м. Вінниця
07 травня 2025 р. Справа № 120/1907/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Чернюк Алли Юріївни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Центр пробації" про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Державної установи «Центр пробації» про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю дій відповідача, щодо відмови у перерахунку та виплаті ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення (основних та додаткових видів: посадового окладу, окладу за спеціальним званням, надбавки за вислугу років, премії, надбавки за особливості проходження служби, індексації), одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, допомоги на оздоровлення та грошової компенсації за невикористані 10 днів відпустки, за період проходження служби з 29.01.2020 по 31.10.2022, з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та без урахування постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 із застосуванням з 29 січня 2020 року показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року, для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням.
Окрім того, позивач вважає протиправними дії відповідача щодо не проведення нарахування та виплати їй за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року сум індексації грошового забезпечення із застосуванням базового місяця - січень 2008 року, а з 01.03.2018 по 31.10.2022 року із урахуванням абзаців 4-6 пункту 5 постанови КМУ від 17.07.2003 року № 1078.
Ухвалою суду від 18.02.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
04.03.2025 року відповідачем подано клопотання про зупинення провадження в справі, в задоволенні якого відмовлено ухвалою від 24.03.2025 року.
Окрім того, 04.03.2025 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому він заперечив проти задоволення позовних вимог. Зауважує, що до спірних правовідносин не може бути застосована норма, за якою обчислення грошового забезпечення позивача здійснюється із використанням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року. Окрім того вказує, що індексація грошового забезпечення позивачу виплачувалась починаючи з грудня 2018 при досягненні індексу споживчих цін рівня більше 103%.
Разом з тим, відповідачем заявлено клопотання про залишення позовної заяви без розгляду з мотивів недотримання позивачкою строку звернення до суду з позовом у відносинах публічної служби.
Вирішуючи заявлене відповідачем клопотання суд перш за все акцентує на тому, що питання щодо дотримання позивачкою строку звернення до суду у цій справі вже було предметом судового розгляду.
За змістом частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, працівник має право звернутися до суду у тримісячний місячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
При цьому у статті 116 вказаного Кодексу уточнено, що роботодавець повинен письмово повідомити працівника про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) в день їх виплати.
Крім того, аналіз положень статтей 116, 233 Кодексу законів про працю України свідчить про розмежування законодавцем понять "вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення" та "одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні", як категорій, що повинні застосовуватися в цілях визначення початку перебігу строку звернення до суду за вирішенням трудових спорів.
У матеріалах справи відсутні належні й допустимі докази, які б свідчили про те, що при звільненні зі служби позивачці було вручено під підпис письмове повідомлення про нараховані та виплачені їй суми при звільненні.
Не надано відповідачем таких доказів і разом з відзивом на позовну заяву.
Таким чином, у даному випадку початок перебігу строку звернення до суду необхідно обчислювати не з моменту звільнення позивачки зі служби, як помилково вважає відповідач, а з моменту, коли позивачка отримала або мала можливість отримати повну інформацію про виплачене їй у спірний період грошове забезпечення, його складові та порядок їх розрахунку.
З вищевикладеного слідує, що позивачем строк звернення до суду пропущено не було, а тому, підстави для залишення позовної заяви без розгляду відсутні.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що позивач проходила службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України з 18.08.2000 року на різних посадах та була звільнена з неї 31.10.2022 року з посади начальника Вінницького районного відділу №1 філії Державної установи «Центр пробації» у Вінницькій області наказом директора Державної установи «Центр пробації» № 526/к від 21.10.2022 року, відповідно до п.5 ст.23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», п.4 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію».
Позивач зазначає, що при звільненні зі служби вона не отримала повного розрахунку, оскільки протягом 2020-2022 років її грошове забезпечення неправомірно нараховувалося та виплачувалося з розрахунку розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.
На думку позивача, відповідач був зобов'язаний відповідно до вимог чинного законодавства нарахувати та виплатити йому грошове забезпечення за період з 29.01.2020 по 31.10.2022 виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020 Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", на 01.01.2021 Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" та на 01.01.2022 Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік".
