07 травня 2025 року Справа № 280/3517/25 м.Запоріжжя
Суддя Запорізького окружного адміністративного суду Татаринов Д.В., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
02 травня 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 27 червня 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01 січня 2022 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01 січня 2023 року на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 27 червня 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01 січня 2022 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01 січня 2023 року на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
Одночасно з позовною заявою позивач подав заяву про поновлення строку звернення до суду, в обґрунтування якої зазначив, що спірні правовідносини щодо нарахування тa виплати грошового забезпечення військовослужбовця виникли в період з 27 червня 2022 року по 20 травня 2023 року. Враховуючи те, що на момент виникнення спірних правовідносин діяла редакція частини другої статті 233 КЗпП України, яка передбачала право на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, просить поновити строк звернення до суду.
Вирішуючи заяву про поновлення строку звернення до суду, суд зазначає про таке.
Згідно з частиною 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Необхідно звернути увагу на те, що строк звернення до суду обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Позивач оспорює розмір грошового забезпечення, яке виплачувалось йому відповідачем у період з 27 червня 2022 року по 20 травня 2023 року під час проходження військової служби, яка є різновидом публічної служби, тобто спір виник у зв'язку з не нарахуванням та не виплатою позивачу під час проходження ним публічної служби грошового забезпечення у належному розмірі.
В постанові від 23 січня 2025 року у справі № 400/4829/24 у подібних правовідносинах Верховний Суд звернув увагу, що Законом № 2352-ІХ запроваджено ряд змін у трудовому законодавстві, зокрема, положення частини другої статті 233 Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України) викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Закон України №2352-ІХ та, відповідно, і нова редакція статті 233 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року.
Підпунктом 3 пункту 4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №2352-ІХ Кабінет Міністрів України зобов'язано протягом двох місяців з дня набрання чинності цим Законом: забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього Закону; привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.
Відповідно до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 був затверджений Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок №260), який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України.
Пунктом 14 розділу І «Загальні положення» цього Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення, не виплачене своєчасно або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього.
Приписи указаного пункту Порядку № 260 залишилися чинними і після набрання чинності Законом України № 2352-ІХ та змін не зазнали.
Верховний Суд звернув увагу на те, що саме Порядком №260 запроваджено умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям і іншої процедури законодавцем наразі не визначено. Тому питання, пов'язані з перерахунком грошового забезпечення звільненого військовослужбовця необхідно вирішувати через призму гарантій, установлених пунктом 14 розділу І «Загальні положення» указаного Порядку № 260, який містить особливі умови щодо періоду за який військовослужбовець має права отримати такі виплати.
За такого правового регулювання, Верховний Суд констатував, що у випадках звільнення військовослужбовця з військової служби та у разі невиплати йому частини грошового забезпечення, на отримання якого він мав право під час проходження служби, перебіг строку звернення починається саме з дати його звільнення з цієї служби.
З матеріалів, долучених до позовної заяви, встановлено, що позивач був звільнений з військової служби згідно наказу від 28 липня 2023 року №211, отже, саме з цієї дати розпочався облік тримісячного строку звернення до адміністративного суду з позовом про виплату позивачу частини грошового забезпечення, на отримання якого він мав право під час проходження військової служби.
Водночас, позов подано до суду 29 квітня 2025 року засобами поштового зв'язку, тобто з пропуском тримісячного строку звернення до адміністративного суду, встановленого законом.
У позовній заяві представник позивача просить суд поновити строк звернення до адміністративного суду, посилається на частину 2 статті 233 КЗпП України, стверджуючи, що в разі порушення вимог чинного законодавства про оплату праці працівник має право звернутись до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Оцінюючи такі аргументи, слід виходити з того, що відповідно до частини 1 статті 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Згідно з частиною 1 статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Зокрема, причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Поважними причинами, що зумовили пропуск строку звернення до суду, визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами, які не дозволяють вчасно реалізувати право на судовий захист.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
При цьому, обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Законодавче обмеження строку звернення до суду з позовом, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Крім того, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.
Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду з відповідним позовом.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді.
Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи застосування правового інституту строків звернення до адміністративного суду, в постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 9901/405/19 вказала, що закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення причин пропуску такого строку. Вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки. Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання позовної заяви здійснюється судом у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на звернення до суду, та які підтверджені належними та допустимими доказами.
Дана позиція узгоджується зі сталою та послідовною практикою Верховного Суду (для прикладу, постанова від 31 березня 2020 року у справі № 807/235/16, від 27 грудня 2021 року у справі № 520/17941/2020, від 31 січня 2024 року у справі № 560/11068/23, від 20 березня 2024 року у справі № 560/14349/23 тощо).
Слід зазначити, що представник позивача посилається на редакцію частини 2 статті 233 КЗпП України, яка втратила чинність з 19 липня 2022 року, про що було зазначено вище.
З огляду на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 23 січня 2025 року у справі № 400/4829/24 у подібних правовідносинах, оскільки позивач звернувся до суду з даним позовом 29 квітня 2025 року, після звільнення з військової служби 28 липня 2023 року, у даному випадку підлягає застосуванню редакція частини 2 статті 233 КЗпП після 19 липня 2022 року, яка передбачає у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, тримісячний строк звернення до суду.
Отже, наведені у заяві підстави поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду не можуть вважатись поважними.
При цьому, посилання у заяві про поновлення строку на постанови Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22, від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21, від 28 вересня 2023 року у справі №140/2168/23, постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 є нерелевантними, оскільки у справах №460/17052/21 та №140/2168/23 позивачі були звільнені з військової служби до 19 липня 2022 року, тобто у період дії іншої редакції частини 2 статті 233 КЗпП, у справі №260/3564/22 правовідносини були триваючими, тобто виникли до моменту звільнення позивача зі служби, а у справі №990/156/23 позивач не був військовослужбовцем взагалі. Водночас, постанова від 23 січня 2025 року у справі № 400/4829/24 ухвалена Верховним Судом у подібних правовідносинах, а тому підлягає врахуванню відповідно до частини 5 статті 242 КАС України.
За приписами частини 1 статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Відповідно до частин 1, 2 статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
За таких обставин позов підлягає залишенню без руху з наданням строку для усунення недоліків позовної заяви.
Керуючись статтями 160, 161, 169, 171, 241, 243, 248, КАС України, суддя, -
Визнати неповажними підстави для поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії наведені в заяві про поновлення пропущеного строку звернення до суду (вх.№ 21789 від 02 травня 2025 року).
Залишити без руху позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Надати позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів від дня одержання копії ухвали суду про залишення позовної заяви без руху шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду з даним позовом, із зазначенням інших причин пропуску такого строку та наданням доказів їх поважності.
Копію ухвали надіслати позивачу.
Роз'яснити позивачеві, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, суд повертає позовну заяву у відповідності до пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя Д.В. Татаринов