюються статтею 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX, не є можливим.
Аналогічним чином положення статті 117 КЗпП України були застосовані в постановах Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі № 380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 22 лютого 2024 року у справі № 560/831/23, від 10 квітня 2024 року у справі № 360/380/23.
Однак, позивач просить суд стягнути 45689,28 грн лише за 182 дні (251,04 грн (середньоденний заробіток) х 182 дні), а тому суд розглядає справу в межах позовних вимог.
Суд звертає увагу на те, що середній заробіток за період з 19 липня 2022 року обчислюється із застосуванням статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, яка обмежує виплату середнього заробітку шістьма місяцями, і висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 вересня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (та інших), щодо можливості пропорційного зменшення середнього заробітку до таких правовідносин не застосовуються.
Перевіряючи аргументи позивача, які стосуються проведеного розрахунку середнього заробітку, суд зазначає таке.
Проаналізувавши указану норму суд дійшов висновку про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо).
З урахуванням викладеного суд вирішив, що у разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
У цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 61882,55 грн, з яких: виплачене грошове забезпечення при звільненні 53829,87 грн (86,98 %) та подальша доплата грошової компенсації за невикористану відпустку та одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби в поліції із урахуванням індексації грошового забезпечення 4728,14 грн. (1318,34 грн + 3409,80 грн), та доплата індексації грошового забезпечення, виплачена на виконання рішень суду 3324,54 грн.
З огляду на те, що на суму 3324,54 грн вже рішенням суду нараховано середній заробіток, вона підлягає вирахуванню із загального показника.
Така позиція узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним в постанові від 30 квітня 2025 року у справі № 520/22859/23.
Відповідно до довідки про доходи позивача, середньоденне грошове забезпечення становить 251,04 грн (а.с.12).
Такими чином, середній заробіток за 182 дні, як просить позивач, становить 42364,74 грн (251,04 грн * 184 дні - 3324,54 грн).
Таким чином, позовні вимоги належить задовольнити частково.
Керуючись статтями 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виплати частини грошової компенсації за невикористану відпустку та одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції із урахуванням індексації грошового забезпечення в сумі 4728,14 грн. у період з 29.12.2018 по 27.02.2025 р. з обмеженням в 182 дні, яка становить 42364,74 грн.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Кіровоградській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток у сумі 42364,74 грн за час затримки виплати частини грошової компенсації за невикористану відпустку та одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції із урахуванням індексації грошового забезпечення в сумі 4728,14 грн. у період з 29.12.2018 по 27.02.2025 з обмеженням в 182 дні.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Копію рішення суду надіслати учасникам справи.
Повне судове рішення складене 05.05.2025.
Сторони:
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Головне управління Національної поліції в Кіровоградській області (25006, м. Кропивницький, вул. В. Чміленка, 41, ЭДРПОУ 40108709).
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду С.В. ДЕГТЯРЬОВА