Окрім того, позивач вважає протиправними дії відповідача щодо не проведення нарахування та виплати їй за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року сум індексації грошового забезпечення із застосуванням базового місяця - січень 2008 року, а з 01.03.2018 по 31.10.2022 року із урахуванням абзаців 4-6 пункту 5 постанови КМУ від 17.07.2003 року № 1078.
Відтак з метою захисту свого права на отримання недоплаченого грошового забезпечення за час служби у Державній установі «Центр пробації» позивач звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується такими мотивами.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Згідно з статтею 1 Закону України від 23.06.2005 №2713-IV «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» (Закон №2713-IV) на Державну кримінально-виконавчу службу України покладається завдання щодо здійснення державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.
Відповідно до частин 1-3, 5 статті 23 Закону №2713-IV держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України. Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати. Пенсійне забезпечення осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби здійснюється відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". При звільненні зі служби особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист".
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі Закон №2011-XII) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до статті 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частинами 1-4 статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 (далі - Постанова № 704), якою, зокрема, затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1, схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14, а також розміри надбавки за вислугу років військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу згідно з додатком 16.
Пунктом 4 Постанови №704 (в редакції, чинній до 24.02.2018) установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
В подальшому, постановою Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» №103 від 21.02.2018 (набрала чинності 24.02.2018) до Постанови № 704 внесено зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови №704 викладено у новій редакції:
« 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".
При цьому, зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.
Отже, станом на 01.01.2018 та 01.01.2019 пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року».
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 за наслідками апеляційного перегляду справи скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 в частині відмови в задоволенні позову про визнання протиправним та скасування пункту постанови і прийнято в цій частині нову постанову про задоволення позову. Визнано протиправним та скасовано п. 6постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб". У іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 залишено без змін.
Отже, з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням у справі № 826/6453/18 - пункт 6 Постанови №103 втратив чинність та відновлена дія п. 4 Постанови №704 у первісній редакції.
Проте, згідно з пунктом 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Суд вважає за необхідне зазначити, що під час розв'язання правової колізії між нормами пункту 3розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІта п.4 Постанови №704, у редакції до внесення змін Постановою №103, та приміток до додатків 1, 12, 13, 14 Постанови №704, перевагу належить віддати положенням Закону як акту права вищої юридичної сили.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.99 р. № 8-рп/99у справі щодо права на пільги, від 20.03.2002р. № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02), Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. У пункті 57 рішення Європейського суду з прав людини "Щокін проти України" (№ 23759/03 та № 37943/06) та у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини "Серков проти України" (39766/05), встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод, на підставі того, що органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку. Хоча ця справа стосується податкового спору, у ній закладено один з основних принципів забезпечення вирішення спорів у публічно-правовій сфері, зокрема, між фізичною/юридичною особою і суб'єктом владних повноважень, який передбачає, що будь-яке втручання з боку державних органів в мирне володіння майном, повинно бути законним і що воно повинне переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, необхідно знайти справедливий баланс до вимог загальних інтересів спільноти та вимог захисту основних прав особистості.
Оскільки норма пункту 3 розділу ІІ Закону №1774-VІІІ не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за приписи п.4 Постанови №704, у редакції до внесення змін Постановою №103, а також додатків 1, 12, 13, 14 Постанови №704, суд не знаходить правових підстав для обчислення розміру окладу за посадою позивача та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
Судом враховано висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 11.12.2019 у справі № 240/4946/18, щодо застосування норм права, а саме п. 3розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", згідно яких: "01.01.2017 набрав чинності Закон України від 06.12.2016 №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України". За змістом пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1774-VІІІ мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.
З огляду на викладене, суд вважає, що згідно з Постановою №704, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня відповідного року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 11.02.2021 у справах №200/3774/20-а, №200/3747/20-а, №240/11952/19, та від 18.02.2021 у справі №200/3775/20-а.
Отже, з 29.01.2020, а саме, з дня набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі № 826/6453/18, у позивача виникли правові підстави для перерахунку грошового забезпечення, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, від 12.09.2022 у справі № 500/1813/21, від 04.01.2023 у справі №640/17686/21.
Слід зазначити, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" встановлено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.2018 - 1762,00 грн.
В свою чергу, Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" та Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" розмір прожиткового розміру збільшено в порівнянні з 2018 роком.
Отже, різниця між розміром прожиткового мінімуму на 2018 рік та 2020, 2021, 2022 роки впливає на визначення розміру посадового окладу та з 29.01.2020, тобто з моменту набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №826/6453/18, наявні правові підстави для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (2020, 2021), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що у період з 29.01.2020 по 31.10.2022 грошове забезпечення позивача має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020, 01.01.2021 та 01.01.2022 за Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" та Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік".
Підлягають також перерахунку виплачені позивачу одноразова грошова допомога при звільненні, грошова допомога на оздоровлення та грошова компенсація за невикористану відпустку при звільненні, оскільки при їх обрахунку використано посадовий оклад та оклад за військовим званням не в тому розмірі, який визначений чинним законодавством.
Щодо позовних вимог про проведення нарахування та виплати позивачу за період з 01.01.2016 року сум індексації грошового забезпечення із застосуванням базового місяця - січень 2016 року, суд зазначає наступне.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Так, правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України "Про індексацію грошових доходів населення" №1282-ХІІ від 03.07.1991 (далі - Закон України №1282-ХІІ (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин)).
У силу вимог частини першої статті 1 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
За правилами частини першої статті 2 вказаного Закону індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі, оплата праці (грошове забезпечення).
Згідно частини першої статті 4 цього Закону індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін (частина перша статті 6 Закону №1282-ХІІ).
Частинами другою та шостою статті 5 наведеного Закону передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів.
Відповідно до статті 9 Закону України № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, надалі Порядок №1078), згідно п.1 якого він визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Пунктом 1-1 вказаного Порядку встановлено, що підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.
Згідно п.2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, в тому числі грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
У відповідності до пункту 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Відповідно до вимог діючих нормативно-правових актів, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
При цьому, статтею 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
Аналізуючи наведені вище норми законодавства суд приходить до висновку, що нарахування та виплата індексації не пов'язана з окремим кодом бюджетної кваліфікації та наявності відповідної статті у кошторисі відповідача, а здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів і за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Відтак, право позивача на нарахування та отримання індексації грошового забезпечення гарантується законом, зокрема, Законом 1282-ХІІ та Порядком № 1078, а листи, на які посилається відповідач, не є нормативно-правовими актами та мають виключно рекомендаційний характер.
Відповідно до пункту 5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
Отже, підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення, зокрема, посадових окладів особи. Зміна розміру доплат, надбавок та премій не впливає на встановлення базового місяця індексації для початку обчислення індексу споживчих цін при нарахуванні індексації.
На момент виникнення спірних правовідносин посадові оклади військовослужбовців встановлювались відповідно до постанови Кабміну Міністрів України "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 07.11.2007 №1294 (далі - Постанова №1294), яка набрала чинності з 01.01.2008.
Підвищення тарифних ставок (окладів) після 01.01.2008, в тому числі в період перебування позивача на службі (зокрема до 28.02.2018), яке є підставою для встановлення іншого базового місяця при проведенні індексації, не відбувалося.
Відтак, базовим місяцем при проведенні індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 є саме січень 2008, в якому Постановою №1294 встановлені підвищені розміри посадових окладів військовослужбовців.
На момент виникнення спірних правовідносин тарифні ставки (оклади) військовослужбовців обчислювалися відповідно до Постанови №1294, яка набрала чинності 01.01.2008.
Зміна тарифних ставок (окладів) військовослужбовців відбулась лише з 01.01.2018 у зв'язку з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", якою затверджено нову тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Водночас, в 2016 році тарифні ставки (оклади) військовослужбовців не змінилися, тому підстави для обчислення індексації грошового забезпечення позивачу з урахуванням базового місяця - січень 2016 року, відсутні.
З огляду на вищевикладене, з урахуванням п. 5 Порядку №1078, індексація грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року підлягає обчисленню з урахуванням базового місяця, що відповідає місяцю зміни тарифних ставок (окладів) військовослужбовців, тобто, січня 2008 року.
Таким чином, суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року, враховуючи базовий місяць, який використовувався у січні 2016 року, є протиправними, у зв'язку з чим, відповідача слід зобов'язати здійснити перерахунок та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року, враховуючи базовий місяць січень 2008 року.
Крім того, суд враховує правовий висновок Верховного Суду викладений в постанові від 10.09.2020 року у справі №200/9297/19, а саме: "при розрахунку індексації грошового забезпечення має застосовуватись з 01.12.2015 року - базовий місяць січень 2008 року відповідно до п.10-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 року.
При цьому, суд вважає необґрунтованими доводи представника відповідача, що ОСОБА_1 прийнята на службу до Державної установи «Центр пробації» 01.06.2018, відповідно до наказу Державної установи «Центр пробації» від 31.05.2018 № 44/К, а тому правові підстави для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за вищезазначений період відсутні
Відповідні твердження представника відповідача спростовуються відомостями трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 17.09.1998 року, з якої вбачається, що позивач прийнята на службу до Державної кримінально-виконавчої служби України з 18.08.2000 року та звільнена з посади начальника Вінницького районного відділу №1 філії Державної установи «Центр пробації» у Вінницькій області наказом директора Державної установи «Центр пробації» № 526/к від 21.10.2022 року.
Будь-яких інших відомостей щодо зміни місця роботи за період з 18.08.2000 року по 21.10.2022 року трудова книжка позивача не містить.
В контексті вказаного, суд звертає увагу, що Державну установу «Центр пробації» створено відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 13 вересня 2017 року №655-р «Про утворення державної установи «Центр пробації», підпункту 13.1 пункту 12 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року № 228.
Положення про ДУ «Центр пробації» затверджено наказом Міністерства юстиції України від 21.02.2025 № 497/5 «Про затвердження Положення про державну установу «Центр пробації» , згідно якого, ДУ «Центр пробації» є неприбутковою державною установою, створеною для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України з питань пробації і безпосереднього спрямування та координації діяльності уповноважених органів з питань пробації, що належить до сфери управління Мін'юсту.
Таким чином,Державна установа «Центр пробації» входить до складу Державної кримінально-виконавчої служби України як установа, створена для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України з питань пробації.
Враховуючи відомості трудової книжки позивача та вищевикладені обставини, суд приходить до висновку, що ДУ «Центр пробації» є правонаступником обов'язків Державної кримінально-виконавчої служби України з питань пробації в частині виплати позивачу грошового забезпечення в належному розмірі.
Щодо не проведення нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.10.2022 року із урахуванням абзацу 4 пункту 5 постанови КМУ від 17.07.2003 року № 1078, суд зазначає наступне.
За змістом абзацу 5 пункту 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Абзацом 2 пункту 4 Порядку № 1078 (у редакції, чинній до 15.03.2018) передбачено, що у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.
Згідно з абзацом 2 пункту 4 Порядку № 1078 (у редакції, чинній з 15.03.2018) оплата праці, у тому числі працюючим пенсіонерам, грошове забезпечення, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю, що надається залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії індексуються у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.
Питання про те, як саме визначається сума індексації, регулювалося абзацом 6 пункту 4 Порядку № 1078, а з 15.03.2018 врегульоване абзацом 5 цього ж пункту, норми яких є тотожними і передбачають, що сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Пункт 5 Порядку № 1078 застосовується з 01.12.2015 у новій редакції на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 1013 від 09.12.2015 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» (далі Постанова № 1013).
Абзац 1 пункту 5 Порядку № 1078 у вказаній редакції передбачав, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Цей же абзац діяв з 15.03.2018 до 01.04.2021 у редакції постанови Уряду від 28.02.2018 № 141 і встановлював, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Суд враховує, що питання щодо застосування наведених положень Порядку № 1078 та постанови Кабінету Міністрів України № 1013 з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України №704 було неодноразово предметом розгляду Верховним Судом.
У постановах Верховного Суду від 29 березня 2023 року у справі №380/5493/21, від 06 квітня 2023 року у справі №420/11424/21, від 15 червня 2023 року у справі №120/6277/22, від 22 червня 2023 року у справі №520/6243/22, від 28 серпня 2023 року у справі №420/17338/22, від 18 жовтня 2023 року у справі №200/5343/22, від 19 жовтня 2023 року у справі №380/9726/20, серед іншого, Верховний Суд зазначав, що Порядок № 1078 передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, умовно кажучи, «поточної» та «індексації-різниці», суми цих індексацій можуть нараховуватися і одночасно, і окремо одна від одної.
Щодо поточної індексації, Верховний Суд вказав, що право працівника на її отримання виникає у випадку, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який з 1 січня 2016 року встановлений у розмірі 103 відсотка (абзац 2 пункту 1-1, абзац 6 пункту 5 Порядку № 1078).
Сума цієї індексації визначається як результат множення грошового забезпечення, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (абзац 2, 5 пункт 4 Порядку № 1078).
Також, Верховний Суд дійшов висновку, що з 1 грудня 2015 року в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 по суті йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.
Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку № 1078 у редакціях, які застосовувалися з 1 грудня 2015 року, передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не)нараховується, а саме:
- сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3);
- сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).
Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку № 1078 додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.
З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що нарахування й виплата суми індексації-різниці мають щомісячний фіксований характер, гарантуються законом і є обов'язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Враховуючи те, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, та з огляду на правила й умови нарахування суми індексації-різниці, які встановлені абзацами 3, 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078, Верховний Суд дійшов висновку, що повноваження військової частини щодо виплати цієї суми індексації не є дискреційними.
З урахуванням того факту, що 1 березня 2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704, яка розповсюджується і на позивача та якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку № 1078, Верховний Суд зазначив, що березень 2018 року став місяцем підвищення доходу військовослужбовців, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.
Доводи відповідача, що індексація грошового забезпечення позивачці виплачувалась починаючи з грудня 2018 при досягненні індексу споживчих цін рівня більше 103%, суд зазначає, що як свідчать обставини справи, позивачці виплачувалась саме «поточна» індексація.
З огляду на викладене суд доходить висновку, що відповідач не виконав вимог абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 та за період з 01.03.2018 по 31.10.2022 неправомірно не виплачував позивачу індексацію грошового забезпечення в фіксованому розмірі, що свідчить про допущення протиправної бездіяльності.
На підставі вказаного, відповідача слід зобов'язати нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за вказаний період відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Враховуючи відсутність судових витрат зі сплати судового збору, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись ст.ст. 73 - 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними дії Державної установи «Центр пробації» щодо проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 31.10.2022 виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" станом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".
Зобов'язати Державну установу «Центр пробації» здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (основних та додаткових видів: посадового окладу, окладу за спеціальним званням, надбавки за вислугу років, премії, надбавки за особливості проходження служби, індексації), одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, допомоги на оздоровлення та грошової компенсації за невикористані дні відпустки, за період проходження служби з 29.01.2020 по 31.10.2022, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020 Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", встановленого на 01.01.2021 Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" та встановленого на 01.01.2022 Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням вже виплачених сум.
Визнати протиправними дії Державної установи «Центр пробації» щодо відмови в нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року до 28.02.2018 року враховуючи базовий місяць січень 2008 року.
Зобов'язати Державну установу «Центр пробації» здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року до 28.02.2018 року, враховуючи базовий місяць січень 2008 року, з урахуванням виплаченої суми індексації.
Визнати протиправними дії Державної установи «Центр пробації» щодо неврахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 у період з 01.03.2018 по 31.10.2022.
Зобов'язати Державну установу «Центр пробації» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.10.2022 з урахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 )
Відповідач: Державна установа "Центр пробації" (вул. Юрія Іллєнка, 81, м. Київ, 04050, код ЄДРПОУ: 41847154)
Суддя Чернюк Алла Юріївна